Тематичне розмаїття драми «цзацзюй»

Особливості драми в жанрі

“цзацзюй ” 13-14 ст.

Не зважаючи на те, що в 15 ст. в китайській літературі жанр драми поступається у популярності жанру роману, життя китайського драматичного мистецтва не припиняється, а продовжує існувати, змінюючи лише свою форму та деякі особливості. Таким чином, продовжуючи історію існування драми варто зазначити, що в кінці 14 ст. на зміну жанру “цзацзюй” приходить більш вільна драматургічна форма – жанр “чуаньці” (传奇) (не потрібно плутати з танською новелою, яка мала таку саму назву). Вистави цього жанру відрізнялися від “цзацзюй” тим, що поділялися на значно більшу кількість актів і були довгими. Завдяки цьому вони здобули особливу популярність в період Мінської династії (明), коли більшість драматургів звертаються до цього жанру. В 16 ст. вистави “чуаньці” (传奇) підпадають під вплив нової форми драми “куньцян” (昆腔), що виникла на півдні Китаю. Драми в жанрі “цзацзюй” теж зазнали її впливу, в результаті чого, в кінці Мінської династії різниця між північними “цзацзюй” та південними драмами “чуаньці” (传奇) загалом зникає.

В 17-18 ст. Процес розвитку та збагачення жанрів драми продовжується. На початку 19 ст. на півночі Китаю особливу популярність отримує театр, що здобуває назву столичного театру “цзінцзюй” (京剧), зараз відомого під назвою Пекінська опера. Цей театр сприяв утвердженню нових драматургічних форм, що характеризувалися більшою свободою, аніж старі форми. Він не вимагав чітко визначеної кількості дій та обмеженого розміру для вистави, саме тому продовжив своє існування, і донині користується надзвичайною шаною та любов¢ю у Китаї.

Необхідно мати на увазі, що у Китаї, окрім вищеназваних багаточисельних видів театру, які отримали офіційне визнання, завжди існувало безліч різноманітних народних театрів, із властивим їм репертуаром, манерою гри тощо. Хоча таких театрів у Китаї завжди було дуже багато, й подекуди вони значно відрізнялися одне від одного, в основі своїй вони всі подібні, тому що базувалися на одній і тій самій естетиці, визначалися однією й тією ж ідеологією та культурою, зображували одні і ті самі проблеми тогочасного суспільства.

Тематичне розмаїття драми «цзацзюй»

Що стосується тематик драм в жанрі “цзацзюй”, то в залежності від регіону, де вони створювалися зберігалася певна тенденція тем. Так серед вистав північних жанрів переважали героїчні військові вистави, що здебільшого включали в себе пантоміму. У виставах південних жанрів, навпаки, переважали побутові та ліричні мотиви.

В результаті опрацювання драматичних творів цього періоду, з метою кращого розуміння драматичного насліддя Китаю 13-14 ст., видається доцільним поділити вистави по своїй загальній тематиці на такі три види:

1. Вистави на історичні сюжети

2. Розважальні та повчальні вистави

3. Вистави на любовні сюжети

Розглянемо кожну з тем детальніше на прикладі певних драм.

Вистави на історичні сюжети. Зважаючи на складні історичні умови, в яких драматургія отримала свій розвиток, зрозуміло, що вона не могла не відобразити їх на сцені. Тому, не дивно, що першою у списку тем є саме боротьба проти феодального гніту та іноземних загарбників, адже вона була тісно пов¢язана із тогочасним життям.

Драматурги постійно стикалися з несправедливим та жорстоким ставленням правлячого феодального класу до людини, з жахливим знущанням над її гідністю. Тому, більшість драматургів писали про часи та порядки, свідками яких вони були самі. Втім, цікаво те, що конкретних, специфічних тільки для монгольської доби прикмет в творах не так багато. В.Сорокін в своїй передмові до розділу класичних драм Китаю [5, 250] зазначає, що “насправді, ні в одній з драм, що збереглися на сьогодні не зустрічається монгол, хоча б як епізодичний персонаж”. Справді, в ті часи драматурги уникали прямого засудження уряду монголів, інакше на них чекало жорстоке покарання. Найменший вияв нелояльності, - і письменнику загрожувала смертна кара або страшне покарання, про що свідчить імператорський наказ від 1399 року, за яким “За провину в недозволеній грі на флейті або співі арій з п¢єс підлягають відрізанню верхньої губи та кінчика носа” [20, с.4] ті, хто їх виконував, тому, можливо, драматурги наділяли своїх персонажів китайськими іменами та переносили дійство в далеке минуле. За допомогою такого прийому вдавалося відвести від себе підозри монгольських правителів.

Таким чином просте змалювання історичних подій минулого та тогочасного з його проблемами та складними періодами життя було обов¢язково тісно пов¢язане із засудженням жорстокості феодалів, чиновників, безсоромних багатіїв та взагалі людських вад. Але до історичної тематики належать не лише драми, події, в яких відбувалися в часи їх написання, тобто 13-14 ст., а й драми, які зображують славетне минуле Китаю; переможні походи, видатні полководці, величні події обов¢язково змальовуються в драмах жанру “цзацзюй”, наприклад як в драмі Гуань Хань-циня (关汉卿) “З одним мечем на бенкет” (“单刀会”), де дія розгортається в часи Воюючих царств між визначними особами того часу, державними діячами та радниками (детальніше даний твір ми розглянемо в наступному розділі).

Розважальні та повчальні вистави. Трохи осторонь стоять драми про звичайних жителів середньовічного міста – купців, співачок, майстрів, гуляк. Такі вистави мали на меті розважити, тому й в основі свого сюжету мали цікаву інтригу, непорозуміння, випадковий збіг обставин. Загалом вони мали й повчальну мету – навчали доброчинному життю, невибагливості, доброті в стосунках між рідними, вірності друзям й подружньому обов¢язку. В таких побутових виставах переважають світлі настрої. Вони засуджують людські вади, але роблять це жартома, весело, як наприклад у драмі “Вбити собаку, щоб наставити чоловіка на добрий розум” (“杀狗劝夫”) невідомого автора [23, 397]. В цьому творі розповідається про те, як дружина вирішує хитрістю відкрити своєму чоловікові очі на те, якими підлими й корисними є його двоє друзів, яких він жалує та поважає, а свого рідного бідного молодшого брата, натомість ображає та виганяє з дому. Дружина вбиває собаку, вдягає на неї людську одежу та підкидає коло воріт свого дому якраз перед тим, як її чоловік напідпитку має повернутися додому. Так і стається, прийнявши собаку за вбиту людину, чоловік злякавшись, що його можуть звинуватити у вбивстві біжить до своїх друзів, щоб ті допомогли йому заховати тіло. Ті, звісно, не вірять йому і відмовляються. Чоловік, у розпачі, за порадою жінки, звертається по допомогу до свого брата, якого він так ображав. Пробачивши все, брат погоджується, і врешті-решт, коли зрадливі друзі звинувачують старшого брата у вбивстві, бере на себе вину. Старший брат усвідомлює, як несправедливо та недобре ставився до меншого. Втім всі звинувачення стають безпідставними, коли дружина старшого брата зізнається в своїх хитрощах. В результаті в родині утверджується мир та спокій, а сумнівні друзі вигнані геть.

Така драма, завдяки своєму незвичайному та інтригуючому сюжету викликає інтерес у глядачів, які, хоча й здогадуються про перемогу доброго в кінці п¢єси, проте не знають яким чином воно буде утверджене. Між іншим варто зазначити, що в багатьох драмах, де присутні жінки як дружини, вони нерідко зображаються хитрими та винахідливими, такими, які, користуючись жіночими хитрощами, знаходять вихід із будь-якої складної ситуації, в яку потрапили їхні чоловіки. Такий елемент загадки виконує розважальну функцію, під якою обов¢язково ховається важливіше – певна повчальна мета. У даній п¢єсі це – засудження сімейних сварок та заклик до мирного й добропорядного життя. Такий підтекст драми ще раз підтверджує факт літератури загалом і драматургії зокрема як виховного та утверджуючого моральні цінності фактору.

2.1.3. Вистави на любовні сюжети. Вистави на любовні сюжети змальовували, зазвичай, нещасне кохання, яке через соціальні, історичні та подекуди, звичайні життєві обставини, не мало права на існування. Жертвами такого кохання ставали як звичайні пересічні незаможні люди, так і правителі, як багаті чоловіки, так і безправні жінки. Прекрасні почуття, палка пристрасть, часто шалений відчай від втрати коханої людини робили ці вистави цікавими та привабливими для будь-якого глядача. Драми, на цю тематику, які не можна не назвати, це “Осінь в Ханському палаці” (“汉宫秋”) Ма Джи-юаня (马致远) та “Дощ в платанах” (“梧桐雨”) Бо Пу (白扑). Ці дві п¢єси дещо схожі за своєю сюжетною лінією. В обох головним героєм є імператор, який закохується в красуню, робить її своєю наложницею, але врешті-решт змушений з нею розлучитися задля збереження миру та злагоди в своїй країні. В обох творах героїні – красуні змушені прийняти свою мученицьку долю – смерть, і роблять це підкреслено добровільно, посилаючись на щедру ласку та любов правителя до них раніше, заради якої вони ладні віддати життя:

“妾既蒙陛下厚恩，当效一死，以报陛下。”

“Мені негідній, була надана честь звернути на себе вашу милостливу увагу, і я готова ціною життя віддячити вам, ваша величність”.

(“Осінь в Ханському палаці” Ма Джи-юаня) [5, 327]

Такий акцент на жіночу покірність сягає своїми коренями глибоко у конфуціанську ідеологію, де жіноча жертовність, послужливість сприймається за належне, і якби героїня відмовилася покірно прийняти рішення правителя щодо свого життя чи смерті – то це було б в надзвичайній мірі неприйнятно і незрозуміло в тогочасному суспільстві, незважаючи на зародки прогресивних ідей щодо почуттів та прав жінки у Китаї, що почали з¢являтися з розвитком драматичного мистецтва 13-14 ст.. Отже, хоча в першому, згаданому вище творі, красуня скоює самогубство, кидаючись у річку, щоб тільки не жити в чужоземного правителя далеко від рідного краю та свого імператора, а в другому – змушена прийняти отруту, щоб не зазнати фізичних страждать, коли її хотіли вбити повсталі солдати, жінка все одно постає жертвою. Але не лише жертвою суспільства чи власної жертовної природи задля блага своєї країни, а жертвою особистих почуттів імператора, який наважився занадто сильно захопитися гарною жінкою та, який через це змушений розлучитися зі нею, зазнавши усієї гіркоти та болю самотньої людини. Саме ці страждання найяскравіше передані у вище згаданих драмах. У драмі “Осінь в Ханському палаці” (“汉宫秋”) Ма Джи-юаня (马致远) страждання від втраченого кохання у імператора затьмарюються його обуренням з приводу слабкості та безпомічності полководців, які не взмозі відстояти силою зброї особисті інтереси правителя, а відтак і інтереси держави. Із відчаєм людини, яка нічого не може змінити, імператор кидає фразу [5, 327]:

” 若如此久已后也不用文武，只凭佳人平定天下便了！“

“Ну що ж! Віднині мені більше не потрібні чиновники та військові, буду лише за допомогою гарних жінок підтримувати мир та злагоду в Піднебесній”

У драмі “Дощ в платанах” (“梧桐雨”) Бо Пу (白扑) правитель більше схильний до романтичних почуттів та розваг зі своєю коханою. У творі він представлений як людина, що стомилася від життя та керування державою, тому і втрата коханої є для нього втратою найважливішого в житті. В цій драмі, більше ніж в першій висловлені палкі почуття, глибокі страждання, гіркий відчай розлуки з коханою. Порівнюючи з усією китайською літературою створеною до цього, можна дійсно віддчути, що вираження ліричних почуттів як ніколи стали виразнішими та відвертішими у драмах на цю тематику. Хіба можна було раніше зустріти подібні відверті фрази опису коханої у тих надзвичайно завуальованих та символічних віршах попередньої епохи? Щось на зразок детального опису зорового враження від краси коханої під час виконання танку:

(“Дощ в платанах”Бо Пу) [23, 206]

Змалювання досконалої краси коханої в ліриці попередньої доби виконувалося шляхом символічного опису явищ природи. У драмі, натомість, з¢являється прямий, неприхований текст виражених почуттів кохання.

Це доводить таку особливу рису драматургічного жанру, як природність, життєва простота та неприхованість висловленного [інтерн.дж. 1].

Продовжуючи тематику кохання та його природного зображення, вважаємо за потрібне звернути увагу й на образ імператора, який у драмі представлений звичайною людиною, з притаманними їй слабкостями та сумнівами. Здавалось би, людина такої високої посади мала б бути стриманою, не схильною до відкритого висловлення романтичних почуттів, а натомість зустрічаємо багаточисельні докази протилежного [13, 201]:

***

Драма “Дощ в платанах” окрім простоти та щирості людських почуттів, має ще деякі цінні з літературної точки зору моменти. Насамперед це краса розмовної мови, якою написані драми цього періоду. Незважаючи на простоту манери висловлювння, текст драм вражає своєю милозвучністю, пісенними переливами та ніжністю. Ван Говей про мову драм висловлюється так: «Краса мови має свою власну силу і можна захоплюватися вже лише нею самою» [інтерн.дж. 1]. Таке враження досягається шляхом використання порівнянь-алегорій:

(“Дощ в платанах”Бо Пу) [23, 223]

Також, особливо тужливий настрій створюється майстерним використанням драматургом характерних для китайської мови звуконаслідувань, в данному випадку - звуків природи, наприклад:

(“Дощ в платанах”Бо Пу) [23, 223]

Такий проникливий опис атмосфери, що оточує самотнього імператора справляє глибоке враження на читача, який завдяки влучній та виразній передачі чуттєвого образу дощу відразу уявляє собі картину сильної зливи, під час якої сильніше відчуваєшь самотність та безцільність свого існування.

Саме цьому дощу й завдячує драма своєю назвою, тому, що відомо, дощ завжди навіює сум та ностальгію за минулим, а в цій драмі, за втраченим коханням. До того ж, важливим є елемент спогаду, так як уся ця історія повідана імператором, який підпав під сумний настрій дощу, та згадує, що колись під цими самими деревами вони з коханою клялися одне одному у вірності:

“子舞翠盘时，在此树下，寡人与妃子盟誓时，亦对此树。”

«Колись моя кохана танцювала на галявині під цими деревами і клятву у вічній любові давав я їй тут».

(“Дощ в платанах” Бо Пу) [23, 228]

Самотній імператор чує лише шум дощу у платанах. Дощ в абрикосах, серед груш, по лотосах і бобах він не чує:

(“Дощ в платанах” Бо Пу) [23, 229]

Втім, окрім краси барвистих слів кохання та гірких мук самотності, тонкою ниткою у цих та інших подібних творах простежується важливе повчання для правителя про те, що не слід йому занадто захоплюватися жіночою красою, тому, що через це може загинути і він сам і його держава. Про це постійно нагадують імператорові його радники, про це обов¢язково має знати і сам правитель, хоч яким не неприємним це знання може для нього бути – це є те повчання, той урок, який необхідно винести з цих драм пересічному громадянину та людині, що займає будь-яке високе становище. Підсумовуючи, доцільно нагадати про повчальну, виховну функцію літератури у Китаї у всі часи. Драми, в своїй більшості, передовсім, були уроком, вказівкою до того як треба чинити та поводитися, щоб не зазнати таких самих страждань. І всеж любовні драми прекрасні своєю емоційною оболонкою, гарячими порухами душі, настроєм водночас меланхолійним та романтичним. Драми на таку тематику справді прекрасні, не сюжетом, а щирістю висловлених почуттів.

Художня мета драматичних творів в жанрі “цзацзюй”

Не зважаючи на те, що китайська драматургія зазнала свого найактивнішого розвитку в період іноземного загарбання, яке повинно було бути відображеним у драмах, в більшій мірі метою драматичних творів 13-14 ст. було все ж засудження несправедливості чиновників і багатіїв взагалі, а не лише їх монгольських представників. Справа в тому, що північний Китай і до монголів перебував під владою чужоземних династій, а простий народ в повсякденному житті стикався з чиновниками-китайцями. Крім того, людські вади, які так засуджували в своїх творах драматурги, не були властиві лише монгольському, достатньо короткому, періоду правління в історії Китаю, а виникли в результаті суспільних феодальних відносин, що складалися тисячоліттями.

Отже частіше за все симпатії авторів виявлялися на стороні звичайних людей, ображених та знедолених. Люди з народу, не дивлячись на їх низьке становище у суспільстві, наділялися в драмах, як правило, позитивними рисами. Вони уособлювали сили добра й справедливості, протистояли злу та деспотизму правлячих осіб. Негативними персонажами ставали безсоромні чиновники, нерозумні та продажні судді, багаті нероби. Через те, що у Китаї література здавна розглядалася свого роду як моральний кодекс, підручник життя, в якому кожний приклад повинен супроводжуватися однозначним розподіленням доброго і злого, його засудження, в драмах поняття засудження, буквально - “вироку” набуває надважливого сюжетного значення. Річ в тім, що не мало драм завершуються читанням судового вердикту або рішенням імператора. Інколи правосуддя здійснював певний реальний персонаж, інколи це викликаний дух померлої людини, що зазнала страждань, яка врешті-решт прийшла вершити правосуддя. Яскравим прикладом цієї характерної особливості є завершення драми Гуань Хань-циня (关汉卿) “Образа Доу Е” (“窦娥冤”), коли батько безвинно покараної на смерть дівчини Доу Е, посівши посаду видного чиновника, оголошує вирок усім, хто допустив таку несправедливість. Варто також зазначити, що здійснює він це не без допомоги духу померлої доньки, яка розповідає про свою гірку долю. Такий елемент містицизму присутній в багатьох творах тих часів і не повинен дивувати з огляду на те, що віра в духів предків, духів померлих міцно вкорінена в культурі та свідомості китайського народу.

Що стосується змалювання людських почуттів взагалі, і почуттів жінки зокрема, то тимчасова втрата конфуціанцями їх колишнього авторитету під час правління монгольської династії призвела до певного послаблення впливу ортодоксальної конфуціанської ідеології на літературу. Як згадується в роботі Нікольської [11, 20-21] “конфуціанська релігія відібрала право на особисте життя у чоловіків, а жінок взагалі позбавила людської гідності”, “конфуціанський устрій родинного життя створив релігійно-аскетичний ідеал жінки-мучениці, який насаждався протягом віків аж до 20 ст.”. Вірність цього твердження чітко простежується в сюжетах вже згаданих драм “Осінь в Ханському палаці” Ма Джи-юаня та “Дощ в платанах” Бо Пу, де героїня має прийняти смерть, а імператор, не зважаючи на свій титул та вагу в державі, змушений поступитися коханням та своїм власним щастям задля збереження миру та злагоди в своїй країні.

Втім, хоча такий жертовний образ закоханої людини продовжує існувати в драмах, метою юанських драматургів стає змалювання великої сили та краси кохання, цим самим переступивши заборону на відображення бесправного існування жінки у суспільстві. Тому у драмах ліричного жанру “цзацзюй” жіночі образи завжди знаходилися на першому плані. Героїнь цих вистав наділяли високими душевними якостями, гарячим, щирим серцем, надзвичайною вірністю, готовністю до самопожертви, ніжністю та непохитністю. Новаторством у літературі цього періду є смілива думка про право людини на кохання, незалежно від соціальних відмінностей та волі батьків. Особливо активно це право відстоюють у драмах молоді жінки, від яких усталені норми суспільства вимагали покори та згоди. (“Західний флігель” Ван Ши-фу, “Біля огорожі” Бай Пу, “Бесідка поклоніння місяцю” Гуань Хань-цинь, “Душа Цянь-нюй розлучається з тілом” Чжен Гуань-цзу).

Отже основною метою до якої зводяться сюжети драм в жанрі “цзацзюй” є, по-перше, засудження несправедливості та жорстокості правління феодалів, та, по-друге, людських слабкостей і вад. По-третє, проголошення права кожної людини на кохання. По-четверте, відстоювання інтересів жінки у суспільстві.

2.3 Правила постановки драми в жанрі “цзацзюй”

Поиск по сайту: