Коцюба Анна Олександрівна

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені Тараса Шевченка

Факультет психології

Кафедра соціальної психології

Страх інтимності, як соціально – психологічний феномен

Курсова робота

Студентки 1 курсу 2 групи

(спеціальність «Психологія»)

Ракути Юлії Михайлівни

Науковий керівник:

Доктор психологічних наук,

доцент

Коцюба Анна Олександрівна

Київ -2015

ВСТУП

Актуальність теми. Довгий час у нас ця тема взагалі вважалась ледве не забороненою. Говорити про інтимність, статевий розвиток, про культуру сексу було не те, щоб не прийнято, а навіть непристойно, а в деяких випадках навіть заборонено. Усі питання, пов'язані з статевим вихованням, інтимними відносинами батьки, а також і педагоги намагалися обходити стороною. Зараз ця тема, навпаки, стала, якщо можна так виразитися, модною і достатньо широко обговорюваною. Можна багато зустріти розмов, телепередач, друкованої інформації, уроків про статеве виховання підлітків, моральну і фізичну культуру інтимних відносин. Раніше малодоступну, однак, доволі потрібну і корисну літературу зараз можна знайти майже в будь-якому магазині чи на ринку. Якщо на заході сексуальна революція закінчилася ще в 70-х роках, то в нас вона почалася лише наприкінці 80-х і, можна сказати, трохи затяглася. Це – неминуча, але хочеться думати, тимчасова плата за десятиліття умовчання і неправди, що диктувалися страхом перед живою людиною, жагучою і люблячою, яка здійснює життєві вибори за власними спонуканнями.

Новизна роботи. Багато авторів працювали над проблемою інтимності. В них ми знаходимо обговорення проблем страху інтимності Гері Ф. Келлер,. Р.С. Нємов, Е. Фромм, Ц. Короленко, Н. Дмитрієва, Роберт Дж. Стернберг, А. Маслоу, Г. Саллівен дозволили внести ясність у визначення поняття «інтимність». Але у літературних джерелах мало висвітлено питання страх інтимності серед людей різного віку. Наше дослідження дозволяє розглянути перешкоди на шляху до інтимності.

Мета роботи – дослідити страх інтимності, який виникає на шляху відносин між людьми та його залежність від різних психологічних чинників.

Об’єкт дослідження – інтимна сфера особистості.

Предмет дослідження – страх інтимності як соціально – психологічний феномен.

РОЗДІЛ 1 ІНТИМНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

1.1Поняття інтимності у психології

Варто більш детально зупинитися на аналізі різного бачення психологічної сутності поняття інтимності. Як правило, поняттям інтимність описують певного роду близькість, тісній зв'язок, який має особливе значення для людини, на відміну від поверхневих інтеракцій, що відбуваються в житті набагато частіше. Тлумачний словник російської мови трактує поняття «інтимний» як змістовні відносини, яким властиві глибоко особисті, таємні і задушевні переживання. Р.С. Нємов стверджує, що будь-які людські відносини, які відповідають цьому визначенню, в тому числі і таємні негативні, ми називаємо інтимними, наприклад, ворожнечу і самотність, оскільки вони теж містять глибоко особисте і таємне, таке, що людина не завжди готова розкрити перед іншими людьми. Реальне сучасне життя таке, що у людських стосунках не менш часто, ніж позитивні інтимні стосунки, виявляються і негативні. Особливу увагу в контексті інтимних стосунків вчений приділяє дружбі і коханню. Він вважає, що дружбу можна визначити як позитивні інтимні взаємини, засновані на взаємній відкритості, повній довірі, спільності інтересів, відданості людей один одному, їх постійній готовності в будь-який момент прийти один одному на допомогу. Дружні стосунки безкорисливі, людина отримує задоволення від того, що робить приємне іншому. На відміну від кохання, дружба - це в основному відносини між людьми однієї і тієї ж статі. Для дружніх відносин характерно глибоке взаєморозуміння людей. Бути іншому другом означає, що тебе люблять більше, ніж іншого, що тобі надаються перевагу перед величезною безликою масою інших. Дружба займає проміжне положення між двома іншими видами людських відносин: закоханістю і коханням. Від першого дружба відрізняється тим, що носить більш інтимний характер. Від кохання дружба відрізняється, навпаки, меншою інтимністю і більшої розсудливістю, суворішими нормативними і ритуальними правилами поведінки.

Зазвичай, поняття інтимність, близькість використовується у контексті любовних та сексуальних стосунків. Так, аналізуючи проблеми чуттєвої та сексуальної інтимності, Гері Ф. Келлер зазначає, що для інтимності необхідна співучасть у відносинах. Тому співучасть у інтимних відносинах означає, що людина повинна певною мірою усвідомлювати те, що відбувається на даний момент та з відповідальністю ставити до комунікації або дій, якщо такі необхідні.

Дещо іншою є позиція Е. Фромам, який вважає, що близькість реалізується лише тоді, коли люди кохають один одного. Так, науковець звертає увагу на те, що часто близькість проявляється перш за все через статевий контакт, де фізичну єдність приймають за подолання відчуженості. Статевий потяг створює на коротку мить ілюзію єдності, проте без кохання ця єдність залишає людей чужими. З іншого боку, часто розмови про власне особисте життя, власні надії і тривоги, демонстрація своєї дитячості, знаходження спільних інтересів сприймається як подолання відчуженості. Навіть виявлення свого гніву, ненависті, нездатність стримуватися - все це приймається за близькість. Однак, єдиний шлях повного розкриття - це акт любові. Цей акт виходить за межі думки і слова.

У теорії Роберта Дж. Стернберга інтимність розглядається як складова кохання, один із трьох його компонентів. Зокрема, інтимний компонент передбачає наявність близьких взаємин, які включають в себе: бажання підвищити добробут коханої людини, відчуття щастя з коханим, глибоку повагу до коханої людини, можливість розраховувати на кохану людину, коли це необхідно, взаєморозуміння, вміння ділитися своєю власністю з коханою людиною, отримувати та надавати духовну підтримку, сексуальні відносини, усвідомлювати значущість коханої людини в житті.

Інтимність - це почуття близькості, прихильності, яке з'являється в любовних відносинах. Автор розглядає перешкоди встановлення інтимності. Так, інтимність може руйнуватися негативними почуттями, зокрема гнівом. Страх бути відкинутим також створює перешкоди близькості, особливо коли він приводить до помилкової ідентичності, в основі якої лежить бажання догодити іншій людині, а не реалізація важливих особистісних потреб. Традиційні способи залицяння можуть зруйнувати інтимність, якщо вони складаються з одних лише ритуальних дій і розгортаються на рівні фасадного спілкування. Деякі види поведінки також наносять близькості помітної шкоди: випадковий секс, садистська правдивість, удавана холодність.

Справжню інтимну близькість як позитивний саморазвивающийся процес слід відрізняти від псевдоінтімності, в якій більше облуди, ніж відвертості, більше маніпулювання, ніж співпереживання. Для псевдоінтімності найбільш характерні такі ознаки.

· Прагнення одного партнера перекласти на іншого більшу частину турбот і відповідальності замість того, щоб взяти їх на себе.

· Величезна прірва між тим, що говориться, і тим, що робиться.

· Відсутність взаємної довіри між партнерами або ж свідоме і багаторазове порушення довіри одним з них.

· Односторонній або ілюзорний характер зобов'язань, що накладаються даної зв'язком.

· Егоїстичне поведінка одного з партнерів і його неуважність до інтересів іншого.

· Спілкування одностороннє (один з партнерів або монополізує всі розмови, або не має що сказати).

· Командний стиль спілкування, коли один або обидва партнери дають вказівки і критикують один одного за їх невиконання.

· Постійні конфлікти і суперечки, що поглинають масу часу і енергії, але практично не призводять до вирішення суттєвих проблем.

Це не означає, що справжня інтимна близькість можлива лише при ідеальному спокої і прихильності партнерів один до одного. Відданість і турбота про партнера зовсім не забезпечують безперервне щастя або згода з усіх питань. Наприклад, у дуже закоханих людей можливі моменти, коли вони ненавидять один одного, а люди, які відчувають один до одного ніжність, іноді здатні на жорстокість. Така мінливість у почуттях не означає, що між людьми немає справжньої близькості; це просто показує, що інтимні стосунки - щось дуже складне. І в кінцевому рахунку саме ця складність додає інтимної близькості її головну цінність - унікальні відносини двох людей, засновані на повній взаємності.

1.2.Інтимність як форма самопізнання та пізнання іншої людини.

Представники психологічної науки вважають, що для людей наявність саме близьких відносин, при яких вони як би ототожнюють себе з іншими людьми, розділяють з ними свої турботи, думки, почуття і тривоги, служить важливим джерелом життєвої енергії, емоційного і фізичного благополуччя. Водночас, для представників багатьох психологічних теорій, здатність до встановлення близьких відносин є показником зрілості особистості, критерієм її психічного здоров'я.

Так, Г.Олпорт одним із критеріїв особистісної зрілості вважає здатність встановлювати близькі міжособистісні стосунки. Зокрема, у цьому зв'язку він згадує дружню інтимність і співчуття. Дружній інтимний аспект відносин, з позиції автора, – це здатність людини виявляти до сім'ї, близьких друзів глибоку любов, позбавлену власницьких почуттів або ревнощів. Співчуття проявляється у здатності бути терпимим до цінностей і установок інших людей.

А. Маслоу також приділяє інтимним стосункам пильну увагу. Зокрема, серед найважливіших характеристик людей, що само актуалізуються, він виділяє здатність до почуття причетності, єднання з іншими, встановлення більш глибоких міжособистісних відносин.

Е. Фромм у психологічному портреті людини майбутнього прогресивного суспільства виокремлює здатність розкривати кращі сторони свого внутрішнього світу, вміти взаємодіяти з іншими людьми, розвивати здатність до любові. З позиції Е. Фромма бажання міжособистісного злиття – найбільш потужне прагнення в людині. У цьому процесі одна людина дає іншій свою радість, свій інтерес, своє розуміння і печаль. Коли людина щось дає іншій, вона не може не викликати в неї зворотної дії: істинно віддавши, вона не може не брати те, що дається їй у відповідь. Давання спонукає іншу людину теж давати, як результат – ці люди розділяють радість, яку внесли в життя. Отже, існування таких відносин, які ми називаємо інтимними, є свого роду психологічним амортизатором особистісного розвитку людей, які вступають у такі стосунки.

Багатоманітність психічного життя людини пов’язана з її самореалізацією в інтимній сфері. Гармонійність, повноцінність її статевого життя взаємопов’язані із здатністю розуміти себе, самодостатністю, буттєвим оптимізмом в усіх вимірах життєдіяльності, знання психічних механізмів і закономірностей, які обумовлюють сексуальну поведінку особистості. Такі знання допомагають краще розуміти і відчувати партнера, легше долати різноманітні кризи. Нагромадженням, систематизацією таких знань займається психологія сексуальності.

Сексуальний мотив емоційно гармонізує кохання між чоловіком та жінкою, а духовно – забезпечує зв'язок між енергіями людини. Секс сам по собі постає як інстинктивна і механічна форма вияву пристрасті, бажання до статевої близькості. Р. Мей користується визначенням сексу, зазначеним у словнику Вебстера: секс від латинського sexus – “розкол”, тобто йдеться про “фізіологічні відмінності між чоловіком і жінкою, про відмінні функції чоловіка або жінки”.

1.3. Психологічні особливості інтимних відносин людини.

Будь-які людські відносини, у тому числі й таємні негативні, що відповідають цьому визначенню, ми називаємо інтимними, наприклад, ворожнечу й самітність, оскільки вони теж містять глибоко особисте й таємне, таке, що людина не завжди готова розкрити перед іншими людьми. Реальне сучасне життя така, що в людських відносинах не менш часто, чим позитивні, проявляються й негативні інтим.

Міжособистісні стосунки формуються під впливом безпосередніх умов життя людей. Їх ознакою є емоційне забарвлення. Вони - найбільш значущі для особистості. Неформальність, емоційність і значущість є основою для впливу міжособистісних стосунків на особистість: хтось сприймається як добрий вчитель, а хтось - як розумний політик. Виявлення особистісних ознак у стилі виконання соціальної ролі викликає відповідні реакції інших членів групи, і, таким чином, у ній виникає ціла система міжособистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки - це взаємозв'язки, які суб'єктивно переживаються, об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу людей у процесі спільної діяльності та спілкування. Вони залежать як від конкретних людей, так і від певних соціальних ситуацій, в яких ці стосунки формуються та розвиваються. Зовні особистість може проявляти себе по-різному залежно від реальної ситуації, оскільки внутрішньо вона є відносно стійкою у своїх базових властивостях. Кожна людина має свої чесноти і вади. Те, в який спосіб, позитивно чи негативно, вона входить у відносини з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, до якої вона належить. Інакше кажучи, поведінка людини в групі залежить не лише від ознак особистості, а й від особливостей самої групи.

М. Корнєв, А. Коваленко наголошують, що міжособистісні стосунки, як вияв соціальної активності особистості, містять у собі можливість вибору різноманітних варіантів поведінки, різних способів діяльності, адекватних конкретним суспільним відносинам і тим умовам, за яких вони реалізуються. Обираючи спосіб поведінки, людина має встановлювати нові зв'язки з людьми, що є проявом соціальної активності її та групи. Отже, особистісні стосунки передбачають свободу вибору і мають моральну спрямованість.

За М. Обозовим, міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним є взаємна готовність партнерів до певного типу почуттів, вимог, очікувань і поведінки. Тому стан задоволення – незадоволення є основним критерієм оцінювання таких стосунків. Симпатія – антипатія – це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, а притягання – відштовхування – це поведінкова складова цих переживань. У цілому міжособистісні стосунки набувають характеру взаємної прихильності або неприхильності (наприклад, приятелювання, самотність). Виокремлення формальних і неформальних відносин є умовним, реально вони виступають єдністю людських відносин.

Взаємовплив як обмін думками, емоціями, вчинками у процесі спілкування викликає у людини прояв певних прикмет особистості або зміну установок та поведінки. Неформальні відносини можуть поділятися на такі види відносин як дружба та любов.

Дружні стосунки характеризуються високим рівнем вибірковості, взаємною щирістю, повною довірою, готовністю прийти на допомогу один одному в будь-який момент. Дружба безкорислива: людина насолоджується тим, що робить приємне іншій людині.

Дружнім стосункам притаманне взаєморозуміння. Норми та правила, якими керуються люди у таких стосунках - це рівноправність, повага, вміння зрозуміти, готовність прийти на допомогу, до­віра та відданість. Порушення будь-якого з цих правил призводить до руйнування дружби, тоді як у любовних стосунках люди можуть пробачати одне одному подібні порушення заради збереження глибоких почуттів.

Вони діляться новинами особистого характеру або висловлюють свою точку зору з приводу того, що відбувається довкола, зберігають делікатність у спілкуванні, завжди безкорисливо підтримують один одного.

М. Обозов виділяє два види дружніх стосунків: інструментальні та емоційно-сповідні.

Інструментальні дружні стосунки базуються на взаємній допомозі у конкретних життєвих умовах, а емоційно-сповідні - на взаємній симпатії, емоційній прихильності, довірі. Вони характеризуються взаєморозкриттям внутрішнього світу, зняттям соціальної маски в поведінці, зниженням самоконтролю, розкутістю, переважанням позитивного оцінного відношення (відсутність насміху, засудження). Слід зауважити, що це дві сторони зрілих дружніх стосунків.

Для того, щоб стати рівноправним учасником дружніх стосунків, людина, як особистість, повинна сформуватися інтелектуально і морально. Це відбувається у 14-15 років. З віком і підвищенням рівня психологічного розвитку людини змінюється не лише зміст, а й форма дружніх зв'язків. Розуміння моральної цінності дружби залежить від рівня внутрішньої культури особистості, на формування якої спря­мована виховна система суспільства. На кожному етапі формування особистості, у кожному віці існує властиве йому розуміння дружби. Так, у дитинстві дружба пов'язана з груповою діяльністю — грою. Моральні якості однолітка оцінюються у ставленні до самого себе. Це той час, коли закладається основа дружніх стосунків, розвивається здатність розуміти інших, співпереживати, а також виникають уявлення по чесність і вірність. У підлітковому віці спілкування ускладнюється, при цьому посилюється його індивідуалізація. Активний розвиток самосвідомості змінює стереотипи поведін­ки, підвищуючи інтерес до «вічних питань». Тому у підлітків і виникає потреба в дружбі, у другові, якому можна довірити переживання, який зрозуміє все, відбувається у внутрішньому світі молодої людини. Головними моральними цінностями дружби є розуміння іншого і вміння дати можливість для саморозкриття. Вважається, що ідеалом підліткової дружби є романтична дружба. Юнацькій дружбі властива втрата романтизму, посилення егоцентризму. Це пов'язано з прагненням до розкриття свого внутрішнього світу і усвідомлен­ням власної винятковості. Підвищена емоційна забарвленість дружби у цей час є своєрідною основою для формування ви­сокого почуття любові. Момент переходу «юнацької» дружби в «дорослу» досить умовний. Тобто відбувається відносне завершення формування самосвідомості, розширення і диференціація сфери спілкування й діяльності, з'являються нові інтимні прихильності. У дружбі дорослих людей спостерігається більш глибокий, осмислений контроль почуттів і переживань. Можна сказати, що молоді люди прагнуть налагоджувати дружні стосунки з тим, хто поділяє їхні погляди й інтереси, а для дорослих достатньо співзвучності інтересів. Але, що складніший і багатогранніший світ людини, то складніше (або взагалі неможливо) знайти собі подібного. Тому у зрілому віці у людини одночасно може бути й друг дитинства (спільність спогадів), і друг-колега (спільність інтересів справи), і друг, з яким об'єднує улюблене заняття (спільність інтелектуальних інтересів і естетичних переживань тощо). Дружба дорослих людей часто поєднується із сімейними ролями; недарма її вважають необхідною складовою моральних основ шлюбу і сім'ї. Змінюються правила дружніх стосунків, вони стають більш жорсткими, і для їхньої підтримки не так важливі регулярні зустрічі й спільне проведення часу. Дружнє спілкування має високу моральну цінність, а наявність друзів вважається од­нією з найважливіших передумов психологічного комфорту і задоволення життям. Потім, через рік або два, дружні стосунки між двома статями диференціюються й виникають стосунки кохання. При цьому дружба продовжує розвиватися відповідно до своїх законів. Безумовно, дружба - перший етап духовного зближення статей, який потім дає людині змогу піднятися на верхівку людської інтимності – до кохання.

Любов — високий ступінь емоційно-позитивного ставлення до іншої людини, стан сильного потягу до єднання з нею.

Закохана людина виявляє стійкі почуття (за психологічною природою вони суттєво відрізняються від дружніх почуттів), які фізіологічно, емоційно і морально засвідчують її бажання всіма своїми особистісно-значущими рисами бути представленою в життєдіяльності іншого, спонукати його до відповідних реакцій і потреб. Любов, кохання як глибоко інтимні почуття супроводжуються емоціями ніжності, захоплення, ревнощів, які кожен індивід залежно від індивідуально-психологічних особливостей переживає по-своєму. Психологи по-різному трактують структурні складові феномену кохання. Одні розглядають його як трикутник, сторонами якого є відданість, пристрасть, інтимність, інші — як прив'язаність, турботу, інтимність. Усі вони стверджують, що взаєморозуміння, взаємопідтримка, задоволення від взаємного спілкування характеризують закохані пари. Справжнє кохання постає як бажання пізнати іншого, вияв взаємної поваги і турботи про іншого, відповідальність за наслідки кохання, забезпечення особистісного росту і розвитку обох партнерів, можливість виявляти свободу, право на незалежність у власних інтересах, щирість у взаєминах, здатність уявити себе на місці іншого, прагнення зробити партнера щасливим, здатність радіти від того, що тебе кохають, страждати разом з партнером. Порушення цієї гармонії спричинюють непорозуміння, конфлікти, навіть розрив.

На початку любовні стосунки виявляються як любов-пристрасть, тобто як велике бажання єдності з іншою людиною, що супроводжується сильним збудженням і коливанням настрою від радості і щастя до горя і відчаю. Пристрасне кохання пов'язане з ідеалізацією партнера, намаганням якнайскоріше його пізнати. Ідеалізація при цьому є не слабкістю, а силою закоханого, адже він сприймає іншого не помилково, а просто інакше. Вона сприяє баченню таких проявів людської душі, які за звичних обставин неможливо помітити. Особливості вияву любові-пристрасті залежать від індивідуально-психологічних якостей людини. Однак яким би гарячим й емоційно-збудливим не було пристрасне кохання, воно згодом згасає. Тоді набувають значущості інші чинники любові: спільні цінності, спільна діяльність, інтереси, звички, на основі яких виникають нові справжні почуття на багато років. Так поступово любов-пристрасть переростає в любов-дружбу, що характеризується ніжністю до людини, з якою пов'язана доля.

Сексуальні потреби індивіда і любов як високе почуття, що створює закоханим оптимальні можливості максимально і вільно виявляти себе, нероздільні. Це стало однією з причин того, що різні філософські і психологічні напрями або біологічне начало в коханні, зводячи любов до статевого інстинкту, або трактували любов лише як духовне почуття. Насправді повноцінна здатність кохати передбачає гармонію природних і духовних потреб людини, а результатом любові може бути і продовження роду, і розвиток інтелектуальних, творчих можливостей закоханих. Енергія кохання має сприяти спрямованості інтересів та активності індивідів на особистісне зростання, спільну творчу діяльність, продовження себе в нащадках. Нормальний розвиток кохання реалізується і як дії, зорієнтовані на іншу людину з метою злитися з нею в сексуально-емоційній єдності, і як високі емоційні переживання, що реалізуються у людській взаємодії. Кохання — складний процес, який охоплює потребу кохати, бути коханим, здатність відповісти коханням на кохання.

Індивідуальне почуття любові пов'язане з культурою, традиціями, нормами суспільства, особливостями сімейного виховання, які є джерелом інтерпретації індивідом свого стану. Певну роль відіграють і соціальне походження партнера, його матеріальний стан, професійний статус тощо. Наприклад, в окремих культурах любов не обов'язково приводить до шлюбу, оскільки шлюбних партнерів визначають ще в дитинстві. В одних культурах любов є умовою шлюбу, в інших — кохання виникає після оформлення шлюбних взаємин. В якості родового поняття любов охоплює досить широке коло емоційних явищ, що розрізняються глибиною, силою, спрямованістю. Любов є одним з найбільш розповсюджених мотивів вступу до шлюбу. Єдність любові, дружби, обов'язку, відповідальності, подружньої вірності, поваги чоловічої і жіночої гідності складають моральну основу шлюбно-сімейних стосунків і відіграють важливу роль у збереженні і зміцненні сім'ї протягом усього життя подружжя. Взаємна любов, взаєморозуміння, відповідальність, довіра, постійна взаємоповага — гаранти тривалості й стійкості сімейних стосунків. Сімейне щастя — не дар богів і не доля, воно створюється спільни­ми зусиллями усіх членів сім'ї, та, перш за все, подружжя, і потребує не лише любові (кохання), а й дисципліни, здатнос­ті знаходити компроміси, розвинутого почуття сімейного обов'язку. Слід пам'ятати, що сімейне життя — це постійне самовиховання і самовдосконалення кожного учасника сімей­ного колективу. Отож моральна цінність сім'ї полягає у тому, що в ній задовольняються різноманітні потреби людини: у дружбі, любові, турботі, материнстві, батьківстві, різнобічно­му спілкуванні тощо. За концепціями оцінювання і прогнозування шлюбного союзу Г. С. Васильченко і Ю. А. Решетняк в структуру загального шлюбного потенціалу входять такі фактори: фізичний, матеріальний, культурний, сексуальний та психологічний.

Фізичний фактор проявляється в тому, що незалежно від статі, людина має несвідому симпатію до однієї людини та антипатію до іншої. До нього входять: фізичний вигляд (особливо обличчя та фігура), манера поведінки, тембр голосу, мова, міміка, мара вдягатися, запах партнера. Фізичний фактор формується при перших зустрічах та тісно пов’язаний із сексуальним фактором.

Матеріальний фактор визначається вкладом партнера в матеріальний статус сім’ї і відповідністю цього вкладу з очікуванням партнера.

Культурний фактор пов’язаний із співвідношенням культурних та інтелектуальних запитів і цінностей подружжя, причому, він може змінюватися на протязі життя.

Сексуальний фактор визначається співвідношенням програми інтимної близькості кожного із подружжя їх сексуальним очікуванням. Він залежить від здоров’я подружжя, зміни сексуальності на протязі життя, співвідношення чоловічої та жіночої сексуальності, сексуальної культури кожного з подружжя.

Психологічний фактор – співвідношення особистісних особливостей подружжя, їх характерів, рольових домагань, ціннісних орієнтацій.

Взаємодія наведених факторів визначає потенціал шлюбу: якщо вони односпрямовані, то сприяють збереженню шлюбу.

Показники розлучень у значній мірі корелювали з вірою в те, що зникнення любові призводить до розірвання шлюбу. Укладання шлюбів має багато спільного в різних культурах, включаючи Японію, Китай та Індію. Іноді шлюби укладають батьки молодих ще задовго до того віку, коли подружжя можуть вступити у шлюбні відносини.

Дослідження міжкультурних шлюбів в основному довели, що конфлікти там можливі з кількох причин: різниця в розумінні чоловічих та жіночих ролей, відмінності у поглядах на ведення домашнього бюджету та різні уявлення про шлюб взагалі. Недивно, що між подружжям виникають конфлікти, пов’язані з проявом любові й сексуальності.

Американці переважно розглядають шлюб як спільне проведення часу двох люблячих людей. Люди з інших культур дивляться на шлюб як на партнерські взаємини задля досягнення успіху (в тому числі й для продовження роду) та з метою отримування економічних і соціальних переваг. Кохання рідко буває переважаючим фактором на початку такого шлюбу, хоча в подальшому між шлюбними партнерами можуть виникнути любовні взаємини.

Протилежним до почуттів дружби та любові є розлучення, яке має серйозні негативні наслідки. Встановлено, що фізичний і духовний стан розлучених значно гірший, ніж одружених. Гірший він навіть у тих людей, котрі втратили одного партнера чи не перебували у шлюбі взагалі. Розлучення переживається тим сильніше і болісніше, чим тривалішим був зв'язок. Життєві спостереження підтверджують думку психологів, що подружні взаємини можна зберегти, якщо проблема не надто серйозна і складна, дотримуючись при цьому певних правил чи вдаючись навіть до психологічного тренінгу. Ці правила зводяться до необхідності утримуватися від різких випадів у бік партнера, викладати свої думки і почуття в необразливій формі, рідше критикувати, частіше погоджуватися, утримуватися від вираження незадоволення, дбати, щоб позитивні взаємодії превалювали над негативними.

Ц. Короленко говорив, що справжня любов будується на інтимності, взаєморозуміння і співпереживанні. Слабкі сторони партнерки або партнера в таких випадках не руйнують любов, а зміцнюють. Наші недосконалості роблять в кінцевому аналізі нас людяними.

Таким чином, відмінності між романтичної і справжньою любов'ю можуть бути сформульовані наступним чином: справжня любов є силою, яка пробуджує його до усвідомлення, як на емоційному, так і на когнітивному рівні, існування чогось, що виходить за межі себе, за межі своїх планів, своєї особистої безпеки. За своєю природою справжня любов протилежна егоцентризму, вона веде до потреби в іншому, у визнанні системи цінностей партнерки або партнера, до взаємної поваги і довіри, до відсутності прагнення до маніпуляції, до експлуатації, до використання іншого(-ї) в своїх цілях.

Романтична любов може існувати тільки до тих пір, поки обидва її учасники знаходяться на висоті пристрасного контакту, поки члени любовної діади мають можливість проводити час, отримуючи комплекс задоволень, що задовольняє обидві сторони любовного тандему. Романтична любов погано переносить труднощі повсякденного життя, незважаючи на урочисті обіцянки і декларації.

Справжня любов витримує перевірку часом. Труднощі не руйнують її, а скоріше зміцнюють. У структурі справжнього кохання партнер або партнерка розглядаються в особистісному ракурсі, як реальні особи, з властивими їм різноманітними характеристиками, не тільки позитивного, але й негативного характеру. Справжня любов не вимагає від партнера або партнерки відповідності існуючого в чиїйсь уяві сценарію.

Справжня любов включає в себе систему дружніх відносин, що не властиво романтичної любові.

У концепціях гуманістичної психології акцентується увага на істинності й справжності почуттів, любов вбачається тим засобом, який дає можливість по-іншому поглянути на себе і світ, відкинути все неважливе, що збиває людину із шляху самоосягнення, дає змогу відкрити справжню буттєву природу, яка стоїть на перешкоді гармонії людини і світу. Тоді як любов-пристрасть є вельми егоїстично насиченою і вимогливою, вона вже звільнилася від інстинктивної безособової сексуальності, але перебуває в полоні сексуальності-пристрасті, яка спрямовує до з’єднання не з особистістю, а з її фізичним вираженням. Пристрасть відноситься до таких видів збудження, які призводять до фізичного потягу і сексуальної поведінки у стосунках. До мотиваційних потреб пристрасті крім статевої потреби відносять також потребу в самоповазі, потреба належати комусь чи потреба отримати підтримку у важку хвилину.

Р. Стернберг розробив систематику любовних відносин на основі різних комбінацій трьох компонентів любові. Наприклад, симпатія між людьми характеризується проявом почуття близькості, інтимності, без пристрасті та прийняття зобов'язань. Такі відносини існують між братами і сестрами. Відносини за відсутності інтимності і пристрасті Стернберг характеризує як придуману любов; відносини, в яких присутні інтимність і зобов'язання зберігати любов, характеризується як любов-товариство. Наявність у відносинах всіх трьох компонентів - інтимності, пристрасті і зобов'язання – характерно для досконалої любові. Більшість реальних любовних відносин потрапляє в проміжки між цими категоріями.

РОЗДІЛ 2 СТРАХ ЯК СУПРОВОДЖУЮЧИЙ ФАКТОР ІНТИМНОСТІ

2.1. Перешкоди на шляху до інтимної близькості

Визначення особистісних кордонів розцінюється як фундаментальне для неформального зв'язку. Чіткі кордони в рамках зв'язку, очевидно, важливі для любові-злиття і підтримки інтимності. Інтимність дає можливість не для поглинання іншого, а для знання його або її характеристик і забезпечення доступності до себе. Відкритість іншому парадоксальним чином вимагає позначення особистісних кордонів, бо це комунікативний феномен; він вимагає також сприйнятливості і такту, оскільки це не те ж саме, що життя взагалі без конфіденційних думок. Баланс відкритості, вразливості і довіри, що розробляється у зв'язку, керує тим, чи стають особистісні кордони такими розрізами, які скоріше перешкоджають комунікації, ніж підтримують її.

Відомо, що одні легко вступають у близькі відносини, тоді як іншим дуже важко піти далі стадії "світського знайомства". Щасливці, що відносяться до першої групи, явно становлять меншість. Більшості ж доводиться затратити багато зусиль, щоб досягти близькості, а нерідко і зіткнутися з тим, що всі спроби зближення залишаються непоміченими або відкидаються. Нижче перераховані звичайні причини тих труднощів, які виникають при зав'язуванні близьких відносин.

1. Сором'язливість. Люди, яких сором'язливість змушує уникати спілкування і замикатися в собі, ненавмисно обмежують свої можливості для створення інтимних відносин. Парадоксальним чином сором'язливі люди часто жадають інтимності і дружби, але, мабуть, не хочуть або не здатні піти на ризик, необхідний для подолання своєї сором'язливості.

2.Агресивність. Люди, що ведуть себе агресивно, часто відлякують інших або змушують їх зайняти оборонну позицію. У типовому випадку їх турбує, що "ця людина візьме верх наді мною", а мало кого приваблюють відносини, в яких їм уготована роль підлеглого. Зменшивши агресивний тон і поведінку, можна підвищити свої шанси на досягнення близькості.

3.Самозакоханість. Поглинання людини самим собою зазвичай відштовхує від нього оточуючих. Всім нам знайомі люди, які прагнуть за всяку ціну постійно залишатися в центрі уваги; ігнорують потреби інших (чи не спеціально, а просто тому, що не помічають їх); хто говорить тільки сам, не даючи говорити нікому іншому, і взагалі не хоче робити того, чого хоче партнер, якщо тільки це не збігається з його власними бажаннями. Ці люди нерідко ініціюють інтимні стосунки, розповівши іншим масу всього про себе, проте їм важко підтримувати тривалий зв'язок.

4. Егоїзм, що випливає із самозакоханості, може завдати ще більше шкоди розвитку справжньої інтимної близькості. Егоїсти часто маніпулюють іншими людьми і намагаються витягти з них вигоду, щоб домогтися свого. Егоїстичний людина мало піклується про те, що може принести користь його партнеру або їх взаємовідносинам і намагається зберегти за собою першість для досягнення власних цілей.

5. Нездатність до співпереживання. Людині, яка не бажає або нездатному приймати і розуміти погляди, думки або почуття іншого, важко підтримувати інтимну близькість. Часто він не вміє вислухати іншого: або перериває партнера, або не сприймає те, що той говорить, будучи нездатний поглянути на ситуацію його очима. Ті ж, хто здатний до співпереживання, намагаються не тільки зрозуміти, а й чимось допомогти іншим.

6. Конфліктні і нереалістичні очікування. У багатьох людей складаються ідеалізовані уявлення про інтимну близькість; в результаті вони очікують неможливого, створюючи ситуацію, часто веде до розчарування, фрустрації і навіть до відмови від інтимних стосунків. В інших випадках цілі партнерів можуть виявитися настільки різними, що відносини неминуче розпадаються. Так, якщо один з партнерів шукає в дружбі головним чином можливість спільного проведення часу і розваги, а інший прагне до глибоко інтелектуального спілкування, їм навряд чи буде добре разом.

Зайве говорити, що це далеко не повний перелік усіх можливих перешкод на шляху до інтимності. Є й інші чинники - депресія, наркоманія або важке фізичне захворювання, надзвичайно ускладнюють встановлення близьких відносин навіть за наявності всіх інших умов. Однак важливо підкреслити, що інтимна близькість часто буває надзвичайно життєздатною, пробиваючи собі шлях незважаючи на непередбачені перешкоди. Можливо, це одна з причин того, що так багато з нас так прагнуть знайти інтимні стосунки і зберегти їх.

2.2 Страх інтимної близькості.

Багатоманітність психічного життя людини пов’язана з її самореалізацією в інтимній сфері. Гармонійність, повноцінність її статевого життя взаємопов’язані із здатністю розуміти себе, самодостатністю, буттєвим оптимізмом в усіх вимірах життєдіяльності, знання психічних механізмів і закономірностей, які обумовлюють сексуальну поведінку особистості. Такі знання допомагають краще розуміти і відчувати партнера, легше долати різноманітні кризи. Нагромадженням, систематизацією таких знань займається психологія сексуальності.

Е. Еріксон вважає, що у кожному віковому періоді особистість здобуває певні позитивні якості. На кожній наступній стадії розвитку індивід повинен ризикнути тим, що на попередній було для нього особливо значущим. Тому саме у період ранньої дорослості особистість, яка на попередньому етапі інтенсивно шукала і наполегливо відстоювала власну ідентичність, повна бажання і готова злити свою ідентичність з ідентичністю інших. Вона готова до близькості або, по-іншому, здатна зв'язувати себе іменованими відносинами інтимного і товариського рівня і проявляти моральну силу, залишаючись вірним таким відносинам, навіть якщо вони можуть вимагати значних жертв і компромісів. Уникнення такого особистого досвіду через страх втратити «его» може призвести до глибокого почуття ізоляції та подальшого самопоглинання.

Небезпека цієї стадії – ізоляція, тобто уникнення контактів, які зобов'язують до близькості. У психопатології це порушення може призводити до тяжких «проблем характеру». З іншого боку, існують форми партнерства, рівнозначні ізоляції удвох, які оберігають обох партнерів від необхідності безпосередньо зіткнутися з наступною критичною подією – розвитком генеративності.

Страх інтимної близькості зустрічається досить часто. Основні його причини - недовіра, страх опинитися кинутим або втратити контроль над собою. До цього часто додається негативне уявлення про самого себе; людині здається, що він не може внести в інтимні стосунки нічого цінного і сумнівається в справедливості оцінки особи, що проявляє до нього інтерес, оскільки сам вважає себе нецікавим і негідним уваги. Е. Еріксон. Він вважає, що у кожному віковому періоді особистість здобуває певні позитивні якості. На кожній наступній стадії розвитку індивід повинен ризикнути тим, що на попередній було для нього особливо значущим. Тому саме у період ранньої дорослості особистість, яка на попередньому етапі інтенсивно шукала і наполегливо відстоювала власну ідентичність, повна бажання і готова злити свою ідентичність з ідентичністю інших. Вона готова до близькості або, по-іншому, здатна зв'язувати себе іменованими відносинами інтимного і товариського рівня і проявляти моральну силу, залишаючись вірним таким відносинам, навіть якщо вони можуть вимагати значних жертв і компромісів. Уникнення такого особистого досвіду через страх втратити «его» може призвести до глибокого почуття ізоляції та подальшого самопоглинання.

Недовірливі люди, які побоюються, що їх можуть кинути, рішуче уникають інтимних відносин, воліючи мати численні випадкові зв'язки замість однієї, що вимагає взяття на себе серйозних зобов'язань і загрозливою розчаруваннями; такі люди оберігають себе від прикростей, але при цьому обкрадають себе в емоційному плані. Інші вступають у інтимні стосунки, але захищають себе, обмежуючи ступінь зближення. Як тільки виникає загроза, що відносини можуть стати занадто близькими, вони затівають сварку, стають неуважними або з головою занурюються в роботу; коротше кажучи, вони відгороджуються від вимог, що пред'являються відносинами з партнером, і заспокоюють свої страхи, утримуючи інтимність під контролем. Е. Каплан відзначає, що в деяких випадках інтимність дається важко обом партнерам. Такі пари жадають близькості один з одним, але по досягненні певної міри контакту починають відчувати занепокоєння. Тоді один з них намагається вести себе таким чином, щоб тримати іншого на відстані. Коли ж ця відстань стає значним, в партнерах пробуджується занепокоєння і прагнення до близькості. Вони сумують один без одного і знову зближуються, але не дуже сильно. Потім все повторюється знову. Нерідко страх інтимності зберігається протягом усього життя. Іноді він корениться в травмуючих відносинах з батьками в ранньому дитинстві; в інших випадках виникає після розриву інтимних відносин, який приніс не тільки образу, а й глибоке розчарування. Хоча більшості з нас розрив інтимних відносин не завдає великої шкоди, в деяких випадках емоційні рубці виявляються дуже глибокими, так що страх перед близькістю цілком можна зрозуміти.

Інтимність формується поступово з дуже раннього періоду життя всередині сім'ї в процесі ідентифікації з батьками. У тих випадках, коли батьки не забезпечують дитині достатньо сприятливих умов для розвитку як стану автономності, так і стану близькості і об'єднання з іншою людиною, достатньо ємна здорова інтимність не формується. На жаль, така ситуація стала типовою для постсучасній культурі. В даний час батьки дуже часто не забезпечують своїм дітям необхідного мінімуму необхідної психолог - біологічного взаємозв'язку з ними. Зазвичай це відбувається на тлі декларованої любові до дітей і навіть суб'єктивної переконаності в ній.

Причини хронічної дефіцитарності батьківсько-дитячих відносин різноманітні. Батьки часто зацікавлені, перш за все, у своїй кар'єрі, соціальній престижності, розвагах, подорожах, соціальних контактах. Багато батьків тривало відсутні вдома з економічних причин і не в змозі надати дітям необхідну комбінацію любові і дисципліни. Такі батьки не здатні виступати в якості моделей інтимності та ідеального «Я». Психіка виховуються ними емоційно відкидаються дітей залишається незрілою і архаїчною. Стаючи дорослими, вони виявляються мало здібної утворювати стійкі тривалі інтимні стосунки.

Відсутність емоційної інтимності в сексуальних відносинах часто призводить до проблем з фізичною інтимністю, що проявляється особливо у формі низького (гіпоактивність) сексуального бажання, яке стає складовим елементом різних форм сексуальних розладів.

Страх інтимних відносин зустрічається не тільки у підлітків віком 16 років, а й у цілком дорослих 40-річних чоловіків, а іноді і жінок. Дивно, але цим страхом володіють люди, у яких спостерігається підвищене лібідо в порівнянні з усіма іншими. Однак, незважаючи на це є і складна сексуальність через невдалого першого досвіду або глибоких дитячих образ і пригнічених емоцій. Люди з таким страхом досить часто володіють розвиненим системним мисленням. Це люди для яких домашній затишок, улюблена книга і кухня - це постійні супутники життя. Але що стосується інтимної близькості, вони відчувають незручність, скутість і страх перед чимось новим. Чоловіки часто відчувають страх перед невдачею або бояться бути висміяні. Жінки теж бояться того, що їх можуть поранити або зрадити, образити.

Жіночі страхи перед сексом на початку відносин

1. Страх незапланованої вагітності Боязнь незапланованого поповнення в сім'ї очолює рейтинг жіночих страхів перед першим інтимом з новим партнером. Загалом-то, він цілком зрозумілий: ніхто не хоче завагітніти на зорі відносин, коли ще неясно, як будуть далі розвиватися відносини.

2. Страх заразитися венеричними захворюваннями часто зупиняє жінку від сексу з новим обранцем. Хід її міркувань такий: довідку з лікарні просити начебто непристойно, тому краще поки почекати

3. Страх недосконалості фігури Одна з найпоширеніших причин жіночих страхів. До інтимної близькості чоловік бачить жінку в одязі, успішно маскує всі недоліки фігури, тому жінка елементарно соромиться і комплексує, страх розчарувати обранця змушує її або уникати першої близькості, або максимально її відтягувати.

4. Страх не виправдати надій Страх зробити щось не так в сексі живе в багатьох жінках. Найчастіше, щоб здатися більш досвідченої і не розчарувати свого нового обранця, дама вирішується на експерименти, і якщо щось йде не так, виникають страхи, які можуть вплинути на подальше сексуальне життя пари.

5. Страх нудьги Проблема, з якою стикаються пари зі стажем, турбує багатьох жінок і на початку нових відносин. Вони побоюються, що чоловік виявиться поганим коханцем, не зрозуміє їх бажань, а секс буде нудним і доведеться прикидатися, щоб не образити.

Чоловічі страхи перед сексом на початку відносин

1. Страх відсутності ерекції Побоювання виникнення еректальної дисфункції - один з найпоширеніших чоловічих страхів. Питання "А раптом не вийде?" підсвідомо хвилює кожного чоловіка, навіть якщо немає ніяких передумов для цього, особливо якщо з ним щось подібне вже траплялося. Через це страху він якомога довше відтягує момент настання близькості.

2. Страх швидкого оргазму Зазвичай чоловік знає про таку особливість свого організму, але це знання зовсім не надає йому впевненості у своїх силах. Найчастіше це призводить до комплексам і страху, що жінка залишиться незадоволеною і тому не захоче продовжувати стосунки

3. Страх розчарувати жінку Чоловічий страх не доставити жінці задоволення може стати причиною відтягування моменту першої близькості. Часто ця фобія мучить тих чоловіків, які відчувають серйозні почуття до своєї обраниці: їм дуже важливо, щоб вона досягла оргазму. Крім цього, тут працює ще такий фактор, як самооцінка: якому чоловікові буде приємно розуміти, що його сексуальна партнерка не отримує з ним задоволення? Раз не отримує, значить, в чомусь йому не вистачило сил, знань, навичок. Також є ті, хто списує все на жінку, мовляв, вона - фригідна, нічого не поробиш. І все ж більшість чоловіків знає, що фригідних жінок всього 3%, і то жіноча фригідність лікується.

4. Страх відповідальності. Багато чоловіків відтягують момент інтиму з боязні (найчастіше підсвідомої) взяти на себе зобов'язання. На їх думку, жінка після першої близькості буде розраховувати, що він повинен піклуватися про неї і зобов'язаний як порядна відразу ж повести під вінець. Щоб продовжити любовну гру без всяких зобов'язань, вони прагнуть всіма можливими способами відкласти секс «на потім».

5. Страх порівняння. Боязнь того, що ви будете порівнювати його зі своїми попередніми партнерами і що порівняння, можливо, буде не на його користь, може лякати чоловіка. Особливо цей страх характерний для боязких чоловіків. До речі, ця фобія може з'явитися навіть у впевненого в собі чоловіка, якщо ви в пориві недоречної відвертості повідаєте йому про своє приголомшливому романі з колишнім коханцем. У кожному разі, чоловіки звикли до конкуренції, це робить їх сильнішими і успішними, але от в ліжку подібна мотивація від порівняння спостерігається вкрай рідко.

ВИСНОВКИ

Аналіз літератури показав, що, на жаль, в психологічній науці та практиці досі не існує загальноприйнятого поняття любові й інтимності. В основі використовуваної нами індивідуальної концепції любові лежить трактування цього феномена, представлена ​​в давньоіндійському трактаті «Гілка персика», згідно з яким потяг розуму породжує повагу, потяг душі – дружбу, а потяг тіл – бажання. Більше того, ми вважаємо, що інтимність в зрілому віці – це дотик не так статевих органів, скільки люблячих один одного душ, хоча одне, як відомо, не виключає інше. Вищевказані концептуальні положення дозволили сформулювати авторське визначення інтимності, під яким ми розуміємо що залежить від віку і статі процес когнітивної, емоційної, духовної, сексуальної близькості з індивідуальним діапазоном доступності у встановленні внутрішньо особистісних і міжособистісних кордонів. Зазвичай, поняття інтимність, близькість використовується у контексті любовних та сексуальних стосунків. Так, аналізуючи проблеми чуттєвої та сексуальної інтимності, Гері Ф. Келлер зазначає, що для інтимності необхідна співучасть у відносинах. Тому співучасть у інтимних відносинах означає, що людина повинна певною мірою усвідомлювати те, що відбувається на даний момент та з відповідальністю ставити до комунікації або дій, якщо такі необхідні.

Страх інтимності є проблемою, і, якщо не звертати уваги на неї, не виявляти причини появи такого страху, правильно і психологічно грамотно не боротись з ними,то в кінцевому результаті це стане перешкодою у створенні міцної сім’ї, що відповідала б нормам, принципам і вимогам суспільства. Тому вважаю, що дана тема є актуальною, її обговорення і вивчення є доцільним.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. http://cyberleninka.ru/article/n/psihologicheskie-zadachi-braka-i-faktory-stabilnosti-supruzheskih-otnosheniy

2. Форель А. Статеве питання. Під ред. В. М. Бехтерева. СПб.: вид-во "Звільнення", 1910. - тт. 1-2 Класичний працю з сексології.

3. Homo ethnikos: психологія і культура/М.М. Махній. – Чернігів, 2012. – 400 с. ISBN 978-966-2765-31-1

4.http://webcommunity.org.ua/2013/01/24/kohannya-j-intymnist-v-riznyh-kulturah/

5. http://s-journal.cdu.edu.ua/base/2008/v3/v3pp172-173.pdf

6. Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - Москва: Прогресс, 1994.

7. Фромм Е. Мистецтво любити: дослідження природи любові. - Москва: Педагогіка, 1990.

8. Маслоу А. Психологія буття / Пер. з англ. О.О. Чистякова. - Москва: "Рефл-бук" - Київ: "Ваклер", 1997.

9. Немов Р.С. Психологія: Посібн. для студ. вищ. пед. навч. закладів: У 3 кн. - 4-е вид. - Москва: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн. 1: Загальні основи психології.

10. Ожегов С.І. Словник російської мови. - Вид-е 11-е. - Москва: Російська мова, 1975.

11. Олпорт Г. Становлення особистості Вибрані праці / Під загальною редакцією Д.A. Леонтьєва. - Москва: Сенс, 2002.

12. Пауелл Джон. Як встояти в любові [переклад c англ. А. Борисова]. - Москва: "Ліга-Фоліант", 1993.

13. Психологія вікових криз: Хрестоматія / Упоряд. К.В.Сельченок. - Мінськ: Харвест, Москва: АСТ, 2001.

14. Гері Ф. Келлер. Основи сучасної сексології. - Санкт-Петербург: 2000.

15. Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. - Москва: МГУ: 1987.

16. Еріксон Е. Дитинство і суспільство. - Санкт-Петербург: Ленат, АСТ, 1996.

17. Кон І. С. Дружба. - 4-е видання, доп. - Санкт-Петербург: Питер, 2005.

18. Крайг Г., Бокум Д. Психологія розвитку.- 9-е изд. - Санкт-Петербург: Пітер, 2005.

19. Короленко Ц., Дмитрієва Н. – Інтимність Ви-тво: Академ проект, Гауд., 2012.

20. Майерс Д. Социальная психология. – 7-е узд – СПб.: Питер, 2009.-794 с.

21. Ильин Е.П. Психология общения и межличностных отношений. – СПб.: Питер, 2010. – 576 с.

22. Почебут Л. Г., Мейжис И. А. Социальная психология. – СПб.: Питер, 2010. – 672 с.

23. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с.

24. http://studentam.net.ua/content/view/3210/86/

25. http://www.twirpx.com/file/753305/

26. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. 1995. — 328 с. ISBN 5—87977—027—3.

27. Лозман Л. Я. Психология еоциональных отношений из – во Московского универс. 1987

28. Скрипкина Т. П. Психология доверия Учеб. Пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. М.: издат. Центр Академия, 2000, 264 с.

29. «Психическое состояние», «Резервы психики». Глава учебника «Психология» под ред А.А.Крылова, М., 2004,

30. Кон И.С. В поисках себя. Личность и её самосознание. — М.: Политиздат, 1984. — 336 с.

Поиск по сайту: