Виникнення бібліотечної сфери діяльності .Перші бібліотекознавчі праці

Міністерство культури України

Харківська державна академія культури

Кафедра бібліотекознавства та соціальних комунікацій.

Реферат на тему:

Історія становлення бібліотекознавства як науки.

Виконав:

студент 4 курсу

ФБІ

Хлівецький Владислав.

Харків 2012

Виникнення бібліотечної сфери діяльності.Перші бібліотекознавчі праці.

Бібліотечна сфера діяльності невідривно пов’язана з людською діяльністю в цілому. Це пояснюється тим, що вона є нагромаджувачем і передавачем пізнавально-інформаційних моделей дій, культури в цілому як практично перетворювальної діяльності суспільства.

Людська діяльність базується на суспільних відносинах, які не можливі без передачі інформації і знань. В свою чергу, останні є також результатом діяльності людини. Але обмежувальним фактором в суспільних відносинах, у спільній діяльності людей виступають їх психофізичні можливості в процесах створення, зберігання, передачі інформації та знань.

Вихід діяльності за межі біологічно виробленої та рівномірно розподіленої між усіма індивідуумами програми їхніх дій на ранніх етапах становлення суспільства призвів до появи певних комунікативних систем. Найважливішими комунікативними засобами реалізації спілкування, стимулом суспільних відносин стали мова людей, письмо (рукописні форми), а пізніше друковані форми (книжки, державні акти, закони, літописи тощо). Друкований документ забезпечив реалізацію дистанційного спілкування у географічному і часовому просторах. У процесі розвитку нашої цивілізації виникали різні соціальні організації, які забезпечували зберігання, створення та розповсюдження «пам’яті людства». Однією з перших подібних комунікативних структур суспільства була бібліотека (Ш тисячоліття до нашої ери).

З часом бібліотеки набули організаційної цілісності, типовидового різноманіття, професійно-фахових рис, напрацювали свої методи та технологію, виявили свої соціальні функції і ситуаційні соціальні риси. Накопичення фактів і явищ у діяльності бібліотек спонукало до їх пізнання, осмислення, узагальнення, удосконалення практики діяльності бібліотек.

Визначаються три джерела формування бібліотекознавчої думки: бібліотечна практика, професійна свідомість, соціальні замовлення.

У розвитку бібліотекознавства можна накреслити декілька етапів:

I - передісторія - формування наукової думки: осмислення бібліотечної практики, поява перших праць - 1 тисячоліття до н.е. - XVI ст.;

II - оформлення наукових шкіл, професійних спілок, наукових журналів - кінець XIX ст.;

III - утвердження наукового статусу, входження в клас гуманітарних наук, вчена ступінь ~ початок - середина XX ст.

IV - перетворення у продуктивну силу сфери діяльності, трансформація, зміна предмета і об’єкта - 80-ті роки XX ст.

Бібліотекознавство як наука розвивалася на протязі тривалого часу, але інтенсивно - лише на початку XX ст. В той час становлення бібліотекознавства і оформлення бібліотечної діяльності у професійну сферу відбувалося майже одночасно.

Перші писані джерела в галузі бібліотекознавства з’явилися ще в стародавні часи у вигляді каталогів бібліотек. Та суто бібліотечні праці з’явилися пізніше у ХІІ-ХІП ст. й мали описовий, методичний характер (Вінцент з Бове, Рішар Фурніваль); XVI - XVII ст (Габрієль Ноде, Іоган Генріх Хотгінгер, Г.В.Лейбніц), XVIII - XIX ст. (Карл Мольбех, Феофан Прокопович, Фрідріх Адольф Еберт, Мартін Шреттінгер, В.М.Татіщев, К.М.Дерунов, В.І.Собольщиков, В.С.Сопіков, К.М.Бер).

Склалися бібліотекознавчі школи, які визначили напрям розвитку' науки вже в XX ст.: англо-американська (бібліотекознавство як практикум), Східна Європа (як суспільна наука), Латинська Америка (науки про обіг документів).

Головні наукові проблеми періоду становлення бібліотекознавства визначилися як «сума технологій»: фонди, розстановка, читачі, функції, формування культурно-просвітницького, виховного, освітнього напрямів діяльності.

Розвиток українського бібліотекознавства припадає на кінець ХІХ-початок XX ст. і пов’язаний, в основному, з іменами К.І.Рубинського (1860-1930) та Л.Б.Хавкіної (1871-1949). Слід згадати Х.Д.Алчевську (1841- 1910), Д.І.Багалія, Є.В.Балобанову, які зробили значний внесок в практичну допомогу діяльності та розвитку бібліотек.

Радянський період бібліотекознавства поділяють на 2 етапи:

1-ий етап - 1917 р. - до кінця 50-х років;

2-ий етап - 60-80-ті роки.

1-ий етап - зберігається функціональний напрям досліджень, до кінця 50-х років радянське бібліотекознавство сформувалося у самостійну наукову дисципліну.

У 60-70-ті роки проявляється інтерес саме до цих проблем. Радянське бібліотекознавство (у визначенні Чубарьяна О.С.) - суспільна наука, яка вивчає закономірності розвитку, властивості, характер і структуру бібліотечного процесу як однієї з форм масової соціальної комунікації. Більш прийнятним є визначення Кузьміна Г.К. (російського бібліотекознавця), який виходить з того, що бібліотекознавство покликане вивчати усе розмаїття явищ у бібліотечній сфері. Бібліотекознавство розглядається як самостіна наука, але її комплексний характер потребує визначення місця серед інших наук. В бібліотекознавстві превалює емпіріум і фактологія, що гальмує розвиток його теоретичних засад, утримує активний вплив на управління та освіту бібліотекарів в умовах інтенсивного розвитку системи соціальних комунікацій, які склалися наприкінці 70-х років XX ст.

В наш час бібліотекознавство стало наукою яка вивчає закономірності, форми організації, процеси діяльності в бібліотечному соціальному інституті (БСІ).

Найважливішу роль в інформаційній, культурної, просвітницької та освітньої діяльності держави відіграє бібліотека.

В епоху інформатизації принципово змінився вигляд бібліотеки, її роль соціального інституту в суспільстві. Виникла потреба узагальнити весь пройдений бібліотеками шлях. Досліджуючи еволюційний розвиток бібліотек, ми можемо, використовуючи досвід минулого, прогнозувати, вдосконалювати роботу бібліотек в залежності від вимог часу.

Історія бібліотек має певну точку відліку. «Поява перших бібліотек як установ, що збирають і зберігають документи, обумовлено певними змінами в житті людини і появою потреби в письмовій фіксації і передачі мовної інформації». Залежно від історичного, суспільного, наукового розвитку держави, бібліотека як суспільний інститут є установою, зовнішність якого, зміст роботи та її масштаби постійно змінюються.

Основними і незмінними функціями бібліотеки є: збір та зберігання документів (рукописних, друкованих і т.д.), забезпечення доступу до фондів або функція обслуговування (поступовий перехід від майже повної закритості своїх фондів до загальної доступності).

Бібліотека в кожну історичну епоху виконує, поряд з незмінними вихідними функціями, цілий ряд інших завдань. Зміни в характері і масштаби їх виконання тягнуть за собою появу нових типів бібліотек.

На певному етапі суспільного розвитку, не дивлячись на те, що бібліотеки протягом багатьох століть служили науці, освіті і культурі, виникають такі типи бібліотек, які визначають сучасну бібліотечну систему практично будь-якої держави-це публічні бібліотеки, бібліотеки, що обслуговують широкі верстви населення; наукові бібліотеки; національні бібліотеки; спеціальні бібліотеки.

Бібліотеки Росії,України, Білорусії, Прибалтики в XVI-

XVII ст.

Найважливішу роль в інформаційній, культурної, просвітницької та освітньої діяльності держави відіграє бібліотека.

В епоху інформатизації принципово змінився вигляд бібліотеки, її роль соціального інституту в суспільстві. Виникла потреба узагальнити весь пройдений бібліотеками шлях. Досліджуючи еволюційний розвиток бібліотек, ми можемо, використовуючи досвід минулого, прогнозувати, вдосконалювати роботу бібліотек в залежності від вимог часу.

Історія бібліотек має певну точку відліку. «Поява перших бібліотек як установ, що збирають і зберігають документи, обумовлено певними змінами в житті людини і появою потреби в письмовій фіксації і передачі мовної інформації». Залежно від історичного, суспільного, наукового розвитку держави, бібліотека як суспільний інститут є установою, зовнішність якого, зміст роботи та її масштаби постійно змінюються.

Основними і незмінними функціями бібліотеки є: збір та зберігання документів (рукописних, друкованих і т.д.), забезпечення доступу до фондів або функція обслуговування (поступовий перехід від майже повної закритості своїх фондів до загальної доступності).

Бібліотека в кожну історичну епоху виконує, поряд з незмінними вихідними функціями, цілий ряд інших завдань. Зміни в характері і масштаби їх виконання тягнуть за собою появу нових типів бібліотек.

На певному етапі суспільного розвитку, не дивлячись на те, що бібліотеки протягом багатьох століть служили науці, освіті і культурі, виникають такі типи бібліотек, які визначають сучасну бібліотечну систему практично будь-якої держави-це публічні бібліотеки, бібліотеки, що обслуговують широкі верстви населення; наукові бібліотеки; національні бібліотеки; спеціальні бібліотеки.

У скрутному становищі знаходилася націоналі культура, в тому числі й бібліотечна справа, на територіях теперішніх України і Білорусії, землі яких у ті часи були предметом завойовницької політики панської Польщі та Литовської держави. Народи Прибалтики, України, Білорусії зазнавали утисків литовських і польських феодалів, що перешкоджало прогресивному розвитку національних культур. Значну роль у боротьбі проти католицизму та національного пригноблення відігравали право­славні братства. Вони організовували школи, друкарні,бібліотеки. Бібліотеки мали Львівське та Київське братства, школи Бреста, Вільна, Києва, Луцька, Моги­льова та інших міст. Фонд бібліотеки Львівського брат­ії на складався з чотирьох частин: слов’янські, грецькі, латинські, польські книги релігійного і світського характеру. У 1632 р. в Києві заснований перший вищий навчальний заклад на території нашої країни — Києво-Могилянська академія. ЇЇ бібліотека поповнювалася релігійною, науковою та навчальною літературою, що надсилалася головним чином із друкарні Київського братства. Просвітницька діяльність братств пересліду­валась урядом Речі Посполитої і католицьким духовенством: закривались школи і бібліотеки, спалювались книги; зазнавали утисків діячі української культури.

Розповсюдженню католицизма в Литві та Естонії сприяли бібліотеки єзуїтської колегії у Вільно, яка в 1579 р. була перетворена в академію-університет, та Дерптського (Тартуського) університету. Це були на той вас великі бібліотеки, наприклад бібліотека Віденської академії-університету нараховувала близько 4,5 тис книг.

Розвиток суспільства зумовлений виникненням в Україні та Росії світської бібліотеки, бібліотеки при вищих навчальних закладах — Києво-Могилянській академії та Слов’яно-греко-латинській академії у Москві. У XVII ст. в Росії створюється систем, державних закладів — приказів, при яких організовувались спеціальні бібліотеки. Виникнення першої з них — бібліотеки Приказу книгодрукувального двору (типографської бібліотеки) — припадає на початої XVII. ст. В ній зберігались рукописи, що використовувалися для друкування книг. Кількість останніх постійні зростала. Значною була бібліотека Посольського приказу, де зберігалися книги та рукописи, що надсилалися із-за кордону. Були тут політична, юридична, філософська, природничо-наукова, релігійна література, а так словники, карти, плани міст та періодичні видання. Спеціальна бібліотека Пушкарського приказу, який керував виготовленням артилерійського озброєння і будівництвом фортифікаційних споруд, містила російські та іноземні книги з техніки, військової справи, фортифікаці архітектури, астрономії, математики, геометрії, географії. Книги видавались майстрам, а також царським дітям для навчання.

У бібліотеці Аптекарського приказу зберігалися медичні книги — «лечебники», «травник: книги з анатомії, фармакології,біології, ботаніки і т.п.

Книги для бібліотеки часто купувалися закордоном.

У 1687 р. в Москві відкривається Слов’яно-греко-латитинська академія — перший московський вищий навчальний заклад. ЇЇ бібліотека мала релігійні, філософські та філологічні видання. На кінець століття в бібліотеці налічувалося 600 рукописних і друкованих книг (російською, грецькою, латинською, німецькою та іншими мовами), у тому числі й літератури світського характеру.

У XVI—XVII ст. широкого розвитку набули вла бібліотеки царів, духовенства, бояр, дворянства, видних державних діячів.

Поиск по сайту: