Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновкищодо музичного життя Києва у березні 1913:

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки щодо музичного життя Києва у березні 1913:

1. Жанрова палітра музичних заходів на початку весни була досить розвиненою і колоритною. Це:

симфонічні концерти («Бетховенские торжества» С. Кусевицького, симфонічні концерти під керівництвом А. К. Коутса),

оперні спектаклі (гастролі зарубіжних та російських оперних співаків: М. Батістіні, Дж. де Лука, Г. Парето, А. Пінтучі, Л. Собінова, Д. Смірнова),

камерні концерти – інструментальні (гастролі Й. Гофмана і концерти Г. Марто) і вокальні (вечір пісень О. Гречанінова, концерт співачки М. А. Удовенко, вечір ліричної циганської пісні М. Емської, концерт М. М. Філімонова, присвячений російському романсу та ін..),

балетні постановки (гастролі К. Гельцер та В. Жукова),

хорові концерти (духовні концерти, організовані Е. Гранелі, концерт хору М. Надеждинського, концерт художньої капели В. Г. Завадського, виступи студентського хору університету св. Володимира під кер. О. Кошиця).

2. Багато музичних заходів цього періоду мали доброчинне спрямування. Це:

благодійні концерти (вечір на користь другого єврейського благодійного товариства «Гмілус Хесед»; концерт-бал на користь товариства швидкої допомоги нужденним, які навчаються у вищих навчальних закладах; спектакль на користь студентів-медиків третього курсу університету св. Володимира),

загальнодоступні концерти (2 загальнодоступні концерти у Педагогічному музеї цесаревича Олексія, присвячені російській пісні та духовній музиці, 7-й загальнодоступний духовний концерт хору М. А. Надеждинського),

вечори пам’яті видатних діячів (концерт пам’яті Т. Шевченка; вечір, присвячений О. Даргомижському і Р. Вагнеру, з нагоди 100-річчя обох композиторів).

3. Репертуар оперних спектаклів та програми симфонічних і камерних концертів переважно складали музичні твори західно-європейських (Л. Бетховен, Й. Гайдн, Й. Брамс, Р. Вагнер, Дж. Верді, Дж. Росіні, Ж. Масне, Дж. Пучіні, Г. Доніцетті, Ш. Гуно та ін.) та російських (М. Римський-Корсаков, П. Чайковський, С. Рахманінов, О. Гречанінов, О. Бородін, М. Мусоргський, О. Глазунов та ін..) композиторів. Серед українських композиторів у програмах зустрічаються лише 2 прізвища: А. Ведель та М. Лисенко[47].

Як бачимо, музика, що звучала у Києві 100 років назад, презентувала надбання різних національних культур. Як з точки зору репертуару, так і в плані виконавців пріоритетну позицію займають зарубіжні (західно-європейські) митці: італійці (М. Баттістіні, Дж. де Лука, А. Пінтуччі), іспанці (Г. Парето), французи (Г. Марто), поляки (Й. Гофман), англійці (А. Коутс). Наступне місце посідають російські виконавці (С. Кусевицький,О. Гречанінов, К. Гельцер, Л. Собінов, Д. Смірнов та ін..). Українська культура, в силу багатьох обставин (історичні умови, імперська політика Росії та ін.), представлена більш скромно (О. Кошиць, В. Завадський, М. Філімонов).

4. Важливе місце в культурному житті Києва займала музична критика, персоніфікована у названий період постійними рецензентами газет «Киевлянин» и «Киевская мысль» Канєвцовим О.О. («Киевлянин») і Дзимитровським А.Н., а також авторами поодиноких статей Ніколаєвим М.І, Лініцьким А. і персонажем під псевдонімом «W.» Музична критика того часу ще не набула стабільно високого рівня професіоналізму. Поряд з цікавими, переконливими роботами зустрічаємо статті описового характеру, з акцентом на симпатіях чи антипатіях автора; критичний тон – часто «розслаблений», майже позбавлений професійної аргументації і історичної далекоглядності. Серед яскравих прикладів – рецензія Олександра Канєвцова на 5-й симфонічний концерт А. Коутса з творів Равеля і Дебюсі: «Пьесы Равеля и Дебюсси, выбраны дирижером, вероятно, с целью показать – до какой нелепости доходят представители новаго музыкального «толка» в своих диких приемах гармонизации и оркестровки… Если Равель и Дебюсси действуют искренно, то они, в таком случае, больные люди, страдающие ослаблением задерживающих музыкальных центров…». Основні жанри музичної критики, які зустрічаються на сторінках розглянутих газет - анонс, рецензія, огляд.

Таке насичене музичне життя столиці на початку століття та активний потяг киян до все нових і нових музичних вражень безперечно вимагали появи відповідного музичного навчального закладу, який би готував високопрофесійних музикантів. Саме таким закладом стала Київська консерваторія, яка виникла у листопаді 1913 року на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства.

[1] Див. додаток №2. Інформація про газети «Киевлянин», «Киевская мысль» та «Русская музыкальная газета».

[2]Дивись Додаток №2.

[3]Киевская мысль, 1913 № 71. С. 3.

[4] побудована в1895 р. для Київського товариства сприяння початковій освіті. У будівлі Народної аудиторії регулярно проходили вечори-концерти М. В. Лисенко, виступи учнів музично-драматичної школи та інші культурно-освітні заходи. У 1918 році в приміщенні Народної аудиторії викладач музично-драматичної школи ім. Лисенка Л. Лук’янова (майбутній режисер Московського камерного театру) організувала Молодіжний драматичний театр. З 1921 року в цій будівлі почав працювати новоорганізованний Професійний український пересувний Шостий районний театр їм Лесі Українки (Київ (енциклопедичний довідник)/ред.. А. В. Кудрицького. – К.:Гол. ред..УРЕ, 1981. –с. 413).

[5] Див. додаток№2.

[6]Див. додаток№2.

[7] Праця Володимира Степановича Оголевця «Популярно-критический очерк симфоний Л. Бетховена» - єдина у його музикознавчому доробку. Більш відомим є рідний брат В. С. Оголевця Олексій Степанович Оголевець (1894-1967) –радянський музикознавець, літератор (його перу належить низка досліджень і статей).

[8]Киевлянин, 1913, № 73, с. 3

[9] Киевская мысль, 1913 № 73. С 5

[10]Див.додаток№2.

[11]Здається, висловлювання «пятно» - розхоже місце у критичному лексиконі того часу (в «Райке» Мусоргского – «неприличное пятно»).

[12]Киевлянин, 1913 №77, с. 3

[13] Відомості про цю персону не вдалося установити.

[14]Там же.

[15]Киевлянин, 1913 № 65, с. 4

[16]Киевлянин, 1913, № 73, с. 3.

[17]Див. додаток№2.

[18]Киевлянин, 1913,№ 84 с. 3.

[19] Киевлянин, 1913,№ 84 с. 3.

[20]Киевлянин, 1913 №66, с. 4

[21]Киевская мысль, 1913 № 66. С 5

[22]Киевская мысль,1913 №71, с. 3.

[23]Там же, рецензія Абрама Дзимитровського (псевдонім «Дз»).

[24]Див додаток№2.

[25]Киевская мысль,1913 №68, с. 4.

[26]Киевлянин, 1913 №62, с. 1.

[27]У газеті «Киевсая мысль» (1913, №66) зазначається, що 7 років тому Маттіа Баттістіні вже приїздив до Києва та виступав на сцені театру «Соловцов» у опері Дж. Верді «Ернані» в ролі Дон Карлоса.

[28]Киевсаямысль, 1913 №66,с. 5.

[29]Киевсая мысль, 1913 №69,с. 5.

[30]Киевская мысль,1913 №78, с. 4.

[31]Киевская мысль,1913 №90, с. 6.

[32] Див. додаток №2. Відомо, що Л. Собінов був учнем О. О. Сантагано-Горчакової, яка доживала віку у Києві та смерть якої співпала з початком гастролей Собінова (Олексендра Олександрівна Сантагано-Горчакова померла 25 березня 1913 р.). У газеті «Киевлянин» (1913, №86 с.3) міститься стаття-некролог пам’яті співачки.

[33]Киевская мысль,1913 №88, с. 4.

[34]Киевская мысль,1913 №73, с. 5.

[35]Пошуки «персонажа» під псевдонімом W. не увінчалися успіхом. У розглянутій нами літературі (Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов руських писателей, ученых и общественных деятелей: В 4 т. — М., 1956-1960; Кто писал о музыке: био-библиографический словарь музыкальных критиков / Г.Б. Бернандт, И.М. Ямпольский, в 4-х томах. - М.: Сов. композитор, 1971-1979) зазначено безліч діячів, які підписувались саме так, але точних вказівок на конкретну особу, яка співпрацювала у 1913 р. з будь-якою з київських тогочасних газет, немає. Є припущення, що це могли бути Вольфінг (Метнер) Емілій Карлович (1872-1936) або Розенов Емілій Карлович (1861-1935). Серед їх робіт цього періоду (1913 р.) могли бути подібні музикознавчі статті, однак у розглянутих джерелах не вказано, що вищезазначені музичні критики співпрацювали з газетою «Киевская мысль».

[36]Киевскаямысль,1913 № 75, с. 5

[37]Киевлянин, 1913 №70, с. 3.

[38] Один з найпопулярніших київських театрів-варьєте поч.. 20 ст., знаходився на вул.. Меринговській, 8 (нині вул.. М. Заньковецької). Дирекція театру запрошувала найкращих артистів. Тут виступали знамениті тогочасні гумористи, відомий хор «Ярославських циган», багаточисленні виконавці романсів на чолі з легендарною Плевицькою, акробати і ін.. На початку сезону сюди завертала уся тогочасна модна тусовка – банкіри, спортсмени, адвокати (газета Сегодня №242 (994) за 27.10.2001).

[39] Театр сімейного вар’єте, виник у Києві в 1913 р., «…но, несмотря на интересную программу: загадочно-поразительные чудеса "Тайны Египта и Тибета", захватывающий ужас -- наводнение в волшебном царстве и даже летающий по всему театру с дамой в гондоле таинственный шар, успеха не принесли -- заведение потерпело крах» (газета Сегодня №242 (994) за 27.10.2001).

[40] Інформацію про ці театри не вдалося знайти.

[41]Марія олександрівна Емська – концертна співачка поч..ХХ ст..(сопрано). Репертуар – від оперних арій до циганських романсів; багато записувалась на грам пластинки (інтернет ресурс. Режим доступу: http://kkre-48.narod.ru/emskaya.htm).

[42]Колишній театр Бергоньє, побудований у 1875 р., архітектором В. Н. Ніколаєвим. У 30-ті роки ХХ ст.. був реконструйований. Нині Національний академічний театр російської драми ім.. Л. Українки.(Інтернет ресурс. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Театры_Киева).

[43]У зв’язку з тим, що закладання першого каменю будівлі музею відбулося в день народження престолонаслідника (30 червня 1910 р), йому було дано ім’я цесаревича Олексія. Відкриття музею - 1911 р. З 1917 р. у приміщенні засідала Центральна рада на чолі з М. Грушевським. З 1921р. – Пролетарський музей; у 1924 – музей Революції. Нині в цьому приміщенні знаходиться Дім вчителя та невеликий Педагогічний музей (Інтернет ресурс. Режим доступу: http://alyoshin.ru/Files/obstches/pedmuzey.html).

[44]Киевлянин,1913 № 68, с. 1.

[45] Частково відомості про виконавців приведено у додатках, але не усі прізвища вищезазначених учасників концерту вдалось знайти. (Див. додаток Орлов, Вонсовська).

[46]Киевская мысль, 1913, №83. С 4.

[47]У жовтні 1912 р. композитора не стало, але його прізвище не сходило зі сторінок тогочасних періодичних видань. Так, у одному з випусків газети «Киевская мысль» (1913, №82, с. 3) обговорюється постановка опери «Тарас Бульба». (Див. додаток №2, повний текст статті).

Поиск по сайту: