Походження скіфів

Вступ

Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною з національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Оскільки поняття "нація" тісно пов'язане з державним устроєм народу, який заселяє певну територію, національну культуру слід розглядати у зв'язку з історією конкретної держави. Проте, як доводить і новітня, і давня історія, політичні кордони почасти лишаються тільки штучними і нестійкими утвореннями. Вони змінюються значно швидше, ніж традиції народів, які закріплені у складному комплексі побутової й соціальної поведінки населення, в його менталітеті, що віддзеркалюється в мові, здобутках матеріальної та духовної культури.

Походження скіфів

VI тис. до н.е. в українському Причорномор´ї та в Криму з´явилися народи іраномовної групи, які не мали своєї писемності, але силою образотворчого мистецтва здійснили відчутний вплив на подальший культурний розвиток українських земель. До таких народів належать кіммерійці, скіфи, сармати.
Першим народом, ім´я якого зберегла історія на теренах України, були кіммерійці. Вони з´являються в українських степах наприкінці бронзового віку (2800-1200 pp. до н.е.). У період кіммерійської культури в Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє бронзу (залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. - IV ст. н.е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.

Етнічність кіммерійців остаточ­но не з'ясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного на­селення. Провідною галуззю їх­нього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефектив­ність якого давала змогу створю­вати значний додатковий продукт.

Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середо­вищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостері­гався перехід від військової демократії до станово-класового сус­пільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Слідом за кіммерійцями у VII ст. до н.е. на наших землях з'явились і скіфи (скити). За браком конкретних доказів гіпотетичне більшість дослідників вважають скіфів іраномовним народом, хоча віддавна доказова база іраністів піддається різнобічній критиці. У VII ст. до н.е. ці племена стають відомі під іменем "ашкузі" та "ашкеназім" у країнах Малої та Передньої Азії, куди вони здійснили загарбницький похід і близько ЗО років тримали у ярмі різні справді іраномовні народи цих регіонів, роблячи наїзди на їх сусідів, сягаючи Палестини і єгипетських володінь. Фараон Псамметіх відкупився від них величезними подарунками. За повідомленнями античних джерел, скіфи обклали населення завойованих територій важкою даниною, але деякі їх загони не вдовольнялися цим і займалися додатковим грабунком. Врешті мідійці на чолі з царем Кіаксаром розправилися зі скіфською знаттю, перерізавши її після бенкету. Скіфські загони повернулися у степову частину Північного Причорномор'я.

Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'яви­лися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців.

2. Поселення скіфів на території сучасної України.

Територія Скіфії, як її описував Геродот, майже повністю відповідає географічним межам сучасної України. У південній Право- і Лівобережній Україні залишилась велика культурно-мистецька спадщина скіфської доби.

Найраніші скіфські поселення відкриті на берегах Вузького лиману (Миколаївщина). Скіфи мешкали в покритих соломою будинках з глиняною підлогою і печами, мали господарські ями-погреби для зберігання харчових запасів, збіжжя. Вони розводили домашніх тварин, переважно корів, овець, коней.

З V ст. до її. ч. на Подніпров'ї Побужжі з'являються великі скіфські городища, укріплені земляними ватами заввишки понад І о 12 м. населення городища не було соціально однорідним, у верхній частині міста (акрополі) мені ката скіфська аристократія. Тут були кам'яні або цегляні будинки з глиняними печами, збудованими на дерев'яному каркасі. Сам акрополь часто був відгороджений віл нижнього міста кам'яною стіною. Внизу розташовуватися ремісничі к картати з хатками на 2-А кімнати, печами і жертовниками. Поруч землянки-майстерні або амбар для зберігання запасів. Увесь цей комплекс (нагороджувався парканом, а в центрі подвір'я будуватися власні святилища Вигині Вогню.

Найвідомішими скіфськими городищами в Україні є ІІІарпинське і Пастирське (Херсонщина). Немирівське (Поділля). Мотронинське (Київщина). Нільське (Полтавщина) - вони навіть більші і величніші, ніж городища Княжої доби Київської Русі ХІ-ХІ 11 ст.

Поиск по сайту: