Врожвєм щедрим у житті віддячить

Зернятко

Тато прийшов з роботи радісний.

- Поглянь, що я тобі приніс, він розкрив величезну долоню пере носом Єгорки.

- Яке маленьке! – подивився хлопчик на зернятко в татовій руці.

- Маленьке, та золоте.

- Золоте? Справді?!

- Авжеш, справді.

- Ні-і, - хлопчик мотнув головою, воно не блищить як мамина обручка.

- Золоте не тільки те, що блищить. Золоте те, що добро приносить. Принеси-но горщика, ми земельки в нього насипемо й зернятко наше посіємо. Гарненько поллємо. Тепер треба зачекати.

- Чого зачекати?- здивувся хлопчик.

- Незабаром побачиш.

Час ішов непомітно. І горщику проклюнувся зелений пагінець. Єгорка старанно поливав своє “золото”. І ось наприкінці літа на сонячному віконці з"вився пагінець. Єгорка старанно поливав своє “золото”. І ось наприкінці літа на сонячному віконці з”явився колосок із зернятками.

- Тату, вони такі самі, як те, що ми з тобою посадили.

- Так, тільки зерняток тепер багато, тато посміхнувся.- Одного не стало, щоб народилося багато. Те зерно золоте, котре життя дає. Нехай і в твоєму серденьку ростуть тільки золоті зернятка добра.

У цім житті шукай добра зерно,

І бережи в своїй душі дитячій,

А прийде час, знай: виросте воно –

Врожвєм щедрим у житті віддячить.

8. З запитанням дівчинка з вулиці біжить:

- Що це значить, мамо, Богові служить?

- Сій добро,дитинко, зернят не жалій,

Тих, що достигають у душі твоїй.

- Звідки ж взялись зерна, як там проросли?

- Мила, знай, що рідні їх тобі дали.

Засівали щедро в серце кожен день,

З ніжних колисанок й лагідних пісень.

Те зерно- Любові чисте джерело…

- Розкажи,матусю, що таке добро?

- Це коли накажеш так робить собі,

Як хотіла б, щоб інші вдіяли тобі.

Можеш віник взяти й хату підмести,

Чи старій людині щось допомогти.

Пташка замерзає- то зігрій теплом,

Татові та мамі будь помічником,

Захворіла киця- взнай, що їй болить,

А сумному душу спробуй звеселить.

Квітці, що в горщечку, принеси води,

Щоб ти чула “спасибі” від усіх завжди.

Ти прийди до ближніх, ніби Бог прийшов

І пожнеш довіру, лагідність, любов.

- Є поля й садочки на землі моїй,

Де ж добро те сіять?

- В людські душі сій!

- А якщо зростуть там бур”яни лихі?

- Значить замість зерна сіяла реп”яхи.

- Як же так навчитись, вірно, щоб робить?

- Вчить нас Слово Боже, як по правді жить.

Поки ще не пізно часу не марнуй,

Наберись терпіння і книжки штурмуй.

Зрозумівши Мудре Божеє вчення.

Ти брести не будеш, рідна, навмання.

Вчись тепер, бо років вже не доженеш,

Що тепер посієш- потім те пожнеш.

Як твоя стежина з Богом пролягла,

По життю крокуєш і не робиш зла.

Бог дарує мудрість, спокій, мир, любов,

Щоб і ти змогла людям дарувать це знов.

Зігрівай серця їм, не роби біди,

І пожнеш любові неземні плоди.

І прмінні слави з Богом будеш йти –

Так знайдеш повагу й добру шану ти.

9. Пісня.

Нам дерева і рослини

Віддають свої плоди

Ці плоди смачні, красиві,

Смакував напевно ти,

А чи ти, мій друже, знаєш,

Про красиві ті плоди,

Що в своєму серці маєш

Там ростуть вони завжди.

Радість і мир, добро і віра,

І любов до інших щира,

Милосердя і терпіння

Ці плоди благословіння

Ти поглянь навколо себе,

На красу, що дав нам Бог,

Він показує для тебе,

В цій красі Свою любов.

Якщо Господа полюбиш,

І відкриєш серце ти,

Дарувати щедро будеш

Тільки добрі ці плоди.

10. Любов – небесна риса. Наша серце не може народити її. Ця небесна рослина пишно розцвітає лише там, де панує Бог. Бо Бог є любов. Ісус Христос – Син Божий, знаходячись на землі серед людей, показав нам взірець та приклад милосердя.

Якщо любиш, то не можеш чинити зла, а лише добро. Коли в людині живе любов, вона спонукає полегшувати страждання, а не спричиняти їх. В Біблії читаємо: “ Люби ближнього свого, як самого себе”(Мт.22:39). А хто ж наш ближній?

Читаємо в Євангелії від Луки 10 розділі притчу про доброго самарянина. Ця історія – чудова ілюстрація милостивого ставлення Бога до свого народу, а також християн до ближніх, і в ній ми зможемо знайти відповідь на запитання: хто ж наш ближній?

11.Законники міркували,

Один в одного питали:

Хто є ближнім для нас?

Той хто поруч увесь час?

Ісус спір цей розв”язав.

Історію розказав.

Раз розбійники напали,

Чоловіка пограбували.

Все забрали і побили.

На дорозі залишили.

Вдалині хтось появився-

Це священник –не спинився.

Збите тіло обійшов,

Своїм шляхом він пішов.

А позаду йшов левит,

Бачить тіло ось лежить.

Левит зразу здогадався,

Тому сильно налякався.

Щоб розбійник не напав,

Левит швидко утікав.

Самарянин появився,

Біля хворого спинився.

Став йому допомагати,

Тяжкі рани обробляти.

І відвіз в заїжджий дім,

Щоб віджив він трохи в нім,

Господарю гроші дав,

Щоб за хворим доглядав.

Хто із трьох був ближче всіх?

Той хто хворому поміг.

Якщо людям помагати,

Можеш іншим другом стати.

Тож ідіть і так чиніть,

Людям іншим поможіть.

Любиш ллижнього тоді,

Коли чиниш як собі.

12.Пісня.

Знойным днем в пустыне дикой человек идет

Из Ерусалима держит путь свой в Ерихон

О, зачем стопы направил в грешный этот град,

Возвратись в Ерусалим, чтобы не плакать там.

Возвратись, мой друг, скорей в Ерусалим

Богу там служи, больше не греши,

А в Ерихоне грех царит, правды не было ни в ком,

Будь же мудрым в мире сем.

Вдруг разбойники напали сзади на него

Всю одежду с него сняли, ранили его

И оставили беднягу одного в крови

О, Господь, приди на помощь, милость Ты яви.

Помоги, Господь, страданью моему,

Нету больше сил, дух прими, молю, я умираю и прошу

Прости Ты все мои грехи

Разреши в Твой град войти.

Так молил он Бога долго, видит вдалеке,

Видит, вот идет священник, он поможет мне.

Но увы, прошел священник стороной другой,

Нигде помощи не видно, Бог мой, будь со мной.

Да он думал, что священник не пройдет,

Перевяжет раны, от гибели спасет,

А тот ушел оставил бедного под солнцем одного,

Где же святость у него?

Вот левит уж вскоре тоже мимо прошагал,

Стонам, воплям и моленьям он его не внял.

Где же святость, состраданье, Божий дар любви

Одного оставил тоже погибать в крови.

О, левит, левит, учитель синагог

Иль тебе дороже прибыли такой,

Что ты закрыл глаза от бедных, бедных, нищих и больных,

Позабыв про свой народ.

Вот уж солнце опустилось за большой горой

По дороге едет путник на осле домой

Так он ближе подъезджает и вдруг видит он,

Человек вот умирает, кровь из ран течет.

Жалко стало самарянину его,

Раны он омыл, излил на них вино,

И посадил он на осла, отвез в гостинницу его,

Сделал милость для него.

Так Христос как самарянин всегда любит нас,

И грехом обремененных нас от смерти спас.

Изливает в наши души сладкий аромат,

К Богу льните в покаяньи вам Он будет рад.

Не пройдет Он мимо горя и невзгод

Грешных всех простил, возлюбил народ,

Пошел страдать на крест и умер Он на нем за нас там всех,

И тем самым снял с нас грех.

Поиск по сайту: