Принципи побудови діагнозу

Обстеження хворого закінчується встановленням діагнозу. Діагноз формується таким чином, щоб відобразити етіологію, патогенез, стадію і локалізацію процесу, ступінь морфологічних і функціональних порушень, форму захворювання відповідно до загальноприйнятих класифікацій (нозологічна одиниця).

Оформляючи діагноз, необхідно виділити:

• основне захворювання, його ускладнення;
• супутні захворювання – стоматологічні і загальні.

У першій частині діагнозу повинні бути відображені морфологічні, функціональні та естетичні порушення в зубощелепній ділянці, вказана їхня етіологія. До основних захворювань належать ті, які підлягають лікуванню ортопедичними методами. Ускладненнями слід вважати порушення, які патогенетично пов’язані з основним захворюванням.

До супутніх стоматологічних захворювань (друга частина діагнозу) належать ті, які повинні лікувати стоматологи інших профілів – терапевти і хірурги. Із загальних супутніх захворювань у діагноз вносять ті, які слід враховувати у процесі ортопедичного лікування.

До морфологічних порушень належать дефекти, деформації або аномалії елементів зубощелепної системи: дефекти зубів, дефекти і деформації зубних рядів або щелеп, аномалії прикусу, патологія пародонта, скронево-нижньощелепного суглоба, м’язів язика, слизової оболонки та інших тканин порожнини рота.

Функціональні порушення – це порушення жування, ковтання, дихання і мовлення, а також тонусу та біоелектричної активності жувальної та мімічної мускулатури.

До естетичних належать порушення, які негативно впливають на зовнішній вигляд зубів, прикусу та обличчя.

Різноманітність варіантів дефектів зубних дуг зумовило необхідність їх систематизації, яка в більшості випадків була здійснена за анатомо-топографічним ознаками. З метою систематизації варіантів дефектів зубних рядів запропоновано кілька класифікацій.

Визначення дефектів зубних рядів за Кеннеді:

Клас І. Двосторонні беззубі ділянки, розташовані позаду від наявних природних зубів.

Клас ІІ. Одностороння беззуба ділянка, розташована позаду від наявних зубів.

Клас ІІІ. Беззубий простір бокових ділянок щелепи, обмежений наявними зубами спереду і позаду.

Клас IV. Беззубий простір, розташований спереду від наявних зубів, який пересікає середню лінію щелепи.

Основною перевагою класифікації Кеннеді є її логічність і простота, яка дає змогу відразу визначити вид дефекту і відповідну конструкцію протеза. Кожний клас може мати підкласи, які визначаються числом додаткових дефектів зубного ряду.

Applegate (1954) доповнив класифікацію Кеннеді, запропонувавши 8 правил її застосування.

1. Визначення класу дефекту не повинне передувати видаленню зубів, оскільки це може змінити попередньо встановлений клас дефекту.
2. Відсутній третій моляр не враховується у класифікації, якщо він не повинен заміщатися.
3. Наявний третій моляр повинен враховуватися у класифікації, якщо він повинен використовуватися як опорний зуб.
4. Відсутній другий моляр не враховується у класифікації, якщо він не повинен заміщатися.
5. Клас дефекту визначається залежно від найбільш дистально розташованої беззубої ділянки.
6. Додаткові дефекти розглядаються як підкласи і визначаються їхнім числом.
7. Величина додаткових дефектів не розглядається; враховується тільки число, яке визначається номером підкласу.
8. У IV класі немає підкласів. Беззубі ділянки, що лежать позаду від дефекту в ділянці фронтальних зубів, визначають клас дефекту.

А.І. Бетельман розподіляє зубні ряди, які мають дефекти, на два класи.До першого класу належать зубні ряди з одним або кількома дефектами, але один чи два з них - кінцеві. Другий клас складають зубні ряди із включеними дефектами. Крім того, в кожному класі виділяють дефекти, розташовані тільки з одного боку, та дефекти від видалення не більше трьох зубів.

В. Ю. Курляндский (1965) дефекти зубних рядів ділить на 3 групи:
- 1-я - одиночні або множинні дефекти зубного ряду (зубних
рядів) при збереженні дистальних опор;
- 2-я - одиночні або множинні дефекти зубного ряду (зубних
рядів) при втраті одної або обох дистальних опор;
- 3-я - інтактні зубні ряди, одиночні або множинні дефекти в них на тлі ураження тканин періодонта.

Е. І. Гаврилов (1966) запропонував розрізняти такі типи дефектів
зубних рядів:
- Кінцеві (одно-і двосторонні);
- Включені (бічні - одно-, двосторонні, передні);
- Комбіновані;
- Щелепи з поодиноко збереженими зубами.

Дещо по іншому принципу дефекти зубних рядів класифікує К. Eichner (1962). Він виходить з положення, висунутого G. Steinhardt (1951), де обумовлює існування при нормальному прикусі чотирьох захисних зон, що утримують його висоту. Зазначені зони утворюються премолярами і молярами. При наявності всіх зубів зубні дуги мають чотири захисні зони - по дві з кожної сторони щелепи. Залежно від числа збережених зон всі зубні ряди розділені на три групи.

У першу (А) включені зубні ряди, що мають антагоністи у всіх чотирьох захисних зонах; у другу (Б) - зубні ряди, що частково втратили захисні зони; в третю (В) - зубні ряди без антагоністів.

Слід зазначити, що будь-яка класифікація полегшує вивчення клініки часткової втрати зубів, ведення документації сприяє взаєморозумінню між лікарями і в той же час не дозволяє точно визначити план протезування, тому що вибір конструкції протеза залежить не тільки від розташування дефекту, але і від стану коронок, а також опорного апарату збережених зубів, від їх положення по відношенню до оклюзійної площини, виду прикусу, особливостей будови беззубого альвеолярного відростка, від віку пацієнта і т. д.

Поиск по сайту: