Примітки. Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт

Джерело: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 229 – 252.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори, т. 12. [Київ – Харків], «Книгоспілка», [1930], стор. 207 – 232.

Зберігся неповний (без закінчення) автограф статті (ІЛІШ, ф. 2, № 855).

Датується кінцем 1900 p. – початком 1901 р. на підставі листування. Стаття була закінчена у Мінську, де поетеса доглядала в той час безнадійно хворого С. К. Мержинського, і звідти надіслана до журналу «Жизнь». Первісна її назва – «Современная общественная драма» (див. лист до редактора журналу «Жизнь» В. О. Поссе від 14 лютого 1901 р.). У зв’язку з закриттям журналу стаття не була надрукована. Леся Українка через знайомого їй співробітника журналу Є. Чирикова домагається її повернення, сподіваючись надрукувати цей матеріал українською чи німецькою мовою (див. лист до Є.Чирикова від 30 березня 1901 р.).

Свого наміру перекласти статтю українською мовою поетеса не здійснила. В її архіві (ІЛІШ, ф. 2, № 850) зберігся тільки початок перекладу.

Того ж року на основі згадуваної статті Леся Українка підготувала реферат, який був прочитаний на засіданні Літературно-артистичного товариства в Києві 26 вересня 1901 р. за ст. стилем (див. лист до сестри О. Косач-Кривинюк від 24 вересня 1901 p.). Текст реферату значно відмінний від статті. Зокрема замість перших десяти сторінок написано одну, а також зроблено дві великі вставки (після стор. 21 і 61). Вони написані на іншому папері і порушують первісну нумерацію сторінок. Реферат мав назву «Новейшая общественная драма», під якою зазначено: «Доклад Л. Косач».

Подається за автографом із збереженням викреслень.

Анценгрубер Людвіг (1839 – 1889) – австрійський драматург і прозаїк, творець австрійської драми, в якій поєднуються елементи критичного реалізму з демократичними традиціями віденського народного театру. Основний зміст його творів – соціальна ломка на селі і в місті, зумовлена розвитком капіталізму, моральна деградація буржуазії.

Бар Герман (1863 – 1934) – австрійський письменник і критик. Основна тема його творів – проблеми шлюбу та мистецтва. Як критик виступав на захист імпресіонізму, а в 1910 – 1912 pp. – експресіонізму.

Мірбо Октав (1848 – 1917) – французький письменник. Деякий час перебував під впливом ідей анархізму та естетики декадансу. Уже в ранній творчості помітне тяжіння до реалізму, який послаблювався натуралістичними подробицями, частим звертанням до сфери душевної патології. З середини 1890-х років, зблизившись з демократичною інтелігенцією та прогресивними письменниками, остаточно перейшов на позиції реалізму. Кращі його твори – романи «Сад тортур» (1899), «Щоденник покоївки» (1901), драми «Лихі пастухи» (1897), «Справи є справи» (1903).

Сент-Бев Шарль-Огюстен (1804 – 1869) – французький критик і поет. Вважав мистецтво важливим суспільним явищем, що змінюється у зв’язку з революційними перетвореннями, обстоював романтизм. У своїх працях дав широку картину розвитку французької літератури.

«Жepміналь», «Пастка» – романи відомого французького письменника Бміля Золя.

Шпільгаген Фрідріх (1829 – 1911) – німецький письменник, відомий романами, створеними в 1860-ті роки, в яких викривальні тенденції поєднуються з розважальністю. У романі «Міцною лавою» (1866) створив образ революціонера-одинака.

Донней Моріс (1859 – 1945) – французький письменник, поет, драматург. Написав близько двадцяти різних комедій, від суто іронічних і фантастичних до морально-побутових. Був одним із засновників так званого театру ідей, початок якого пов’язаний з п’єсою «Просіка», написаною разом з Л. Декавом.

Декав Люсьєн (1861 – 1949) – французький письменник і публіцист, належав до натуралістичної школи. Його твори пройняті демократичними тенденціями.

Каронін (псевдонім M. E. Петропавловського; 1853 – 1892) – російський письменник-народник. Перші його твори присвячені проблемі села, пізніші – переважно долі народницької інтелігенції.

Доде Альфонс (1840 – 1897) – французький письменник-реаліст. Широко розробляв соціальні теми, співчутливо змальовував «маленьку людину», викривав пороки буржуазії. Створив низку сатиричних романів («Набоб», трилогія «Тартарен із Тараскона»). Окремим його творам властиві моралізаторські тенденції, соціальна тема відступає перед сімейно-побутовою.

Коррадіні Енріко (1865 – 1931) – італійський письменник.

«Santamauга» (Сантамавра) – італійська назва грецького острова Лесбос.

Делле Граціє Марія-Євгенія (1864 – 1931) – австрійська письменниця демократичного напряму. Леся Українка була з нею особисто знайома, листувалася, мала намір написати статтю про її поетичну творчість.

Шарпантьє Гюстав (1860 – 1956) – французький композитор і драматург. Широкою популярністю користувалася його опера «Луїза», вперше поставлена під час всесвітньої виставки в Парижі 1900 р.

Святий Грааль – згідно з релігійною середньовічною легендою – це чаша, з якої їв Христос і в яку була зібрана його кров після розп’яття. Тема пошуків Грааля була однією з досить поширених у літературі середньовіччя.

Вагнер Ріхард (1813 – 1883) – великий німецький композитор, диригент і письменник. Леся Українка має на увазі цикл його романтичних опер «Перстень нібелунгів» (1854 – 1874). Я розумію, що зловтішатись з приводу невігластва комуністів, які не читали нічого окрім «Маніфесту» – це банально, але мушу зазначити, що якраз у «Кільці нібелунгів» про Грааля нема ані слова. Натомість цій темі повністю присвячена музична драма «Парсіфаль»; Грааль згадується також в опері «Лоенгрін».

Гауптман Карл (1858 – 1921) – німецький письменник, брат Гергарта Гауптмана, писав переважно драми, в яких елементи натуралізму переплітаються з імпресіонізмом і символізмом.

Поиск по сайту: