Критерії морального прогресу.Історична картина розвитку моралі

Отже, нам уже відомо, що предметом етичного знання виступає мораль, чи моральність. Деякі вченого-етики розрізняють, і не без підстави, два цих поняття, однак більшість авторів вважають їх тотожними по своєму змісті В «Словнику по етиці» мораль визначається як «суспільний інститут, що виконує функцію регулювання поводження людини», у «Філософській енциклопедії» мораль характеризується як «форма суспільної свідомості, сукупність принципів, правил, норм, якими люди керуються у своєму поводженні».

Під терміном «моральне» також часом розуміється щось прямо не приналежній сфері моралі. Так, під моральним іноді розуміють суспільне у відмінності від природно-фізичного, духовне на відміну від матеріально- економічного (моральний фактор в історії, моральний стимул у праці). Говорячи про моральний стан суспільства мають на увазі його душевно-психологічний стан, під моральним духом армії розуміють її ідейно-вольові якості. Одним зі способів визначення сутності і специфіки того чи іншого явища може бути зіставлення його з близьким йому явищем. Стосовно моралі близьким до нього феноменом є право. Що ж загального між ними і що відрізняє їхній друг від друга? І те й інше - це форми суспільної свідомості, соціальні системи регулювання поводження і відносин людей. Однак їхня корінна відмінність полягає в тому, що мораль є інститутом суспільним, а право державним. Наслідком цього є багато приватних розходжень. Норми права викладені в державних законодавчих актах і юридичних документах, вони підтримуються і контролюються силою держави, порушення цих норм може викликати фізичне чи економічне насильство стосовно порушника, порушення ж норм моралі карається шляхом громадського осуду. Звід правових законів розробляється конкретними обличчями, професіоналами-юристами, у норм моралі, як правило, немає визначеного автора, вони являють собою сукупну творчість, у якому акумулюється історичний досвід народів.

Тому що сфера моралі - це по суті своєї сфера прояву і протиборства добра і зла, то, на мій погляд, неможливо дати сутнісне визначення моралі без використання цих найважливіших моральних категорій. Моральність, чи мораль. - особливий спосіб орієнтації людини в соціальному середовищі, специфічно ціннісний спосіб орієнтації, що здійснюється в рамках антиномії добра і зла.

Міркуючи про походження моралі, ми прагнемо відповісти на запитання, коли і під впливом яких причин у людському суспільстві з'являється моральність. Філософа-етики по-різному відповідають на це питання. Приведемо трохи найбільш відомих теорій походження моралі.

1. Теологічна, тобто богословська теорія зводиться до твердження, що мораль є властивість душі людини, дарована йому богом. Таким чином, з релігійно-ідеалістичної точки зору мораль з'являється разом з появою самої людини як акт божественного утвору, а моральні норми і принципи є не що інше, як непорушні божественні розпорядження.

2. Биологизаторская теорія трактує мораль як свого роду суспільний інстинкт, що бере початок у світі тварин. З цього погляду мораль ніби-то є в наявності у тварин, вона була присуща предкам людини, не дивно, що вона є й у людини. Зокрема, Дарвін вважав, що людська мораль виникла зі стадного інстинкту тварин. Імовірно, відомий зв'язок між стадним інстинктом і людською мораллю дійсно існує, але було б помилково не бачити їхнього принципового розходження.

Близька до цієї точки зору й ідея про те, що мораль є наслідок природного добору, у ході якого в людей виробилися такі якості, як альтруїзм, батьківські почуття і т.п. Так, радянський генетик В. П.Эфроимсон затверджує, що всі ці якості мали пристосувальний характер і формувалися в процесі біологічної еволюції.

3. Відоме поширення одержала також теорія, що розглядає мораль як продукт державного примуса- Г.Спенсер, наприклад, думав, що моральне почуття походить з обмежень, що накладаються на людей їх політичними і релігійними лідерами. Логічним висновком цієї є твердження, що моральність з'явилася принаймні не раніше, як у суспільстві з'явилися самі ці лідери, люди имеющие чи авторитет владу і тому здатні впливати на інших людей, підкоряти їх своїй волі.

4. Марксистська теорія зв'язує походження моралі з виникненням у первісному суспільстві форм колективної праці. У процесі колективної праці і наступного розподілу його результатів виникала необхідність регулювати взаємини як між окремими людьми, так між групою людей і окремою людиною, моральні установки, заборони і спонукання до визначеного поводження були покликані задовольнити цю суспільну необхідність.

Насамперед визначимося в поняттях. Якщо рух -це всяка зміна взагалі, що виявляється в різноманітних формах конкретних змін, якщо розвиток - це спрямований рух, то прогрес є розвиток від нижчого до вищого, від менш зробленого до більш зробленого. Антиподом прогресу є зворотний рух, від вищого до нижчого, іменованим регресом.

Не претендуючи на вичерпну повноту, назву деякі ознаки, по яких можна оцінювати ступінь морального розвитку того чи іншого суспільства:

1.Ріст авторитету, впливовості моралі в суспільстві. Якщо абсолютна більшість людей визнає справедливість пануючих у суспільстві норм моралі і прагне до неухильного дотримання їх, якщо людей, що порушують моральні установки зовсім небагато і люди ці засуджуються навколишніми - усе це може свідчити про те, що мораль даного суспільства знаходиться на визначеній висоті.

2.Розширення сфери застосування моралі в суспільному житті. Коли, наприклад, політик вважає, що полтика - це мистецтво інтриги й обману, бізнесмен думає, що без обдурювання неможливо вести справи, а суспільство мовчазне со-'лашается з ними, тоді цілі сфери громадського життя як би виводяться за межі морального регулювання, виявлявся по ту сторону добра і зла. Якщо останнє не типово для (Энного суспільства, то це свідчить про відому висоту те морального розвитку.

3.Удосконалювання й ускладнення моральних ідей і «ятий, розвиненість етичної теорії.

4.Удосконалювання способів контролю і морального регулювання поводження людей, виключення з арсеналу морального регулювання методів грубого примуса, добровільне підпорядкування людей усвідомленим і схвалюваним ними нормам моральності.

5.Обов'язкова можливість морального вибору. Якщо вибір виключений як такий, то можна говорити про змушене підпорядкування яким-небудь вимогам, про фанатизм, але тільки не про високу моральність. Однак розширення моральної волі, можливостей морального вибору повинне супроводжуватися рівнобіжним ростом відповідальності особистості за свої вчинки.

6.Моральна терпимість, здатність людей до пошуку моральних компромісів. Мова йде саме про здатність до пошуку компромісів, а не про готовність піти на будь-який компроміс. Останнє скоріше навпроти буде свідчити про низький рівень моралі.

7.Гуманізація моральних відносин. Ніякий державний інтерес, ніяка виробнича необхідність, ніяка велика ідея не можуть виправдати відносини до людини як до засобу їхнього досягнення. Гуманістична мораль визнає людину вищою цінністю і розглядає його не як засіб, а як ціль суспільного розвитку.

Усі названі критерії морального прогресу можна виразити в одному єдиному, узагальнюючому їхньому критерії - це ріст добра і зменшення

Одним з перших ідею зміни суспільства від нижчого до вищого як внутрішньо обумовлений процес висунув ідеолог німецької освіти Иоганн Готфрид Гердер. Причини суспільного прогресу він бачив у розвитку духовної культури.

Позитивісти Опост Конт і Гербарт Спенсер відмовляються від ідеї нескінченності суспільного прогресу, повідомляють капіталізм вищою і зробленою формою соціального пристрою.

На думку Фрідріха Ницше суспільство чи регресує постійно повторює раніше пройдені ступіні розвитку.

Сучасний англійський письменник і соціолог Арнольд Тойнби думає, що кожна історична епоха сугубо індивідуальна, стандарти однієї непридатні для іншої. Неможливо вирішити, який століття краще, прогрессивнее, цивілізації (яких він нараховує 13) мають між собою дуже мало загального. Сьогодні ми маємо авіацію, але не маємо Шекспіра. І невідомо, що важливіше і краще.

З погляду марксизму суспільство не коштує на місці і не повторює своїх один раз пройдених форм, а постійно змінюється, рухається від менш зробленого до більш зробленого. З цим поступальним рухом, що здійснюється на основі розвитку продуктивних сил, марксизм зв'язує ідею суспільного прогресу.

Література:

1. Библер В.С. Моральність. Культура. Сучасність. М., 1990.

2. Валеев Д.Ж. Походження моралі. Саратов, 1981.

3. Журавков М.Г. Соціалізм і мораль. М., 1974.

4. Зыбковецв.Ф. Походження моральності. М., 1974.

5 Летурно Ш. Моральність. Розвиток її з найдавніших часів до наших днів. Спб, 1909.

6 Михалик М. Діалектика розвитку соціалістичної моралі. М., 1978.

7. Назаретян А.П. Історична еволюція моралі: чи прогрес регрес? // Питання філософії. 1992. № 3.

8. Загальнолюдське і класове в моралі. М., 1990.

9. Петропавлівський Р.В. Діалектика прогресу і становлення моральності. М., 1978.

10. Титаренко А.И. Критерій морального прогресу. М., 1967.

11. Фукс Э. Ілюстрована історія вдач. - У 3-х тт. М., 1996.

12. Энгельс Ф. Походження родини, приватної власності і держави // Маркс К., Энгельс Ф., Соч., т.21.

13.Етика. Навч. Пос. за ред Лозового.

14.В.Малахов. Етика курс лек. К.2002 р.

Естетика, як наука.

1. Предмет естетики.

2. Місто естетики у системы наук.

3. Функцыы естетики.

Слово «естетика» (аіsїhеtісоs) — грецького походження, у перекладі означає — той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. Термін «естетика» увійшов до науки в середині XVIII ст. Вперше його застосував німецький філософ А. Баумгартен для позначення нового розділу в філософії. А. Баумгартен увів у філософію розділ «Теорія чуттєвого сприйняття» і запропонував назвати його терміном «естетика». Він міцно укоренився у філософській термінології, і вже з XVIII ст. ес­тетику почали розуміти як науку, що вивчає лише «філосо­фію прекрасного», або філософію мистецтва. У естетиків з'я­вився самостійний предмет вивчення. Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспіль­ством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і пред­метів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні спо­руди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені пра­цею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками лю­дей, високохудожніми творами мистецтва Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичного даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання. Одним з головних питань в обсязі вивчення естетики є пи­тання про мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розпитку мистецтва, які виявляються у його різновидах Естетика — філософська наука, вона народилася у надрах філософії, вийшла з неї І зберегла міцні зв'язки з нею. Якщо філософія розкриває найбільш загальні закони природи, суспіль­ного розвитку та мислення, то естетика вивчає найбільш за­гальні закони розвитку мистецтва та різноманіття естетич­ного відношення людини до світу.

Перетворившись у самостійну науку (з другої половини XVIII ст.), естетика продовжує використовувати основні методологічні положення філософії. Вона застосовує весь категоріальний апа­рат науки філософії; запозичує такі поняття, як буття, свідомість, діяльність, зміст, форма, сутність та явище, причина і наслідок; використовує філософські закони та ін.

Естетика пов'язана з усіма гуманітарними науками, так, вона тісно поєднується з етикою. Моральний аспект є складовою ча­стиною естетичних відносин. Взаємовідносини між людьми — це основа кожного художнього твору (свої правила поведінки у героїв У. Шекспіра, А. Камю, Ф. Кафки, О. Гончара та ін.). Есте­тика пов'язана також із психологією. Естетичне сприйняття дійсності має чуттєво-емоційний характер, а емоції і почуття

вивчає психологія. Крім того, естетика тісно взаємодіє з педаго­гікою, соціологією, логікою та ін.

Естетика — філософська наука, зона тісно пов'язана з гумані­тарними науками, крім того, виступає теорією для прикладних естетичних та мистецтвознавчих наук.

Естетика відіграє значну роль у суспільному житті, це розк­ривається через функції, які вона виконує в суспільстві. До най­важливіших функцій естетики належать світоглядна, пізнаваль­на, формуюча (виховна), методологічна та ін. Естетика заслуговує на увагу людини, адже вона дає знання, як поводитися у світі (етикет), як одягатися зі смаком, як кра­сиво і зручно організувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості і допомагає використову­вати на практиці естетичне знання.

Фахівцям, у тому числі й майбутнім юристам, надзвичайно важливим є вивчення естетики, бо вона формує естетичну свідомість юриста, розвиває його уявлення, фантазію, інші есте­тичні ознаки мислення, допомагає спілкуватися з людьми, есте­тично, красиво поводитися тощо.

Наука естетика надає людині знання, формує творчі якості, потребу сприймати красу і отримувати від неї насолоду, бажан­ня спілкуватися з мистецтвом і розуміти його.

Естетика потрібна митцю. Вона є світоглядною основою для творчої діяльності художньої інтелігенції. Художник може інтуї­тивно використовувати закони естетики, не усвідомивши їх у теоретичній формі, а познайомившись з ними під час художнього процесу, з досвіду попередників та сучасників. Але таке усвідом­лення іноді не дає можливості глибоко і безпомилково виріши­ти творчі завдання. Кожен майстер має свого художню концеп­цію світу, своє світосприйняття.

Поиск по сайту: