Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі

Дії армії на полі битви - результат навчання й виховання військ. Завдяки П.Сагайдачному в козацькому війську було створено добре організовану, самобутню систему підготовки молоді до військової служби. Вона базувалася саме на досвіді війн та військової практики і включала до себе питання виховання, навчання і фізичного загартування. Тобто вона мала комплексний підхід до підготовки вояків. У 18 років молодий козак умів уже сидіти на коні, рубати шаблею, стріляти з рушниці і колоти списом. При цьому він був добре фізично розвинутий і освічений. Іншими словами, в той час на Січі було вирішено питання щодо постійної підготовки для Війська Запорозького висококваліфікованих кадрів, що дозволяло йому успішно проводити численні воєнні кампанії, а у разі значних втрат швидко відновлялися.

Для тих, хто хотів бути козаком, ставилися вимоги – бути сильною, вольовою, вільною і мужньою людиною, володіти українською мовою, присягнути на вірність Україні, сповідати християнську віру. Є наукові відомості, що новобранців-козаків піддавали певним випробуванням.

Справжнім козаком ставав лише той, згідно різноманітних свідчень істориків, хто пропливав пороги Дніпра, пройшов семирічну підготовку, здійснив морський похід. Тобто чітких критеріїв відбору молодих козаків не існувало.

Щодо особливостей цілеспрямованої спеціальної фізичної підготовки, то у козацькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. В цьому слід вбачати волелюбний характер українських козаків. Але все ж, щоб утримувати порядок в куренях війська, великого значення надавали козаки фізичній досконалості. Відомо, що рівень фізичної досконалості не раз був вирішальним чинником, на який зверталась першочергова увага при виборах козацької старшини. Важливе місце також відводилось формуванню в козаків уміння плавати в різноманітних умовах, веслувати, добре маскуватися. Після шкільних занять відводився час для рухливих ігор та забав. В ігрових ситуаціях учні моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу.

Кожну весну вище Дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно проти місця старту.

Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього старшина впускала люльку в річку і молоді козаки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річкового піску без допомоги рук: одними зубами і так винести її на поверхню.

П. Сагайдачний, перебуваючи на чолі війська запровадив сувору дисципліну, елементи постійної військової підготовки. Ядром армії при ньому стали вишколені, вимуштрувані полки, а в українській козацькій армії почали вдосконалюватися національні традиції військово-фізичного вишколу козаків.

Завдання, які ставили перед козацьким військом війни, вирішувалися за допомогою спеціальних вишколів, імітації фрагментів передбачуваного бою, вдосконалення вміння чітко зводити табір, конати шанці, в чому козаки були неперевершеними майстрами.

Описуючи військову організацію запорізького війська, венеціанець Альберто Віміт говорить: "Ця республіка може уподібнюватися спартанській, вони (козаки) можуть змагатися зі спартанцями за суворістю свого виховання.".

Козацьке військо мало на озброєнні шаблі, списи, вогнепальну зброю (мушкети, пістолі, самопали, рушниці, артилерію), клепи (бойові молотки), якірці та рогульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Запорожців сучасники називали "рушничним військом", яке ще на початку XVI століття використовувало запалювальні ракети. Високого рівня досягло і мистецтво ведення бойових дій на воді (додаток 6). У козацькому війську не було вузької спеціалізації: залежно від обставин, козаки бували "кіннотниками у степу, стрільцями в горах, моряками у воді" й однаковою мірою володіли "луком, шаблею, списом, а особливо рушницею".

В мирні дні, як правило, козаки свій вільний час присвячували фізичній підготовці: "об'їжджали коней, вправлялися в стрільбі, фехтуванні на шаблях, займалися мисливством та рибальством. Найулюбленішими розвагами у козаків були рухливі ігри та змагання на силу, витривалість, спритність. Ці своєрідні змагання - герці були улюбленою розвагою серед козаків, де вони "пописувалися" силою тіла і рук у дужанні чи кулачництві, шермі (фехтуванні) чи веслуванні, влучністю ока при стрілах, їздою верхи. Козаки використовували крім народних фізичних вправ і інші засоби вдосконалення: умивання холодною водою, сон на свіжому повітрі.

Головними рисами їх побуту були поміркованість і постійне військово-фізичне вдосконалення. Найтяжчим злочином вважали зраду козацтва, Вітчизни. Січ стає місцем, де формуються воєнні таланти, де карбуються сталеві характери, а також гармонійно розвинені особистості.

Військово-спортивна підготовка запорожців виступає як системно завершена педагогічна структура, в якій можна виділити наступні компоненти:

- початковий відбір, де першочергового значення надавалось рівню розвитку тілесних і моральних якостей;

- традиційно-народний здоровий спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями використання сил природи (водні процедури, очищення і загартування водою, сон на свіжому повітрі, поміркованість у харчуванні та вживанні алкоголю, дотримання постів);

- національні за своїм змістом специфічні засоби та методи військово-фізичної підготовки (герці, народні фізичні вправи, народна боротьба, двобій навкулачки).

В системі військово-фізичної підготовки переважали ігрові та змагальні фор- ми використання народних фізичних вправ, часто у поєднанні з пісенним і музичним супроводом. Спрямованість військово-фізичної підготовки козаків окреслювалась досягненням досконалості у гармонійному розвитку моральних і фізичних якостей, вдосконаленні життєво необхідних рухових навичок у плаванні, бігу, їзді верхи, а також майстерному володінні різнома- нітними видами зброї.

Чітко регламентований розпорядок дня Січі, сувора військова дисципліна у козацькому середовищі впливали на формування в молоді важливих вольових якостей: дисциплінованості, організованості, відповідальності, ретельності, цілеспрямованості тощо. Цьому сприяла також й атмосфера злагоди між козаками, повага їх один до одного, почуття патріотизму та одночасно взаємна вимогливість. На Січі існували і жорсткі вимоги, система покарань для тих, хто провинився, порушив дисципліну.
Прикладом для молоді були старші козаки, котрі проявляли міцний фізичний гарт, силу волі, витримку, мужність, відвагу, вміли спеціальними психологічними вправами концентрувати свою волю, енергію на подолання життєвих труднощів, перешкод, ворогів у бою тощо.

Високий рівень фізичного гарту і знань у мореплавстві дозволяли їм на невеликих суднах перетинати море і нападати на турецькі і татарські фортеці. Ще від своїх предків козаки перебрали вміння добре пірнати і ховатися на тривалий час від ворога, дихаючи через очеретину. Шлях від гирла Дніпра до Малої Азії козаки на своїх чайках долали за 35-40 годин, тобто за одну годину проходили 13-15 кілометрів моря.

Січ стає місцем, де формуються воєнні таланти, де карбуються сталеві характери, а також гармонійно розвинені особистості.

Поиск по сайту: