Бібліографічні посилання та примітки

Передмова

¹ Хейде Л. Осуществление свободы. Введение в гегелевскую философию права. – М.: Гносис, 1995. – С. 236.

² Петрова Л.В. Нариси з філософії права. – Х.: Нац. юр. акад. України, 1995. – С. 8, 12–13.

³ Див.: Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права. – Х.: Право, 1998. – С. 19–20, 400, 11, 17.

⁴ Шкода В.В. Вступ до правової філософії. – Х.: Фоліо, 1997. – С. 41.

⁵ Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – С. 14, 9.

⁶ Власне кажучи, В.А.Бачинін є водночас і російським філософом, оскільки має звання дійсного члена Академії гуманітарних наук Росії.

⁷ Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: ИНФРА*М – НОРМА, 1997. – С. 10.

⁸ Алексеев С.С. Философия права. – М.: НОРМА, 1997. – С. 2, 14.

⁹ Тихонравов Ю.В. Основы философии права. – М.: Вестник, 1997. – С. 46.

¹⁰ Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике). –Екатеринбург: Изд-во Екатеринбургск. ун-та, 1995. – С. 4.

¹¹ Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. – Самара: Изд-во «Самарский университет», 1995. – С. 3.

¹² Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. –1994. – № 7. – С. 6–8, 3.

¹³ Див.: Бандура О.О. Предмет філософії права // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1999. – № 1.

¹⁴ Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – С. 57.

Гл. І.

¹ Див.: Андрущенко В.П. Человек в системе духовной культуры развитого социализма (методолого-социологические аспекты). – К.: Вища школа, 1984. – С. 11.

² Шинкарук В.І. Філософія і культура // Філософська і соціологічна думка. – 1995. – №№ 9–10. – С. 224.

³ Андрущенко В.П. Идеологическая эффективность культуры. – К.: Вища школа, 1988. – С. 94.

⁴ Ібрагімов М.М. Філософія права як самостійна наукова дисципліна // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – С. 6.

⁵ Див.: Алексеев С.С. Теория права. – Х.: Изд-во БЕК, 1994. – С. 125.

⁶ Див.: Неновски Н. Право и ценности. – М.: Прогресс, 1987. – С. 33–34.

⁷Див.: Копєйчиков В., Медведчук В. Право як культурна спадщина // Віче. 1996. №7. – С. 76.

⁸ Див.: Лисенков С.Л. Соціальна та особистісна цінність культурних прав і свобод громадян // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.: Вид-во Української акад. внутр. справ, 1995. – С. 63.

§ 1

¹ Див.: Кушаков Ю.В. Чи є вихід із кризи, або як нам бути з марксизмом? // Філософські студії Київського університету. Філософський альманах. – Вип. 1. – К., 1995. – С. 5.

² Кант И. Основы метафизики нравственности // Соч. в 6-ти томах.– Т. 4 Ч. 1. – М.: Мысль, 1965. – С. 229, 269.

³ Маркс К. Зауваження на книгу А.Вагнера «Підручник політичної економії» (2 видання), том І (1879) // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.– Т. 19. – С. 364.

⁴ Маркс К.. Капітал.– Т. І. // Там же.– Т. 23. – С. 46.

⁵ Див.: Липский Б.И. Практическая природа истины. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1988. – С. 66–67.

⁶ Ницше Ф. К генеалогии морали // Собр. соч. в 2-х т.– Т. 2. – М.: Мысль, 1997. – С. 407–524.

⁷ Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. – СПб. 1904. – С. 180.

⁸ Шелер М. Положение человека в Космосе // Проблема человека в западной философии. – М., 1988. – С. 33.

⁹ Bell D. The coming of post-industrial society: A venture in social forecasting. N.Y.: 1973.

¹⁰ Ортега-и-Гассет Х. Размышления о технике // Вопросы философии. 1993. – № 10. – С. 44.

¹¹ Див.: Имамичи Т. Моральный кризис и метатехнические проблемы // Вопросы философии. – 1995. – № 3. – С. 79–80.

¹² Див.: Уилсон Р.А. Квантовая психология. – К.: Янус, 1998. – С. 46.

¹³ Див.: Копиленко О.Л. Влада інформації. – К.: Україна, 1991. – С. 3, 107.

¹⁴ Фаулз Дж. Арістос // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №№ 7–8. – С. 165.

¹⁵ Мабуть, найвідомішим твором в історії філософії, в якому виражено негативне ставлення до науки, був трактат Ж.-Ж. Руссо «Чи сприяло відродження наук та мистецтв очищенню нравів?»

¹⁶ Гейзенберг В. Шаги за горизонт. – М.: Прогресс, 1987. – С. 332.

¹⁷ Кримський С.Б. Ціннісно-смисловий універсум як предметне поле філософії // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №№ 3–4. – С. 102–103.

¹⁸ Кисельов М.М. Філософія екології та світоглядні зрушення сучасності (за матеріалами ІІ Всеукраїнського філософського конгресу) // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №№ 1–2. – С. 33.

¹⁹ Андрущенко В.П., Бабосов Є.М., Губерський Л.В. та ін. Духовне оновлення суспільства. – К.: Либідь, 1990. – С. 126.

²⁰ Шинкарук В.І. Філософія і культура. – С. 228–229.

²¹ Гадамер Х.Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. – М., 1988. – С. 620.

²² Гордієнко А.Т. Аксіологічна драма ХХ століття. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 31.

²³ Фромм Э. Иметь или быть. – К.: Ника-Центр, 1998. – С. 191.

²⁴ Лук’янець В.С. Філософія деконструкції: походження, стратегія, загальнокультурне значення // Філософська думка. – 1998. – № 1. – С. 81, 82.

²⁵ Див.: Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – С. 163.

²⁶ Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. – 1990. – № 3. – С. 148.

²⁷ Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 191.

²⁸ Див:. Пазенок В.С. Праксеологічна етика у контексті «мінливого суспільства» // Ціннісні орієнтації (аналіз соціально-філософських концепцій Заходу 80–90 років). – К.: Наукова думка, 1995. – С. 67, 61–62, 73.

²⁹ Див.: Husserl E. Gesammelte Werke. Bd. VI. Haag, 1954. S. 334, 337.

³⁰ Див.: Кошарний С.О. Доля новітньої німецької філософії інтерсуб'єктивності: між життєвим світом та абсолютним розумом // Ціннісні орієнтації. – С. 77–81, 91.

³¹ Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 97.

³² Культура и развитие человека. Очерк философско-методологических проблем. – К.: Наукова думка, 1989. – С. 238.

³³ Див. докл.: Reese-Schafer. Karl-Otto Apel zur Einfuhrung. 1990. S. 43‑44, 125‑127; Hoven. Wege zur Wahrheit. 1989. S. 157‑159.

³⁴ Див.: Ситниченко Л.А. Класична парадигма філософії самосвідомості і характер її переосмислення герменевтичною феноменологією Поля Рікера // Ціннісні орієнтації. – С. 161.

³⁵ Див.: Рикёр П. Герменевтика. Этика. Политика. Московские лекции и интервью. – М.: АО «КАМІ». Изд-ий центр «AKADEMIA», 1995. – С. 10.

³⁶ Маркс К. Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.– Т. 8. – С. 196.

³⁷ Див.: Анисимов С.Ф. Теория ценностей в отечественной философии ХХ века (очерк истории) // Вестник МГУ. – Сер. 7. Философия. – 1994. – № 4. – С. 34‑35.

³⁸ Тугаринов В.П. Марксистская философия и проблема ценностей // Проблема ценности в философии. – М.–Л.: Наука, 1966. – С. 15.

³⁹ Див.: Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональной системы. – М.: Наука, 1980.

⁴⁰ Фейербах Л. Избранные философские произведения в 2-х томах. – М., 1995.– Т. 1. – С. 123.

⁴¹ Василенко В.Л. Людина і світогляд. – К.: Політвидав України, 1974. C. 122.

⁴² Див.: Сиренко В.Ф. Интересы – власть – управление. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 4.

⁴³ Див.: Осичнюк Е.В. Идеал и деятельность. – К.: Вища школа, 1981. – С. 12‑13.

⁴⁴ Див.: Журавльов А.А. Потреба як суперечність // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №№ 9–10. – С. 211.

⁴⁵ Барановский В.Ф. Духовность личности в системе современных общественных отношений. – К.: НВТ «Правник» – НАВСУ, 1998. – С. 129.

⁴⁶ Див.: Рябов С. Політика як соціальне явище // Політологічні читання. 1994. – № 2. – С. 202.

⁴⁷ Див.: Perry R.B. General Theory of Value. Its Meaning and Basic Principles, Construed in Terms of Interest. Cambridge, Mass., 1950.

⁴⁸ Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – С. 160.

⁴⁹ Причепий Е.Н. Буржуазная социология знания (Критика методологических принципов). – К.: Наукова думка, 1983. – С. 41.

⁵⁰ Каган М.С. Философская теория ценности. – СПб.: Петрополис, 1997. – С. 51–52.

⁵¹Див.: Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. – М.: Смысл, 1999. – С. 132–133, 141.

⁵² Див.: Брожик В. Марксистская теория оценки. – М.: Прогресс, 1982. – С. 75.

⁵³ Див.: Василенко В.А. Ценность и оценка. – К.: Наукова думка, 1964; Бакиров В.С. Ценностное сознание. – К.: Вища школа, 1988; Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. – К.: Наукова думка, 1987; Бургин М.С., Кузнецов В.И. Аксиологические аспекты научных теорий. – К.: Наукова думка, 1991; Социальные ценности и нормы. – К.: Наукова думка, 1976 тощо.

§ 2

¹ Це положення поширюється на всі галузі права, у тому числі й на кримінальне право. Проте слід зауважити, що в юридичній літературі подекуди зустрічаються інші погляди. Наприклад, автор у цілому цікавої і корисної книги «Задачі кримінального права Російської Федерації та їх реалізація» Б.Т.Разгільдієв висловлює думку, що «кримінальне право не регулює і не може регулювати суспільні відносини», хоча «функція кримінально-правової норми» діє «на свідомість і волю» фізичної особи (див.: Разгильдиев Б.Т. Задачи уголовного права Российской Федерации и их реализация. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1993. – С. 38). Однак, регулюючи свідомість та волю людей, кримінальне право одночасно відповідною мірою регулює і суспільні відносини.

² Див.: Маркс К. Тези про Фейєрбаха // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.– Т.3. – С. 3.

³ Василенко В.Л. Людина і світогляд. – С. 213, 228.

⁴ Ящук Т.И. Диалектика объективного и субъективного в общественном развитии. – К.: Политиздат Украины, 1989. – С. 170.

⁵ Копейчиков В.В. Народовластие и личность. – К.: Україна, 1991. – С. 118.

⁶ Див.: Ибрагимов М.М., Куличенко В.В. Духовная жизнь общества. Наука и культура. Формы общественного сознания. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. – С. 35.

⁷ Зауважимо, що розробку теорії прав людини в Україні було започатковано ще М.Драгомановим (Див.: Андрусяк А. Теоретичні основи прав людини в працях Михайла Драгоманова // Право України. – 1993. – № 1. – С. 33–35).

⁸ Копиленко О.Л. «Українська ідея» М.Грушевського: історія і сучасність. – К.: Либідь, 1991. – С. 171.

⁹ Андрущенко В.П., Бабосов Є.М., Губерський Л.В. та ін. Духовне оновлення суспільства. – С. 112.

¹⁰ Див.: Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – С. 69.

¹¹ Гегель Г.В.Ф. Философия права. – С. 122, 148, 247.

¹² Бычко И.В. В лабиринтах свободы. – М.: Политиздат, 1976. – С. 12‑13, 146–147.

¹³ Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – С. 77, 109, 80, 88.

¹⁴ Див.: Бандура О.О. Єдність цінності та істинності правової норми // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – С. 73.

¹⁵ Бычко И.В. Познание и свобода. – М.: Политиздат, 1969. – С. 139.

¹⁶ Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Республика, 1993. – С. 169.

¹⁷ Наприклад, Н.Неновські у книзі «Право і цінності», перераховуючи високі ідеали, що пронизують суспільну правосвідомість, називає свободу, рівність, справедливість, демократію, порядок, безпеку, мир, але залишає поза увагою відповідальність (Див.: Неновски Н. Вказ. праця. – С. 177).

¹⁸ Табачковский В.Г. Человеческое мироотношение: данность или проблема? – К.: Наукова думка, 1993. – С. 29.

¹⁹ Див.: Гордієнко О.А. «Відчужена людина» Еріха Фромма // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – С. 95–96.

²⁰ Див.: Кудрявцев В.Н. Какое государство мы строим. – М.: Политиздат, 1991. – С. 64.

²¹ Див.: Тарле Е.В. Наполеон. Исторический портрет. – К.: Дніпро, 1992. – С. 114.

²² Бех І.Д. Від волі до особистості. – К.: Україна-Віта, 1995. – С. 199.

²³ Ринпоче Т.Т. Жест равновесия // Хемфрейс К. Концентрация и медитация. Ринпоче Т.Т. Жест равновесия. – К.: RELF-book, 1994. – С. 189.

²⁴ Див.: Перлз Ф., Кефферлин Р., Гудмен П. Опыты психологии самопознания (практикум по гештальттерапии). – М.: Гиль-Эстель: 1993. – С. 43.

²⁵ Лекторский В.А. Идеалы и реальность гуманизма // Вопросы философии. – 1994. – № 6. – С. 27.

²⁶ Кравченко Л.В., Мороз Б.І. Гарант оновлення суспільства (становлення соціальної справедливості). – К.: Політвидав України, 1989. – С. 7–8.

²⁷ Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. – К.: Молодь, 1998. – С. 8, 5–6.

²⁸ Див.: Роулс Дж. Теория справедливости // Вопросы философии. – 1994. – № 10. – С. 38.

²⁹ Див.: Осичнюк Е.В. Ложные альтернативы. – К.: Политиздат Украины, 1987. – С. 7–21.

³⁰ І.В.Бичко знайшов оригінальний підхід до цього положення, який дозволив ввести його до контексту навчального матеріалу (Див.: Бичко І.В. Марксистська філософія: класика і модерн // Філософія. – К.: Либідь, 1993. – С. 193).

³¹ Див.: Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. – К.: Основи, 1993. – С. 124 і далі.

³² Юркевич П.Д. Історія філософії права. Вступ // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №№ 3–4. – С. 57.

³³ Див.: Алексеев С.С. Теория права. – С. 127.

³⁴Див.: Копєйчиков В., Медведчук В. Право як культурна спадщина – С. 76.

§ 3

¹ Гегель Г.В.Ф. Философия права. – С. 89, 284.

² Існує цікавий спосіб введення цього положення до навчального матеріалу (див.: Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Сумін В.О., Тихомиров О.Д. Теорія держави і права. – К.: Юрінформ, 1995. – С. 90; Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. Загальна теорія держави і права. – К.: Юрінформ, 1997. – С. 102).

³ Чміль Б.Ф. Право, правова держава, громадянське суспільство як досягнення цивілізації // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. C. 22.

⁴ Див.: Алексеев С.С. Теория права. – С. 59, 57–58.

⁵ Див.: Надольный И.Ф. Нравственное воспитание студентов. – К.: Вища школа, 1985. – С. 5.

⁶ Кравченко С.М., Костицький М.В. Екологічна етика і психологія людини. Львів: Світ, 1992. – С. 92.

⁷ Див.: Білас І.Д. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. – Кн. І. – К.: Либідь – Військо України, 1994. C. 373.

⁸ Димитров Ю. Розроблення нового Кримінально-процесуального кодексу // Право України. 1994. №9. – С. 22.

⁹ Див.: Наринский А.С., Гаджиев Н.Г. Контроль в условиях рыночной экономики. – М.: Финансы и статистика, 1994.

¹⁰ Пережняк Б. Состояние законодательной базы социально-культурного строительства в Украине // Юридичний вісник. 1994. – № 1. – С. 79.

¹¹ Див.: Йорыш А.И., Супатаева О.А., Парик Ю.А. Государственный надзор за обеспечением безопасности атомной энергетики: правовые проблемы. – М.: Наука, 1991.

¹² Капіца Ю. Контрактні правовідносини у науці // Право України. – 1994. – №№ 5–6. – С. 30.

¹³ Див.: Бандура О.О. Цінність як сутнісна характеристика права // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 2. – С. 15.

¹⁴ Цицерон М.Т. Три трактата об ораторском искусстве. – М.: Наука, 1972. – С. 112.

¹⁵ Ключевский В.О. Курс русской истории. Ч. 1. – М., 1987. – С. 246.

¹⁶ Рейнстайн М. Предмет и задачи сравнительного правоведения // Очерки сравнительного права. – М.: Прогресс, 1981. – С. 89.

¹⁷ Див.: Томсинов В.А. Юриспруденция в духовной культуре Древнего Рима (древнейший период) // Вестник МГУ. – Серия 11. Право. – 1995. – № 1. – С. 33.

¹⁸ Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. – 1993. – № 1. – С. 29.

¹⁹ Неновски Н. Право и ценности. – С. 202.

§ 4

¹ Див.: Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. – М.: Мысль, 1986. – С. 187–188; Його ж. Культура и техника законотворчества. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. – С. 13.

² Енгельс Ф. Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.– Т. 21. – С. 292.

³ Налимов В.В. Канатоходец. – М.: Изд. группа «Прогресс», 1994. – С. 84.

⁴ Кістяківський Б.О. Вибране. – К.: Абрис, 1996. – С. 97.

⁵ Ильин В.В. О специфике гуманитарного знания // Вопросы философии. – 1985. – № 7. – С. 45.

⁶ Рикёр П. Герменевтика. Этика. Политика. Московские лекции и интервью. – С. 10.

⁷ Семенов В.Е. Теория исторического материализма и гуманитарное познание // Проблемы гуманитарного познания. Новосибирск: Наука (Сибирское отделение), 1986. – С. 8–11.

⁸ Кедров Б.М. Классификация наук. Прогноз К.Маркса о науке будущего. – М.: Мысль, 1985. – С. 200–201.

⁹ Кедровский О.И., Узбек К.М. Система принципов построения дедуктивных теорий. – К.: Вища школа, 1990. – С. 39.

¹⁰ Див.: Бойченко И.В. Методологическая роль исторического материализма в анализе форм социального познания. – К.: Наукова думка, 1982. – С. 77.

¹¹ Див.: Ситниченко Л.А. Класична парадигма філософії самосвідомості і характер її переосмислення герменевтичною феноменологією Поля Рікера // Ціннісні орієнтації. – С. 163.

¹² Див.: Бандура О.А., Лукашевич В.Г. Криминалистическая версия: гносеологический, логический и психологический аспекты. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1991. – С. 28.

¹³ Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. – С. 227.

¹⁴ Губерский Л.В. Научная идеология и личность. – К.: Вища школа, 1988. – С. 85.

¹⁵ Крымский С.Б. Фактор культуры в мире науки // Философия, естествознание, социальное развитие. – М.: Наука, 1989. – С. 11, 13, 12.

¹⁶ Василенко В.Л. Людина і світогляд. – C. 123.

¹⁷ Лой А.Н. Социально-историческое содержание категорий «время» и «пространство». – К.: Наукова думка, 1978. – С. 60–61.

¹⁸ Библер В.С. Мышление как творчество. – М.: Политиздат, 1975. – С. 273, 275.

¹⁹ Гордієнко А.Т. Аксіологічна драма ХХ століття // Ціннісні орієнтації. – С. 31–32.

²⁰ Див.: Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії. – С. 5.

²¹ Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – С. 393.

²² Сидоренко Л.И. Философский анализ развития и перспектив биотехнических исследований. – К.: Вища школа, 1987. – С. 90.

²³ Стригачев А. Основные черты науки нашего времени: некоторые общие итоги и перспективы развития // Единство физики. Новосибирск: Наука (Сибирское отделение), 1993. – С. 16–17.

²⁴ Кравец А.С. Идеалы и идолы науки. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1993. – С. 3.

²⁵ Фаулз Дж. Арістос – С. 166.

²⁶ Sinsheimer R.L. The presumptions of sciens // Limits of scientific inquiry. Ed.by Holton G.and Morrison R.S. N.Y.: 1979. P. 23–25.

²⁷ Див.: Сахаров А.Д. Ответственность ученых // Сахаровский сборник. – М.: Книга, 1991. – С. 35.

²⁸ Цит. за: Regulation of scientific inquiry: Social conserns with researsh. Ed. by Wulf K.M. Boulder (Col.): Westview press. 1979. Р.64.

²⁹ Prigogin I. Wandlugen der Wissenshaft-Kultur und Wissenshaft heute // Wissenshaft und Wissen. Essen. 1977. Jg. 24. H. 3. S. 28, 29.

³⁰ Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии. – 1991. – № 6. – С. 46–52.

³¹ Див.: Кузьмін М.В. Самоорганізація та соціоеволюція // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №№ 9–10. – С. 97–132.

³² Див.: Попович М.В. Національна культура і культура нації. – К.: Знання, 1991. – С. 25.

³³ Див.: Соболь О.М. Постметафізика – майбутня філософія? // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №№ 11–12. – С. 53.

³⁴ Див.: Стругацкий А., Стругацкий Б. Попытка к бегству. Трудно быть богом. Хищные вещи века. – М.: Текст, 1992. – С. 205–206.

³⁵ Див.: Тарле Е.В. Наполеон. – С. 119.

³⁶ Опришко В. Законодавчому процесу – наукове забезпечення // Право України. – 1996. – № 5. – С. 53.

³⁷ Колесник В. Проблеми розвитку правової ідеології // Право України. – 1994. – № 10. – С. 60.

³⁸ Див.: Смитиенко В.Н. Уголовно-правовая охрана здоровья населения в СССР. – К.: Вища школа, 1989. – С. 6.

³⁹ Див.: Тацій В., Шемшученко Ю. Концепція розвитку правової науки і освіти в Україні // Право України. – 1994. – 1–2. – С. 4.

⁴⁰ Дубровский Д.И. Проблема реального. – М.: Мысль, 1983. – С. 107.

⁴¹ Столович Л.Н. Красота – Добро – Истина: очерк истории эстетической аксиологии. – М.: Республика, 1994. – С. 7.

Гл. ІІ

§ 1

¹ Хайдеггер М. Учение Платона об истине // Его же. Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – С. 351, 354, 357, 358–359.

² Платон. Соч. в 3-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1968. – С. 417.

³ Соловей Л.А. Практическая природа идеалов познавательной деятельности. – К.: Вища школа, 1986. – С. 67.

⁴ Аристотель. Соч. в 4-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1975. – С. 186, 250.

⁵ Там же. – Т. 2. – М.: Мысль, 1975. – С. 141.

⁶ Плотин. Эннеады // Вера и разум. – 1899. – № 11 – С. 355; – 1900. – № 22. – С. 403.

⁷ Ортега-і-Гасет Х. Кант // Його ж. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – С. 210, 225.

⁸ Секст Эмпирик. Соч. в 2-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1975. – С. 129, 131.

⁹ Попович М.В. Очерк развития логических идей в культурно-историческом контексте. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 237.

⁹ Франк С.Л. Свет во тьме // Його ж. Духовные основы общества. – М.: Республика, 1992. – С.444.

¹⁰ Див.: Лукьянец В.С. Философские основания математического познания. – К.: Наукова думка, 1980. – С. 36, 171–180.

¹¹ Див.: Валевська І.А. Історичні долі класичної метафізики в ХХ сторіччі // Філософська думка. – 1998. – № 2. C. 123.

¹² Бэкон Ф. Соч. в 2-х т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1978. – С. 18, 113.

¹³Там же. – Т. 1. – М.: Мысль, 1977. – С. 77, 63.

¹⁴ Кант И. Соч. в 6-ти т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1964. – С. 159.

¹⁵ Там же. – Т 4. Ч. 1. – М.: Мысль, 1965. – С. 80.

¹⁶ Гегель Г.В.Ф. Наука логики (в 3-х т.). – Т. 1. – М.: Мысль, 1970. – С. 103.

¹⁷ Див.: Бичко І.В. Факти чи фікції? (Критичний аналіз філософії позитивізму). – К.: Знання, 1986. – С. 6–7.

¹⁸ Конт О. Курс положительной философии. – Т. 1. СПб.: 1899. – С. 7.

¹⁹ Зауважимо, що позитивізм мав прихильників і в Україні – таких, як М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький, П.Куліш та інші (Див.: Нахлін Є.К. Позитивізм у рецепції Пантелеймона Куліша // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №№ 11–12. – С. 122 і далі).

²⁰ Ницше Ф. Воля к власти. – М.: REEL-book, 1994. – С. 224, 229.

²¹ Ницше Ф. Философия в трагическую эпоху. – М.: REEL-book, 1994. – С. 260.

²² Ницше Ф. Соч. в 2-х т. – Т.2. – М.: Мысль, 1990. – С. 258.

²³ Shneider H.W. A history of american philosophy. N.Y., 1957. P. VIII.

²⁴ Townsend H.J. Philosophical ideas in the United States. N.Y., 1968. P. 4.

²⁵ Bradley F.H. Appearance and reality. Oxford: Clarendon press, 1930. P. 127, 477.

²⁶ Bradley F.H. Essays of truth and reality. Oxford: Clarendon press, 1914. P. 345, 223.

²⁷ Bradley F.H. The principles of logic. V.II. N.Y. – L.: Oxford university press, 1928. P. 620.

²⁸ The concise encyclopaedia of western philosophy and philosophers. L., 1960. P. 98, 99.

²⁹ Dewey J., Bently A.F. Knowing and the known. Boston: 1949. P. 54.

³⁰ Bently J.E. An outline of american philosophy. Littlefield: 1963. P. 165.

³¹ James W. Essays in pragmatism. N.-Y.: 1948. P. XIV.

³² Докладніше про консенсуальну теорію Пірса див.: Hoven. Wege zur Wahrheit. – 1989. – S.151 і далі.

³³ Пуанкаре А. Наука и метод. – Одесса: 1910. – С. 163–164.

³⁴ Див.: Пуанкаре А. Ценность науки. – М., 1906. – С. 187.

³⁵ Див.: Дюгем П. Физическая теория, ее цель и строение. СПб.: 1910. – С. 224.

³⁶ Quine W. Truth by convention // Feigl H, Sellars W. Readings in philosophical analysis. N.Y.: Appleton-Century-Crofts, Ins., 1949. P. 133.

³⁷ Philosophy of Rudolf Carnap. Cambridge: 1963. P. 269.

³⁸ Див.: Карнап Р. Философские основания физики. – М.: Прогресс, 1971. – С. 342.

³⁹ Див.: Carnap R. Studies in semantics. V.1 (Introduction to semantics). Cambrige: 1942. P. 29.

⁴⁰ Quine W. From a logical point of View. Cambridge (Mass.): 1971. P. 41, 42.

⁴¹ Quine W. Necessary Truth // Philosophy of Science Today. N.Y. – L.: 1967. P. 54.

⁴² Див.: Тарський А. Обгрунтування наукової семантики // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №№ 1–2. – С. 104–110.

⁴³ Див.: Бандура О.А., Зотов А.Ф. Прагматистски-операционалистская концепция научных понятий // Философские науки. – 1977. – № 3. – С. 95.

⁴⁴ Bridgman P.W. The nature of physical theory. N.Y.: 1951. P. 22, 33.

⁴⁵ Bridgman P.W. The nature of some of our physical concepts. N.Y.: 1952. P. 16.

⁴⁶ Bridgman P.W Operational analysis // Phil. of sci. 5(1938). P. 119.

⁴⁷ Кун Т. Структура научных революций. – М.: Прогресс, 1977. – С. 269‑270.

⁴⁸ Див.: Вартофский М. Эвристическая роль метафизики в науке // Структура и развитие науки. Из Бостонских исследований по философии науки. – М.: Прогресс, 1978. – С. 98–99.

⁴⁹ Див.: Смарт Дж. Конфликтующие точки зрения по проблеме объяснения // Структура и развитие науки. – С. 343.

⁵⁰ Див.: Хайдеггер М. О сущности истины // Его же. Разговор на проселочной дороге. – М.: Высшая школа, 1991. – С. 10.

⁵¹ Хайдеггер М. Вопрос о технике // Его же. Время и бытие. – С. 237.

⁵² Див.: Гроф С. За пределами мозга. Рождение, смерть и трансцеденция в психотерапии. – М.: Изд-во Трансперсональн. и-та, 1993. – С. 82.

⁵³Див.: Зотов А.Ф. Феномен философии: о чем говорит плюрализм философских учений // Вопросы философии. – 1991. – № 12. – С. 21.

⁵⁴ Див.: Кушаков Ю.В. Историко-философская концепция Л.Фейербаха. Теория, методология, конкретные результаты. – К.: Вища школа, 1981. – С. 46‑47.

⁵⁵ Марксистсько-ленінська філософія у світлі «останніх рішень» // Філософська і соціологічна думка. – 1995. – №№ 3–4. – С. 38, 39, 24, 26.

⁵⁶ Див.: Осичнюк Е.В. Ложные альтернативы. – К.: Политиздат Украины, 1987. – С. 3.

⁵⁷ Зауважимо, що певною мірою ця тенденція знайшла відображення у концепції «конкордизму» (від лат. concordia – згода) В.Вінниченка (Бичко І.В. Ніцше в Україні // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №№ 9–10. – С. 172–173). В останні роки в ідеологічній області цей момент виявляється у створенні так званої «інтегративної ідеологіі» (Косолапов Н.А. Интегративная идеология для России: интеллектуальный и политический вызов // Вопросы философии. – 1994. – № 1. – С. 3–24)

⁵⁸ Новиков Б.М. Творчество и философия. – К.: Изд-во при Киевск. ун-те, 1989. – С. 16.

⁵⁹ Канак Ф.М. Суб'єкт, об'єкт і фізичне пізнання. – К.: Наукова думка, 1970. – С. 92.

⁶⁰ Добронравова И.С. Синергетика: становление нового мышления. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 73.

⁶¹ Див.: Цехмистро И.З. Поиски квантовой концепции физических оснований сознания. – Х.: Вища школа, 1981. – С. 58–59.

⁶² Шинкарук В.І. До питання про принципи діалектики як методології суспільствознавства // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №№ 9–10. – С. 25.

⁶³ Див.: Кисельов М.М. Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки // Філософська думка. – 1998. – № 3. – С. 70–71.

⁶⁴Див.: Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. – М.: Смысл, 1999. – С. 140‑141.

⁶⁵ Про вищезгадані інтерсуб’єктивні теорії див. також: Puntel. Wahrheitstheorien (o. Fn 7). S. 142 і далі (ïðî Ю.Ãàáåðìàñà), а також S. 164 ³ äàë³ (ïðî Åðëàíãñüêó øêîëó). Ерлангська школа набула великого значення у практичних соціальних науках, зокрема, у дослідженнях політичних дискусій (див., напр.: Herhaus. Methodologische Implikationen neuerer verbrauchertheoretischer Ansatze fur die praktische Verbraucherpolitik. 1989; Ulrich P. Transformation der okonomischen Vernunft, 2. Aufl.1987. S 289 ³ äàë³).

⁶⁶ Див.: Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. СПб.: Алетейя, 1998. – С. 156.

⁶⁷ Trapp. «Nicht-klassischer» Utilitarismus. 1988. S. 174.

⁶⁸ Habermas J. Vorstudien und Erganzungen zur Theorie des kommunikativen Handelns. 1984. S. 127, 131.

⁶⁹ Zeitschrift fur allgemeine Wissenschaftstheorie.VII (1976). S. 39–53.

⁷⁰ Kern L. Neue Vertragstheorie. 1980. S. 43–45.

⁷¹ Kaufmann А. Theorie der Gerechtigkeit. 1984. S. 38, 47, 51.

⁷² Костицький М.В. Політико-правова доктрина як основа побудови української держави і права // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Вип. 31. Проблеми державотворення в Україні. Львів: Світ, 1994. – С. 34.

§ 2

¹ Див.: Методології правової науки і правозастосовної практики – належну увагу // Право України. – 1996. – № 12. – С. 25–26.

² Бойченко И.В. Категориальный аппарат исторического материализма как средство связи социальной теории и практики // Перестройка мышления и научное познание. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 6–8.

³ Маноха О.Є. Методологічна функція кримінології. – К.: Вид-во НАВСУ, 1998. – С. 42.

⁴ Див.: Лузгин И.М. Расследование как процесс познания. – М.: НИиРИО ВШ МВД СССР, 1969. – С. 51, 109–139; Його ж. Методологические проблемы расследования. – М.: Юрид. лит-ра, 1973. – С. 85–98.

⁵ Зокрема, методи логіки використовують у дослідженні систем операцій інтелекту, оскільки вони мають логічну основу (див.: Цехмистро И.З. Поиски квантовой концепции физических оснований сознания. – Х.: Вища школа, 1981. – С. 15–28, 168).

⁶ Див.: Гвоздік О.І. Можливості використання формалізованої дедукції в слідчій практиці // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.: Вид-во Укр. акад. внутр. справ, 1995. – С. 132–147.

⁷ Heelen P.A. Quantum logic and classical logic // Logical and epistemological studies in сontemporary physics. Dordrecht; Boston, 1974. P. 318f.

⁸ Попович М.В. Очерк развития логических идей в культурно-историческом контексте. – С. 235.

⁹ Див.: Кедровский О.И. Взаимосвязь философии и математики в процессе исторического развития от эпохи Возрождения до начала ХХ века. – К.: Вища школа, 1974. – С. 335–336.

¹⁰ Див.: Пошкявичюс В.А. Применение математических и логических средств в правовых исследованиях. Вильнюс: Минтис, 1974; Гаврилов О.А. Математические методы и модели в социально-правовом исследовании. – М.: Наука, 1980.

¹¹ Див.: Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. – С. 105.

¹² Див.: Маноха О.Є. Системний аналіз в кримінології // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 165–182.

¹³ Див.: Калюжный Р.А. Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных органов. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 36–67.

¹⁴ Див., напр.: Кравченко А.М., Крисаченко В.С. Современный ориентационный поворот в развитии методологического сознания физико-математических наук // Философские проблемы оснований физико-математического знания. – К.: Наукова думка, 1989. – С. 4.

¹⁵ Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: Советское радио, 1958. – С. 112.

¹⁶ Див.: Андреев Б., Бушуев Г. Компьютерная программа квалификации преступлений // Законность. – 1994. – № 3. – С. 41.

¹⁷ Див.: Васильев В., Кононов А., Мамайчук И., Петров П. Компьютерная психодиагностика личности прокуроров и следователей // Законность. – 1995. – № 1. – С. 45.

¹⁸ Див.: Эйсман А.А. Теоретические вопросы программирования расследования // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 45. – М.: Юрид. лит-ра, 1987. – С. 84–92.

¹⁹ Див.: Біленчук П.Д., Зубань М.А. Комп'ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти. – К.: Вид-во Української акад. внутр. справ, 1994; Біленчук П.Д., Годованець В.Ф., Перкін В.І. Сучасні інформаційні технології в юридичній практиці // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – С. 128–131; Батурин Ю.М., Лодзинский А.М. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность. – М.: Юрид. лит-ра, 1991; Крылов В.В. Информационные компьютерные преступления. – М.: Инфра.М – Норма, 1997.

²⁰ Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Вища школа, 1990. – С. 241, 240. Див. також: Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. – К.: Вища школа, 1981; Його ж. Злочин можна попередити. – К.: Знання, 1989. – С. 18–25; Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві. – К.: Вид-во Української акад. внутр. справ, 1994. – С. 25–33.

²¹ Див.: Колесник В. Проблеми розвитку правової ідеології // Право України. – 1994. – № 10. – С. 60–62.

²⁵ Див.: Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – К.: Вища школа, 1987. – С. 184.

²³ Див.: Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. – М.: Мысль, 1986. – С. 274.

²⁴ Гончаренко В.Г. Гносеологічна природа судової експертизи // Сучасні проблеми держави та права. – К.: Либідь, 1990. – С. 195.

²⁵ Див.: Бандура О.О. Система методів парвового пізнання (структурний аспект) // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – № 2. – С. 95.

²⁶ Див.: Тацій В. Тодика Ю. Методологічні питання розвитку конституційного процесу // Право України. – 1996. – № 12. – С. 28–29.

²⁷ Див.: Гончаренко В.Г., Бергер В.Є., Булига Л.П. та ін. Експертизи в судовій практиці. – К.: Либідь, 1993.

§ 3

¹ Щодо самого поняття норми права, то у нас перевага віддається підходу, який виробили юристи романо-германської правової сім'ї. Він спирається на уявлення про право як інструмент розвитку суспільства. Відповідно до цього норма права – державна вказівка на міру можливої, належної, забороненої або схвалюваної діяльності громадян, органів та організацій шляхом встановлення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Така діяльність має всезагальний характер. Іншої точки зору дотримуються юристи Англії (та деяких скандинавських країн). Право, вважають вони, є головним чином правом судової практики, його мета полягає у негайному відновленні статус-кво, а не у закладанні основ соціального порядку. Норми англійського права – це положення, які беруться з основної частини рішень, винесених вищими судовими інстанціями. Така норма тісно пов'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тій, з якої дане рішення було прийняте (прецедента) (див.: Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1988. – С. 98–99, 304–305).

² Ця лінія йде від Арістотеля, який вважав, що «правдивими є лише висловлювання, але не норми права» (Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – Т. 2. – М.: Наука, 1983. С.123).

³ Див.: Баранов В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики. Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1989. – С. 22–96, 343‑344.

⁴ Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Республика, 1993. – С. 251, 26–27.

⁵ Маркс К. Проект закону про шлюбну розлуку // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид. – Т. 1. – С. 156, 154.

⁶ Маркс К. Дебати шостого Рейнського ландтагу (стаття третя). Дебати з приводу закону про крадіж лісу // Там же. – Т. 1. – С. 116.

⁷ Маркс К. Зауваження на книгу А.Вагнера «Підручник політичної економії (2 видання), том І (1879) // Там же. – Т. 19. – С. 379–380.

⁸ Маркс К. Капітал. – Т. І // Там же. – Т. 23. – С. 92.

⁹ Шакун В.І. Урбанізація та злочинність. – К.: Вид-во Української акад. внутр. справ, 1996. – С. 60.

¹⁰ Бандура О.О. Співвідношення ефективності інженерного рішення та істинності наукового знання // Методологічні проблеми інженерної діяльності. Вінниця: Вінницький держ. техн. ун-т, 1994. – С. 71 і далі.

¹¹ Див.: Голосніченко І.П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. – К.: Вища школа, 1991. – С. 3.

¹² Неновски Н. Право и ценности. – М.: Прогресс, 1987. – С. 239.

¹³ Див.: Васьковский Е.В. Учение о толковании и применении гражданских законов. – М.: Юрид. лит-ра, 1976. – С. 49.

¹⁴ Див.: Лысый В.П. Единство теории и практики в материалистической диалектике. Львов: Вища школа, 1985. – С. 9–12.

¹⁵ Див.: Marcic A. Geschichte der Rechtsphilosophie. Schwerpunkte-Kontrapunkte. Freiburg, 1971. S. 118.

¹⁶ Див.: Нерсесянц В.С. Советское государственно-правовое строительство: проблемы взаимосвязи истории и теории // Сов. гос-во и право. – 1988. – № 8. – С. 4. Див. також: Явич Л.С. Перестройка и право (актуальные общетеоретические вопросы) // Правоведение. – 1987. – № 5. – С. 38‑39.

¹⁷ Явич Л.С. Характер философских проблем правовой науки // Сов. гос-во и право. – 1984. – № 7. – С. 18.

¹⁸ Див.: Бандура О.О. Проблема істини в галузі правотворчості // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – № 1. – С. 54.

¹⁹ Василюк С. Правотворча та правозастосовча діяльність: їх діалектична єдність // Право України. – 1996. – № 10. – С. 48–53.

§ 4

¹ Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит-ра, 1978. – С. 42.

² Лузгин И.М. Расследование как процесс познания. – С. 8, 159.

³ Строгович М.С. Избранные труды. – Т. 3. Теория судебных доказательств. – М.: Юрид. лит-ра, 1990. – С. 16.

⁴ Маркс К. Тези про Фейєрбаха // Маркс К.., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид. – Т. 3. – С. 1.

⁵ Див.: Эйнштейн А. Собр. научн. трудов в 4-х томах. – Т. 4. – М.: Наука, 1967. – С. 361–362.

⁶ Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – С. 239–240.

⁷ Эйсман А.А. Заключение эксперта (структура и научное обоснование). – М.: Юрид. лит-ра. 1967. – С. 123.

⁸ Кузьмичев В.С. Теория и практика следственной деятельности. – К.: НВТ «Правник», 1997. – С. 169.

⁹ Кузьмічов В.С. Із історії розвитку знання про криміналістичні засоби і методи слідчої діяльності // Науковий вісник Української акад. внутр. справ. – 1996. – № 1. – С. 70.

¹⁰ Див.: Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком, 1998. – С. 91.

¹¹ Див.: Кудрявцев В.Н. Закон. Поступок. Ответственность. – М.: Наука, 1986. – С. 335–336, 338–341, 385–386.

¹² Гласность судебной деятельности по уголовным делам. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 6.

¹³ Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – С. 228–229.

¹⁴ Див.: Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – С. 206.

¹⁵ Лясковська Н. Про культуру правотворчої діяльності // Право України. – 1994. – №№ 5–6. – С. 38.

¹⁶ Див., напр.: Антипов В.И. Новое в уголовном законодательстве. – К.: РИО МВД Украины, 1993.

¹⁷ Ильин И.А. Путь к очевидности. – С. 26–27.

¹⁸ Див.: Бандура О.О. Проблема істини в галузі правозастосування // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1998. – № 1. – С. 51.

¹⁹ Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова і моральна оцінка. – К.: Вид-во Української акад. внутр. справ, 1994. – С. 95.

²⁰ Див.: Моісєєв В.М., Джужа О.М. Проблеми кримінальної віктимології. – К.: НВТ «Правник» – НАВСУ, 1998. – С. 37–50.

²¹ Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. Львов: Вища школа, 1980. – С. 210.

Гл. ІІІ

§ 1

¹ Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. – 1992. – № 10. – С. 65–66.

² Ленін В.І. Філософські зошити // Повне зібр. тв. 5-е вид. – Т. 29. – С. 163–164.

³ Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. Опыт логико-гносеологического исследования. – М.: Наука, 1973. – С. 277.

⁴ Шинкарук В.І. До питання про принципи діалектики як методології суспільствознавства // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №№ 9–10. – С. 26–28.

§ 2

¹ Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. – С. 209, 218, 276–277, 294.

² Див.: Бандура О.А., Лукашевич В.Г. Криминалистическая версия: гносеологический, логический и психологический аспекты. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1991. – С. 26.

³ Конверский А.Е. Теория как объект анализа в логике и методологии науки. – С. 18. Автореф. дисс. на соиск... докт. филос. наук. – К.: Изд-во КГУ, 1992. – С. 18.

⁴ Пикашова Т.Д. Разрешение проблемы теоретического знания. – К.: Выща школа, 1986. – С. 72.

⁵ Див.: Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. – С. 4, 6, 23.

⁶ Бойченко И.В. Категориальный аппарат исторического материализма: методологическая функция. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 124.

⁷ Юркевич П.Д. Історія філософії права. Вступ // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 3–4. – С. 59–60.

⁸ Рыжко В.А. Научные концепции: социокультурный, логико-гносеологический и практический аспекты. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 72, 96.

⁹ Див.: Гроф С. За пределами мозга. Рождение, смерть и трансцеденция в психотерапии. – М.: Изд-во Трансперсональн. и-та, 1993. – С. 102, 21, 20, 25.

¹⁰ Зокрема, визнання творчого характеру навіть строгого фізико-математичного пізнання, пише Ю.А.Шрейдер, значно полегшує вивчення самого пізнавального процесу – якщо знання розглядається як результат активної взаємодії з дійсністю та іншими пізнаючими суб'єктами, то «суб'єкт вільно вмикає свою уяву і перемикає її на думку про власну думку або думки інших суб'єктів» (Шрейдер Ю.А. Відкриття етичної рефлексії: феномен Володимира Лефевра // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №№ 11‑12. – С. 114).

¹¹ Бандура О.А. Ограниченность прагматистской концепции внутренней логики развития науки // Философские проблемы современного естествознания. Респ. межвед. научн. сборник. – Вып. 51. – К.: Вища школа, 1981. – С. 41–48.

¹² Бандура О.А. Взаимосвязь истинности и полезности как фактор развития современного научного знания // Проблемы философии. Респ. межвед. научн. сборник. – Вып. 78. – К.: Вища школа, 1988. – С. 36.

§ 3

¹ Каган М.С. Философская теория ценности. – СПб.: Петрополис, 1997. – С. 69.

² Клайн М. Математика. Утрата определенности. – М.: Мир, 1984. – С. 318.

³ Крисаченко В.С. Философский анализ эволюционизма. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 84.

⁴ Маркс К. Замітки про найновішу прусську цензурну інструкцію // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид. – Т. 1. – С. 7.

⁵ Злотіна М.Л. Революційно-перетворююча роль матеріалістичної діалектики. – К.: Політвидав України, 1982. – С. 43.

⁶ Цит. за: Роллан Р. Вселенское евангелие Вивекананды. Самара: Самар. Дом печати, 1994. – С. 13.

⁷ Цит. за: Энциклопедия ума. СПб., 1908. – С. 86.

⁸ Хайдеггер М. Вопрос о технике // Его же. Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – С. 222.

⁹ Степин В.С. Философская антропология и философия науки. – М.: Высшая школа, 1992. – С. 58.

¹⁰ Бэкон Ф. Соч. в 2-х томах. – Т.2. – М.: Мысль, 1978. – С. 12, 74.

¹¹ Гольбах П. Система природы. М., 1940. – С. 132.

¹² Ницше Ф. Воля к власти. – М.: REEL-book, 1994. – С. 229.

¹³ Роллан Р. Жизнь Рамакришны. Жизнь Вивекананды. – К.: Україна, 1991. – С. 281.

¹⁴ Яценко А.И. Целеполагание и идеалы. – К.: Наукова думка, 1977. – С. 73.

¹⁵ Андрос Е.И. Истина как проблема познания и мировоззрения. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 74–76, 30–31.

¹⁶ Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. М.: Смысл, 1999. С. 123, 103–107.

¹⁷ Рассел Б. История западной философии. – Т. ІІ. М: Миф, 1993. – С. 350, 342.

¹⁸ Юркевич П.Д. Історія філософії права. Вступ. – С. 52.

¹⁹ Гуманістична психологія виникла у 60–70 рр. нашого сторіччя в США. Не відкидаючи фрейдизм та біхевіоризм, психологи-гуманісти проголосили пріоритетну спрямованість на вивчення людського у людині – його вищих, сутнісних, специфічно людських проявів. Вони відкинули притаманне цим напрямкам перебільшення ролі нижчих потягів або зовнішніх впливів у поведінці та психічному розвитку людини. Гуманістична психологія підкреслює значення власної творчої ативності суб’єкта і досліджує умови, що сприяють її розгортанню. Для громадянської позиції психологів-гуманістів характерним є заперечення тоталітаризму. національної та класової обмеженості, орієнтація на удосконалення суспільства через удосконалення окремих людей і навпаки – покращання людей через створення сприятливих умов для їх розвитку.

²⁰ Див.: Валевська І.А. Історичні долі класичної метафізики в ХХ сторіччі // Філософська думка. – 1998. – № 2. C. 121, 136–137, 124‑126, 136, 138.

²¹ Герцен А.И. С того берега // Литературная газета. – 1990. – № 9 /5283/. – С. 15.

²² Білас І.Д. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Кн. І. – К.: Либідь – Військо України, 1994. – С. 9.

²³ Див.: Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права. Х.: Право, 1998. С. 12.

²⁴ Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – С.164.

²⁵ Див.: Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. СПб.: Алетейя, 1998. – С. 156, 157, 158, 158–159.

²⁶ Кант И. Соч. в 6-ти томах. – Т.4 (1). – М.: Мысль, 1965. – С. 241.

²⁷ Попович М.В. Національна культура і культура нації. – К.: Знання, 1991. – С. 63.

²⁸ Гвоздік О.І. Теорія раціональності (логіко-методологічний аспект). Автореферат дис. на здоб.... докт. філос. наук. – К.: Інститут філософії НАН України, 1996. – С. 8.

§ 4

¹ Гегель Г.В.Ф. Наука логики. – Т. 3. – М.: Мысль. 1972. – С. 203, 206, 200.

² Див.: Алексеев С.С. Теория права. – Х.: Изд-во БЕК, 1994. – С. 57, 131.

³ Див.: Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. – С. 6, 12.

⁴ Хайдеггер М. Вопрос о технике. – С. 237, 232.

⁵ Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. – М.: Высшая школа, 1991. – С. 20.

⁶ Роллан Р. Вселенское евангелие Вивекананды. – С. 16.

⁷ Роттердамский Э. Философские произведения. – М.: Наука, 1986. – С. 182.

⁸ Хайдеггер М. Учение Платона об истине // Его же. Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – С. 361.

⁹ Кропоткин П.А. Великая Французская революция 1789–1793 г.г. – М.: Наука, 1979. – С. 337.

¹⁰ Шинкарук В.І. Філософія і культура // Філософська і соціологічна думка. – 1995. – № 9–10. – С. 227.

¹¹ Див.: Ручка В.С. Ценностный подход в системе социологического знания. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 138.

¹² Див.: Методології правової науки і правозастосовної практики – належну увагу // Право України. – 1996. – № 12. – С. 26.

¹³ Див.: Кудрявцев В.Н. Закон. Поступок. Ответственность. – М.: Наука, 1986. – С. 74.

¹⁴ Див.: Сидоренко Л.И. Философский анализ развития и перспектив биотехнических исследований. – К.: Выща школа, 1987. – С. 50–57.

¹⁵ Андрущенко В.П., Бабосов Є.М., Губерський Л.М. та ін. Духовне оновлення суспільства. – К.: Либідь, 1990. – С. 112, 121.

¹⁶ Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. – С. 289.

§ 5

¹ Див.: Новгородцев П.И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. – М.: Наука, 1996. – С. 14–17.

² Див.: Богуцький П. Поняття правової держави та методологічний підхід до проблем її формування // Право України. 1996. N 4. – С. 15.

³ Попович М.В. Національна культура і культура нації. – С. 62.

⁴ Див.: Сиренко В.Ф. Интересы – власть – управление. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 128–133.

^4а Барановский В.Ф. Духовность личности в системе современных общественных отношений. – К.: НВТ «Правник» – НАВСУ, 1998. – С. 131.

⁵ Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Республика, 1993. – С. 251.

⁶ Див.: Рабінович П. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції // Український часопис прав людини. – 1995. – № 1. – С. 14–15.

⁷ Права людини та права громадянина розрізняються у французькій «Декларації прав людини і громадянина» 1789 р. Підставою є вімінність між людиною взагалі як приватною людиною (членом громадянського суспільства) і політичною людиною – громадянином держави, членом політичного утворення. Відмінність прав людини і прав громадянина тут, отже, в конкретно-історичному плані розуміє післяфеодальну, буржуазну ситуацію розмежування і відносно самостійного буття економічних та політичних відносин, сфер приватного і публічного права, тобто розмежування громадянського суспільства і держави (як політичної спільноти). Принагідно звернемо увагу на те, що термін «громадянське суспільство», який склався історично, явно не відповідає тому, що ним позначають. Адже спільнотою громадян є не громадянське суспільство, а, навпаки, держава. У сфері ж громадянського суспільства – всупереч найменуванню – ми маємо справу саме не з громадянином (не з політичною фігурою, не з суб'єктом публічно-владних відносин і публічного права), а з приватною, неполітичною та непублічною людиною – носієм приватних інтересів, суб'єктом приватного права, учасником цивільно-правових відносин (див.: Нересесянц В.С. Философия права. – М.: Инфра.М – Норма, 1997. – С. 110).

⁸ Див.: Табачковский В.Г. Мировоззренческая культура и активизация человеческого фактора // Перестройка мышления и научное познание. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 16.

⁹ Франк С.Л. Собственность и социализм // Русская философия собственности (XVII – XX вв.) СПб.: СП «Ганза», 1993. – С. 309–310.

¹⁰ Костенко А.Н. Криминальнный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). – К.: Наукова думка, 1990. – С. 5, 138.

¹¹ Джужа О.М. Віктимологія – комплексна соціальна дисципліна // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – № 3. – С. 43–44.

¹² Див.: Кучинська О. Законодавчо захистити права потерпілих // Право України. – 1996. – № 7. – С. 53–54.

¹³ Див.: Правовое государство Украины: проблемы и перспективы развития // Гос-во и право. – 1996. – № 10. – С. 133–134, 135–136.

¹⁴ Див.: Скрипнюк О.В. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку громадянського суспільства і правової держави в Україні. – К., 1995. – С. 120.

¹⁵ Див.: Тарле Е.В. Наполеон. Исторический портрет. – К.: Дніпро, 1992. – С. 90.

¹⁶ Див.: Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – С. 153.

¹⁷ Див.: Гавриленко Г. Правова держава і правова культура. // Право України. – 1993. – № 1. – С. 28.

¹⁸ Див.: Тихомиров О.Д., Ведерніков Ю.А. Діалектика змісту та форми правоохоронної діяльності // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.: Вид-во Укр. акад. внутр. справ, 1995. – C. 166–173.

¹⁹ Див.: Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом: з історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (XІХ – початок ХХ ст.). – К.: Україна, 1996. – С. 3.

²⁰ Див.: Копєйчиков В.В. Момент істини. Питання конституційного процесу в Україні // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 15.

²¹Див. докл.: Фрицький О.Ф. Розподіл влад: філософська теорія і практика її застосування в законодавстві України // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. C.40.

²² Див.: Право України. – 1996. – № 11. – С. 6.

²³ Див.: Андріанов В.М. Правова держава і принцип розподілу влад // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. C. 60.

²⁴ Див.: Кондратьєв Я.Ю., Глушков В.О. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі: проблеми визначення аспектів політико-правової стратегії // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 217‑225.

²⁵ Див.: Тацій В., Тодика Ю. Методологічні питання розвитку конституційного процесу. – С. 28–29.

²⁶ Див.: Костицький М.В. Політико-правова доктрина як основа побудови української держави і права. – С. 5.

²⁷ Костицький М.В. Українська політико-правова доктрина як основа реформування судових і правоохоронних органів // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 21.

²⁸ Див.: Медведчук В. Формування української національної ідеї та її значення для розвитку демократичної держави і права // Право України. – 1996. – № 11. – С. 52–53.

²⁹ Див.: Кізіма В. Метастратегія соціально-політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності) // Політичні читання. – 1994. – № 2. – С. 3.

Поиск по сайту: