ФРЕНСІС ДВОРНІК

Френсіс ДВОРНІК

СЛОВ'ЯНИ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ІСТОРІЇ ТА ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Дух і Літера

Київ 2000

ЗМІСТ

ПРО АВТОРА

ПЕРЕДМОВА

ВСТУП

Розділ І. ЄВРОПА ДО XIII СТОЛІТТЯ

Поява слов'янських та германських народів на європейській політичній арені — Моравська імперія та наслідки її падіння — Провідна роль Німеччини у політиці Центральної Європи. Слов'яни у західній та східній культурних сферах — Піднесення та криза Київської Русі — Посилення папства до XIII ст. — Приниження ідеї імперії — Генріх VI та Фрідріх II — Папству не вдається утвердити політичне верховенство за sacerdocium — Політична роздробленість Німеччини — Німецьке просування у Прибалтиці, в Пруссії та Лівонії — Економічний розвиток у Німеччині та Італії— Пожвавлення культурного життя в Європі — Поширення мирського духу в літературі — Захід змагається зі Сходом

Розділ II. ОСТАННІ ПРЖЕМИСЛОВИЧІ, БОГЕМІЯ ТА ПОЛЬЩА

Пржемисл І Богемський отримує королівський титул — Блаженна Анежка Богемська, імператорів син та король Англійський — Король Вацлав І та Австрія — Пржемисл II, Польща та Литва — Унія Австрії з Богемією — Пржемисл П та Рудольф Габсбурзький — «Маніфест полякам» — Вацлав П, король Богемії і Польщі — Чесько-Польсько-Угорська імперія? — Після згасання чеської національної династії

Розділ III. ЯН БОГЕМСЬКИЙ, ІМПЕРАТОР ЛЮДОВІК IV ТА ПОЛЬЩА

Імператор Генріх VII Люксембурзький, Франція та Італія — Ян Люксембурзький, король Богемії, мандрівний лицар — Папа Іоанн XXII, його податкова система та італійська політика, інтереси Франції в Італії — Перший конфлікт між Людовіком IV та папою, Ян Богемський як посередник — Коронація Людовіка IV в Римі, Марсилій Падуанський та його революційні ідеї — Італійська авантюра короля Яна — Безуспішна Янова спроба нового посередництва між імператором та папою — Претензії Яна на королівство Польське, скрутне становище Локетека в Польщі — Коронація Локетека та союз з Угорщиною і Литвою — Ян Богемський, Польща й Тевтонський орден — Казимир Польський, втрата Сілезії на користь Богемії та Померелії на користь ордену — Нова криза у польськочеських відносинах — Людовік IV, Ян Богемський та Рензька Декларація — Остаточний розрив між Людовіком IV та Богемією — Климент VI обирає Янового сина Карла своїм кандидатом на німецький трон — Карла обрано королем Німеччини — Смерть Яна в битві при Кресі та оцінка його правління у Богемії

Розділ IV. КАРЛ IV, ІМПЕРАТОР ТА КОРОЛЬ БОГЕМІЇ, І КАЗИМИР ВЕЛИКИЙ, КОРОЛЬ ПОЛЬЩІ

Виховання та вдача Карла — Боротьба за імператорський трон — Правління Карла в Німеччині — Італійська політика Карла — Карл і Кола ді Рієнцо в Празі — Перший італійський похід Карла, критика з боку Петрарки — Другий італійський похід Карла — Імператор Карл і королівство Арелат — Золота булла — Судові та економічні реформи в Богемії, «Maiestas Carolina» — Територіальні здобутки Богемського королівства — Торговельна політика Карла, контроль над водними шляхами Одером та Ельбою — Прага, столиця імперії — Карл і Габсбурги — Польська експансія на Схід за Казимира — Об'єднання Польщі Казимиром — Казимир, Карл IV і Тевтонський орден — Краківський з'їзд — Успіх Казимира на Сході та проти Бранденбургу — Наступництво по Казимирові — Людовік Анжуйський, король Польщі — Люксембурзька кандидатура на польський трон — Карл забезпечує німецький трон своєму синові Вацлаву — Карлова імперська політика

Розділ V. ДРУГЕ БОЛГАРСЬКЕ ЦАРСТВО. ПІДНЕСЕННЯ СЕРБІЇ

Балкани між Сходом і Заходом — Серби, болгари та Західна імперія — Латинські та візантійські впливи у Сербії — Болгарія, папство та Латинська імперія — Сербія, Рим та Нікея — Дводія короля Стефана, її пояснення — Цар Асень II, Рим, Угорщина та Латинська імперія — Згубні наслідки монгольської навали на Балканах — Новий політичний союз на Балканах і тріумф Михаїла Палеолога — Угорщина та південні слов'яни — Державна експансія хорватів і піднесення Боснії — Підступність імператора Михаїла на соборі в Ліоні, занепад Болгарії — Провідна роль сербів на Балканах — Переможне піднесення Сербії за царя Стефана Душана — Занепад Сербії, завоювання Болгарії турками та поразка сербів на Косовому Полі

Розділ VI. ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ СЕРЕДНЬОВІЧНИХ СЛОВ'ЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ

Давній слов'янський принцип поділу влади подолано у Богемії — Найдавніший політичний устрій Богемії — Виникнення чеської знаті — Характерні риси чеського феодалізму, «земське право» — Перетворення знаті на особливий клас — Становище вищого духо- венства та бюргерства в Богеми — Богемія як дуалістична держава — Спроби створення нового правничого кодексу — «Maiestas Carolina», корона як символ держави — Особливості формування польської знаті — Становище вищого духовенства і бюргерства в Польщі — Польська знать як правлячий клас — Corona regni Poloniae, regnum — престолонаслідування в Польщі, реформи Казимира — Адміністративні реформи — Словенці — Словаки і політичний розвиток Угорщини — Матуш Чак і словаки — Реформи королів Анжуйської династії і словаки — Політичний статус хорватів — Хорватські сабори, угорський вплив у Славонії — Збереження римсько-візантійського права в Далмації. Дубровник (Рагуза) — Устрій Другого Болгарського царства за візантійським зразком — Візантійські та західноєвропейські елементи у середньовічній Сербії — Походження сербської аристократи, pronoia, релігійна ситуація, сербські міста, Законник Душана

Розділ VII. КУЛЬТУРНІ ЗДОБУТКИ СЛОВ'ЯН ЗА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Вестернізація чеського християнства, латинська релігійна поезія в Богемії — Оригінальні латинські твори в Богемії — Чеські переклади латинських творів — Чеські прозові та віршові твори — Чеськаепічна поезія і проза, її західні зразки — Старочеська світська лірика та її відношення до лірики Провансу й Німеччини — Національні чеські почуття в Богемії — Історичні твори, ініціювання Карла IV — Ранній гуманізм у Богемії — Чеська devotio moderna, її представники та зв'язки з голландським рухом —- Готичне мистецтво Богемії — Культурний поступ у Польщі, перші латинські твори — Поступове піднесення польської літератури під чеським впливом — Образотворче мистецтво в Польщі — Літературна діяльність у Болгарії — Сербська література — Візантійське тло болгарського мистецтва — Сербська архітектура — Самобутність сербського живопису

Розділ VIII. РЕФОРМАЦІЯ В ЧЕХІЇ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

Характер Вацлава IV — Його перший конфлікт з архієпископом — Вища знать протистоїть Вацлаву — Зростання непопулярності влади Вацлава в Німеччині — Зміна Вацлавом церковної політики призводить до його повалення в Німеччині — Нові політичні заворушення в Богемії — Наростання занепаду церковного життя в Богеми —- Чеський реформаційний рух — Реформаторська діяльність Яна Гуса — Учення Вікліфа та його вплив на чеських реформаторів — Конфлікт між німецькими та чеськими магістрами з приводу вчення Вікліфа — Нова зміна у церковній політиці Вацлава та її наслідки для реорганізації університету — Ян Гус і зловживання у продажу індульгенцій — Вигнання Гуса — Король Сигізмунд, Ян Гус і Констанцький собор — Процес над Гусом і його трагічна смерть. Фатальна помилка — Учення Яна Гуса — Бурхлива реакція на смерть Яна Гуса в Богемії, піднесення чашників — Помірковані та радикали — Нові заворушення та смерть Вацлава — Опір чехів Сигізмундові, лідер опозиції Ян Жижка — Проголошення Чотирьох статей — Гуситські війни — Поразка радикального крила та прийняття Чотирьох статей Базельським собором — Причини піднесення радикальних рухів у Богемії — Чашники та наступник Сигізмунда. Конфлікт короля Іржі з папством — Радикальний реформатор Петро Хельчицький — Виникнення Чеських братів

Розділ IX. РУСЬКІ КНЯЗІВСТВА, ПІДНЕСЕННЯ ЛИТВИ Й МОСКВИ, ЯГЕЛЛОНСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

Німецькі військові ордени та північні руські князівства — Галичина, Волинь і Латинський Захід — Литва та Руські князівства — Рання історія Москви — Дмитрій Донськой — Ягайло Литовський, Москва і Польща — Нагода для Вітовта об'єднати руські землі навколо Вільна — Литва та Польща — Релігійні плани Вітовта — Великий князь Василій I і візантійський імператор — Нетривкий успіх Вітовта

Розділ X. ЯГЕЛЛОНСЬКА ДИНАСТИЧНА СПІВДРУЖНІСТЬ І ТУРЕЦЬКА ЗАГРОЗА

Син Ягайла Владислав, король Польщі, обраний королем Угорщини — Сигізмунд Угорський та останні дні Сербії — Владислав, «герой Варни» — Завоювання Сербії, Боснії, Герцеговини, Зети й Албанії Мегмедом II — Матяш Корвін і Владислав Ягеллончик, король Богемії та Угорщини — Король Польщі Казимир IV і Литва — Просування турків до південного кордону Польщі — Згубний похід Яна Ольбрахта до чорноморських портів — Успіхи. Олександра в Криму — Сигізмунд І Польський і Габсбурги — Трагічна смерть короля Людовіка Ягеллона при Могачі — Габсбурги посідають місце Ягеллонів у Богемії та Угорщині — Габсбурги, останні Ягеллони і турки

Розділ XI. РІЧ ПОСПОЛИТА Й ПРИБАЛТИКА

Заворушення в Пруссії після польської перемоги під Грюнвальдом — Прусський Союз, Польща поновлює суверенітет над Пруссією та Померанією — Альбрехт Бранденбурзький і секуляризація Герцогської Пруссії — Польсько-Литовські успіхи в Лівонії — Відгомін лівонських справ у Речі Посполитій: Люблінська унія, 1569 р.— Пасивна політика Польщі в Пруссії

Розділ XII. РОЗВИТОК МОСКОВІЇ ТА ЇЇ ВІДНОСИНИ З РІЧЧЮ ПОСПОЛИТОЮ

Боротьба Василія II за московський престол і його нова політика щодо татар — Литва і збирання Василієм східноруських земель — Василій II і Флорентійський собор — Москва, Річ Посполита і Візантія — Іван III, великий збирач — Іван III, Казимир Польсько-Литовський і татари — Іван III, візантійська принцеса Зоя-Софія, папа й Туреччина — Василій ПІ продовжує Іванову політику збирання земель — Перемоги Івана IV над Казанню та Астраханню і російська експансія в Сибірському ханстві — Успіхи Івана IV в Прибалтиці — Іванова кандидатура на польський трон і невдачі в Прибалтиці — Іван IV і знать. — Іван IV та арена європейської дипломатії — Федір І, Руський патріархат і згасання династії Рюриковичів

Розділ XIII. РЕНЕСАНС І СЛОВ'ЯНИ. СЛОВ'ЯНСЬКІ КУЛЬТУРНІ ЗДОБУТКИ У XV-XVI ст.

I. Відродження в Італії, Нідерландах, Франції та Німеччині; його вплив на слов'ян — Чеська літературна діяльність як відображення релігійної боротьби XV ст., літературний доробок Гуса і гуситів — Чашники та романісти — Збереження гуманізму в Моравії, нові гуманістичні впливи з Італії — Чеські гуманісти — Німецький гуманізм і його вплив на Чеських братів — Відродження, чеська історіографія та художня література. Ренесанс у чеському мистецтві

II. Перші польські контакти із західним гуманізмом — Польські королі та гуманісти — Золотий вік, твори польських, авторів про мистецтво урядування — Польська національна література — Миколай Рей — Видатний польський поет Ян Кохановський — Сучасники таепігони Кохановського — Ренесанс у польському мистецтві — Польські культурні впливи в Литві, Західній і Південній Русі; перші літературні твори білоруською та українською мовами — Реакція православних проти унії, православна полемічна література

III. Східноруська література XIII-XIV ст. відбиває національні потрясіння —- Піднесення Московії і відображення опору їй у літературі XV ст., південнослов'янські літературні впливи — Перші руські єресі і полемічна література — Максим Грек — Відображення в літературі московської об'єднавчої ідеології — Італійський Ренесанс та східноруське мистецтво — Іконопис, російське національне мистецтво

IV. Гуманісти Далмації та Дубровника — Перші хорватські лірики й драматурги — Золотий вік дубровницької поезії — Характер далматинського літературного доробку— Італійський Ренесанс у далматинському мистецтві

Розділ XIV. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ЗАХІДНИХ І ПІВДЕННИХ СЛОВ'ЯН У XV-XVII ст.

Соціально-економічні зміни у Західній Європі — Монархічна ідея та західний парламентаризм — Кодифікація західного права та морська експансія — Німеччина втрачає міжнародні торговельні шляхи — Нові зернові ринки пожвавлюють німецьке сільське господарство — Занепад королівської влади у Богемії за Ягеллонів — Богемські сейми, магнати, рицарі, городяни — Проблеми селянства й гуситів — Запровадження кріпацтва в Богемії — Чеське правознавство — Занепад королівської влади в Польщі, виникнення польського сейму — Знать контролює уряд — Занепад польських міст — Експлуатація польських селян знаттю — Спроби кодифікації польського законодавства — Становище Литви перед унією з Польщею — Литовські незалежницькі настрої попри унію — Поступова асиміляція польських інституцій — Великокнязівська рада, виникнення литовського Сейму — Унія і Литовські статути — Посилення польського впливу в руських землях — Католики, уніати та православні — Наростання відмінностей між Південною, Західною та Східною Руссю: українці, білоруси та великороси — Посилення впливу магнатерії в Угорщині та Словаччині — Політичне й національне життя хорватів; венеціанці та Далмація — Дубровницька республіка — Суспільно-політичний устрій Османської імперії та його поширення на сербів і болгар — Слов'янські елементи в турецькому війську та адміністрації — Глибокі зміни в суспільному житті сербів і болгар — Церква, Сербський патріархат — Занепад політичного життя Туреччини та утиски християнського населення — Спроби повстання, гайдуки, ускоки — Серби та болгари під час турецьких війн, католики у Болгарії — Міграція сербів до Угорщини

Розділ XV. РОЗВИТОК МОСКОВСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА; СОЦІАЛЬНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ У СХІДНІЙ РУСІ

Демократичні риси в Київській державі — Автократичні тенденції у Володимиро-Суздальському князівстві — Зникнення міських зборів (віче) — Запровадження в Московії принципу престолонаслідування — Тріумф самодержавства — Москва та монгольські хани — Візантійські політичні ідеї в літературі Київської Русі — Ідеологічне підґрунтя московського самодержавства — Руська церква підтримує монархію — Релігійна єдність веде до політичної єдності — Великий князь Московський як захисник православ'я, нова хвиля візантійських політичних ідей сягає Москви — Москва як Третій Рим — Монгольські впливи, на зміцнення московського самодержавства — Московські князі відмовляються від візантійської спадщини. Відмінності між візантійським та московським самодержавством — Церква й царі — Московське військо реорганізовано за монгольським зразком — Урядування в Московії; монгольський вплив у правознавстві, візантійський вплив на законодавство — Соціальні зміни в Московії — Помісна система з обов'язком військової служби, запроваджена Іваном III — Міста й селянство в Московії — Іван IV та вища знать — Заходи Івана проти аристократії — Опричнина, режим терору — Іванова концепція самодержавства

Розділ XVI. РЕФОРМАЦІЯ І СЛОВ'ЯНИ

Ренесанс і занепад церковного життя — Реакція віруючих — Гуманісти і церковна реформа — Лютер, Цвінглі, Кальвін

І. Релігійне становище у Чеських землях —- Лютер, чашники та Чеські брати — Фердинанд 1, неочашники, Брати й католики — Успіхи Реформації за правління Максиміліана II, Confessio Bohemica — Католицька, лютеранська, філіппістська та кальвіністська течії — Рудольфова Грамота Величності, свобода віровизнання — Католицька реакція, революція протестантських станів — Обрання Фрідріха, розгром у битві на Білій Горі — Реформація серед лужицьких сорбів, виникнення сербської літератури — Поширення Реформації у Північній Угорщині — Лютеранство в словаків та німців, кальвінізм в угорців — Свобода віросповідання й утворення в Угорщині лютеранської та кальвіністської церков — Католицька Контрреформація і словаки.

II. Становище в Польщі — Пруссія як центр лютеранської пропаганди — Варшавська конфедерація, поширення лютеранства і кальвінізму. Чеські брати в Польщі — Спроби утворення польської національної Церкви — Антитринітаріанство — Гозій та єзуїти — Кінець Реформації у Польщі — Вплив Реформації на польське культурне життя.

III. Прімож Трубар, словенський Лютер — Реформатори як засновники словенської літератури — Католицька Контрреформація наслідує методи протестантських реформаторів — Поширення Реформації серед хорватів — Протестантська хорватська література — Хорватські реформатори Фляцій і Вергет — Католицька Контрреформація, створення сербо-хорватської літературної мови — Протестантські й католицькі ідеї панславізму, Крижанич — Протестантська пропаганда серед православних слов'ян — Протестантизм та східні слов'яни — Протестантизм і Московія.

Розділ XVII. ГАБСБУРГИ, МОСКОВІЯ, ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА ДЕРЖАВА Й БОГЕМІЯ

Піднесення Габсбургів — Перші контакти з Московією — Московсько-Габсбурзький союз — Сигізмунд, Василій III та Габсбурги — Віденський конгрес (1515 р.) — Взаємовигідна дружба Габсбургів та Московії — Максиміліан, Іван IV та польське міжкоролів'я — Утвердження Стефана Баторія, Рудольф II, Федір — Габсбурги, Замойський та Борис Годунов — Замойський, Габсбурги та Придунайські князівства — Імперські змагання Карла V — Політичні погляди Філіппа II та їх крах — Провідні ідеї іспанського монархічного абсолютизму — Австрійські Габсбурги переймають іспанські погляди — їх застосування до Богемії — Опір монархічним планам Фердинанда II з боку Данії, Франції та Швеції — Кінець Тридцятилітньої війни, Вестфальський мир (1648 р.), руїна Богемії — Літературна діяльність чеських вигнанців, Коменський, Жеротін — Чеська література Контрреформації — Чеські патріоти, занепад чеського національного життя — Чеське та словацьке мистецтво бароко

Розділ XVIII. ПОЛЬЩА, СМУТНИЙ ЧАС МОСКОВІЇ ТА НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

Поразка Сигізмунда III у Швеції та невдача реформ — Борис Годунов, Лжедмитрій, Шуйський — Поляки в Москві — Втрати на Балтиці, виникнення козацтва, перше польське зіткнення з Туреччиною — Козаки як захисники православ'я — Повстання Хмельницького, Московія та Україна, Переяславська угода — Реакція Польщі, Гадяцька унія, поділ України між Польщею та Московією — Авантюра Дорошенка, Польщі загрожує Туреччина — Перемоги та розчарування короля Яна Собеського — Польське економічне та культурне відставання — Польська барокова література відбиває національні культурні та політичні ідеї — Особливості польського мистецтва бароко

Розділ XIX. МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ПЕРШИХ РОМАНОВИХ

Три царі — Московія, Швеція, Польща, Туреччина — Експансія на Півночі та в Сибіру — Реформи Філарета — Умови Уложення 1649 р. — Нововведення в оподаткуванні та урядуванні — Початки промисловості та західні впливи — Соціальні заворушення — Собор (Народні збори) — Виклик царському самодержавству, російське двовладдя — Никонівська реформа богослужіння — Розрив між патріархом і царем — Никон і західна теорія переваги духовної влади — Візантійська концепція царювання — Візантинізація царського двору? — Старообрядці — Іноземці та київська наука в Москві — Московські історичні твори — Нова течія в біографічній літературі — Українські вчені та письменники — Українська та московська поезія — Виникнення російської драми — Західні романи в московській літературі — Московська архітектура та вплив бароко — Нові течії в московському живописі

Розділ XX. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ ТА СЛОВ'ЯНИ

Юність Петра — Азовські походи, подорож за кордон, перші реформи — Вторгнення до Польщі, заснування Санкт-Петербурга, перемога під Полтавою — Поразка на Пруті перешкоджає Петровому просуванню на Півдні — Перемоги на Балтиці, народження імперської Росії — Союз із Пруссією проти Польщі — Успіхи на Далекому Сході, на Півночі та на Каспійському морі — Династичні прикрощі — Концепцію централізованої держави з абсолютним монархом трансформовано західними ідеями — Утилітарна концепція держави в Петровських реформах — Міркування, що спонукали Петра до згубних церковних реформ — Петрів теоретик Феофан та його політична філософія — Святійший Синод як протестантська консисторія? — Поступове перетворення Синоду на бюрократичну інституцію, марні спроби змін — Петрові спадкоємці продовжують традиції Рюриковичів та перших Романових, Росії не вдається зберегти за Богемією Сілезію — Найчорніші дні чеського народу за Марії-Терезії та Йосифа II — Пруссія та Росія кладуть край польській незалежності — Провал «грецького проекту» Катерини II — Французька революція вгамовує цікавість Катерини до нових суспільних та політичних ідей — «Залізна завіса» Павла І, Олександр І повертається до реакційності та деспотизму — Кримська війна, реформи Олександра II не задовольняють Герцена й Бакуніна — Реакція за Олександра III та Миколи II, пророцтво Ключевського, революція 1917 р. — Російська імперія, польські змагання, герцогство Варшавське, Царство Польське — Національне відродження слов'янських народів в Австрії — Революція 1848 р., панславістська ідея — Російська імперія та визволення румунів, греків і південних слов'ян — Нова влада здійснює мрії Рюриковичів і Петра Великого

ПЕРЕЛІКИ ПРАВИТЕЛІВ

БІБЛІОГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ

ІСТОРИЧНІ МАПИ

FRANCIS DVORNIK. ТНЕ SLAVS IN EUROPEAN HISTORY AND CIVILIZATION

Фундаментальна праця відомого американського історика чеського походження, який багато років працював у наукових інституціях Європи та Америки. Книга присвячена основним подіям і явищам в історії та культурі слов'янських народів протягом найскладнішого періоду Центральної та Східної Європи з XIII до XVIII ст. Детально розглянуто політичні та релігійні чинники історії слов'янства, культурні імпульси, що надходили з візантійського Сходу та латинського Заходу.

Книга покликана сприяти з'ясуванню внеску слов'ян у політичний та культурний розвиток світу, реального історичного сенсу «слов'янської єдності» і водночас розумінню історії слов'ян як частини історії Європи загалом. Книга є одним з основних посібників, на яких виховуються численні покоління західних славістів.

Посібник адресовано студентам і викладачам вузів гуманітарних напрямків освіти, науковим працівникам, а також усім читачам, що їх цікавить роль і місце слов'ян в історії європейської цивілізації.

Дворнік Ф. Слов'яни в Європейській історії та цивілізації / Пер. з англ. — К.: Дух і Літера, 2000. — 528 с.
ISBN 966-7888-02-9

ФРЕНСІС ДВОРНІК

(* Пер. з англ. за виданням: Ševčenko I. Francis Dvornik // Byzantium and the Slavs. — Cambridge; Napoli, 1991. — P. 571-579.)

Френсіс (Франтішек) Дворнік народився 14 серпня 1893 р. в моравському селі Хоміж. Коли хлопчик підріс, то виявив такі здібності, що йому призначили священицьку кар'єру — звичайний шлях соціального сходження за тих часів. Він помер у 82-річному віці 4 листопада 1975 р., в тому самому місці, де й народився — у батьківській домівці, у своєму рідному селі, коли приїхав на відвідини зі Сполучених Штатів. Службу на його похороні правили два єпископи і сто двадцять священиків; президенти академій надсилали телеграми співчуття, а його некрологи з'явилися у провідних газетах світу. Вчені, прелати й миряни звідусіль віддавали шану людині, яка змінила наші погляди на історію Візантії, слов'янства та римської церкви, виробила широкий синтез слов'янської цивілізації від початків до нового часу й прослідкувала розвиток візантійських політичних ідей від витоків на Стародавньому Сході до відображення у повізантійській Східній Європі.

Науковий доробок Дворніка не тільки надзвичайно великий — 18 книжок і монографій без урахування перекладів та уточнених перевидань, понад 130 статей і понад 60 рецензій, — але й дуже розмаїтий, від монографії про св. Вацлава до історії вселенських соборів. Тим не менш, Дворнік у своїх працях ніколи не відступав від трьох головних предметів, взаємопов'язаних між собою: ранні зв'язки між Візантією та слов'янами, що вилилися в місію Кирила й Мефодія; стосунки між православ'ям і Римом аж до історії Фотієвої схизми, які він вивчав з надією, що об'єктивне наукове опрацювання прискорить відновлення єдності церков; нарешті, середньовічні витоки подальшого розвитку Східно-Центральної Європи.

Три чинники біографії та особистості Дворніка вплинули на вибір цих тем і спосіб, у який він їх трактував. По-перше, його моравське походження, внаслідок чого він добре знав про Кирила й Мефодія. їхня місія була призначена для Моравії; їхня традиція сприяла національному відродженню XIX ст. у богемських і словацьких землях; у дослідженнях про слов'янських апостолів відзначилися попередники Дворніка — чеські вчені, такі як Шафарик і Пастрнек. Другим чинником був його духовний сан. Це привернуло його увагу до контактів між східною і західною церквами — іншій традиції, що в чеських землях постала ще в останні роки перед падінням Візантії. Справді, як католицький священик, він був близько причетний до справи об'єднання, але в іронічному дусі та в традиції відкритості до Сходу, які переважали на його батьківщині; формальна ж освіта семінариста дала йому способи чітко формулювати значні обсяги міркувань — якість, визначальну для його подальших праць. По-третє,

Дворнік був обдарований природженим розумінням політики й мав до неї певну схильність, беручи участь замолоду в політичному житті своєї країни, як удома, так і згодом на еміграції. Це пояснює його тенденцію до вивчення церковних проблем Середньовіччя насамперед як політичні конфлікти й сутички за територію й прибутки, а не як конфлікти вчень чи протистояння інтелектів.

Навіть його здоровий глузд, який сприяв його успіху як вченого, і його безпомилкову проникливість у визначенні, що є основним, а що — випадковим, можна пов'язати з його походженням. Але основні риси його величі — розум, здатність розглядати історію як сукупність великих взаємопов'язаних цілих і щира пристрасть до писання — були його власними, а не запозиченими в оточення.

У 1912 р. Дворнік вступив на Кирило-Мефодіївський Теологічний факультет в Оломоуці. 1916 року він був висвячений на священика і кілька подальших років опікувався своєю німецькомовною сільською паствою. У 1919 р. він був зарахований до Карлового університету в Празі, а через рік переїхав до Парижа. Саме в Сорбонні під керівництвом великого Шарля Діля він сформувався як візантиніст. Одначе, він не облишив ні свої слов'янознавчі студії, які він продовжив в Інституті слов'янських досліджень, ні свій інтерес до політичних справ, який 1923 року приніс йому диплом Школи політичних наук. Його дисертація на докторський ступінь (Doctorat-és-Lettres) з'явилася 1926 р. її назва «Слов'яни, Візантія і Рим» відбивала напрямок його подальших досліджень протягом всього життя, а видання уславило молодого вченого. У книжці йдеться про вплив слов'янських вторгнень на церковну організацію на Балканах, місію Кирила й Мефодія і про змагання Рима, Константинополя і Франкської імперії за Болгарію, чия територія частково збігалася з церковною провінцією Іллірією. Двома роками пізніше, у 1928 р., Дворнік став професором Карлового університету. Його увагу тепер привернуло одне з головних джерел, використаних у дисертації, а саме слов'янські Житія Кирила й Мефодія. Наслідок його досліджень з'явився 1933 року під назвою «Легенди про Костянтина і Мефодія з погляду Візантії» (перевидано 1969 р.). Це було перше з двох найбільших досягнень його наукового життя. Назва книжки засвідчувала метод автора — вивчення Житій не з погляду Моравії як місця призначення апостолів, а з погляду Константинополя, де їхня місія розпочиналася і була задумана. Мета книжки могла полягати в подоланні сумнівів, висловлених щодо Житій західними вченими, і зокрема відомим берлінським професором Олександром Брюкнером, але підхід був обгрунтованим, бо Житія справді є такою ж мірою зразками візантійської літератури, як і слов'янської. Дворнік не тільки встановив достовірність цих двох найдавніших літературних свідчень, написаних слов'янською, але й збагатив наші знання про візантійську політичну і культурну історію IX ст. Усі його подальші роботи про Кирила й Мефодія були опрацюваннями здогадів 1933 року та інтегрували результати пізніших текстологічних і археологічних досліджень у систему, яку він тоді створив.

Друге видатне досягнення наукового доробку Дворніка полягало в поновній постановці Фотієвого питання, однієї з causes sélčbres (* Головні причини (фр.). — Ред.) середньовічної історії. Із Середніх Віків Фотія завжди звинувачували у схизмі, яка розірвала шати церкви, але Фотій був ще й ученим мужем, учителем Кирила, Апостола слов'ян. Постать цього патріарха IX ст. набула ваги в попередніх книжках Дворніка. Тепер він мав зазнати реабілітації. Книга «Фотієва схизма, історія й легенда» була в основному завершена французькою мовою до 1939 р., але не з'являлася до 1948 р., коли вийшла друком в Англії. В ній Дворнік висловив те, що відтоді стало давно відомим — відколи його погляди стали загальноприйнятими — але 30 років тому це був виклик панівній думці щодо патріарха. З узурпатора патріаршого престолу й затятого супротивника Рима, двічі відлученого папою від церкви, Фотій перетворився на помірковану особу, яка примирилася зі своїм попередником і вдруге папою не відлучалася. Ці відомості, як і заява, що антиФотіївський собор 869-870 рр. був вселенським, виявилися, як показав Дворнік, середньовічним фабрикуванням. В одному місці своєї праці, Дворнік зробив завуальоване припущення, що Фотій, православний святий, міг би заслуговувати на канонізацію також і католицькою церквою. Католицька церква сприйняла ці нові погляди, хоча й добре порадившись, перш ніж це зробити. По-перше, інші католицькі вчені почали незалежно приходити до подібних Дворнікових висновків, навіть якщо їхнім роботам і не вистачало широти його всеохоплюючого погляду; по-друге, мінялося ставлення Риму до Сходу. Врешті-решт, спершу збентежуючі думки монсеньйора Дворніка були санкціоновані, оскільки його було призначено радником Підготовчої комісії Другого Ватиканського собору.

Ми завдячуємо гострому політичному чуттю Дворніка збереженням рукопису Фотія. Події 1938 р. застали його за кордоном, і після окупації Гітлером Праги у 1939 р. він урвав свої зв'язки з Чехословаччнною. З цим рукописом у 1940 р. він утік з Франції до Англії і провів роки війни і кілька наступних, поділяючи свій час між обов'язками капелана евакуйованого до Суссексу монастиря, і студіями в Британському музеї: там він переробив свого Фотія і написав книжку «Творення Центрально-Східної Європи». У цій праці, виданій 1949 р., він торкнувся того факту, що в Центрально-Східній Європі ніколи не постала велика слов'янська держава; внаслідок цього, бракувало зв'язку між Сходом і Заходом, і Київська Русь, попри свої ранні зв'язки із Заходом, повернулася до своїх візантійських наставників. Книга стосується періоду X-XIII ст., але упередження перших повоєнних років, навряд чи не позначилися на міркуваннях автора.

У 1948 Дворніка запросили до Думбартон Оукс як професора за сумісництвом, і він, таким чином, потрапив до орбіти Гарварду. Постійне призначення в Думбартон Оукс наступного року, коли він став професором з візантійської історії, стало початком останнього, довгого, стабільного й незворушного періоду його життя. Він мав змогу присвятити себе праці й випустив низку визначних книжок, присвячених основній темі його досліджень, а саме «Ідея апостоличності у Візантії та Легенда про Апостола Андрія» (1958), «Вселенські собори» (1961), «Візантія й Римська першість» (1964), «Рання християнська й візантійська політична філософія. Походження й тло» (1966), «Візантійські місії серед слов'ян: Святі Костянтин-Кирило й Мефодій» (1970). Водночас він дуже прислужився Думбартон Оукс і Гарварду. Особливо він переймався проблемами бібліотеки Думбартон Оукс, чиє зібрання тоді швидко зростало, і часто брав участь у щорічних симпозіумах, двома з яких він керував або допомагав керувати. Двічі, в 1951 і в 1956 рр., він читав курси в Кембріджі; завдяки цьому досвідові він усвідомив потребу всебічної праці зі слов'янської історії для англомовних студентів. Його два томи, «Слов'яни: їх давня історія та цивілізація» та «Слов'яни в європейській історії та цивілізації», опубліковані відповідно в 1956 і в 1962 рр., ґрунтувалися на його гарвардських лекціях.

Його відставка у 1964 р. не позначилася на умовах і ритмові його праці. Він залишився мешкати в Думбартон Оукс, завжди готовий допомогти своїм колегам, відвідувачам і персоналу. Він був людиною непретензійною, відвертою й щиросердною, толерантною й винятково щедрою. Хоча він поціновував почесті, якими був осипаний наприкінці життя, він зберігав простоту curé de campagne (*Сільський священик (фр.). — Ред.). Але цей curé пропонував своїм гостям найвитонченіші французькі вина й вишукані наїдки, подавав заклопотаному юнаку заспокійливу й мудру пораду, пропам'ятну ясністю та стриманістю. Тож не дивно, що він відчув поміркованість у Фотії.

Ігор Шевченко

Поиск по сайту: