Громадянства в Україні

Згідно з Законом України "Про громадянство України" визначаються повноваження у вирішенні питань громадян­ства, які здійснюють Президент України, Комітет при Прези­дентові України з питань громадянства, Спеціально уповно­важений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України [3 Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР – 1994 – №23 – с. 161.].

Слід зазначити, що в ряді країн ці повноваження здій­снюють органи внутрішніх справ, причому на досить високо­му рівні, а у США ці повноваження реалізуються судами.

Повноваження Президента України. Президент України: — приймає рішення і видає укази відповідно до Консти­туції і Закону України "Про громадянство України" про прийняття до громадянства України і про припинення грома­дянства України;

- визначає порядок провадження за заявами і подання­ми з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

- затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Повноваження Комісії при Президентові України з питань громадянства. Комісія при Президентові України з питань громадянства:

- розглядає заяви про прийняття до громадянства Ук­раїни, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту Ук­раїни щодо задоволення цих заяв та подань;

- повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноважено­му центральному органу виконавчої влади з питань грома­дянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;

- контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Повноваження спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади з питань громадянства та підпорядкованих йому органів. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи:

- приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з грома­дянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі сво­їм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президенто­ві України з питань громадянства;

- готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань грома­дянства;

- приймають рішення про оформлення набуття грома­дянства України;

- скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України;

- виконують рішення Президента України з питань гро­мадянства;

- видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб 5 віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дити­ни, довідки про припинення громадянства України;

- вилучають у осіб, громадянство України яких припи­нено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належ­ність до громадянства України, тимчасові посвідчення грома­дянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

- ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України [10 Громадянство України // Урядовий кур‘єр – 2000. – №11. – с. 12-13. Земцов В.].

Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства один раз на півріччя інфор­мує Комісію при Президентові України з питань громадян­ства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства і підпорядковані йому орга­ни здійснюють повноваження стосовно осіб, які проживають на території України.

Повноваження Міністерства закордонних справ Ук­раїни, дипломатичних представництв та консульських установ України. Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи Украї­ни здійснюють повноваження, передбачені щодо спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади сто­совно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Закон України "Про громадянство України" передбачає також оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і служ­бових осіб.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з пи­тань громадянства, Міністерством закордонних справ Украї­ни та їх органами можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.

Оскарженню підлягають також дії чи бездіяльність поса­дових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з пи­тань громадянства; вони можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку.

Нарешті, особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ Ук­раїни у встановленому законом порядку до суду.

Посадові і службові особи, які порушили цей Закон, не­суть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.

Висновки

Історично склалося, так що Україна є державою з поліетнічним складом населення. Грома­дянами її є представники багатьох націй і народностей — носії самобутніх культур. Між ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий як духовний. У той же час між значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.

Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі норми даного інституту повинні відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи певною мірою залежить від тих керівних ідей, які покладені в основу інституту громадянства. І відповідно — дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадян­ства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей факт можна пов'язати із загальною політичною та економічною ситуацією в Україні.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим до окре­мих прав іноземців та осіб без гро­мадянства може запроваджуватися навіть після введення законодав­ством цього режиму щодо загаль­ного обсягу прав, свобод та обо­в'язків цієї категорії осіб. Примі­ром, право іноземців чи осіб без громадянства бути покупцями об'єк­тів приватизації передбачено Зако­ном України «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 року.

Таким чином, національний ре­жим для іноземців та осіб без гро­мадянства означає для них визна­чені правообмеження, тобто надан­ня їм прав, свобод і обов'язків, які не можна урівняти з правовим статусом громадян України. Разом з тим перед законом усі рівні і ма­ють право на правовий захист.

Наведене дає підстави зробити висновок, що Конституція та Закон України «Про правовий статус іно­земців» встановили лише засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства. В Конституції України закладено принципи, які повинні бути розвинуті та конкре­тизовані у відповідних законах, ос­кільки правове поле регулювання різноманітних аспектів поведінки іноземців та осіб без громадянства, їхнього правового статусу ще не повністю впорядковане.

Пропоную додаткові заходи, застосування яких могло б, на мій погляд, сприяти позитив­ним результатам в подоланні нелегальної міграції і створення дійового механізму видворення нелегальних мігрантів до місць їх постійного проживання або до країн, з яких вони прибули. Для цього необхідно укласти відповідні міжурядові угоди, створити місця їх тимчасового утримання та залучити кошти з організацій, які мають прибуток від приймання іноземців в Україні.

Необхідно законодавчо закріпити положення про конфіскацію автомобілів або іншого майна, використовуваного при переміщенні нелегальних мігрантів через кордон, за наявності підстав вважати, що вони використовувалися з метою контрабанди людей.

Виходячи з положень наведеного вище Закону, можна зробити висновки, що міграція — складне історичне явище, і міграційний компонент завжди має суттєвий вплив на формування національного та кількісного складу населення України.

Важливу роль у регулюванні державою імміграційних процесів покликані відігравати Міністерство закордонних справ України, Міністерства охорони здоров'я, освіти, еко­номіки, фінансів, Держкомстат України та інші – кожне міністерство і відомство відповідно до своїх основних функцій. Особливо варто наголосити в цьому контексті на ролі і місці Міністерства праці і соціальної політики. Нині, коли потік іммігрантів, переселенців в Україну щорічно обчис­люється сотнями тисяч осіб, саме це міністерство повинно стати головним провідником державної політики стосовно легальних іммігрантів та інших категорій іноземних грома­дян, переселенців, які одержали законне право на прожи­вання в Україні, вирішувати питання створення робочих місць, працевлаштування та їх соціальної адаптації.

Важливе місце для визначення, становлення і реалізації державної політики у сфері регулювання імміграційних процесів посідають такі структурні підрозділи системи дер­жавного управління, як Адміністрація Президента України та Рада безпеки і оборони України. У складі апарату Адміністрації Президента є відділ громадянства, функції якого поляга­ють, окрім усього іншого, в підготовці пропозицій щодо формування та коригування державної політики в сфері імміграції. Що стосується Ради безпеки і оборони України, то вона має розглядати і розв'язувати концептуальні довгострокові проблеми державного регулювання імміграційних процесів під кутом зору забезпечення національної безпеки держави з огляду на перебування на її території значної і всезростаючої кількості іноземних громадян.

Отже, система регулювання імміграційних процесів в Україні, в цілому сформувалась. Від найвищих представницьких та виконавчих органів вла­ди - Верховної Ради та Кабінету Міністрів України - до місцевих органів діють відповідні структури, створюється та розширюється правове поле в цій сфері державної діяль­ності, вдосконалюються організаційні форми і методи ви­конавської роботи, розвивається міжнародне співробітниц­тво України як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.

Список законодавства та використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Київ, 1996.

2. Закон України “Про громадянство України” // Юридичний вісник України. – 2001. – №11.

3. Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР – 1994 – №23 – с. 161.

4. "Декларація про державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою Української РСР 16.07.1990 р.

5. Постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію» від 29 грудня 1995 року // Офіційний вісник України. – 1996. – №2. – с. 29.

6. Постанова Кабінету міністрів України “Про утворення Державного департаменту у справах національностей та міграції” // Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – с. 39.

7. Конституційне право України: Навч. посіб. – 1-е вид. / Погорілко В.Ф. – К.: Наукова думка. – 2002. – 734 с.

8. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. / Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. – 2-е вид., допов. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – 416 с.

9. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.

10. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини // Освіта України – 1998 – 9 грудня.

11. Громадянство України // Урядовий кур‘єр – 2000. – №11. – с. 12-13. Земцов В.

12. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур’єр – 1996 – 21 листопада.

13. Громадянство України: зміни до законодавства та їх реалізація // Урядовий кур’єр – 1998 – №42, березень – с. 5.

14. Ісламов Р. Международно-правовое понятие гражданства и Всеобщая Декларация прав человека // Юридичний вісник України – 1998 – №4 – с. 80-85.

15. Ісламов Р. Понятие гражданства // Юридичний вісник України – 1999 – №14 – с. 81-85.

16. Клюєв А. Право на гражданство в Украине // Бизнес-Информ. – 1998. – №23-24. – с. 17-18.

17. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: Правові та соціологічні питання // Право Укр. – 2000. – №8. – с. 115-117.

18. Копиленко О. Проблема подвійного громадянства у законодавстві Укр.// Юридичний вісник України. ­­­­­­­­­­­– 1999. ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­–28 січня – 3 лютого с. 28-31.

19. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право України. – 1998. – №7. – с. 9-11,14.

20. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – №2. – с. 70-75.

21. Майланик О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – №2. – с. 70-75.

22. Максименко С. Шенгенська Конвенція і право людини на вільне пересування та вибір місця проживання // Право України. – 2000. – №5. – с. 14-17.

23. Новий етап розвитку інституту громадянства України // Урядовий кур’єр. – 2001. – №45, 14 березня.

24. Чехович С.Б. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні // Адвокат. – 1999. – №4. – с. 27-32.

25. Шумак І. Ознаки громадянських прав і свобод в Україні // Нова політика. – 1999. – №5. – с. 55-57.

26. Шумак І. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1999. – №10. – с. 14-16.

Поиск по сайту: