Структура цінності права

Якщо поставити питання про структуру цінності права, то слід почати з того, що вона має дві основні складові. По-перше, право як засіб регламентації функціонування та розвитку суспільства, послаблення у цих процесах ролі сваволі та хаотичності є визначним фактором соціального прогресу, і через це має інструментальну цінність. По-друге, право виступає самостійною культурною цінністю (поняття культури береться в широкому розумінні).

Почнемо з першої складової. Вона проявляється в тому, що право є засобом оптимальної реалізації інших цінностей культури, насамперед свободи (відповідно до історичного характеру кожної даної епохи). Право дає можливість узгодити притаманні кожному члену суспільства домагання свободи, взагалі розумного розв'язання конфліктів у суспільстві, створення умов безпеки для його членів, забезпечення надійного і гарантованого простору для діяльності особи. Причому таким чином, щоб вивільнити соціальну енергію і уможливити функціонування та подальший розвиток суспільства. Причина полягає в тому, що право забезпечує регламентацію вказаних процесів, вносячи до соціальної ситуації нормативні начала, регулюючи соціальні відносини за допомогою чітко визначених у формальному відношенні норм.

Право є насамперед уявленням про свободу і основним засобом її забезпечення, оскільки втілює це уявлення у норми поведінки, гарантовані організованою силою держави, її інститутами. На цій підставі грунтується гегелівська характеристика ідеї права як свободи ¹. Дальше розширення свободи особи у суспільстві також може бути здійснене тільки за допомогою права. Можна сказати, що свобода людини є сутністю права, але свобода не будь-яка, а лише певним чином визначена і забезпечена ². Колишнє радянське право було спрямоване на гарантію «не прав громадянина, – зауважує Б.Ф.Чміль, – а виконання ним його обов'язків»³.

Можна сказати, що створення держави також є результатом прагнення до свободи. «У свободі слід виходити не з одиничності, з одиничної самосвідомості, – пише Гегель, – а лише з її суті, бо ця суть незалежно від того, знає людина про це чи ні, реалізується у вигляді самостійної сили, в якій окремі індивіди не більш ніж моменти; держава – це хода Бога у світі; його підставою служить влада розуму, що здійснює себе як волю»¹. Держава у Гегеля є організованою свободою, яка стала нездоланною силою, це – соціальна плоть нескінченного розмаїття індивідуальностей. Свобода підтримується силою державної влади, набуває нормативного значення, закріплюється в офіційних документах і, отже, тісно пов'язана з законом, іншими державно-владними, загальнообов'язковими формами вираження і закріплення юридичних норм.

Разом з тим, аналізуючи суть права як інструментальної цінності, слід узяти до уваги те, що воно є також уявленням про загальний стійкий порядок, вносить його до соціального життя, уможливлює для суспільства організацію його власної діяльності через реалізацію такої цінності, як відповідальність. Регулюючи відносини між членами суспільства у цьому плані, право впорядковує соціальну ситуацію стосовно рівності між ними, справедливості, використовуючи енергетичний потенціал і самих цінностей, спрямовуючи активність членів суспільства та їх колективів на досягнення оптимальної рівноваги у суспільних відносинах, рівності, справедливості, що необхідно для нормального функціонування та розвитку суспільства.

Право є необхідним і ефективним засобом вираження та утвердження цінностей демократії, яка покликана закріпити в оптимальних цивілізованих формах свободу й відповідальність у сфері політичного життя. Оскільки це стосується форм демократії, пов'язаних з діяльністю держави, рівень нормативно-правового закріплення демократичних принципів, а також інститутів значною мірою виражає ступінь їх реального розвитку. З іншого боку, саме в умовах демократії право знаходить своє власне буття і свій власний зміст ⁴.

Право є разом з тим засобом реалізації такої цінності культури, як мораль. Вони органічно зв`язані між собою. Мораль образно називають неписаним законом, а закон – писаною мораллю. З одного боку, моральне почуття – найглибший особистий спосіб буття норми. З іншого, зміст права пронизується панівною мораллю, воно є необхідною формою існування певного кола моральних принципів. Чимало принципів моралі, існуючи як суто моральні норми, водночас виражаються і в юридичних нормах ⁵.

Можна сказати, що провідником моралі є кожна окрема галузь права. Наприклад, це стосується екологічного права. «Моральні екологічні принципи, – зазначають С.М.Кравченко та М.В.Костицький, – беруться під захист правом, так само як екологічно-правові вимоги отримують підтримку моральних норм»⁶. Норми права виникають на основі положень моралі, і разом з тим «екологічна мораль формується під впливом екологічно-правових норм»⁶. Аналогічно міжнародне право тісно пов'язане з тією сукупністю моральних принципів і норм, які регулюють систему міжнародних відносин, і які є загальнолюдською цінністю.

Зв'язок права й моралі не є однобічним. Дотримання законів, юридичних норм можна розглядати як моральну вимогу, порушення якої засуджується громадською думкою як прояв недисциплінованості, неповаги до громадського обов'язку. Взаємний зв'язок права і моралі виявляється також у тому, що мораль, яка має негативну цінність, зумовлює несправедливе законодавство, а це, своєю чергою, сприяє руйнуванню моралі в суспільстві. В.І.Ленін та його послідовники вважали за можливе для досягнення своєї мети – здійснення утопічної (принаймні для сучасного етапу світової історії) комуністичної ідеї – використання будь-яких методів аж до масового терору. Ця мораль призвела до створення тоталітарної держави і відповідного законодавства. Це. як зазначає І.Д.Білас, своєю чергою обумовило істотне знецінення норм загальнолюдської моралі, непоправимі деформації соціальної свідомості ⁷. Історія свідчить: що слабша залежність моралі від класових інтересів, то вищий моральний рівень суспільства; на визнанні цього положення будується нове політичне мислення, засноване на пріоритеті загальнолюдських цінностей.

Характерною для радянського права, зокрема, була норма, згідно з якою свідок мусив давати свідчення відносно своїх близьких родичів, якщо вони були обвинувачуваними, під загрозою кримінальної відповідальності. «‘‘Синдром Павлика Морозова’’, – зауважує з цього приводу Ю.Димитров, – один із постулатів тоталітарного режиму»⁸. Цей синдром несумісний зі звичайною людською мораллю. Тоталітарний режим залишив нам тяжку спадщину, що дається взнаки й зараз. Аби повернути народ до нового життя, потрібні генерації вільніших і відповідальніших людей ⁸.

Взаємозв'язок права й моралі – багатогранне явище. Ще один його аспект полягає в моральній оцінці використання особою своїх законних прав. У нас досить поширений однобічний підхід щодо інтерпретації моральної оцінки звернення до суду. Однак твердження, буцімто будь-яке звернення до суду ущербне з погляду моралі, – спірне, а в багатьох випадках – просто хибне. Навіть більше, обстоювання своїх законних прав слід уважати моральним обов'язком людини.

Право має значну цінність як посередницька ланка при організації виробничої діяльності суспільства, реалізації цінностей матеріальної сфери культури як способу буття людства. Історично з моменту поділу праці і виникнення товарного виробництва юридичні відносини необхідно включаються до тканини економічого життя. Право може слугувати стимулюючим фактором як примусова сила. З цією метою використовуються, зокрема, різного роду методи контролю. Зміни соціально-економічного ладу і методів господарського управління покликали до життя нові методи. Одним з них є економіко-правовий контроль, спрямований не лише на профілактику і виявлення господарських правопорушень, але й на забезпечення, економічний захист інтересів суб'єктів господарювання, підвищення ефективності їх діяльності ⁹.

Право виступає регулятором суспільних відносин, які складаються у соціально-культурній сфері. Соціально-культурне життя українського суспільства, структурно поділяючись на освіту, науку, культуру (у вузькому розумінні), охорону здоров'я та соціальне забезпечення, фізичну культуру і спорт тощо, є важливим об'єктом регулятивної функції права України. Конституція України проголошує самостійність держави у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім націям, які проживають на території країни, право вільного національно-культурного розвитку. «Важливим напрямком реалізації цих задач є розвиток і вдосконалення законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері соціально-культурного будівництва»¹⁰.

Право відіграє істотну роль і в правовому забезпеченні суспільних відносин, пов'язаних з науково-технічним прогресом, розвитком науки і техніки, запровадженням їх досягнень у практику. Наприклад, існує потреба в ефективному державному нагляді, спрямованому на гарантування безпеки атомної енергетики ¹¹. Від правильно побудованого правового регулювання залежить функціонування управління в галузі науки, підготовка наукових кадрів. Зокрема, Національною Академією наук України розроблено та введено Положення про контрактну систему організації та оплати праці наукових співробітників. Її принципові риси – укладання контрактів виключно на добровільних засадах, надання максимальних прав виконавцям науково-дослідних робіт, творчим колективам, досягнення економічних умов праці не менш вигідних, ніж у комерційних структурах, проведення експерименту з регулювання прав на об'єкти інтелектуальної власності ¹².

Марксистсько-ленінське вчення про державу і право базується на положенні про те, що право є піднесеною до закону волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя. Цінність права тут обмежується лише вагомістю, яку воно має для панівного класу, а не для особистості й суспільства в цілому. Держава в цій схемі також є знаряддям класового, політичного панування – це апарат для придушення класових ворогів. Державі, що концентрує основні засоби організованого примусу, віддається провідна роль, вона – головне знаряддя класового панування, а право виступає як інструмент держави у здійсненні класової політики.

Однобічність цього погляду має філософське підгрунтя. Воно веде свій родовід від «Маніфесту Комуністичної партії», де проголошено, що історія всіх суспільств, які існували досі, є історією боротьби класів. Цей підхід успадкував В.І.Ленін, а за ним – і його послідовники у філософії, політиці, праві. У дожовтневих працях він послуговувався для критики самодержавства загальнодемократичними гаслами. Та заледведоступився до влади, як почав обстоювати необхідність насильства і терору. На практиці це призвело до появи концтаборів, цензури та інших атрибутів тоталітарної системи.

Проте відомі з історії людства держави були не лише інструментами класового насильства, а й структурами, які об'єднували суспільство, сприяли соціальній рівновазі, уможливлювали нормальне функціонування суспільного організму. Марксистсько-ленінська концепція відображає лише одну складову взаємодії класів. Другою є співробітництво. Жоден клас не може існувати, не спираючись, хоча б частково, на інтереси інших груп і класів. Можна сказати, що фундатори марксизму-ленінізму абсолютизували момент боротьби, антагонізму, применшили значення єдності протилежностей, яка є необхідною: за відсутності єдності неможлива і боротьба. Крім того, історія людства не зводиться до діяльності класів. Для сучасного її етапу головним у природі права є те, що воно виступає засобом загальносоціального регулювання та реалізації потенціалу кожного члена суспільства в їх взаємному зв'язку, хоч і відіграє роль інструменту політичного панування. У марксистсько-ленінській теорії цінність права практично повністю зводилася до інструментальної цінності, протягом довгого часу існувала тенденція визначати його виключно як знаряддя класової держави.

Одначе цінність будь-якого інструменту не вичерпується його функціональною корисністю, тим, наскільки ефективно він дозволяє досягти певної мети. Інструмент має і власну, самостійну цінність, яка полягає насамперед вже в наявності цього інструменту в арсеналі засобів ¹³. Що стосується права, то тут слід сказати, що воно є необхідною складовою культури як способу людського життя. Слугуючи засобом утвердження в суспільстві всезагального стійкого порядку, право не просто протистоїть сваволі, беззаконню, не просто є антиподом щодо них, а виступає саме такою силою, яка проти них активно бореться. Право як інструмент має настільки високу цінність, що рівень його розвитку можна розглядати як показник соціального прогресу взагалі. Інструмент є цінним сам по собі і як своєрідне утвердження тих результатів, які досягаються з його допомогою. Власна цінність права виявляється в тому, що називається правовими засадами або духом права. Дух права полягає в прагненні для розв'язання конфліктів застосовувати лише правові методи. Це – утвердження в суспільстві забезпеченої свободи і відповідальності, рівності, справедливості, досягнення необхідної організованості, торжество високої моральності, справжнього гуманізму. Дух права знаходить вираження у формі юридичних прав і свобод особистості в її індивідуальних і колективних проявах.

Якщо вести мову про самостійну цінність будь-якого інструменту, то слід згадати, що вона визначається також тим, що цей останній є створінням людського духу, однією з цінностей культури у вузькому розумінні, тобто сукупності продуктів трудової діяльності людей, які служать їм для адаптації до середовища і підтримання їхнього соціального життя.

Цінність права в цьому розумінні виражається насамперед у тому, що звід законів будь-якої держави дає хоч і специфічну, проте досить чітку картину життя цієї держави, суспільства в цілому. Норми права минулих епох зараз є багатим, а часом і єдиним, джерелом пізнання епохи, особливостей життя народу, його культури, побуту, специфіки суспільно-політичного ладу. За твердженням Цицерона, можна знайти «як в усьому цивільному праві взагалі, так і в книгах понтифіків, і в ХІІ таблицях, зокрема, багатоманітну картину нашої минувшини»¹⁴. Російському історику В.Й.Ключевському належать такі слова: «Пам'ятки права дають дослідникові нитку до найглибших основ досліджуваного життя»¹⁵. «Право, подібно до літератури і мистецтва, є однією зі складових культури нації. І той, хто хоче зрозуміти культуру країни в єдності всіх її аспектів, що визначаються конкретно-історичними умовами місця і часу, наприклад, класичного еллінізму, культуру Стародавнього Китаю і культуру Німеччини періоду Веймарської республіки, той поряд із літературою, філософією, релігією, економікою і технікою мусить звернутись і до права тієї епохи, яку він вивчає»¹⁶, – радить М.Рейнстайн.

Саме через те, що в нормах права відображається життя людей, і притому під кутом зору можливих конфліктів, юриспруденція завжди була тісно пов'язана з мистецтвом, літературою, театром. У Стародавній Греції юридичні проблеми, конфлікти між свободою і деспотизмом безпосередньо втілювались у трагедіях Есхіла й Софокла і виносилися на сцену старогрецького театру, що був за тих часів таким популярним і авторитетним ⁴, зауважує С.С.Алексєєв.

Право слід розглядати як важливий, і при тому активний елемент духовного життя суспільства. Річ не лише в тім, що в юридичних нормах тією чи іншою мірою відображаються й закріплюються досягнення матеріальної та духовної культури. Цей бік проблеми стосується в основному інтелектуального змісту права, характеру та обсягу втілених у ньому моральних принципів. Передовсім тут слід мати на увазі, що правова форма суспільного регулювання, властивості права, в тому числі висока нормативність, формальна визначеність, засоби, що забезпечують його динамізм, процесуальні форми тощо, являють собою значні досягнення культури. Так, юриспруденція Стародавнього Риму, себто теоретичні ідеї, принципи вирішення спорів, логіка юридичного мислення, які стоять за римськими нормами права, є необхідним елементом культури тієї епохи і має не лише пізнавальне, а й практичне значення також для сучасного юриста ¹⁷.

Право виступає одним із тих засобів самоорганізації суспільства, які дозволяють відповідно до соціальних особливостей акумулювати істотні прогресивні елементи культури, що набувають нового розвитку в сучасних умовах. Відповідно, в теорії та практиці виникла категорія правової культури. Вона є одним із найважливіших інструментів суспільних перетворень. Правова культура поєднує соціальні ідеали і практику, моральні та правові цінності з практично корисною діяльністю щодо втілення в життя вимог законності. Одначе рівень її в нашій країні ще низький, про що свідчить правовий нігілізм, велика кількість порушень закону. Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, базується на її основних засадах, відображає рівень її розвитку. Задача розвитку правової культури і є «задачею запровадження в законодавство, у практику застосування закону всього того, що характеризує право як величезну соціальну цінність, явище загальнолюдської культури»¹⁸.

Можна вести мову не лише про цінність права, але й про правові цінності. До них відносяться особливі правові засоби та юридичні механізми (все те, що називається юридичним інструментарієм), які забезпечують цінність права, гарантованість прав, інститути, що виражають оптимальне співвідношення нормативного та індивідуального регулювання тощо.

Слід погодитися з Н.Неновські, що «цінність права склалася історично. Вона яскравіше виступає і може легше спостерігатися на розвинених етапах права, в його вищих і ‘‘цивілізованіших’’ формах, за умов розвинених законодавств»¹⁹.

Отже, право як цінність має досить складну структуру. Воно є насамперед інструментальною цінністю, і має в цьому відношенні низку аспектів; одночасно з іншого боку воно може розглядатися як самостійна цінність. Право є духовною цінністю, але такою, що тісно пов'язана з матеріальними цінностями, оскільки регулює відносини в економічній сфері. Воно становить водночас і соціальну, і особистісну цінність.

Це здійснюється за допомогою правових норм. Через них держава надає названим та іншим людським цінностям статусу офіційних і захищуваних. Втілюючись у чинному законодавстві, упорядкованість соціального життя, свобода, відповідальність тощо набувають певних юридичнх рис, які характеризують їх офіційний рівень, котрий визнає держава. Вони можуть бути і не записані у вигляді словесного формулювання в якомусь акті, але як принципи вони втілюються (або не втілюються) в життя через поведінку осіб, що створюють і застосовують право.

Зусилля, спрямовані на реалізацію цінностей права, радикальні перетворення, що розпочалися в українському суспільстві на шляхах його демократизації, розвитку ринкових відносин, здійснення національно-державницької ідеї через розбудову суверенної соціальної правової держави, розвиток законодавства України, вдосконалення практики його застосування, можуть досягти бажаних результатів лише за умови належного наукового забезпечення згаданих процесів з боку науки, в першу чергу юридичної.

Поиск по сайту: