В И С Н О В К И

Ми дослідили проблему співвідношення категорій цінності та істини у сфері права.

Досліджуючи галузь юридичної науки, ми з’ясували, що цінність та істинність знання (як пара співвідносних у діалектичному розумінні категорій) дозволяє виявити найглибше внутрішнє джерело його розвитку. Єдність цінності та істини має діалектичний характер, тобто передбачає відмінність між її елементами, аж до суперечності. Різновидами останньої є суперечність між наявною істинністю юридичного твердження та його бажаною цінністю, а також суперечність між наявною його цінністю та бажаною істинністю. Усвідомлення суперечності між цими характеристиками правового знання виступає вихідним пунктом пізнавального процесу в цій сфері, тобто як юридична проблема (проблемна ситуація).

Зазначений фактор перетворює юридичну істину на процес; процесом стає й цінність знань у праві. Вочевидь, істина еволюціонує в бік зростання її цінності, а цінності розвиваються в бік підвищення рівня їх істинності. Причому досягнення більш високої цінності є результатом розв’язання суперечності її на попередньому рівні з істинністю, а отримання більш об’єктивного і повного знання – результатом розв’язання суперечності між його істинністю на попередньому щаблі та цінністю. Цінність знання як відносно самостійна сутність є результатом внутрішньої суперечності між нею самою та істинністю, цінність містить у знятому вигляді істинність. З іншого боку, істинність також можна трактувати як результат внутрішньої суперечності між нею самою та цінністю, вона (істинність) містить у знятому вигляді цінність.

Істиннісно-ціннісний підхід дозволяє конкретизувати відносно права положення, згідно з якими внутрішнім джерелом розвитку знання тут є усвідомлена діалектична суперечність між знанням і дійсністю, між новими фактами і старими теоретичними уявленнями (в цьому разі наука розглядається вузько, лише як певна система знань), між думкою, образом об’єкта і самим об’єктом, між суб’єктивним та об’єктивним аспектами знання. Дані точки зору правильні, але надто загальні.

Гіпотеза (версія), до якої призводить прагнення усунути зазначену вище суперечність шляхом відповідного дослідження, також характеризується органічною єдністю істинності й цінності. Ядро її складає ідея-припущення відносно природи явища (події злочину), що потребує пояснення. Ідея найвищою мірою поєднує об’єктивність, істинність знання з прагненням до його практичного використання і через це є гносеологічним ідеалом. Тому й гіпотеза (версія), яка будується на основі ідеї, характеризується одночасно істинністю та цінністю. Вона повинна бути якомога ближчою до реального стану речей і разом з тим якомога пліднішою в теоретичному та практичному аспектах. Ці вимоги залишаються актуальними і для теорії, на яку перетворюється гіпотеза в разі експериментального підтвердження. Теорія також характеризується цінністю та істинністю в їх єдності;

Істинність і цінність складають діалектичну єдність і відносно парадигми права як світогляду юристів. Сучасна парадигма науки взагалі вбирає в себе досягнення наукової та філософської думки; вона є діалектичною, відповідно до неї джерелом розвитку виступають суперечності, які своєю чергою слід розуміти як наслідок нерівноважності відкритих систем. Вона містить плюралістичний підхід до істини: той самий об’єкт може мати кілька різних образів, які разом складають загальну картину за принципом доповнювальності. Істина має творчий характер, є результатом взаємодії суб’єкта з об’єктом. Відповідно до принципів сучасної парадигми суспільство слід розглядати як систему, що самоорганізується, тобто функціонує і розвивається на власній основі, сама регулює власне існування і розвиток. Системам такого рівня складності, як суспільство, не можна нав’язувати шляхи розвитку, хоча існує певна можливість впливати на цей процес. При обговоренні проблем подальшого соціального розвитку в центрі уваги повинні стояти не пошуки його законів, а всебічність врахування цінностей, найголовнішою з яких є людина.

Сучасна парадигма має істотну цінність для українського права як у теоретичному, так і в практичному відношенні. Одночасно її слід визнати істинною – тією мірою, якою підтверджуються правова теорія, законодавство та практика його застосування, що грунтуються на цій парадигмі.

Нам вдалося виявити органічну єдність цінності та істинності також у структурі критеріальної ролі юридичної практики щодо знання у сфері права. Оскільки істинність знання у певному розумінні є ознакою цінності, і навпаки, то практична перевірка істинності юридичного знання є по суті перевіркою його ефективності, дієвості, тобто цінності. Справедливе й обернене твердження. Отже, юридична практика є інтегральним критерієм обох вказаних характеристик, рівня розвитку юридичного знання у єдності його цінності та істинності.

Ми вважаємо, що описану істиннісно-ціннісну характеристику правознавства можна поширити на всю сферу науки, оскільки воно, маючи передусім соціогуманітарний характер, одночасно містить певний природничий компонент. Наукове пізнання в цілому є прикладом гармонійного суміщення контрастів, його результат виступає водночас і описом, і приписом, має дескриптивний та прескриптивний аспекти. Істинність знання передбачає, зумовлює його цінність (хоча б з точки зору духовного збагачення людини), а цінність знання – відповідно певну його адекватність дійсності, істинність. Ці основні характеристики результатів пізнавального процесу входять одна до одної. Можна вести мову про протиставлення в пізнавальному процесі самому собі істинного у цінному та цінного в істинному; істинність знання у певному розумінні діалектично знімає себе у цінності, а цінність – у істинності; цінність знання виступає ознакою його істинності й навпаки, істинність – ознакою цінності. Діалектична єдність цінності та істинності знання містить широкий спектр відношень – від тотожності до суперечності. Суперечність між цінністю наукового знання та його істинністю грунтується на відкритості й нерівноважності цього знання як системи; остання виступає найглибшим внутрішнім джерелом наукового прогресу. Інтегральним критерієм розвитку науки у єдності її ціннісних та істиннісних характеристик є практика. Усвідомлення цього стану справ повинне відіграти позитивну роль у розвитку науки.

Правотворчість також має ціннісно-істиннісний аспект. Його продукт, тобто юридична норма є своєрідним утіленням діалектичної єдності цінності та істини. Цінність норми права і як ефективного соціального регулятора, і як продукту людської творчості залежить від того, якою мірою вона відповідає природі людини і суспільства, а також наявним історичним умовам, є істинною в цьому розумінні; прагнення знайти більш істинну норму задовольняється шляхом пошуку більш цінної (наприклад, справедливішої) норми. Цінність норми права містить у собі істинність і навпаки; міра наявності обох цих характеристик норми зростає одночасно.

Взаємний зв’язок розглядуваних категорій має місце і в галузі правозастосування. Воно дозволяє реалізувати таку цінність, як істина. Щоб цінності права були сприйняті громадянами, юридичні норми повинні правильно застосовуватися – для громадянина важливим є не лише закон, але й адекватна (істинна) його реалізація.

Це положення пронизує, наприклад, увесь процес розслідування злочину. Для ефективного розслідування насамперед необхідне встановлення істинної картини події. Кваліфікація може бути цінною, придатною для ефективного вирішення справи, тільки якщо вона істинна в розумінні відповідності як фактичним обставинам справи, так і правовій нормі (при цьому необхідне істинне тлумачення норми, тобто потрібно виявити істинну думку, вкладену в неї законодавцем). Висновки про міру покарання злочинця можуть істотно відрізнятися з точки зору різних учасників кримінального процесу; істинним має бути лише один з них; він одночасно буде і найціннішим з точки зору встановлення справедливості. Весь кримінальний процес (як і цивільний) спрямований на досягнення істини у справі; це необхідна умова його ефективності; в цьому і полягає мета кримінально-процесуального закону (цивільно-процесуального закону). Можна сказати також, що і виконання покарання характеризується цінністю та істинністю, котрі органічно пов’язані між собою.

Отже, категорії цінності та істини принципово нероздільні в усій правовій сфері. Оскільки право є найефективнішим засобом регламентації процесу самоорганізації та саморегуляції суспільства, його цінність має насамперед інструментальний характер. Воно повинне відповідати його меті, забезпечувати нормальне функціонування та розвиток суспільства, і одночасно гарантувати свободу громадян у поєднанні з відповідальністю, їх справедливий розподіл, і через цю мету відповідати людській природі, бути істинним в цьому відношенні, що має суттєве значення для її цінності.

Одночасно право є необхідним елементом культури. Вбираючи в себе загальнолюдські цінності, воно стає їх виразником і перетворюється на самостійну цінність, котра посідає гідне місце серед інших істинних, справжніх цінностей культури. Категорії цінності та істини в юридичній сфері можна відокремити одну від одної лише умовно. Узяті в абстракції, вони виступають зовнішніми одна відносно іншої, певною мірою протилежними, полярними сутнісними його характеристиками. Але в реальному праві вони складають певну гармонію, розчленовану єдність. Істина в тому чи іншому відношенні передбачає, зумовлює цінність, а цінність – відповідно певну її адекватність правовій (взагалі соціальній) дійсності, істинність. Ці основні характеристики права проникають одна в одну. Право можна розглядати як безпосереднє протиставлення самому собі істинного у цінному та цінного в істинному. Можна сказати, що істина тут відображається, рефлектує, діалектично знімає себе у цінності, а цінність – відповідно таким же чином співвідноситься з істинністю.

У кожній парі категорій, що діалектично пов’язані між собою, одна завжди відіграє провідну роль відносно іншої. Природа права така, що цінності відіграють провідну роль, а істина – підпорядковану. Зокрема, юридична норма є одночасно і приписом, і (більшою чи меншою мірою) описом, їх можна відокремити один від одного лише в абстракції, але її прескриптивний аспект є провідним по відношенню до дескриптивного. Разом з тим при дослідженні правової реальності (наприклад, при з’ясуванні обставин справи у процесі розкриття злочину), провідну роль відіграє не цінність, а істинність. Тут насамперед потрібна об’єктивна картина події.

Правова держава, втілюючи у життя цілу низку загальнолюдських цінностей, приводить соціальну дійсність у відповідність до них і тим самим підвищує рівень їх істинності. Тому вона є істинною формою реалізації даних цінностей і сама перетворюється на загальнолюдську цінність.

Розуміння описаного співвідношення цінності та істинності юридичного знання, взагалі юридичних положень, нерівноважності їх системи повинне сприяти гармонізації даних сутнісних характеристик, приведенню юриспруденції як системи до рівноваги більш високого рівня порівняно з попереднім, тобто до повнішої відповідності юридичної теорії правовій реальності, до вищої ефективності законодавства з точки зору прогресивного розвитку людства. Усвідомлення цієї картини, взяте як світоглядний і загальнометодологічний принцип, повинне, за нашим переконанням, сприяти прискоренню правового прогресу.

Ми можемо зробити загальний висновок про те, що в цілому категорії цінності та істини як такі органічно пов’язані одна з одною. Необхідно поставити питання щодо істинності цінностей, які, на відміну від хибних, відповідають природі людини, є істинними нормами її життя. Потрібно також враховувати, що в історії культури істина виступає цінністю як у духовному, так і в практичному, і в практично-духовному (світоглядному) відношенні. Істина виражає не тільки відповідність знання реальності, не лише відповідність явища своїй суті, але й характеризує значущість реальності та її пізнання для людини і суспільства.

Одна з форм прояву єдності цінності та істинності – єдність спрямованостей еволюцій розглядуваних категорій як таких. Погляди на цінність еволюціонували від визнання цінності як практичної корисності до утвердження цінності у найвищому значенні, як своєрідної самоцінності. В історії розвитку категорій істини має місце рух від вузького розуміння її як засобу задоволення практичних потреб людини до визнання значимості істини як такої, відбувається процес самоутвердження чистого прагнення до істини, коли істиною стає сам пошук істини. Протягом тривалого періоду історії людства прагненню до істини сприяло те, що вона вважалася божественною. Тепер, можна сказати, її вважають божественною, оскільки вона є істиною.

Проведений нами аналіз дозволяє уточнити визначення категорії істини. Воно потребує врахування аксіологічного аспекту. Зокрема, необхідність плюралістичного підходу до істини має не лише гносеологічні, але й аксіологічні підстави – притаманне усій попередній культурі уявлення про те, що істина може бути тільки одна, значною мірою відповідальне за численні соціальні конфлікти, які забрали життя багатьох мільйонів людей; цінність істини не можна ставити вище за цінність людини. На наш погляд, істину слід розуміти як висловлювання, зміст якого стверджується як такий, що відповідає своєму об’єкту, і яке дає можливість теоретичного чи практичного його використання.

Варто уточнити й дефініцію категорії цінності. Вона потребує врахування істиннісного аспекта цінностей. Цінність об’єкта – відповідність тих можливостей, які він надає, справжній, істинній природі людини як особистості та як суспільства. Правильність оцінки, визначення цінності об’єкта визначається ступенем істинності уявлень про природу, з одного боку, цього об’єкта, з іншого – самої людини. Наприклад, істина (сутність) свободи полягає в її зв’язку з відповідальністю. Більшості наших громадян притаманне прагнення отримати максимум свободи при мінімумі відповідальності. Це є важливою причиною того, що ми досі не зуміли побудувати вільне суспільство. Можна також сказати, що абсолютна свобода – сваволя, яка не відповідає реальним умовам людського співжиття в суспільстві, котре потребує визнання права іншого на свободу і відповідного обмеження своєї свободи. Тому в цілому цінність слід розглядати як значущість у плані перетворення людиною дійсності, що залежить від її істинності в розумінні відповідності справжній, істинній природі людини та суспільства.

Слід підкреслити, що загальнолюдські цінності, оскільки вони відповідають природі людини як особистості та як суспільства і є справжніми, істинними цінностями, виступають найвищим синтезом цінностей та істини, якого за всю свою історію досягло людство.

* *

*

Насамкінець зазначимо, що ми не претендуємо на вичерпне дослідження проблеми, вказаної у назві монографії. Швидше наша розвідка свідчить, наскільки глибокою та багатогранною є ця проблема, ціла низка аспектів якої можуть слугувати предметом спеціальних досліджень.

Поиск по сайту: