ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Одним із найвидатніших філософів XVIII ст. в Україні був Гри­горій Сковорода (1722-1794 рр.). Син козака Полтавського полку, він учився в Київській академії, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреслау. Повернувшись в Україну, Г. Сковорода був короткий час про­фесором Харківського університету. Потім жив у постійних пе­реїздах, зупинявся у дідичів, навчав їхніх дітей і їхав далі. Основою йо­го філософії був антропологізм, а засобом для досягнення мети — са­мопізнання. Його девізом було: «пізнай самого себе». Сковорода вважав, що світ складається з двох чинників: ма­теріалістичного — безвартісного і вищого — духовного, цінного. Він стояв вище від усіх принад життя, не мав нічого, не прагнув посад, життєвих благ. Сковорода відмовлявся, коли пропонували висвятити його в єпископи, і негативно ставився до монастирського життя. Ас­кетичне життя, прагнення свободи — викликали порівняння його із Сократом.

У другій половині ХУП-першій половині XVIII ст. розвивався жанр історико-мемуарної прози. До неї належали «Кройніка» Ф. Сафоновича, «Синопсис» — короткий нарис історії України та інші праці. 1789 р. в Санкт-Петербурзі була опублікована «Енеїда» І. Котля­ревського. Після цього саме мова, створена на основі полтавського «наріччя», стала базою української літературної мови. Адже до цьо­го українська література являла собою сукупність текстів, написа­них елітарною мовою, не завжди зрозумілою навіть її сучасникам.

Українська література цього періоду відчувала значний вплив європейського Просвітництва й гуманізму. Справжнім літератур­ним явищем стала творчість Г. Сковороди. Його твори «Сад боже­ственних пісень»,«Діалог, або розглагол про стародавній світ» та багато інших відіграли вагому роль у становленні української літератури. Видатними її представниками були також Л. Баранович, І. Величковський, Ф. Прокопович та ін. Значне місце в українській літературі посідала драматургія. В той час з'являються такі твори, як: «Володимир» Ф. Прокоповича, «Успенська драма» Д. Ростовського, «Про блудного сина» С. Полоцького. Усна народна творчість існувала у найрізноманітніших формах — піснях, думах, казках, легендах тощо. В історичних піснях і думах оспівувалася героїчна бо­ротьба народу в роки Визвольної війни, під час гайдамацького та опришківського руху, численних селянських повстань. Наука в Україні розвивається у тісному взаємозв'язку з досягнен­нями загальноросійської наукової думки. Видатний внесок у розви­ток науки зробили Д. Самойлович (медицина), Л. Магницький (ма­тематика), А. Шафонський (епі­деміологія) та багато інших.

Центром музичного життя України першої половини XVIII ст. була Київська академія, де навчали нотної грамоти, хорового співу, гри на музичних інструментах. 1736 року в Глухові відкрилася перша школа співаків та музикантів для хорових ор­кестрів. Кращим оперним співаком Російської імперії другої по­ловини XVIII ст. виявився уродженець Чернігівщини М. Полторацький. Величезний внесок у розвиток української музичної культури зробили такі відомі композитори, як: М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський. Починається становлення про­фесійної української музики.

Розвивається архітектура та будівництво. Особливого значен­ня надавалося спорудженню православних храмів, де домінує стиль українського або козацького бароко. Національного коло­риту сповнені Андріївський собор та Покровська церква в Києві, Троїцький храм у Чернігові тощо. В стилі європейського бароко збудовані Успенський собор Почаївської лаври, собор Св. Юра у Львові. Видатними архітекторами цього часу були С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

Поиск по сайту: