Примітки. Джерело: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт

Джерело: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 100 – 127.

Вперше надруковано в журн. «Жизнь», 1901, № 1, стор. 103 – 123.

Автограф не знайдено.

Датується 1900 р. за першодруком.

Подається за першодруком.

Хмельовський Петро (1848 – 1904) – польський критик та історик літератури. Автор «Історії польської літератури» та багатьох синтетичних досліджень, монографій про творчість окремих письменників. Його діяльність відіграла значну роль у розвитку польської реалістичної літератури.

Катастрофа 1861 г. – Йдеться про робітничі та селянські виступи в Королівстві Польському, придушені царським урядом.

Крашевський Юзеф-Ігнаци (1812 – 1887) – польський письменник, автор повістей та романів з селянського життя й історичного минулого Польщі.

Конт Огюст (1798 – 1857) – французький філософ і соціолог, засновник позитивізму.

Спенсер Герберт (1820 – 1903) – англійський філософ, соціолог і психолог, один із засновників позитивізму.

всяких «теорий катастроф» – Мається на увазі вчення, розвинене французьким природознавцем Кюв’є, згідно з яким розвиток всього органічного й неорганічного світу відбувається внаслідок періодичних катастроф.

Ультрамонтани – войовнича течія в католицизмі, її представники домагалися необмеженого впливу папи римського на релігійні й світські справи. На Ватіканському соборі 1870 р. в результаті перемоги ультрамонтанів папу римського оголошено «безгрішним».

в Австрии не 1861 г., а 1848 г. был решительным политическим моментем – Мається на увазі революція 1848 p., наслідком якої було скасування кріпосного права в Австро-Угорській імперії.

Висоцький Владзімеж (1846 – 1894) – польський поет, один із послідовників так званої «української школи» в польській романтичній літературі, про яку згадує Леся Українка в статті.

Єж Томаш (псевдонім Зигмунда Мілковського; 1824 – 1915) – польський письменник і публіцист. Автор повістей з селянського життя та історичних романів.

Коженьовський Юзеф (1797 – 1863) – польський письменник і педагог, один із зачинателів критичного реалізму в польській літературі.

Захар’ясевич Ян (1825 – 1906) – польський письменник і публіцист, автор численних історичних та побутових повістей.

«Kurjer Lwowski» – польська громадсько-політична щоденна газета, що видавалась у Львові у 1883 – 1926 pp.

Прус Болеслав (псевдонім Олександра Гловацького; 1847 – 1912) – видатний польський письменник і публіцист, представник критичного реалізму.

Ожешко Еліза (дівоче прізвище – Павловська; 1841 – 1910) – видатна польська письменниця демократичного спрямування.

Сенкевич Генрік (1846 – 1916) – польський письменник. Свою творчість розпочав реалістичними повістями й оповіданнями з життя польського селянства; відомий численними романами на історичні теми.

Юноша Клеменс (псевдонім Клеменса Шанявського; 1849 – 1898) – польський письменник. У своїх творах відображав життя зубожілої шляхти, селянства, єврейського населення.

Конопніцька Марія (1842 – 1910) – видатна польська письменниця демократичного спрямування. У своїх творах широко відобразила тяжку долю трудящих.

Єленська Емма (в одруженні – Дмоховська; 1871 – 1919) – польська письменниця та етнограф.

Родзевич (точніше Родзевичівна) Марія (1862 – 1944) – маловідома польська письменниця, авторка соціально-побутових повістей з життя зубожілої шляхти і польського населення Білорусії.

Север (псевдонім Ігнаци Мацієвського; 1838 – 1901) – польський прозаїк і драматург, учасник повстання 1863 р.

«Ateneum» – літературно-критичний щомісячний журнал, виходив у Варшаві у 1876 – 1901 pp. У 1881 – 1897 pp. його редактором був П. Хмельовський.

Асник Адам (1838 – 1897) – польський письменник, учасник повстання 1863 р., член Національного уряду. У ранніх творах звучать мотиви журби в зв’язку з розгромом національно-визвольного руху. Пізніше продовжував традиції романтизму, розвивав жанри громадянської, філософської та інтимної лірики.

Шеллі Персі-Біші (1792 – 1822) – видатний англійський поет, представник революційного романтизму.

Леконт де Ліль Шарль-Марі (1818 – 1894) – французький поет, у 1850 – 60-х роках глава літературного угруповання парнасців, представники якого проповідували теорію «мистецтва для мистецтва». Брав участь у революції 1848 p., поразка якої зумовила песимізм його наступних творів.

Ередія Жозе-Маріа де (1842 – 1905) – французький поет, представник парнаської школи.

Рембо Жан-Артюр (1854 – 1891) – французький поет, представник символізму. У своїх творах викривав міщанство, релігію, співчував Паризькій комуні. Пізніше перейшов на позиції модернізму.

Пеладан Жозефен (справжнє ім’я – Пеладан Жозеф-Еме; 1859 – 1918) – французький письменник-символіст, художній критик, автор серії романів під загальною назвою «Занепад латинського світу» та кількох п’єс. Претендуючи на роль духовного вождя людства, свої трактати з естетики та есе підписував «Cap Пеладан» («cap» – від давньовавілонського «владика», «володар»),

Пшибишевський Станіслав (1868 – 1927) – польський письменник-декадент.

Каспрович Ян (1860 – 1926) – польський письменник. У ранній період творчості стояв на демократичних позиціях. Починаючи з середини 1890-х років і особливо після поразки революції 1905 – 1907 pp. еволюціонував у бік занепадництва.

Вінкельрод Арнольд – швейцарський національний герой; за народними легендами, у битві 1386 р. при Земпах, кинувшись на ворожі списи, допоміг швейцарцям здобути перемогу над військом Леопольда Австрійського. (189) К З

Тетмайер-Пшерва Казімеж (1865 – 1940) – польський письменник. Творчий шлях розпочав як послідовник декадентів. У ряді творів висловлював симпатії до революції 1905 р.

Глінський Казімеж (1850 – 1920) – польський письменник.

Жулавський Юрій (1874 – 1915) – польський письменник, критик і філософ. Його твори пройняті декадентськими мотивами.

Ланге Антоній (1861 – 1929) – польський письменник-декадент, критик.

Пшесмицький Зенон (1861 – 1944) – польський письменник-декадент, перекладач і критик.

Россовський Станіслав (1861 – 1940) – польський письменник-декадент.

Щепанський Людвіг (1872 – 1954) – польський поет-декадент, публіцист.

Киселевський Ян-Август (1876 – 1918) – польський драматург і театрознавець, представник модернізму.

Немоєвський Анджей (псевдонім – Ламбро; 1864 – 1921) – польський поет і публіцист. У ранній творчості звучали революційно-демократичні мотиви, виступав як критик модернізму. Після поразки революції 1905 – 1907 pp. поступово перейшов на реакційні позиції.

Жеромський Стефан (1864 – 1925) – видатний польський письменник-реаліст.

Гейерстам Густав (1858 – 1909) – шведський письменник, належав до натуралістичної школи. У своїх творах співчутливо зображував важке життя трудящих, показував деградацію буржуазного суспільства.

Серошевський Вацлав (1858 – 1945) – польський письменник і етнограф. За участь у визвольному русі був засланий до Сибіру.

Поиск по сайту: