ДІАГНОЗ. На підставі суб’єктивних симптомів і анамнезу можна зробити певні припущення про характер захворювання

На підставі суб’єктивних симптомів і анамнезу можна зробити певні припущення про характер захворювання, можливі причини його виникнення. Виниклі гіпотези сприяють цілеспрямованому проведенню клінічних і спеціальних (додаткових) досліджень із метою отримання вичерпних об’єктивних даних про захворювання. Збираючи у визначеній послідовності факти (симптоми), аналізуючи їх, необхідно зіставити виявлені порушення з уже відомими і описаними захворюваннями. Синтез зібраних чинників з урахуванням усіх суб’єктивних і об’єктивних симптомів дає можливість встановити діагноз.

Тобто після обстеження хворого, грунтуючись на отриманих даних, формулюють діагноз, який відображає як морфологічні, так і функціональні порушення, що відбулися у зубо-щелепній системі.

Діагноз – це стислий письмовий висновок про наявну хворобу, виражений із застосуванням медичних термінів, що позначають назву хвороби.

Установлюючи діагноз, необхідно простежити розвиток захворювання від виявлення етіологічного моменту і оцінки стану організму на початковий період через увесь хід розвитку патологічного процесу до клінічної картини на момент обстеження.

Оскільки немає хвороб, які б у всіх людей мали однотипний перебіг, необхідно виявити індивідуальні особливості розвитку патологічного процесу у конкретного хворого – діагноз хвороби (індивідуальний діагноз).

Виявлені діагностичним дослідженням симптоми, ступінь їхньої виразності відбивають сутність патологічного процесу. Кожному симптомові відповідають специфічні морфологічні і функціональні зміни в органі або системі органів. Проте, виявлення симптомів ще не свідчить про наявність визначеної нозологічної форми захворювання.

Симптоми захворювання виявляються і змінюються залежно від стадії хвороби, відображаючи особливості реакції організму. Розглядаючи етіологію хвороби, необхідно усвідомити, чому даний чинник послужив початком захворювання, врахувати специфіку розвитку конкретного варіанта і переглянути всю картину розвитку хвороби від початкового моменту до момену обстеження.

У завдання обґрунтування діагнозу входить не тільки визначення зв’язків між виявленими симптомами, але і врахування ступеня їхньої виразності залежно від тяжкості перебігу хвороби, тобто з’ясування і правильне трактування цих нових сполучень, зв’язку даних симптомів і процесів у конкретного хворого.

На індуктивному шляху від знання симптомів, зіставлення цих симптомів із відомими клінічними захворюваннями може виникнути декілька робочих гіпотез, кожна з яких повинна бути старанно перевірена. Висуваючи і перевіряючи гіпотези, слід бути впевненим у тому, що встановлені симптоми трактуються правильно, що вони визначені із застосуванням точних і сучасних методів. Тільки повне і точне виявлення в кожному конкретному випадку всієї симптоматики, морфологічних і функціональних змін органів зубощелепної системи, встановлення причин і патогенезу захворювання дозволить створити узагальнене уявлення про хворобу.

Щоб не припустити діагностики одного захворювання замість іншого, тоді як хворий страждає на декілька захворювань, слід обов’язково проводити диференційну діагностику. Цей метод ґрунтується на пошуках розходжень між кожним конкретним випадком і всіма можливими випадками (хворобами), що мають дуже схожий клінічний перебіг.

В ортопедичній стоматології діагноз має свої особливості, які полягають у тому, що основне захворювання, з приводу якого пацієнт звертається до лікаря, звичайно є наслідком інших захворювань, таких, як карієс, хвороби тканин пародонта, травми тощо.

Суттю діагнозу є порушення цілісності або форми зубів, зубних рядів чи інших органів зубо-щелепної системи та їх функції. Додатково вносяться дані про ускладнення стану та супутні захворювання.

Формулюючи діагноз, необхідно показати причину хвороби, тобто етіологію та патогенез, дати уявлення про патологоанатомічну основу і локалізацію, вказати на ступінь і характер функціональних розладів, уточнити особливості перебігу й форму захворювання.

Отже, діагноз має складатися з двох частин:

1) основногозахворювання та його ускладнень;

2) супутніх захворювань — стоматологічних ізагальних.

Виникає запитання: яке захворювання вважати основним? Більшість

клініцистів рекомендують вважати основною ту хворобу, яка може призвести довтрати працездатності, здоров'я та життя, яка спонукала в даний час хворого звернутисядо лікаря та на лікування якої спрямовується основна увага.

До основних захворювань відносять ті, які підлягають лікуванню ортопедичнимиметодами, а до ускладнень — ті, які патогенетично пов'язані з основнимзахворюванням.

Супутніми стоматологічними захворюваннями (друга частина діагнозу)

слід вважати ті, які підлягають лікуванню у стоматологів інших професій.

До морфологічних порушень відносять дефекти анатомічної будови зубів, дефекти та деформації зубних рядів і щелеп, аномалії прикусу, захворювання тканин пародонта, скроневого суглоба, м'язів щелепно-лицевої ділянки, язика, слизової оболонки ротової порожнини.

До функціональних порушень відносять насамперед втрату (або зменшення) функції жування, ковтання, мовлення, меншою мірою — дихання, а також біоелектричну активність жувальних та мімічних м'язів.

До естетичних порушень належать порушення, які негативно впливають

на зовнішній вигляд хворого, стан та форму зубів, вид прикусу.

Таким чином, діагностика є найважчим розділом клінічної медицини взагалі і ортопедичної стоматології — зокрема. Правильне діагностування та формулювання діагнозу в ортопедичній стоматології можливе за умови чіткого уявлення про етіологію, патогенез захворювання, глибоких знань клініки та патологічної анатомії.

Поиск по сайту: