АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методологія інформаційного права

Читайте также:
  1. E. АВТОРСКИЕ ПРАВА
  2. I. ОСНОВНЫЕ ЦЕЛИ, ЗАДАЧИ И ПРИНЦИПЫ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ КПРФ, ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ПАРТИИ
  3. II. Права тюремных священников.
  4. II. ЧЛЕНСТВО В ПАРТИИ. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ЧЛЕНОВ КПРФ
  5. II. ЧЛЕНСТВО В ПАРТИИ. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ЧЛЕНОВ КПРФ
  6. III. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ
  7. III. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ПАРТИИ
  8. III. Права и обязанности Сторон
  9. III. УЧАСТНИКИ КЛУБА. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ЧЛЕНОВ КЛУБА
  10. IV. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ
  11. IV. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ЧЛЕНА САДОВОДЧЕСКОГО НЕКОММЕРЧЕСКОГО ТОВАРИЩЕСТВА
  12. IX. Права и обязанности застрахованного лица

Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гуманітарних і технічних наук.
У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норма права — інститут права — галузь права), виникає питання, що означає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, традиційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного права України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики — науки про застосування досягнень інформатики у правотворчій та правозастосовній діяльності, автоматизації інформаційного забезпечення їх.
Відповідно до теорії гіперсистем висувається теза про існування права у вигляді великих, складних, ієрархічних багатопорядкових підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій — автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система всього законодавства України, в якому набувають втілення нові суспільні відносини. Тобто Верховна Рада України приймає закони, які є системоутворюючими чинниками публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі.
Методологічна основа інформаційного права щодо з'ясування нових соціальних явищ базується на теорії цивілізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визначаються адаптовані положення системного підходу, зокрема такі постулати: стадійність (визначення меж стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншим множинними чинником), полілінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку людства.
Виходячи з цих методологічних чинників, можна зазначити, що на межі третього тисячоліття чітко визначились основні проблеми людства і сценарії подальшого розвитку планетарної (глобальної) цивілізації. Прискорюються процеси самоорганізації нового етапу розвитку культури суспільства (як образу цивілізації) — інформаційного суспільства, ноосферні чинники якого можуть стати своєрідними гарантами сценарію м'якого виходу з планетарної кризи, якою завершено розвиток глобальної індустріальної цивілізації.
Сьогодні методологія наукових досліджень поряд з використанням перевірених часом традиційних методів і підходів потребує нових для усвідомлення складних соціальних процесів, які мають і культурологічно-правову спрямованість. У цих умовах пошук та аналіз нових парадигм пізнання цілком природні. Визначимо кілька з них, які вплинули на розкриття поняття, сутності та змісту предмета (об'єкта) дослідження.
Останнім часом вчені все більше приділяють увагу одному з найбільш інтегральних спрямувань методології вивчення соціального буття — соціальній синергетиці.
Соціальна синергетика (від гр. synergeia — співпраця, співдружність) — новий напрям міждисциплінарних досліджень, який використовує нелінійне мислення для виявлення загальних закономірностей і тенденцій на основі самоорганізації соціальних систем; пояснення становлення нових структур у відкритих соціальних системах на засадах пошуку співвідношення потреб та інтересів різних суб'єктів соціальних відносин: людини, соціальних груп, суспільства, держави, світового співтовариства.
Під соціальною самоорганізацією розуміються процеси виникнення і функціонування систем, сформованих різними чинниками (а не одним — керівним) у просторово-часових вимірах та певному колу осіб. Одним із постулатів синергетики є те, що всі системи перебувають у мінливих станах, поблизу від особливих критичних точок (точок біфуркації), навколо яких динаміка систем стає вкрай несталою. У цих умовах система під дією найнезначніших (маргінальних) та випадкових впливів може кардинально і зовсім непередбачено змінити свій стан. Такий перехід у соціальних системах характеризується як виникнення нового порядку зі старого, який віджив свій час.
Синергетика передбачає якісно іншу картину світу порівняно з тими уявленнями, які лежали в основі як класичного, так і некласичного природознавства та суспільствознавства (сформованого у першій половині XX ст.). Образ світу постає як множина нелінійних процесів.
Важливе пізнавальне значення мають такі методологічні постулати синергетики щодо соціальних систем:
- неможливо традиційними детерміністськими методами описувати еволюцію складно організованих систем;
- розвиток цих систем виявляє можливість альтернативних шляхів, що передбачає свободу вибору та відповідальність людини, громади, суспільства, людства;
- неможливий абсолютний контроль (особливо з одного центру) будь-якої сфери реальності, в тому числі й розвитку суспільства, який був проголошений традиційною наукою, особливо теорією соціального управління та соціальною кібернетикою;
- у критичних точках (точках біфуркації) несталості соціальних систем діяльність кожної людини або групи людей може мати вирішальне значення в макросоціальних змінах (роль особистості в історичному процесі, змін суспільства);
- збільшується відповідальність певної громади і людства в цілому за долі універсуму, оскільки вони в змозі цілеспрямовано уникати біфуркаційних станів, особливо в соціальній сферах, суттєво впливати на екологію (еволюцію природи та суспільства).
Велику роль у формуванні методології науки інформаційного права відіграють як гуманітарні (філософія, філософія права, соціологія, когнітологія, праксеологія тощо), так і фізико-математичні науки, особливо технічна та біологічна кібернетика, інформатика тощо, на межі яких формуються нові наукові дисципліни, через які адаптуються їхні методології до конкретної сфери суспільних відносин щодо інформації.

3.3. Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право"

Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначаються залежно від напрямку освіти, фахового спрямування підготовки кадрів, кількості навчального часу, що відводиться на навчальну дисципліну та відповідно до структури науки інформаційного права.
Завдання навчального курсу можна подати таким чином.
1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.
2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права, його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.
3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права в майбутній практичній діяльності.
Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою як система права виокремлюється міжгалузевий комплексний інститут в інститутах традиційних галузей публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.
Окремий аспект визначається щодо міжнародного інформаційного права як відносно автономного інституту міжнародного публічного та приватного права.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)