Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають понад двісті років. Найвірогідніше, що мурована церква Різдва Христого збудована у ХІV ст. До відкриття Я. Пастернаком 1936 р. фундаментів літописного Успенського собору в Крилосі церкву вважали княжою катедрою.

Один з дослідників галицьких храмів Ю. Лукомський стверджує, що об’ємно-просторова композиція церкви Різдва Христового мала колись хрестоподібний план, була трибанна з традиційним входом із заходу. Згодом церкву добудували із заходу, півночі й півдня. Прибудова була зумовлена зведенням впритул до церкви костелу Чесного Хреста. Сусідство з монастирем ускладнило обрядовий обхід навколо храму, притаманний візантійському обрядові. Внаслідок прибудови західна стіна стала глухою, а з північного та південного боків було зроблено двоє дверей.
У ХVІ ст. церкву Різдва Христового згадано в історичних джерелах як головну культову споруду ремісничих об’єднань, цехів. польський король Сигізмунд ІІІ 1593 р. затвердив статут гончарного цеху в Галичі, згідно з яким церква Різдва Христового була його власністю. А вже за рік храмом опікуються братства.

Упродовж ХVІ–ХVІІІ ст. церкву Різдва Христового кілька разів руйнували татари і вона прийшла навіть в запустіння, але вже у другій половині ХVІІІ ст. її починають відбудовувати і вона набуває сучасного вигляду. Один із дзвонів для дзвіниці вилито 1785 р. Тоді ж зроблено дерев’яний різьблений позолочений одноярусний іконостас, виготовлено три металевих панікадила.

Церкву реставрували 1825 р. Керував відбудовою архітектор Берґер. Власне тоді з північного і південного боків ліквідували контрфорси, у притворі розмістили відсутні раніше хори.
Подальша історія церкви пов’язана з особою отця Миколи Винницького (1869–1929), який 1895 р. став співпрацівником, а за 7 років – парохом Галицької парохії. Він і допоміг архітекторові Л. Левинському реставрувати (1904–1906) храм. Після реставрації церква набула сучасного вигляду. До початку ХХ ст. вона була покрита двосхилим дахом із бароковим західним фронтоном. До західного фасаду прилягала дерев’яна дзвіниця. Під час реставрації (1904–1906) споруджено нову баню, відновлено інтер’єр. Після закінчення робіт церкву освятив 1906 р. митрополит Андрей Шептицький.

За політичними поглядами настоятель церкви Різдва отець Микола Винницький був москвофілом. На початку Першої світової війни він співпрацював з організацією «Карпаторуський освободительний комітет», яка пропагувала об’єднання з Росією. Австрійська влада жорстоко переслідувала москвофілів. Разом із 127 жителями Галича отець Микола потрапив до австрійського концтабору в місті Талергофі. За кілька років йому, одному з небагатьох, вдалося повернутися додому. З ініціативи священика і в пам’ять про жертви австрійського геноциду біля церкви 1929 р. було зведено пам’ятник, на якому викарбувано прізвища 20 жителів Галича, замучених у Талергофі.
У церкві 1960 р. провели ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер’єр. Олійний живопис на євангельські сюжети виконали брати Михайло і Петро Щупаки.
На відміну від княжих білокам’яних соборів церква Різдва Христового побудована з місцевого м’якого каменю – мергелю і цегли на вапняному розчині. Вона – цінна пам’ятка архітектури пізнього середньовіччя і одна з найдавніших церков Галицького деканату.

Старостинський замок

Галицький замок або Старостинський замок — замок у місті Галич, Івано-Франківська область, Україна.Руїни замку розташовані на високому пагорбі Галич гори на правому березі річки Дністер над містом – в минулому служив фортифікаційною спорудою оборонного значення.

Галицький замок споруджено в середині XIV ст. Однак його попередника вперше згадують 1114 р. як укріплену цитадель. Археологи вважають, що спочатку це була дерев’яна споруда, яка згодом переросла у міцний замок галицьких князів (XII–XIV ст.). Польський історик Є. Геленіуш у праці “Розмови про Польську Корону” розповідає: “Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції…” — а далі стверджує, що із занепадом столиці, “один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста…” Про те, хто і коли знищив княжий дерев’яний замок точно невідомо. Знаємо тільки, що відбудова замку, як оборонного форпосту Галицького староства, розпочалася у середині XIV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. Одні історичні джерела приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода — князь Любарт у 1350-1352 рр. У кожному разі відомо, що Галицький замок відбудовували майже ціле сторіччя і з кінця XIV до XV ст. він був одним із найбільших в Галичині. Тоді його залога налічувала понад 1000 осіб. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї.

1436 року був наданий молдавському господарю Іллі I (після складання ним присяги на вірність польському королю Владиславу III Варненьчику у Львові). Галицький замок 1490 р. штурмувала селянська армія під проводом Мухи. 1509 р. дерев'яний замок витримав облогу волохів під проводом господаря Молдавії Богдана III Сліпого, наприкінці XVI ст. згорів. Протягом 1594-1621 рр. укріплення витримувало напади турків з татарами. З 1590 по 1633 рік на Галич 29 разів нападали татари з османами, найбільш руйнівними були напади 1594, 1612, 1624 років. За описом 1627 року замок був оточений з трьох боків валами, на яких височіли п'ять оборонних башт (деякі з них були мурованими), і мав три в'їзні брами. Під час визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.) твердиню тримала в облозі армія Семена Височана, а влітку 1649 р. фортецю здобули війська Богдана Хмельницького. Після неодноразових спустошень і руйнувань необхідно було відновлювати і ремонтувати замкові будівлі. Перебудову замку провів у XVII ст. галицький староста Анджей Потоцький (виділив на це 42 тис. злотих). У Постанові сейму від 1658 року зазначено, що Анджей Потоцький власним коштом відреставрував його: “від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом”. План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні.

Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1,7 га, мав 2 тераси, 3 муровані башти по кутах, 9 комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця св. Катажини (Катерини).Наступного удару зазнав Галицький замок під час турецько-польської війни 1676 р. Війська під командуванням бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші на прізвисько «Шайтан» взяли твердиню. Залога, якою керував комендант Лаховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували, вибухом висадили у повітря частину оборонних стін, веж. Згодом замок відбудували; через розбудову нового міста-фортеці Станиславова галицька твердиня поступово втратила своє оборонне значення, запустіла. Згідно з розпорядженням губернатора, 1767 р. частину вцілілих мурів розібрали, матеріал використали для будівництва міста біля пристані. Руїни, що залишилися від давньої фортеці, бовваніли над Галичем до кінця XX ст. Нині Галицький замок охороняє держава. Тут ведуть реставраційні роботи. У проекті реставрації цієї національної пам’ятки передбачено відновити вцілілі мури, південнозахідну вежу та каплицю св. Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею.

Поиск по сайту: