Особливості правопису Пересопницького Євангелія

Пересопницьке Євангеліє - перший із відомих перекладів канонічних текстів староукраїнською мовою. Ця унікальна пам’ятка рукописно-книжної культури України є еталоном волинської рукописної школи ХVІ ст. Вона не має собі рівних серед тогочасних пам’яток і за красою, витонченістю і довершеністю орнаменту письма та художнього оздоблення. Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр. - перекладене на «просту мову» канонічного євангелія - є найважливішою пам’яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (1574 р.). Мова пам’ятки є зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої «простої мови») і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академік В.І. Пічета; «на Україні пам’яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр.» [15, с. 17-29].

На думку багатьох дослідників (П.Житецький, П.Владимиров, В.Перетц, О.Грузинський і ін.), переклади священного письма на «просту мову» виникають на Україні і в Білорусії з середини XVI ст. Під впливом ідей церковної реформації, що проникли з Західної Європи в Литву та Польщу, до складу яких входили тоді українські і білоруські землі. Але, на думку П.П.Плюща, цей вплив не був єдиною причиною згаданих перекладів, тому що спроби таких перекладів відомі на Україні і в XV ст. Ці спроби, очевидно, відображають тенденцію до створення самостійної книжної української мови у зв’язку з пробудженням національної самосвідомості в середовищі деяких представників тогочасного українського духовенства, близьких до народу. Наступне XVI ст. лише закріпило цю тенденцію в нових історичних умовах. П. Житецький писав: «Вивчення Пересопницького рукопису не лише з фонетичного боку, а й з боку лексичного, а також синтаксичного, могло б привести до наслідків надзвичайно важливих. Перед нами відкрилась би така сторінка в розумовому житті цього краю, яка могла б висвітлити глухі століття XV і XIV, а разом з тим могла б надолужити відсутні сторінки, вирвані пізнішими переворотами, що відбулися на південноруській землі» [20, с. 12].Пересопницьке Євангеліє являє собою наслідок творчої праці - перекладу з іншомовного оригіналу на так звану «просту мову», надзвичайно зближену з українською народною мовою середини XVI ст. І зрозуміло, що переклад є процесом незрівнянно тривалішим, ніж механічне копіювання.

Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення українського євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних спроб точного датування пам’ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це тим цінніше, що мова Пересопницького євангелія цікавить нас не тільки сама по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої української літературної мови та як яскраве відображення живої української мови середини XVI ст.

Не менш важливо для вивчення всякої пам’ятки визначення її територіального походження, особливо тоді, коли мова її має помітне діалектне забарвлення, як у даному випадку. Точність визначення територіальної принадлежності дуже важлива для вченого, що займається історичною діалектологією певної мови. Вона дає можливість судити про рідну діалектну стихію автора пам’ятки, якщо він є уродженцем тієї ж території, звідки походить пам’ятка, або території, близької до неї (такими й були якраз творці Пересопницького євангелія - попович Михайло Васильєвич і архімандрит Пересопницького монастиря Григорій).

У своєму «Описании Пересопницкой рукописи XVI століття» П. Житецький вважає, що місцем написання пам’ятки була Пересопниця – «нині село в Луцькому повіті Волинської губернії» [12, с. 56-87]. Пізніше О.С.Грузинський і інші, вчитавшись у приписку до пам’ятки, встановили, що створення її було почато не в Пересопниці, а в близькому від неї с. Двірці - маєтку князів Жеславських (Заславських), в місцевому Троїцькому монастирі. Але через деякий час з невідомої причини праця над пам’яткою була перенесена в Пересопницький монастир, де вона й була закінчена в 1561 році тими ж особами, які почали її за п’ять років перед тим у с. Двірці. Коли саме написання пам’ятки було перервано в Двірці і перенесено в Пересопницю, як довго тривала неминуча при цьому перерва у праці творців пам’ятки - цього ми не знаємо. У зв’язку з сказаним цікаво навести лише одне міркування О.С. Грузинського. Маючи на увазі обидві частини пам’ятки (і писану в Двірці, і писану в Пересопниці), він твердить, що «перерва під час написання рукопису на перший погляд не дуже помітно відбилася на характері почерку в обох частинах рукопису» [21, с. 7], хоч за його спостереженням, «починаючи з 155-го аркуша, характер почерку в другій частині Пересопницького рукопису відрізняється більшою стислістю і висотою» [23, с. 32-43]. Загальний же висновок дослідника полягає в тому, що «євангеліє писала одна й та ж рука тільки в різний час» [21, с.18].

Цей факт треба брати до уваги, розв’язуючи питання про авторство перекладу євангельського тексту на «просту мову» в Пересопницькому Євангелії й питання про особу писця, що увічнив цей переклад на пергаменті власною рукою, «чистим і красивим письмом», за відзивом П.Житецького. Безпосереднього відношення до мови пам’ятки це питання не має, але воно важливе з історико-культурного погляду, і тут мовознавець, безперечно, може допомогти тим дослідникам, які побажали б попрацювати над цим питанням спеціально.

О.С.Грузинський, не вагаючись, вважає, що автором перекладу був архімандрит Григорій, який володів, на його думку, слов’янською, сучасною йому українською літературною, польською, чеською, і, можливо, грецькою й німецькою мовами. Підставу для такого припущення дає нам свідчення самого поповича Васильоєвича, який твердить, що «тыи книги чтыры эвангелистове суть устроены кротким, смиренным и боголюбивым иеромонахом Григорієм, архимандритом пересопницким» [12, с. 76-80]. Думка О.С.Грузинського про те, що архімандрит Григорій знав багато мов, мабуть, не далека від істини: тільки високоосвічений книжник, подібний архімандритові Григорію, міг так блискуче здійснити переклад євангельського тексту на «просту мову» (тексту, рясного багатством змісту і наявних у ньому думок та почуттів). Цілком впевнено можна сказати, що архімандрит Григорій не був переписувачем при створенні Пересопницького євангелія, бо все воно, як уже зазначалося, написане однією рукою, і очевидно, рукою поповича Васильєвича, зважаючи на його власні приписки до євангелія. Такий розподіл праці здається найімовірнішим.

На пересопницькому рукописі відбився так званий південно-слов’янський вплив, особливо вплив болгарського письма (змішування юсів; вживання а замість я; написання ъ (ь) з плавними після плавних; вживання букви ¤ з крапкою по середині) і сербського письма (вживання ь замість ъ дуже часто) і вживання значка «над ы (ы), іноді над и (и).

На правописі пересопницького рукопису позначився також вплив білоруського письма: вживання (хоч і не часто) е на місці ь: «то для лепшего виразумленя» та ін.

Порівнюючи окремі місця з пересопницького рукопису і Чеської Біблії 1506 знаходимо їх прямий зв’язок і в написах усіх глав, і в тексті.

В лексичному складі Пересопницького Євангелія, при великій кількості у ньому елементів спільноруських і досить значній церковнослов’янських, є багато елементів специфічно українських. Особливо рясно просочується в рукописах українська лексика тоді, коли мова йде не про суто церковно-релігійні предмети і явища.

«Было пак всуботу второпръвую ишол через збожя (через пашню) и вытръгали ученицы его класы и шли выминаючи руками своими, и некоторыи з фарисеов мовили им прошто тое гинять того ся не годить чинити всуботы…» [1, с. 42-56].

Деякі речення в пересопницькому рукопису просто здаються уривками з живої народної мови, наприклад: «давно би в плахтъ (або в рядннъ) а на попель сьдячи показаніе чинили»; «ги нехай еще и тот рок. ах околаю еи и осыплю гноем, а чей пак уродит плод …» [1, с.42].

Цікаве явище в рукопису - наявність в ньому досить численних додаткових пояснень (у дужках) окремих слів. Наприклад: «Бил ти ж там и колодязь іаковль (студня або криниця)»; (тогды она то жена оставивши вьдро свое (або глек, або збан) и пошла до мьста»; «и рекл так учиню. размечу житницу мою. (клуню або стодолу)»; «кто будет на кровь (на даху, або на стрьсь) а статки его в вдому, нехай не сходит взяти их …» [1, с. 32].

Поряд із словами давньоруськими, спільноруськими, словами церковнослов’янськими і словами живої народної української мови, в лексичному складі рукопису помітна і деяка домішка елементів з польської і чеської мов.

В окремих місцях Пересопницького євагелія відчувається свого роду «осучаснення мови». Так, грецькі або церковнослов’янські слова тексту іноді передаються або пояснюються словами, що служили для означення специфічних явищ тогочасного суцспільного життя Литви і Польщі, наприклад: «Воини пак увели его внутрь двора которій назівается преторь - (дом радецкий або ратушь)», «которому то біло имя Иосиф, съвьтником будучи. (або паном радним) а был тот члк добрым» [1, с. 18].

У фонетиці пам’ятки слід відзначити такі найголовніші явища:

1. В рукопису ь (е) найчастіше вживається правильно, за традиціним церковнослов’янським письмом: «И разумьл то многим народ и за всьх мьст приходили к нему …» Але іноді за нормами білоруського письма, замість ь маємо е: при Августе, имел, разделися, часом замість ь знаходимо написання и, наприклад: «(л и карю) врачу изльчися сам»; «не ищьте и вы, што бы есте и ли, або што бы есте пили».

2. Давні о і е звичайно зберігаються за писаною традицією, і тільки в окремих випадках на місці їх знаходимо у (оу) або ю, наприклад:» по с ю й и по т у й сторонь»; «иже тот брат тв у й умрл был» та ін.

3. Рукопис відбиває змішування ы та и, наприклад: «и кр ы кнул и»; «было от них тое слово закр и то»; «которыи то плакали и р и дали».

4. Яскраво виявлене повноголосся: «которыи же то об оло говалъся в перфиру и в виссон»; значно рідше трапляються церковнослов‘янські і неповноголосні форми, наприклад: «класы (колосся) … выминаючи» і под.

В рукопису Пересопницького євангелія багато виявлена морфологія живої народної української мови:

1. Закінчення 2 особи однини теперішнього часу дієслів на -ш (правописно частіше -шь);

2. 1 особа множ. теперішнього і майбутнього часу переважно на -мо;

3. 2 особа множ. наказового способу з закінченням -ьте, а 1 особа -мо;

4. давальний відмінок однини іменників чол.роду часто закінчення -ови (-еви) пастыреве, родичове;

5. в називному відмінку множини цих же іменників закінчення -ове (-еве) і в родовому відмінку однини іменники чоловічого роду часто на -у та інші.

6. Вживання прислівників на е типу поспьшне; в лексиці це польські слова і вирази на зразок барзо, южь, соукні, пань, але перемешкали, коу вечерови і под.

На основі цих головних явищ ми можемо зробити висновки, що дуже багато вжито слів з «живої української мови», якою розмовляли і яка є пристусована до сучасної мови.

Заслуговують на увагу й деякі синтаксичні явища пам’ятки. З них найголовніші такі:

1.Поряд із зворотами знахідного відмінку іменника (з прийменником) часто для означення часу вживається конструкція родового відмінка іменника без прийменника, наприклад: «и сталося единого дня …»; «было бо яко бы местной годины» та інші.

2. Зустрічається стара давньоруська конструкція (властива й народній мові) - подвійний знахідний відмінок, наприклад: «и в суботу еи здоровую учинил»; «и уздрьл его іс засмученого и рекл».

3. Звичайні для синтаксису пам’ятки також конструкції із знахідним - називним відмінком множини назв творин, наприклад: «послал его до села своего абы пасл свииn».

4. Майбутній час складений, поряд з утворенням його з формою інфінітива, буває іноді з формою минулого часу на л, наприклад: «Зготовай ли што буду вечерял»; «Не будут могли отповьсти».

У Пересопницькому євангелії, незважаючи на його релігійний характер, дуже виразно вияввляються риси живої народної української мови того часу, а також риси мови літературної. Пересопницьке євангелія, не пориваючи в багатьох випадках з традиційною, давньоруською мовою і з деякими елементами церковнослов’янськими, приймає значну кількість елементів живої народної мови - в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі.

Ще одне залишається безсумнівним: переписуавч євангеліє неодмінно повинен був мати перед очима рукопис тексту перекладу. Тому переклад повинен був або цілком передувати праці переписувача, або принаймні передувати в якійсь початковій своїй частині, після чого процес перекладання міг продовжуватися паралельно писанню книги переписувачем.

Що ж являв собою рукопис цього перекладу (він належав, як випливає з попереднього, архімандритові Григорію). О.С.Грузинський висловив з цього приводу таке припущення: «Самий рукопис, з якого списувалось Пересопницьке євангеліє, або, точніше, авторський рукопис архімандрита Григорія, був написаний, очевидно, сучасним українським скорописом. Цим можна пояснити деякі помилки, пропуски й недоліки в Дворецько-Пересопницькому списку, прекрасно виконаному з зовнішнього боку» [22, с.39]. Як відомо, рукопис перекладу, приписуваний архімандритові Григорію, до нас не дійшов.

Як уже відзначалось, виникнення перекладів священного письма на «просту мову» звичайно пояснюється впливом ідей церковної реформації (бажанням оборонців православ’я спертися в боротьбі проти агресії католицизму на широкі народні маси, для чого необхідно було культові книги зробити для них доступними за допомогою «простої мови».

Пересопницьке Євангеліє є наочним доказом щойно сказаного. Ідея створення цього канонічного церковно-служебного євангелія в перекладі на «просту мову» зародилося в середовищі близькоспоріднених магнатських міських князів Заславських, Гольшанських і Чарторийських, які, як твердить П.Житецький, «в XVI ст. Ще були віддані руській справі і православ’ю» [8, с. 20-26]. (Можливо, що ця ідея була їм підказана архімандритом Григорієм або взагалі духовенством Дворецького чи Пересопницького монастирів). Як видно з приписки до євангелія, матеріальні витрати по створенню євангелія взяла на себе старша представниця згаданих князівських повітів родин Анастасія (Параскева) Заславська. Саме «накладом благоверной и христолюьивой княгини Козминой Ивановича Жеславського» було здійснене написання Пересопницького євангелія» [11, с. 39-42].

Питання про долю Пересопницького євангелія в наступні півтораста років після його написання, а також про місце й обставини знайдення його Мазепою і досі лишаються відкритими. Відкриття нових списків цього євангелія, крім уже відомих науці (Житомирське євангеліє 1571 р. та вставка в Лєтківському євангелії кінця XVI ст.) може пролити світло й на долю їх оригіналу. Пошуками цих списків повинні зайнятися українські вчені насамперед на Волині і в Галичині.

З інших принципово важливих для мовознавця питань, що стосуються вивчення мови Пересопницького євангелія, слід підкреслити питання про зв’язок його мови з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на «просту мову» на Україні і в Білорусії, а також з мовою Учительних євангелій, писаних «простою мовою» і дуже популярних на Україні в XVI, XVII, XVIII ст., про що свідчить наявність півсотні списків цих євангелій, що дійшли до нашого часу.

У доповіді «Особливості рукопису Пересопницького Євангелія» Ю.І.Тихновського підкреслювалось: «Учительним євангеліям належить перше місце серед українських і західноруських перекладів святого письма XVI-XVII ст. …Уцілілі рукописи (і друковані видання) за текстом не є прості копії, а все нові й нові переробки й переклади» [22, с. 87]. На цій підставі Ю.І.Тиховський зробив спробу вивести основний текст Пересопницького євангелія з українських Учительних євангелій. Якщо це мислиться в тому розумінні, що попович Васильєвич та архімандрит Григорій мали попередників у справі перекладу культових книг на «просту мову» і творчо використали їх досвід, то з цим можна погодитись. Якщо ж Ю.І.Тиховський уявляв собі текст Пересопницького євангелія як суму текстів окремих євангельських епізодів з Учительних євангелій, які передували його появі, то це не відповідає дійсності, бо наша пам’ятка являє собою не мозаїку, а монолітний самостійний переклад автора-перекладача. (Як уже зазначалось, цим перекладачем, напевно, був архімандрит Григорій.) Таким чином, Ю.І.Тиховському належить лише постановка питання про зв‘язок Пересопницького Євангелія з українськими Учительними євангеліями. Сучасним же мовознавцям треба спеціально дослідити мовний зв’язок між ними.

В загальному плані вивчення мови Пересопницького євангелія необхідні й такі праці, в яких були б порівняльно зіставлені в мовному відношенні такі пам’ятки, як Пересопницьке євангеліє, Житомирське євангеліє 1572 р., Крехівський апостол початку 60-х рр. XVI ст., праці про мову цих пам’яток. Зараз таких праць ще нема.

Надзвичайно важливим питанням є питання про характер та склад мови Пересопницького євангелія і про зв’язок його з мовою українського ділового письменства XIV-XVI ст.

Треба підкреслити, що саме ділова, актова мова відіграла надзвичайно важливу роль в історії виникнення й розвитку «простої мови» на Україні. Коли під впливом реформації стара ідея вживання в письменстві лише культової мови втратила авторитет і перемогла ідея живої народної мови як мови літератури, освічені українці звернулись до єдиного тодішнього джерела літературної обробки живої народної мови - до ділового письменства. Ділова мова кладеться ними в основу загальної літературної мови, внаслідок чого ми не спостерігаємо великої різниці між актовою мовою XVI ст. і мовою тодішніх перекладів священного письма на «просту мову». Порівняти, наприклад, з цього погляду загальний мовний колорит Пересопницького євангелія, який розирає навіть у мініатюрних фрагментах на зразок таких: «… а кто бы з вас хотел столп будовати (або вежу), то вперед сьдеши, розличит маетности свои, если будет имети спотребу ку збудованню…»; «ты ли еси оныи, который бы то прийти мъл…»; «…укажу, кого бысте ся бояти мъли…» [22, с. 64-76] і подібне. От чому дослідження мовного зв’язку Пересопницького євангелія з сучасним йому українським діловим письменством є дуже актуальним. Тим більше, що цей зв’язок у науковій літературі зовсім не висвітлений.

Одним з найважливіших проблемних питань у вивченні мови Пересопницького євангелія є визначення джерел Пересопницького рукопису. Нам потрібні нові праці, присвячені питанню оригіналу Пересопницького євангелія, з якого вони перкладені на «просту мову». Це велике спільне завдання болгарських, сербських, чеських, польських і українських мовознавців.

Нарешті, сама мова Пересопницького євангелія є майже незайманою цілиною. Складові її елементи (церковнослов’янські, українські, білоруські, польські, чеські, латинські, німецькі й ін.) лише названі Житецьким, але й досі ні окремо, ні в своїх взаємовідношеннях ці елементи не вивчені, а без цього не можливо зробити будь-які надійні узагальнення про мову пам‘ятки в цілому, зокрема, відносно її зв’язків з братніми слов’янськими мовами, в яких науковці могли б найти ключ до усвідомлення багатьох важливих питань культурного єднання південнослов‘янських, західнослов’янських і східнослов’янських народів у період середньовіччя - єднання, яке було добрим фундаментом зміцнення культурних зв’язків між всіма слов’янами в новий і найновіший час. Глибоке дослідження мови і палеографічних особливостей Пересопницького євангелія в багатьох випадках могло б дуже допомогти науковцям розв’язати низку тих проблем, про які говорилося вище.

Звичайно, це не всі проблемні питання, що стосуються мови Пересопницького євангелія. В дійсності їх багато більше. Але нема сумніву, що мовознавці-славісти найближчим часом по-справжньому зацікавляться цією дорогоцінною пам’яткою української культури. Підготовчим же етапом до цієї великої й актуальної роботи повинно бути видання Пересопницького євангелія Академією наук України. Здійснення цього видання розширить коло дослідників пам’ятки, прискорить вивчення її мови і всіх проблемних питань, зв’язаних з цим вивченням.

Поиск по сайту: