А) закон тотожності; б) закон суперечності; в) закон виключеного третього; г) закон достатньої підстави

Ці закони виділяють як основні, тому що вони виражають загальні властивості мислення, тобто визначеність, несуперечливість, послідовність та обґрунтованість. [22; с.208]

Об’єктивною основою законів логіки, їхнім джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу (кожна річ, зазнаючи змін від часу, залишається саме тією річчю, має якісну визначеність, яка робить річ тим, чим вона є, відрізняє її від інших речей).

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась. [3; с.88-101, 6; с.93-104, 24; с.111-115]

Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета та її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється.

Закон тотожності вимагає:

1. У процесі міркування про якийсь предмет мислити саме про цей предмет, а не підміняти його іншим предметом думки.

2. У процесі міркування поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні.

Порушення вимог закону тотожності призводить до підміни або змішання понять, мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним.

Суб’єктивно змішання понять відбувається через неточне знання змісту вживаних понять, через відсутність у науці точно вироблених визначень тих чи інших понять, а також наявність у мові омонімів. Автор тексту й читач можуть по різному сприйняти одне і те ж саме слово. Тому виникає необхідність усунення подібних випадків через уточнення певних понять.

Закон суперечності твердить: два протилежні вислови не є одночасно істинними, одне з них неодмінно хибне. Щоб помітити порушення цього закону, необхідна уважно вивчити план-проспект майбутнього видання, а також концентрація уваги та пам’яті, тому що дуже часто зустрічаються так звані дискантні протиріччя, у яких несумісні думки висловлюються через великі проміжки тексту (абзаци, сторінки, глави). [3; с.88-101, 6; с.93-104, 24; с.111-115]

Закон виключеного третього стверджує: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношень одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може. Звідси випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечні судження і визнавати істинним якесь третє судження. [3; с.88-101, 6; с.93-104, 24; с.111-115]

Закон виключеного третього вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятися від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені запитання.

Закон достатньої підстави говорить, що будь яка істинна думка має достатню підставу. Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов’язані одна з одною, випливали одна з одною, обґрунтовували одна одну. [3; с.88-101, 6; с.93-104, 24; с.111-115]

Використання цього закону орієнтує редактора на перевірку достовірності матеріалу, а також на аналіз смислових механізмів, за допомогою яких у тексті оформлюються різноманітні умовиводи та доведення, на оцінку тієї аргументації, що використовується в тексті оскільки від неї залежить переконливість тексту.

Розкриваючи зв’язки між частинами тексту, логічна побудова сприяє кращому, глибшому розумінню твору, адже читач не ставить перед собою завдання перебудови його за правилами логіки – завдання читача полягає у засвоєнні тексту.

Поиск по сайту: