Abcdefghijklmnopqrstuvwxyz

Діакритичні значки – додаткові значки до латинських літер, які вказують на вимову звука (наприклад, ż, ö, ł, ń, č, ü), зберігаються, але під час формування списку за алфавітом до уваги не беруться.

Переклад або транслітерація кирилицею чи латиною бібліо­гра­фіч­ного опису праць, виданих мовами з особливою графікою, вклю­чають у відповідний алфавітний ряд, вказуючи в кінці (через.–) мову видання. Наприклад:

Фуджіта, В. Робітничі дискусії у повоєнній Японії [Текст] / В. Фуджіта // Сякай ка­ґа­ку кєнкю.– 1965.– Т.17 – №2.– С. 57 – 93.– Яп.

Список літератури має єдину наскрізну нумерацію від першого до останнього номера.

Основні елементи бібліографічного опису. До них належить інформація про автора (-ів), назва твору, вид видання, за потреби – про перевидання чи переклад, місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації.

Дані про автора. У науковій роботі ініціали осіб, яких згадують, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпа­ки – на перше місце ставлять прізвище. Ця вимога стосується і опису іноземними мовами. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами (,). Якщо це роботи двох або трьох авторів, то можна подавати лише прізвище та ініціали першого, додаючи слова «та ін.», «et al.» (для видань латинецею).

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авто­рів, індивідуальних чи колективних (назву інституції, від імені якої публікується робота) подають після назви через косу лінію (/). У цьо­му випадку ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна вказати прізвища перших трьох, додаючи слова «та ін.», «et al.». За потреби наводять прізвища всіх авторів, якщо прізвище наукового керівника або автора важливої наукової теорії не увійшло до переліку перших трьох.

Дані про наукові ступені, учені та почесні звання, родові та шляхетські титули, посаду, місце роботи, членство у наукових това­риствах чи академіях, які часто наводять на титульних сторінках книг (проф., докт. істор. наук, член.-кор. НАН України, акад., Dr., Prof., Dr.hab., Sir, Lord, Marquis тощо) в описі опускають.

Дані про назву та вид видання. Назву роботи подають так, як її зафіксовано на титульному аркуші. Після назви зазначають слово «Текст» в квадратних дужках, наприклад: [Текст]. Якщо після назви подано дру­гу назву – відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи, то їх наводять в описі, відокре­мивши від основної назви двокрапкою (:). Другу назву не ско­рочують.

Після назви, за потреби, уточнюють відомості про видання. Наприклад, «Навч. посіб.», «Підручник», «Енцикл. слов.», «Довідник», «Зб. ст.», «Зб. наук. пр.», «У 50 т.» тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку (:). Слова при уточненні дозволено скорочувати відповідно до норм (РСТ УРСР 1743–82).

Дані про переклад. Після назви через косу лінію (/) вка­зують дані про переклад: «пер. з англ. С.Панчишина» або просто «пер. з яп.», «пер. з нім.». Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою (;) і перелічують авторів.

Дані про перевидання. Дані про перевидання і опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подають після даних про автора (-ів) і виділяють із обох боків тире (–). (У науковій роботі слід розрізнювати тире (–) і дефіс (-)).

Порядковий номер видання подають завжди спочатку арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. У порядкових числівниках до шифру додають через дефіс закінчення (-ге; -тє; -те; -ме); в англомовних виданнях додають «d», «th» без дефіса; у німецько­мовних – закінчення не додають, але після цифри ставлять крапку (.):

Вихідні дані видання. Після інформації про ав­то­ра, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу. Після назви видання і після вихідних даних ставлять крапку і тире (.–).

Місце ви­дання наводять повністю у називному відмінку. Скорочують назви м. Київ (К.), м. Дніпропетровськ (Д.), м. Харків (Х.), м. Львів (Л.). В описах книг іноземними мовами допускається скорочення назв міст: англійською мовою – Нью-Йорк (N.Y.), російською – Москва (М.) та Санкт-Петербург (СПб.). Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою (;). Якщо одна з двох назв міст не скорочується, тоді вказують повну назву обох. Наприклад, «М.; СПб.», «Київ; Донецьк».

Якщо місць видання три і більше, то вказують перше зі словами «та ін.» (для книг латиницею – «etc.»). Наприклад, у книзі написано: «New York, Chicago, San Francisco, Toronto, London», тоді в описі буде «N.Y. etc».

Якщо ж місце видання книги невідоме, то вказують «Б.м.» (без місця) для книг українською мовою або «S.l.», для книг, виданих латиницею.

Після фіксації місця видання ставлять двокрапку (:).

Наступним елементом вихідних даних є назва видавництва, яку подають коротко, без лапок, опускаючи слово «видавництво». Якщо у книзі зазначено два видавництва – вказують обидва. Перед назвою кожного видавництва повинна стояти двокрапка (:). Наприклад:

Л.: Світ; К.: Либідь

К.: Либідь: Основи

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то вказують перше зі словами «та ін.» або «etc.» у виданнях латиницею. Після назви видавництва ставлять кому (,) і вказують рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово «рік», а також місяць і число не наводять.

Обсяг видання – дані про кількість сторінок, аркушів, стовбців.

Якщо у виданні пронумерований лише один бік аркуша, тоді вказують кількість аркушів (арк.). Часто, особливо в енциклопе­дич­них та словникових виданнях, нумерують не сторінки, а стовбці. У такому випадку зазначають кількість стовбців (стб.). Якщо ж для нумерації були використані букви чи цифри, відмінні від арабських чи римських, то в описі використовують арабські цифри.

Обов’язкові елементи бібліографічного опису електронних ресурсів:

- автор(и) електронного документа;

- назва документа;

- тип документа у квадратних дужках;

- URL – уніфікований локатор ресурсу (повна електронна адреса ресурсу).

Ці елементи друкують у бібліографічному описі послідовно. Вимоги до кожного з елементів опису такі:

1. Автор документа. На початку опису вказують авторів (перший, другий, третій та ін.). Замість імені автора можливе використання адреси електронної пошти, якщо немає іншої інформації, що дозволила б його ідентифікувати. При цьому не можна вносити жодних змін до адреси (наприклад, замінювати прописні літери на рядкові). Якщо автор відомий під псевдонімом, то вказують адресу його електронної пошти у круглих дужках відразу після псевдоніма. Іншомовні прізвища та ініціали відокремлюють комою.

Подвійна похила риска (//) підкреслює періодичність надходження листів на сервер.

2. Назву документа друкують з великої літери без крапки у кінці.

3. Типи документів друкують у квадратних дужках, після яких ставлять крапку:

- база даних (Database);

- FTP-архів (FTP archive) – каталог файлової системи з доступом за протоколом FTP;

- On-line новини (On-line news posting) – стаття в Usenet або у локальній групі новин;

- текстовий файл (Text file) – файл з текстом, який можливо прочитати без спеціальної програми, тобто, у будь-якому текстовому редакторі;

- WWW – документ (WWW document) – документ HTML, розташований на Web-сервері і продивитися який можливо лише за допомогою спеціальної програми (Web-браузера).

Вимоги до інтерпретування URL:

- до і після написання URL йде пробіл;

- URL не повинен закінчуватися двокрапкою, крапкою, комою або іншим подібним знаком;

- довгий URL може бути перенесений на інший рядок. У такому випадку URL розбивають символом («/») без пробілу, який повинен бути останнім символом у першому рядку. Бажано друкувати адресу URL в один рядок для запобігання помилок.

Електронні ресурси бувають двох видів: CD-ROM та Internet-джерело. Оформлюючи перший, потрібно використати фразу «Назва з титул. екрана», а під час оформлення другого – «Режим доступу».

Правила укладання літератури та джерел подано в додатку Г.

Поиск по сайту: