Примітки

¹ Докладніше див.: Zeck E. Der Publizist Pierre Dubois, seine Bedeutung im Rahmen der Politik Philipps IV des Schönen und seine literarishe Denk — und Arbeitsweise im Traktat «De recuperatione Terrae Sanctae». — Berlin, 1911; пор. також: Bock F. Reichsidee und Nationalstaaten vom Untergang des alten Reiches bis zur Kündigung des deutsch-englishen Bündnisses im Jahre 1341. — München, 1944. — S. 147—148 (Deutscher Thronkampf und französisches Papsttum). Про Дюбуа див.: Ibid. — S. 486.

² Листи Данте до Генріха VII були опубліковані у кн.: Toynbee P. Dantis Alagherii Epistolae. — Oxford, 1920.

³ Багатий перелік джерельних матеріалів та повні бібліографічні дані про Генріха VII подає Ф.Шнейдер у кн.: Schneider F. Kaiser Heinrich VII. 3 Bd. — Greiz i. V.; Leipzig, 1924; 1926; 1928.

⁴ Ян дав своєму синові ім'я Вацлав з поваги до святого Пржемисловича та в пам'ять про батька Еліжки, Вацлава II. Проте його звали Карлом на честь Дядька, короля Франції Карла IV Красивого (1322-1328), який був його хрещеним батьком на конфірмації.

⁵ Найважливіше дослідження чеською мовою про Яна Люксембурзького написав Й.Шуста (Šusta J. Král cizinec // České dějiny. — Praha, 1939 — Dil. 2, Č. 2; Šusta J. Karel IV: Otec a syn, 1333-1346 // Ibid. — Praha,1946. — Dil. 2, Č. 3. Там же міститься докладніша чеська бібліографія).

⁶ Докладніше про папські судові процеси проти Людовіка IV та відозви останнього див.: Moeller R. Ludwig der Bayer und die Kurie im Kampf um das Reich. — Berlin, 1914. — S. 36. Автор згадує про роль Богемського короля як посередника лише коротко на с. 80, під 1330 р. Пор. також: Lindner T. Deutsche Geschichte unter den Habsburgen und Luxemburgern. Stuttgart, 1890. — Bd 1. — S. 284, 411.

⁷ Деякі німецькі історики вбачали у посередництві Яна намір позбавити Людовіка трону та підготувати шлях до імператорського титулу собі або своєму синові. Й.Шуста ясно показує, що в той час Ян не мав наміру змагатися за імператорську корону. (Šusta J. Král cizinec. — S. 370).

⁸ Людовік IV надіслав Яну якнайприязнішого листа, в якому запропонував йому достоїнство свого намісника в Німеччині на час своєї відсутності у королівстві. Посилаючись на пам'ять Янового батька Генріха VII, італійські гібеліни також звернулися до Яна із закликом підтримати імперські плани Людовіка. Листи були опубліковані у кн.: Stengel E. E. Nova Alamaniae. — Berlin, 1921. — Bd 1. — S. 93. Лист італійських гібелінів (Ibid. — S. 95.) адресовано Янові, «Bohemie et Polon[ie] regi (королю Богемії та Польщі (лат.) — ред.)» (sic!).

⁹ Докладніше про це див.: Pöppelmann L. Johann von Böhmen in Italien 1330-1333 // AÖG. — Vienna, 1866. — Bd. 35. — S. 249-462. Автор цитує основні італійські та богемські джерела, важливі для цього періоду правління Яна. Вони подані Е.Шіхером у своєму дослідженні, яке є внеском до вивчення історії правління Яна і рунтується на знайдених в італійських архівах матеріалах (Schiecher E. Příspěvky k dějinám politiky Jana Lucemburského. Podle pramenů zitalských archivů // Zprávy českého zemského arch. — 1927. — dil. 7); див. також: Lehleiter A. Die Politik K. Johanns von Böhmen in den Jahren 1331-1334. — Bonn, 1908; Šusta J. Král cizinec. — S. 481—573. Про італійську політику курії див.: Otto H. Zur italienischen Politik Johanns XXII // Quellen und Forschungen aus italienuschen Archiven und Bibliotheken. — 1914. — Bd. 16.

¹⁰ Див.: Pöppelmann L. Op. cit. — S. 390-392. Петрарка мешкав тоді в Авіньйоні. Він описав гекзаметром сумні події в Італії в листі до Енея Толомея Сієнського.

¹¹ Правління Локетека ще не було науково описане. Найкраще польське дослідження про XIII ст. у Польщі і про Локетека зроблене С.Захоровським (Zachorowski S. Wiek XIII і panowanie Wid. Łokietka // Encyclopedya Polska. — T. 5. Cz. 1. — S. 134-309). Ha c. 302-309 автор подає детальну польську бібліографію з даного періоду. Праця Й.Репелля та Й.Царо, хоч і застаріла в багатьох аспектах, все ще може бути корисна (Roepell J., Caro J. Geschichte Polens. Gotha, 1863 — Bd 1-2.).

¹² Основні джерела, що стосуються суперечок між орденом і Польщею, були опубліковані у двох томах у Познані в 1890 p. (Lites et res gestae inter Polonos Ordinemq ue Cruciferorum). Більш повну бібліографію див. у кн.: Zajączkowski St. Polska a Zakon Krzyżacki // Arch. t-wa. nauk. — Lwów, 1929.

¹³ Польський історик О.Бальцер у своїй блискучій праці з польської історії цього періоду висунув тезу, що Ян Люксембурзький, говорячи про свої права на Польське королівство, претендував лише на Великопольщу (Balzer O. Królewstwo polskie 1295-1370. — Lwów, 1919-1920. — T. 2. — S. 281). Й.Шуста переконливо показує, що Ян завжди мав на думці королівство Польське в цілому (Šusta J. Král cizinec. — S. 426, 468).

¹⁴ Про багато проблем, пов'язаних з Петровим грошем, див. монографію: Maschke E. Der Peterspfennig in Polen und dem deutschen Osten // Königsberger hist. Forschungen. — Leipzig, 1933. — Bd. 5.

¹⁵ Відомий французький поет Гійом де Машо, великий шанувальник Яна Люксембурзького, на службі якого він перебував з 1323 p., y «Le Confort d'ami» говорить про тринадцять сілезьких князів, що заприсяглися Янові. Цей твір також подає надзвичайно цікаву інформацію про литовський похід Яна (Hoepffner. Oeuvres de Guillaume de Machaut. — 1921. — Ouvr. 3. P. 103 ff.); див. також: Риутаіге, comte de. Une campagne de Jean de Luxembourg, roi de Bohemę // Rev. des questions hist. — 1887. Ouvr.42. — P. 168.

¹⁶ Про Казимира Великого див.:. Halecki O. Kazimierz Wielki // Encykl. Polska. Kraców, 1920. — T. 5. Cz. 1. — S. 310—409. Докладні вказівки на джерела щодо правління Казимира, а також досить повну польську бібліографію можна знайти в монографії З.Качмарчика (Kaczmarczyk Z. Kazimierz Wielki, 1330-1370. — Warszawa, 1948. — S. 388-394); див. також: Kaczmarczyk Z. Monarchia Kazimierza Wielkiego. Organizacja kościoła, sztuka i nauka. — Poznań, 1946.

¹⁷ Підписані в Тренчині документи були опубліковані в кн.: Bauer O. Poznámky k mírovým smlouvám českopolským z roku 1335 // Sb. Friedrichův. — Praha, 1931. _ S. 9-22.

¹⁸ Під час нового литовського походу, який він здійснив у 1336 р. як черговий хрестовий похід, Ян зробив ще одну спробу примирити орден з Казимиром. Його син Карл відвідав великого магістра ордену в жовтні 1341 р. з аналогічною місією.

¹⁹ Докладніше про цю важливу зустріч і загалом про конфлікт між Людовіком IV і папою див.: Stengel E.E. Avignon und Rhens, Forschungen zur Geschichte des Kampfes um das Recht am Reich in der ersten Hälfte des 14. Jahrhunderts. — Weimar, 1930.

²⁰ У цій справі імператорові допомогли два його радники — Марсилій Падуанський та Вільям Оккам. Перший висунув тезу, що задля добра своїх підданих імператор мав право розірвати невдалий шлюб. Оккам вважав шлюб із Яном Генріхом недійсним. Не заперечуючи право Церкви виносити рішення щодо чинності шлюбу, як це робив Марсилій, Оккам надавав у виключних випадках таке саме право імператорові. Пізніше Ян Генріх отримав заяву про визнання його шлюбу з Маргаритою недійсним на підставі невиконання шлюбних обов'язків. Докладніше див.: Werunsky E.E. Geschichte Kaiser Karls IV. — Bd 1. — S. 451.

²¹ Ян з дитинства страждав на недобачання. Зір на одне око він втратив у 1337 р. під час хрестового походу на литовців. У 1340 р. він виїжджав до Монпельє для консультації з деякими фахівцями, але вони не змогли зберегти йому зір на друге око. Причина його хвороби невідома. Можливо, втрата зору була викликана глаукомою, проти якої середньовічні лікарі, певна річ, були безсилі.

²² Це видно з видання актів Карла К.Цеймером (M. G. H. Constitutiones VIII. — S. 12-17). Слова та фрази, взяті Карлом з прокураторіуму Людовіка, надруковані там дрібнішим кеглем.

²³ Про битву при Кресі див., зокрема, дослідження: Viard J. La Campagne de juillet-août 1346 et la bataille de Grécy // Le Moyen Age. — Ouvr. 36, 1926. — P. 1-84, де можна знайти попередню бібліографію.

²⁴ Chroniques abrégées / Éd. Kervynda Lettenhove // Oeuvres de Froissart. — Bruxelles, 1872.— P. 17.

²⁵ Й.Шуста, розглянувши основні повідомлення про смерть Яна, висловив сумніви щодо вірогідності цієї традиції (Šusta J. Kareł IV. Otec a syn. — S. 505— 512). Сумнівно, щоб Ян мав страусові пера на своєму нашоломнику в день битви. Одне з джерел говорить радше про соколині пера. Схоже, немає свідчень про те, що Ян послуговувався девізом «Ich dien». Едуард III замовив панахиду по королю та відправив його тіло до Люксембурга. Останки Яна також не мали спокою. Після декількох перенесень їх знайшов у 1833 р. король Пруссії Фрідріх Вільгельм IV серед колекції антикварних речей. Він наказав перенести їх до каплиці Саарбурга, звідки у 600-ту річницю смерті Яна, 26 серпня 1946 р., їх перевезли назад до Люксембурга.

²⁶ Заслуга пролиття нового світла на економічні реформи першого Анжуйського короля Угорщини належить угорському історику Б.Гоману: Нотап В. Gli Angiovini di Napoli in Ungheria 1290-1403. — Roma, 1938. — S. 149-243.

Поиск по сайту: