Спадщина скіфів

Землеробські племена Скіфії були спадкоємцями традицій тубільних племен, з якими поступово змішувалися прийшлі кочівники. Оскільки культура будь-якого народу в ті часи мала синкретичний характер і позитивні знання про світу ній завжди тісно перепліталися з побутовими звичаями та релігійними віруваннями, то, скоріше за все, скіфів-орачів слід розглядати 'і як продовжувачів культурних традицій перших землеробів на теренах нашої вітчизни. Вірогідно, що від скіфського часу нам залишилися і назви найбільших річок -Дніпра, Дунаю, Дністра і Дону. Як доводять прихильники іранського походження скіфів, слово "дан" перекладалося як "вода", а "дан-апр" перекладалося як "вода глибока", хоча зрозуміло, що не тільки іранські мови мають корінь "дан". Характерно, що ті слова, які Геродот наводить паралельно тогочасною грецькою та скіфською у грецькій транскрипції (Ексампей - "Святі путі", арімаспи - "одноокі" та ін.), ніяк не перевіряються іранськими відповідниками. Навряд чи зв'язки скіфської мови з іранськими були більш щільні, ніж з фракійською, кельтською чи іншими індоєвропейськими мовами.

У культурі скіфів яскраво виділяються риси, які успадкували українці. Скіфи шанували гостей, подаючи їм хліб-сіль, їм було властиве побратимство, яке побутувало ще її у Запорозькій Січі. Поминальний обряд Тризна, який справлявся на мотилі померлого, був традиційним у скіфів, слов'ян, русів, українців. На археологічних знахідках скіфських курганів є зображення людей. Із золотої пекторалі дивляться на нас слов'янські очі наших Пращурів. їхні волосся підстрижене "під макітерку", одяг вишитий на плечах, рукавах і грудях. Штани широкі (шаровари) або вузькі і, як гадають дослідники, пошиті зі шкіри, головний убір - гострокутний башлик, з якого пізніше, можливо, розвинулась і форма козацької шапки.

Писемних пам'яток скіфів небагато, точніше, не встановлена їхня належність скіфам. Проте чимало скіфських слів зберегли для нас зарубіжні історики: Геродот. Пріск, Йордан та ін. Вони часто позначали ці слова своєрідними примітками: "так це в них самих називається", або "саме так його називали в цих місцях". У скіфській мові були слова мед, страва, які й досі вживаються в українській мові.

Скіфи, як і давні українці, не мали звука ф. У сучасній українській мові майже всі слова, що мають звук ф — іншомовного походження. Ще її нині в деяких селах України його вимовляють як хв., або п: Хведір, Пилип, хвабрика тощо. Таке ж явище було притаманне мові етрусків, які генетично є нащадками італійських пелазгів.

Недарма римляни і греки у Х в. називали воїнів князя Святослава Хороброго скіфами.

Поиск по сайту: