Основна частина. Перегортаючи сторінки періодичних видань 100-річної давності, мимоволі переносишся в ту епоху, де – за відсутністю інтернету

Вступ

Перегортаючи сторінки періодичних видань 100-річної давності, мимоволі переносишся в ту епоху, де – за відсутністю інтернету, мобільного телефону і телевізора, вся інформація концентрувалася в газетах та журналах, а функції сучасних білбордів виконували театральні та концертні афіші. Проте, завдяки активності періодики, відсутність передових технологій ані трохи не вплинула на процес висвітлення музичного життя Києва 1913 року. Щоб переконатись у цьому, достатньо відкрити сторінки щоденних міських газет, де чітко зафіксовані усі події повсякденного культурного життя киян.

Вивченню історії Києва присвячено багато праць та досліджень у різних галузях науки і культури. Здавалося б, що ще нового можна внести у таку популярну нині тему? Але чим більше поринаєш у газетну періодику відповідного часу, тим більше стверджується думка про малодослідженість історії міста та його культурного і музичного життя зокрема. Детальне вивчення раніше не досліджуваних матеріалів збагачує науку низкою нових фактів, розширює погляд на історичні умови та загальний соціокультурний контекст відповідного історичного періоду.

Особливо актуальними такі джерелознавчі дослідження є сьогодні для провідного музичного вузу столиці - Національної музичної академії України ім..П. І. Чайковського, - в рік її 100-річного ювілею. Бажання детально дослідити культурно-музичний контекст міста, а також прослідкувати витоки зародження консерваторії становлять актуальність теми дослідження - «Музичне життя Києва у березні 1913 року (на матеріалі тогочасних періодичних видань)».

Мета роботи – розкрити панораму музичного життя Києва впродовж березня 1913 року, користуючись матеріалами газетних видань («Киевлянин» і «Киевская мысль»).

Для досягнення зазначеної мети поставлено наступні завдання:

· Опрацювати матеріали основних київських періодичних видань протягом березня 1913 року.

· Створити бібліографічний покажчик подій музичного життя Києва впродовж березня 1913 р.

· Систематизувати опрацьовані газетні матеріали за жанровим принципом.

· Створити хронологічну таблицю концертного життя Києва протягом березня 1913 року.

· Дослідити картину культурних заходів міста в зазначений період.

Об’єкт дослідження – музичне життя Києва на початку ХХ ст..

Предмет дослідження – специфіка проведення щоденних музичних заходів у Києві впродовж березня 1913 року.

Матеріали дослідження - дві щоденні київські газети «Киевлянин» і «Киевская мысль» 1913 р, та щотижнева – «Русская музыкальная газета»[1]. Також для написання роботи було використано матеріали з енциклопедичних та словникових видань.

Актуальність дослідження – відкриття нових свідчень про музичне життя Києва на початку ХХ ст.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини, висновків, двох додатків та списку використаних джерел. У додатку №1 подано 3 таблиці, у додатку №2 – інформація про виконавців, імена яких з’являються на сторінках названих газет.

Основна частина

Для окреслення картини музичного життя Києва впродовж березня 1913 року нами були опрацьовані матеріали двох щоденних київських газет - «Киевлянин» і «Киевскаямысль». Як бачимо із запропонованих таблиць, концертне життя цього періоду було досить насичене.

Пріоритетне місце серед музичних заходів у березні отримали симфонічні та камерні концерти. Адже, як відомо, впродовж Великого посту, який почався у 1913 р. 10 березня, оперний театр (на той час Міський театр) не давав жодного спектаклю. Що ж стосується концертного життя,то початок весни ознаменувався активними гастрольними турами зарубіжних митців: А. Коутса, С. Кусевицького, Г. Марто, Й. Гофмана, М. Баттістіні, Дж. де Лука, Г. Паретто, Л. Собінова, К. Гельцер[2].

Найбільш значна музична подія цього місяця - концертне турне симфонічного оркестру під керівництвом відомого російського диригента Сергія Кусевицького. Вперше київська публіка за чотири вечори(12, 13, 14, 15 березня) почула всі дев’ять симфоній Л. В. Бетховена, а також його концерти - фортепіанний (Es-dur,op. 73) та скрипковий (D -dur, op. 61). Анонси цього грандіозного дійства з’являються майже щодня у всіх газетах Києва під назвою «Бетховенские торжества». Так, напередодні видатного заходу читаємо: «…оркестр г. Кусевицкого мы услышим впервые. Однако как-бы г. Кусевицкий не справился с своей задачей, следует приветствовать его замысел дать симфонии божественного Бетховена в виде ценного цикла». [3]

Важлива особливість проведення цієї акції – підготовка киян до зустрічі з творчістю Бетховена. Так, напередодні концертів С. Кусевицького 6 березня 1813 р. у Народній аудиторії[4] відбулася лекція В. С. Оголевця[5] на тему «Творчество Бетховена и его место в европейской музыке»; після лекції прозвучав концерт з творів Л. В. Бетховена.

Просвітницька робота ведеться і на сторінках періодичних видань. Так, у газеті «Киевская мысль» (1913, № 71, с. 3) з’являється стаття А. Дзимитровського[6] «Цикл бетховенських симфоний (к концертам Кусевицкого)», а «Киевлянин» (1913, № 71, с. 1) повідомляє про те, що спеціально до «Бетховенських святкувань» вийшов з друку «Популярно-критический очерк симфоний Л. Бетховена» В. С. Оголевця.[7]

Ретельне приготування до зустрічі з оркестром С. Кусевицького та надії на цікавий концерт виправдали себе вже після першого виступу оркестру, про що свідчать газети того часу: «…организации, подобной оркестру Кусевицкого, Киев еще не видал»[8], «блестящий дирижер этого оркестра, С. Кусевицкий точно сросся душой с симфониями Бетховена и обратил эту гениальную музыку в собственную… каждый из публики чувствовал себя прикованным к этому царству одушевленной гармонии и испытывал готовность без конца еще слушать эту чарующую музыку» [9].Єдиний недолік, на який вказують критики обох опрацьованих газет, це те, що на першому концерті було дуже мало публіки, однак вже наступного дня ситуація виправилась.

Відомо,що у другому та третьому концертах, окрім симфоній Л. Бетховена, виконувались його скрипковий та фортепіанний концерти. Однак, на відміну від захоплено-схвальних суджень щодо оркестру, критик газети «Киевлянин» О. О. Канєвцов досить негативно відгукується про солістів Л. М. Цейтліна (скрипка), М. Н. Мейчика (ф-но)[10] та вокальний квартет, що виконував «Оду» з Дев’ятої симфонії: «…оба солиста не произвели хорошего впечатления, но все же значительно выиграли в сравнении с вокальными солистами, принимавшими участие в исполнении финала 9-й симфонии. Этот вокальный квартет, можно сказать, – единственное темное пятно (вспомним «Раек» Мусоргского![11]), омрачившее бетховенские торжества и притом в самом их конце»[12]. При виконанні останнього твору в концерті брав участь і місцевий хор під керівництвом М. А. Надеждинського[13], який, за словами критика, «…с честью выдержал нелегкую роль при исполнении гимна ”К радости“»[14].

Ще одна важлива подія у концертному житті міста – виступи симфонічного оркестру під керівництвом А. К. Коутса, організовані київським відділенням Імператорського Російського музичного товариства. Ці концерти відбулися 4-го та 11-го березня і, таким чином, підготували виступи оркестру С. Кусевицького. Гадаю, саме з цих причин з програми концерту А. Коутса (4 березня) виключена П’ята симфонія Л. Бетховена (її було проанонсовано в афішах), яка була замінена симфонією Й. Брамса(c-moll).

Загалом, концерти А. К. Коутса пройшли з великим успіхом. Як пише про це Олександр Канєвцов, «…киевляне впервые познакомились с дирижерским талантом г. Коутса и, по видимому, оценили его справедливо, в теплых овациях… В нем действительно сказался прекрасный, чуткий, серьезный музыкант, энергичный дирижер, умеющий извлечь из оркестра все, что ему нужно»[15]. Головні претензії критика стосувалися підбору програми концерту, яка, за його словами, «не блещет новизной», адже усі твори цього концерту були репрезентовані у Києві раніше. Симптоматично, що і в наступному концерті (11 березня), де були представлені нові твори М. Равеля та К. Дебюсі (див табл. №3), забаганки київської публіки не вдалось задовільнити. Причиною тому стало упереджене ставлення киян до нової так званої «дикої» музики, про що свідчить рецензія того ж Канєвцова: «…пьесы Равеля и Дебюсси выбраны дирижером, вероятно, с целью показать – до какой нелепости доходят представители нового музыкального “толка” в своих диких приемах гармонизации и оркестровки. Во всяком случае, вместо этих пьес можно было найти что-нибудь более интересное. Если Равель и Дебюсси действуют искренно, то они, в таком случае, больные люди, страдающие ослаблением задерживающих музыкальных центров…»[16]. Як бачимо, напад Канєвцова засвідчує негативне сприйняття сучасної (для того часу) музики не лише публікою, але й професійною критикою.

Як і симфонічні концерти, на сторінках розглянутих газет рясно афішувалися концерти духовної музики, організовані Едуардом Гранеллі: [17] «В Киеве любят западную духовную музыку, интересуются ею и обыкновенно охотно посещают подобные концерты. Нужно лишь уметь устраивать их…»[18]. Репертуар цих концертів був представлений лише одним твором - месою «Stabat Mater» Дж. Россіні, яка прозвучала тричі (18, 20 та 21 березня) у приміщенні міського цирку Hipрo Palace та виконувалась у Києві вперше. Згідно задуму організаторів, концерт мав бути досить масштабним: в афішах зазначалось, що спеціально до цього концерту оркестр і хор київського Міського театру було збільшено до 200 осіб. Проте, така масштабність стала на заваді організації концерту: «…предпринимая такое интересное дело, дирижер, по видимому, не учел неблагоприятных для его затеи обстоятельств, благодаря которым все 3 сеанса не имели ни художественного, ни материального успеха… желая с избытком окупить большие расходы, связанные с участием хора и оркестра, устроитель этих концертов неудачно воспользовался помещением цирка, в отрицательных качествах которого (в смысле его плохой пригодности для музыкальных сеансов) публика уже убедилась по нескольким опытам… К причинам, неблагоприятно повлиявшим на сборы, можно добавить еще и неудачно выбранное для концертов время – вторая половина марта; ряд симфонических концертов (два местных и четыре – г. Кусевицкого), гастроли Баттистини, концерты Гофмана, предстоящие спектакли Собинова порядком опустошили карманы обывателей и отвлекли последних от сеансов Гранелли»[19].

Поряд із масштабними інструментальними подіями у березні відбулася і низка камерних концертів. Це – гастролі скрипаля Г. Марто, останній концерт відомого піаніста Й. Гофмана, вечір пісень О. Т. Гречанінова.

Зважаючи на схвальні відгуки критиків обох опрацьованих газет, концерти Г. Марто були найбільш вдалими. Як з’ясувалося, київська публіка вже була знайома з творчістю талановитого французького скрипаля. У 1898-1899 рр. артист давав у Києві два сольні концерти, а у 1900 р. виступав у одному з симфонічних концертів. Як зазначає кореспондент газети «Киевлянин» О. Канєвцов, «редко приходится получать такое эстетическое наслаждение, какое испытывали мы во вторник, 5 марта, в концерте скрипача-виртуоза Г. Марто – того самого, который 15 лет назад познакомил киевлян со своей великолепной игрой… Г. Марто вкладывает в исполнение всю душу… вся сила его интерпретации заключается во внутренней красоте, в той глубокой выразительности, которая способна расшевелить чувства слушателя; техника Марто – в полном равновесии с совершенством внутренней стороны его игры» [20]. Такі ж позитивні відгуки звучать і на сторінках газети «Киевская мысль»: «Игра этого художника до того прекрасна, до того совершенна, что приходится только преклоняться пред этим великим искусством. В игре скрипача гармонически слились все лучшие черты внешней и внутренней красоты, свойственные только избранным виртуозам. Концерт превратился в сплошной триумф для г. Марто, которому пришлось много бисировать»[21].

Незабутніми для киян стали й чергові гастролі талановитого польського піаніста Й. Гофмана - неперевершеного інтерпретатора музики Ф. Шопена. З відгуків у газеті «Киевская мысль» щодо його заключного концерту дізнаємось:«…хотя в программу входили игранные виртуозом в предыдущих концертах шопеновские вещи, но одного имени Шопен, а также такого исполнителя как И. Гофман было достаточно для того, чтобы собрать большую публику… Все 5 концертов прошли при полном зале» [22]. Головним номером програми у заключному 5-му концерті, що відбувся 8 березня, була соната Ф. Шопена b-moll, проте, як зазначає критик, «исполнение центрального номера вышло бледноватым,… не доставало задушевности в первой части и грациозности в скерцо… зато Impromptu As-dur и ноктюрн Fis-dur были сыграны Й. Гофманом с большим мастерством и вызвали всеобщий восторг»[23].

Палітру камерних концертів березня складали й вокальні вечори. Так, зокрема 6 березня у Залі купцівського зібрання (нині Національна філармонія України) відбувся вечір пісень Олександра Гречанінова. Для киян прозвучали пісні з двох вокальних циклів композитора «Снежинки» та «Ad Astra». Твори виконувала співачка О. Бутомо[24], а акомпанував сам автор. Як зазначає критик газети «Киевская мысль», «…г-жа Бутомо, спевшая все песни, сравнительно удачно справилась с этой нелегкой задачей. Певица обладает симпатичным mezzo soprano, довольно легким и звучным… песни, в особенности из детского цикла “Снежинки”, очень понравились публике, и многие из них были певицей повторены. Сам А. Т. Гречанинов превосходно аккомпанировал»[25].

Не зважаючи на те, що місцева оперна трупа не ставила спектаклів у великопостний період, у березні київська публіка мала нагоду відвідати гастролі видатних зірок італійського та російського оперного мистецтва. Серед таких – відомі італійські оперні співаки Маттіа Баттістіні (баритон), Джузеппе де Лука (баритон), іспанська співачка Грасіела Паретто (сопрано), а також російські співаки Леонід Собінов та Дмитро Смірнов.

Так, афіші «Киевлянина» повідомляють: «На второй и третьей неделе Великого поста состоятся гастроли знаменитого баритона Маттиа Баттистини»[26]. Репертуар співака включав переважно італійські опери. Це – «Ернані» та «Бал маскарад» Дж. Верді, «Тоска» Дж. Пуччіні, «Марія де Роган» Г. Доніцетті. Цікаво, що у програмі гастролей була й російська опера «Демон» А. Рубінштейна, дуже затребувана на той час.

Як з’ясувалося, приїзд Маттіа Баттістіні не був для Києва новиною, адже співак неодноразово приїздив до Києва з гастролями і раніше[27]. Як це типово для сприйняття іноземних виконавців київською публікою, оцінки його творчості були схвальними: «…идеальное meco voce, поразительная легкость и ясность в тончайших узорах мелизма и, наконец, художественно отделанная фразировка, - все эти прекрасные свойства певца как бы снова перенесли нас во времена расцвета старого belcanto»[28]. Однак, якщо до виконання італійських опер критика (почасти, О. Канєвцов) не мала ніяких претензій, то виконання партії Демона з однойменної опери А. Рубінштейна не задовольнило рецензента газети «Киевская мысль»: «партия Демона является одной из интереснейших в русском оперном репертуаре…она представляет богатый материал для драматических узоров вдумчивого артиста. Но с течением времени на многих оперных сценах установилось трафаретное истолкование этого прекрасного образа, род оперного стереотипа, неизменно воспроизводимого всеми артистами. Тем более что в вокальном отношении партия Демона так богата мелодическими красками, что артисты стали для ее художественного выражения разрабатывать исключительно ее вокальный материал, совершенно не заботясь о ее драматическом воплощении. Таков и Демон г. Баттистини. К тому же певец не пожелал удовлетвориться точным воспроизведением рубинштейновской партитуры и не только украсил русскую оперу итальянскими эффектами, но даже вставил в финале второго акта целую музыкальную фразу, там, где ее нет у автора и где она совершенно неуместна. Конечно, в чисто вокальном отношении г. Баттистини был великолепен…»[29].

Наступною оперною подією березня стали гастролі Джузеппе де Лука. В афішах зазначено: «с 25 марта в городском театре начинаются гастроли известного итальянского баритона де-Лука. Певец выступает в Киеве впервые, но за границей, особенно в Италии и Америке, он пользуется большой известностью. В первую половину поста де-Лука пел в Одессе, и музыкальная критика отзывалась о нем с единодушным восхищением»[30]. Свій талант співак виправдав і на київській сцені, особливо сподобалось публіці виконання партії Фігаро з «Севільського цирульника» Дж. Росіні. З цього приводу О. Дзимитровський зазначає: «комическое дарование артиста развернулось в этой роли с необычайным блеском, в тончайшей мимике и полной глубочайшего юмора фразировке. Сказать, что де-Лука оживил роль Фигаро – это мало. У зрителя такое впечатление, как будто не пьеса разыгрывается на сцене, а сама жизнь хохочет, суетится и изворачивается на его глазах, блистая самыми пестрыми, самыми забавными красками»[31].

У кінці місяця також розпочались гастролі відомого російського співака Леоніда Собінова [32]. 26, 27 та 30 березня у Міському театрі пройшли три опери з його участю («Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Вертер» Ж. Масне та «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно). З цього приводу критик газети «Киевская мысль» Абрам Дзимитровський пише: «Собинов, считающийся лучшим русским исполнителем Ленского и Вертера, счастливо избегнул многих обычных промахов. Тем не менее, созданные им роли нельзя назвать продуктом сильного вдохновения. Перед нами хороший артист, серьезный и вдумчивый, который местами увлекается, но в целом не оставляет глубокого следа. Внимание артиста направлено, по преимуществу, на отделку вокальной стороны каждой роли. Но и тут Собинов не везде остается победителем. Артисту приходится петь с большим напряжением на верхнем регистре и это делает голос его местами плоским, не звучным… образ Вертера лучше удается артисту и получается у Собинова более законченным и с вокальной, и с сценической стороны»[33].