Порядок припинення громадянства

Поряд з питаннями щодо набуття громадянства, Закон визначає і підстави припинення громадянства України.

Згідно зі ст. 17 громадянство України припиняється:

- внаслідок виходу з громадянства України;

- внаслідок втрати громадянства України;

- за підставами, передбаченими міжнародними догово­рами України.

Закон визначає підстави і порядок виходу з громадян­ства України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживан­ня за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

В Законі окремо визначено підстави виходу з громадян­ства України дітей.

Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне про­живання за кордон і батьки виходять з громадянства Украї­ни, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з гро­мадянства України може вийти і дитина.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а Другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України.

У разі якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства Ук­раїни, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, ди­тина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його кло­потанням.

Дитина також може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків, якщо вона виїхала на постій­не проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України.

За умови, якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дити­на може вийти з громадянства України разом з тим із бать­ків, який виходить з громадянства України, за його клопо­танням.

Нарешті, за умови, якщо дитина виїхала на постійне про­живання за кордон з одним із батьків і він вийшов з грома­дянства України, а другий є іноземцем чи особою без гро­мадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства Ук­раїни.

Крім того, дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопо­танням одного з батьків незалежно від місця проживання ди­тини.

Дитина, усиновлена подружжям, один з якого є громадя­нином України, а другий іноземцем, може вийти з грома­дянства України за клопотанням усиновителя, який є іно­земцем.

Дитина, усиновлена іноземцями або особами без грома­дянства, може вийти з громадянства України за клопотан­ням одного з усиновителів.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства Ук­раїни може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо осо­бу, яка подала клопотання про вихід з громадянства Украї­ни, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Втрата громадянства в країнах світу, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива з таких підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажан­ням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, яка набула його за погодженням (денаціоналізація); або примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація).

Щодо позбавлення громадянства, то воно має персо­нальний характер і звичайно є санкцією держави щодо осо­би, яка вчинила протиправну дію. Як правило, такий захід застосовується лише стосовно натуралізованих громадян, причому протягом досить невеликого строку після натуралі­зації (ФРН, Іспанія).

В Законі колишнього СРСР "Про громадянство СРСР" від 1 грудня 1978 р. позбавлення громадянства було перед­бачено ст. 18, в якій зазначалося: "Позбавлення громадян­ства СРСР може мати місце у виняткових випадках за рі­шенням Президії Верховної Ради СРСР, якщо особа вчинила дії, які ганьблять високе звання громадянина СРСР і завда­ють шкоди престижу або державній безпеці СРСР".

В Україні згідно з ч. З ст. 2 Закону діє принцип немож­ливості позбавлення громадянина України громадянства Ук­раїни.

Щодо втрати громадянства України, то відповідно до ст. 19 Закону, громадянство України втрачається, якщо гро­мадянин України після досягнення ним повноліття добро­вільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вва­жаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:

діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; громадянин України автоматич­на набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; згідно із законодавством іншої держави її грома­дянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадян­ства або декларацію про відмову від нього; якщо він набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне грома­дянство; якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих до­кументів; якщо громадянин України без згоди державних ор­ганів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юс­тиції або органи державної влади чи органи місцевого само­врядування іншої держави.

2.3. Державні органи, які вирішують питання

Поиск по сайту: