Бібліотекознавча думка наприкінці XIX початку XX століття

Розвиток українського бібліотекознавства припадає на початок XX ст. і пов’язується в основному з іменам К. І. Рубинського (1860—1930) та Л. Б. Хавкіної (1871-1949) Роботи на бібліотекознавчу тематику більш раннього періоду носили описовий характер і відбивали 1 погляди, що, накопичившись, стали фундаментом для по дальших наукових узагальнень і висновків.

І. І. Рубинський мав історико-філологічну освіту і був директором бібліотеки Харківського університету (1895) Фахові знання він набув за рахунок практики та завдяки своєрідному стажуванню під час відрядження для ознайомлення з бібліотеками Москви, Петербургу, Юр’єва, Варшави та Києва (1902).

Л. Б. Хавкіна одержала філологічну освіту в Берлінському університеті. Під час навчання, в основному зі періоди літніх канікул, вона за власного ініціативою активно вивчала практику організації бібліотечної справі та діяльність бібліотек Німеччини і Франції.

Повернувшись до Харкова, звідки вона була родом Л. Б. Хавкіна розпочинає активну діяльність і як спів робітник Харківської громадської бібліотеки (нині Державна наукова бібліотека ім. Короленка), і як науковець

Харків того часу був досить значним промисловим і культурним центром з мережею народних і шкільних бібліотек, з бібліотеками-університету, про яку вже згадувалось, та громадською, що була відома далеко за межами Харкова. Недивно тому, що це місто було батьківщиною цілого ряду видатних діячів. Серед них всесвітньовідома X. Д. Алчевська (1841 —1910), яка впер­ше використала прогресивний для свого часу експери­ментальний психологічний метод вивчення читачів і на підставі багатого емпіричного матеріалу з колективом однодумців склала трьохтомну працю «Що читати паї роду?» (1884—1906), Д. І. Багалей — професор Харків­ського університету, що написав історію університетсько! бібліотеки і доклав немало зусиль для практичної допомоги у її розвитку, та ін.

Одна із заслуг Л. Б. Хавкіної — створення за її ініціативою при бібліотеці відділу бібліотекознавства з не­величким музеєм (1903) з метою ретельного і всебічної! го вивчення бібліотечної справи та її наукового обгрунтування. Відділ вів широку методичну роботу, допома­гаючи всім, хто звертався за порадою. Досвід його роботи вивчався і поширювався і в Україні, й у Росії. Одна із причин такого успіху крилася в тому, що відділ поширював професійні знання в умовах, коли в наших Країнах ще не існувало закладів, які займалися б про­фесійною підготовкою бібліотечних кадрів, навіть про­фесія бібліотекаря ще не була визнана суспільством. Організатори аналогічного відділу в місті Пскові писали; що до того часу, коли з’являться професійні навчальні заклади, відділ бібліотекознавства залишається єдино можливим засобом одержання певних професійних знань.

Нагадаємо, що в інших країнах у цей час уже існували навчальні заклади, де можна було одержати фахову підготовку. До речі, відомий фахівець й автор книги «Бібліотечна освіта» (1901) Є. В. Балобанова — бібліотекар вищих жіночих курсів у Петербурзі, яку вважали одним з обізнаних фахівців, одержала філологічну освіту в двох відомих університетах — у Сорбонні та Гейдельберзі, до того ж закінчила курси при Геттінгенському університеті па двох відділеннях: теоретичного і практичного бібліотекознавства (1875). У Сполучених Штатах Америки початок бібліотечної освіти пов’язують і відкриттям бібліотечної школи при Колумбійському університеті у Нью-Йорку в 1887 p., засновником якої був відомий Мелвіл Дьюї, автор «Десятичної класифі­кації». Він організував першу в світі фахову організацію бібліотечних працівників (1876) та бібліотечний журнал Лайврері джорнал» (1876), редактором якого був у 1876—1880 pp.

Недивно, що Л. Б. Хавкіна, знаючи зарубіжний досвід, прагнула зробити все можливе, аби Україна і Росія не поступалися перед ведучими західними державами у цих питаннях. Тому її наступні кроки — це доповідь на третьому з’їзді з технічної і професійної освіти в Петер­бурзі (1904) «Про професійну підготовку бібліотекарів». З’їзд не закінчив своєї роботи, його було розігнано царським урядом, тому і пропозиції Л. Б. Хавкіної за­тінились як побажання. Ніяких рішень щодо цього пи­тання прийнято не було. Саме тому більш видатною по­дією можна вважати вихід її першої книги «Бібліотеки, їх організація і техніка» (1904), яка на міжнародній виставці в м. Льєже (Бельгія) була нагороджена золотою медаллю, а секція бібліотекознавства Російського бібліологічного товариства з подякою відзначала, що ця книга поклала початок літературі з російського біб-ліотекознавства (хоч дехто вважав таку оцінку зави­щеною).

Вагомий внесок у розробку питання про предмет біб­ліотекознавства, його статут і значення зробив К. І. Ру­бинський, коло бібліотекознавчих інтересів К. І. Рубинського в деяких аспектах було схожим з інтересами Л. Б. Хавкіної, хоч останню вважають універсалом, оскільки в спадщині її є відомості, що стосуються майже всіх про­блем бібліотечної освіти, бібліотечної науки, бібліотечної діяльності. Та й К. І. Рубинський серед бібліотекознавчих проблем виділяв саме ці три, як ми тепер розуміє­мо, елементи ВСІ, що відтоді тільки починав формува­тися. Стосовно розвитку бібліотекознавства як науки, то висока оцінка його внеску чи може бути завищеною Рубинський, як і Хавкіна, наполегливо створджував са­мостійність даної науки в той час, Коли решта науков­ців це заперечувала і розглядала бібліотекознавство ли­ше як частину більш великої науки, наприклад книго­знавства (до речі, таке ставлення спостерігається й сьо­годні). У дискусіях про характер науки (фундаменталь­на чи прикладна) вони стояли на більш вірних позиціях, підкреслюючи, що вона складається з двох частин: теоретичної (фундаментальної) і практичної (прикладної); Тобто, найбільш грунтовні питання науки не тільки ие; залишилися поза їх увагою, але й одержали правильні оцінки.

Продовжуючи характеристику діяльності Л. Б. Хавкіної, звернемо увагу па такі факти: у 1911 р. вийшла в світ її книга «Керівництво для невеликих бібліотек», що перевидавалася шість разів аж до 1930 р. Ще біль­ше видань витримали її «Тризначні авторські табли­ці Кеттера», які використовуються і в сучасних бібліо­теках.

Великою заслугою Л. Б. Хавкіної було відкриття за її ініціативою короткотермінових курсів для бібліотека­рів при Народному університеті ім. Шанявського в Москві (1913). Ця подія мала безпосередній вплив на розви­ток бібліотекознавства, бо з цього часу воно структурується, тобто розподіляється на ряд елементів, які одер­жують статут навчальних дисциплін. Необхідність їх викладання вимагала більш глибокого усвідомлення і визначення теоретичних основ. Серед викладачів були І досить відомі бібліотекознавці, кожен з яких зробив свій внесок у розробку теоретичних питань. А структура біблітекознавства, запропонована ними Ще й досі сприймається як один із суттєвих її варіантів.

Список використаної літератури.

1. Бібліотекознавство: теорія, історія, організація діяльності бібліотек: підруч. /Ред.: В. О. Ільганаєва, М. С. Слободяник,—X.: Основа, 1993. —178 с.

2. Ільганаєва В.О. Бібліотекознавство: конспект лекцій / В. О. Ільганає­ва.—X., 1998. —69 с.

3. Ільганаєва В.О. Організація діяльності бібліотек: навч. посіб. /В.О.Іль- ганаєва, М. С. Слободяник. — X.: Дискус, 1998. — 83 с.

4. Карташов Н. С. Общая теория библиотечного дела / Н. С. Карташов, В. В. Скворцов. — М.: Профиздат, 1997. — 117 с.

Поиск по сайту: