Монастир Різдва Пречистої Богородиці як культурно-релігійний осередок XVI-XVIII століття

Містечко Пересопниця належить до давніх літописних поселень історичної Волині, що розсташовується на правому березі річки Стубли, за 10 кілометрів південніше Клеваня і, за словами місцевих старожилів, виводить свою назву від слова «пересувна» дорога, яка в княжі часи пролягала з Дорогобужа через Стублу до Володимира [7]. Перші писемні згадки по Пересопницю датуються XII століттям, але кам’яні знаряддя праці, знайдені на території села, дають нам підставу вважати, що написана історія цієї місцевості сягає кількох тисячоліть до Різдва Христового.

У «Літописі Руському» під датою 1149 року читаємо про цей княжий град таке повідомлення: «І прийшла Ізяславу вість, що Юрій прибув до брата свого В’ячеслава в Пересопницю, а Ізяслав розповів про це уграм і Болеславу, і брату його Індрихові, і тоді рушили вони полками своїми од Луцька, і, пішовши, стали коло города Чемерина на річці Оличі»[1, с. 203].
У цьому літописі містечко Пересопниця і Пересопницька волость згадуються 22 рази як предмет міжкнязівських війн і непорозумінь. У XII ст. воно було складовою частиною Турівського князівства. Саме в 1149 році Турівський князь В’ячеслав розпочав боротьбу зі своїм небожем київським князем Ізяславом Мстиславовичем та захопив міста, що належали до Київської волості. Ізяслав знайшов собі союзниківполяків і угрів та вирушив на Пересопницю ставши у Чемерині. Містечко Чемерин знаходилося на правому березі річки Осинища, лівої притоки Путилівки, лівої притоки річки Горині, яка, як і південна Стубла, впадає в неї біля с. Жобрин.
Нині це невелике село Чемерин біля Олики Ківерцівського району.
«Після довгих колотнеч, - писав професор Олександр Цинкаловський, - з’їхалися врешті князі в 1150 році до Пересопниці і цілували хреста на знак замирення. На цьому ж Пересопницькому з’їзді признали Пересопницького сина князя Юрія - Глібом. Але це замирення довго не тривало.
Лише на початку XIII ст. за князя Мстислава Німого на довгий час запанував спокій в Пересопницькому князівстві. Розумний і хоробрий князь Мстислав, прозваний в народі «муж сили надзвичайної», дбав про свій град і, повернувшись з страшної січі на річці Калка, заснував у Пересопниці монастир Різдва Пречистої Богородиці» [1, с. 342].

Одночасно він укріпив місто новими оборонними ланцюгами з земляних валів із кам’яними мурами і вежами.

По смерті князя Мстислава Пересопниця перейшла до його сина Івана, одначе він нею не користувався, татарська орда під проводом хана Батия у 1240 році знищила майже всі волинські міста, в тому числі і Пересопницю. Про знищення Батиєм волинських міст читаємо в «Літописі руському»:
«І прийшов він до города Колодяжна, і поставив дванадцять пороків. Та не міг він розбити стіни і став перемовляти людей, вони тоді, послухавши злої ради його, здалися, і самі перебиті були, і прийшов він до Каменця та Ізяслава і взяв їх. А коли побачив, що Кременець і город Данилів неможливо взяти йому, відійшов від них, і прийшов він до Володимира та взяв його списом, і вибив його без пощади, так само, і город Галич, і інших городів багато, що їм нема числа» [1, с. 397-398]. В число знищених Батиєм городів Волинських додана й Пересопниця, яка невдовзі по її відбудові була заатакована литвинами, яких пересопницький князь вщент розгромив.
У 1399 році татарська орда під проводом хана Едигея спустошила весь цей регіон над Стублою і спалила Пересопницю. Від того часу з історичної карти Волині назавжди зникає місто Пересопниця та найближчі міста над річкою Стублою, і влада належала князям Чорторийським. Цей княжий рід володів цим краєм з Клеванем, Пересопницею, Старим і Новим Жуковом аж до 1773 року. Саме городище що знаходиться неподалік Пересопниці та його околиці багаті на археологічні знахідки: керамічний матеріал, вироби із заліза, скла, бронзи, кості, рогу.

Археологічні знахідки та історичні згадки свідчать про існування у Пересопниці славнозвісного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, що був розташований на річці Стублі (або Стубелці) і згадується в Іпатіївському літописі 1150 року. Він був заснований у цій мальовничій місцевості над Стублою у Пересопниці ще в XII столітті.

Видатний дослідник Волині Аполоній Сендульський у своєму дослідженні «Село Пересопниця Рівенського повіту» припускав, що його засновник був князь Андрій Боголюбський, який недовгий час володів Пересопницею. «В Пересопниці, - писав в другій половині XIX ст. отець Аполоній Сендульський, - був монастир в ім’я Різдва Пресвятої Борогодиці. Нині немає ніяких слідів де знаходився монастир, якій славився великим багатством. Немає даних, хто заснував монастир, але не князі Чорторийські в XV ст. Не можна допускати, щоб Пересопниця, будучи ще стольним градом удільного князівства, в якому проживали руські князі та відзначались благочестям і побожністю, і не мали б в своїх стінах монастиря» [7, с. 210].

У XII ст. удільним князем був деякий час Андрій Боголюбський, відомий своїм благочестям і шаною до монастирів, тому можна припускати, що він був засновником Пересопницького монастиря. Князь Андрій Боголюбський, який розграбував і зруйнував Київ, перебував в Пересопниці дуже малий відтинок часу, щоб зайнятися такою відповідальною і величною будовою, тому то й не міг бути будівничим святої обителі. Натомість князь Мстислав Німий довгий час володів містечком над Стублою і цілком правдоподібно міг стати фундатором і будівничим святої обителі.

Видатний дослідник Волині професор Олександр Цинкаловський, який в 30-х роках XX ст. досліджував історію святої обителі Різдва Пресвятої Богородиці в архівах Західної України і Польщі та на місцевому монастирищі, також прийшов до висновку, що її засновником був саме князь Мстислав після щасливого врятування після кривавої січі на річці Калці 1223 року [3, с. 186].

Про участь князя Мстислава у битві на річці Калка знаходимо в

«Літописі руському»: «Мстислав Ярославович Німий, бачивши це і подумавши, що Данило забитий був, помчав і сам між них, бо був той муж дужий, і тому, що він був родич Романові, із племені Володимира, на прізвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його, йому поручив по смерті свою волость - віддав князю Данилові. Повернувшись з кривавого побоїща на річці Калці, князь Мстислав Німий (прозваний так за свою небагатомовність) за врятування свого життя в подяку Богові, Пресвятій Богородиці і заснував святу обитель» [1, с. 340-341]. На користь цієї думки наведемо фрагмент наукового дослідження доктора А. Лібацького «Пересопниця», надрукованого в «Літописі Волині» у Вінніпезі, Канада: «В Пересопниці був православний монастир на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Заснування цього монастиря потрібно віднести до глибокої старовини. На це вказує грамота короля польського Олександра з 1505 року на ім’я князя Федора Чорторийського, якою він подарував йому на досмертне володіння Пересопницький монастир. Слова грамоти «три века в тому монастирю прислухает» вказує на стародавність Пересопницького монастиря» [2, с. 48].

Отже, Пересопницький монастир був заснований у ХІІ ст. в удільний період української історії або князем Андрієм Боголюбським, який недовго князював тут в 1150 році, або, ще більше правдоподібно, князем Мстиславом Пересопницьким, який довгий час князював у Пересопниці.
Отож монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці заснований найімовірніше князем Мстиславом Пересопницьким в передмонгольський період і, судячи з того, що він знову був відбудований і подарований польським королем князю Федору Чорторийському, про що свідчить грамота 1505 року, можемо судити, що ця свята обитель займала важливе місце в житті Української Православної церкви не лише за володіння Пересопницею князями Чорторийськими, а й у XII - першій половині XIII ст. Збережена королівська жалувана грамота, надана королем Олександром в березні 1505 року князю Федору Чорторийському, яка надала право цій князівській родині на вічні часи володіти Пересопницею і монастирем. В ній, зокрема, зазначалося «іно ми з ласки нашої, за його до нас вірну службу, тим монастирем єсмо його пожалували, має князь Федір і його княжна і їх діти той монастир у своєму поданні мати, його подавати вино з усіма селами (Пересопницькому монастирю у той час належали села Грабів, Макотери, Давидовичі, Чемерин, Дядьковичі - Волинь) із людьми всіма його монастиря із землями пашними і бортними, з сіножатями, з усім тим, що з віку до того монастиря належать» [3, с. 43].

У помонгольський період перше писемне повідомлення про монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці знаходимо під 1490 роком у вимінній записці луцького старости Ігумену святині Іларіонові. Різдво-Богородична обитель, як ми наводили вище, згадується і в королівській грамоті луцькому старості Федору Михайловичу Чорторийському та в королівському акті 1526 року, яким підтверджуються права, дані ще королем Олександром, і тим самим, ми можемо опиратися на ці дати в помонгольській історії пересопницького монастиря на Волині, і не лише як незаперечні докази його існування, а й процвітання [6, с. 65].

Монастир Різдва Пресвятої Богородиці, про що нині свідчить розташування монастирища, знаходився на окраїні Пересопниці за невеликим потічком, який в XII - XVI ст. був набагато потужнішим: його води наповняли рови перед земляними валами, якими була, як і саме містечко, оточена з усіх сторін обитель, також вважалася неприступною для ворога.

Головне призначення ченців святої обителі в домонгольський період було нести слово Боже до душ вірних, ширити освіту в цьому регіоні Волині, зміцнювати святе українське православ’я - віру прадідів, святу Українську Православну церкву, а в ХV-ХVІ ст. охороняли віру православну і український народ від експансії фізичної і духовної нашого західного сусіда, який присвоїв свою окупантську зверхність на знищення України, Церкви, ополячення і окатоличення українського народу.

На кінець ХVІ століття Пересопниця і її околиці належали князю Юрію Івановичу Чорторийському - яскравому носію і прихильнику римо-католицької віри і польськості, відступникові від віри батьків і прадідів - святого українського православ’я. Напередодні Берестейської унії в 1595 році цей князь-відступник передає ще Пересопницькі маєтки монастиреві для вдержання лікарні для вбогих, а сам монастир як свою власність, заложив ненадовго своїй сестрі Катерині Чорторийській-Загоровській. У 1596 році продає цю обитель своїй другій сестрі Олені Горностай, а вона передавала доходи від маєтку на утримання святині. В актах, дарчих грамотах ХV-ХVII ст. монастирю Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці належали маєтки в навколишніх селах: Чемерині, Грабові, Дядьковичах, Макотерах і інших. Одначе Король Сигизмунд III не визнав факту продажу Пересопниці Олені Горностай і повертає містечко з монастирем князю Миколі Чорторийському, а той добровільно передає монастир Різдва Пресвятої Богородиці з усіма скарбами і маєтками єзуїтам-місіонерам, які заснували свій потужний осередок в недалекому містечку Клевань та випросив на цю передачу королівську грамоту 1630 року. Православний монастир Різдва Пресвятої Богородиці, позбавлений фундушів, маєтків, підтримки з боку окатоличених князів Чорторийських та в умовах наступу войовничої експансії польської римо-католицької церкви на східні українські землі почав занепадати, а з часом був зовсім зліквідований. Від його величі і слави залишилося обширне монастирище, на якому піднімається величавий тесаний кам’яний хрест з ХIII ст., який залишається найбільшою згадкою про монастир.

Монастир також був ценром по збереженю віри православної, тому що саме на території монастиря знаходилися ченці які зберігали і розповсюджували її. Хоч на той час Пересопниця належала до країни де був поширений католицизм. Ченцем монастиря міг стати кожен бажаючий. Але щоб стати ченцем, вони мали пройти випробувальний термін протягом трьох років. Вони могли відмовитися від свого бажання стати ченцем або пройти цей термін і залишитися служити Богу до кінця своїх днів. Ченці виконували абсолютно всю роботу по господарству монастиря тим самим забезпечуючи себе і всіх, хто потребував допомоги. Монастир був обгороджений, в центрі стояла церква де всі молилися і куди міг прийти кожен бажаючий. Навколо церкви були розташовані інші будівлі монастиря, де власне жили і працювали ченці [див. Додаток 1]. Але найбільше монастир прославив не тим, що він був одним із цетрів по збереженю віри православної. Він прославився тим що саме на його території було закінчено написання Пересопницького Євангелія, що свідчить про те що в монастирі жили досить талановиті і освідчені люди, які виконували свою роботу надзвичайно майстерно. На жаль, всіх імен не збереглося хто виконува цю нелегку працю, але відомо, що переклад виконав архімандрит Пересопницького Пречистенського монастиря Григорій, який і диктував текст Євангелія, а записував чернець монастиря Михайло Васильович. Згідно із записами в Євангелії книгу фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська, але невідомо, чи княгиня отримала цю книгу. Хто ще приймав участь у написані Пересопницького Євангелія, - залишається «білою плямою в історії», нам залишається тільки здогадуватися, чи всю робату виконували архімандрит Григорій з ченцем Михайлом Васильовичем, чи ще хтось їм в цьому допомагав.

Отже, монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці відіграв дуже важливе культурно-релігійне значення, тому, що саме монастирі зберігали і поширювали релігію на теретирії України. Дуже важливу роль у культурному значенні відіграв отець Григорій та чернець Михайло Васильович, які залишив по собі неперевершену духовно-національну пам’ятку українського народу - Пересопницьке Євангеліє, яке було написане в монастирі і має надзвичайну ціність для культури українського народу, як найбільша символіка українців. Про роль і значення монастирів та ченців дуже гарно висловився професор Іван Огієнко. Він писав: «Заслуга монастирів у творенні української духовної культури безконечно велика - це вони, скромні українці монахи і монашки, Божі бджоли, створили нам усе те, що маємо найкращого в нашій духовній культурі і чим ми пишаємося й тепер» [3, с.159].

У наш час в Пересопниці не збереглося жодних слідів, які б вказували на розташування монастиря, не знаходимо прив’язки монастиря до місцевості і в інвентарі 1600 р., тому існує кілька версій про його можливе місцезнаходження. Відомий дослідник волинських пам’яток у міжвоєнний період О. Цинкаловський вважав, що монастир стояв на урочищі «Пастівник», де зберігся давній кам’яний хрест [17, с. 225].

К. М. Мельник, досліджуючи у кінці ХІХ ст. історичну топографію Пересопниці, зауважила, що монастир знаходився на північно-західній окраїні села [6, с. 534].

С. В. Терські запропонували шукати рештки монастиря у західній частині дитинця Пересопниці, там, де нині знаходиться дерев’яна Миколаївська церква [14, с. 77–78]. До сьогоні залишається невідомим де ж саме був розташований манастир.

Поиск по сайту: