П Е Р Е Д М О В А

О. О. Б А Н Д У Р А

Є Д Н І С Т Ь

ЦІННОСТЕЙ ТА ІСТИНИ

У ПРАВІ

К и ї в – 2000

З М І С Т

П Е Р Е Д М О В А

Суспільство є складною системою, здатною до саморегулювання. Право завжди відігравало важливу роль в його розвитку. На сучасному етапі історії цивілізації роль права істотно зростає. Перша і особливо друга світові війни засвідчили, що сила обов'язково має бути обмежена правом, законом, фундаментальними природженими правами людини. Науково-технічна революція також допомогла дійти висновку, що право повинне утримувати політику в певних межах. Тепер, коли сили людини досягли масштабу стихійних сил і можуть призвести до знищення життя на планеті, необхідно посилити роль правового регулювання відносин у суспільстві. Значення права особливо посилюється в останній час, після розпаду соціалістичної системи, що мала тоталітарний характер, і виникнення на її теренах низки незалежних держав, у тому числі й України. Дальший прогрес людства можливий тільки на шляхах здійснення правової державності.

Глибоке осмислення права потребує філософського підходу. Філософи в усі часи виявляли інтерес до права. Він зумовлений передусім потребою філософії пересвідчитися в тому, що філософія, справді маючи всезагальний характер, поширюється і на таку особливу галузь, як право. З іншого боку, глибокі мислителі-юристи завжди прагнули визначити місце права у загальній системі соціальних явищ, постійно шукали філософське обгрунтування юридичних положень. Цим зумовлене виникнення філософії права (правової філософії).

Сучасний етап розвитку України ставить перед вітчизняною філософією права як самостійною галуззю теоретичних знань багато складних питань. Філософсько-правова думка в нашій країні, як і в інших країнах, що утворилися на теренах колишнього СРСР (та і всього «соціалістичного табору»), переживає зміну парадигмальних підвалин. Цим пояснюються ті гострі дискусії, які точаться довкола основних її проблем, насамперед, стосовно її предмета.

Взагалі предмет правової філософії не вичерпується жодною філософською чи юридичною дисципліною. Вона має власну багату традицію та специфічний категорійний апарат. Історія людської думки містить низку різних концепцій філософії права, підходів до проблеми її предмета, методу і сфери інтересів.

Філософсько-правові проблеми ставили й аналізували ще античні мислителі. Перша самостійна філософсько-правова система – теорія природного права – виникає за епохи Просвітництва. Вона досліджувала сукупність принципів, прав, цінностей, зумовлених власне природою людини. Близьким до цієї теорії був І.Кант, який виходив із загального призначення людини. З його точки зору, предметом філософії права є умови, за яких домагання різних членів суспільства можна узгодити між собою відповідно до загальних законів природи.

Г.В.Ф.Гегель у своїй «Філософії права» аналізує сукупність усіх форм регуляції людських відносин – не лише право, а й етику та моральність. Причому етику він розглядає як вищу форму права, а моральність – як найвищу, гранично розвинену її форму. Гегелівська філософія права дуже складна, проте у цьому, можливо, полягає одна з основних її заслуг. «Ця складність, на нашу думку, – пише Л.Хейде, – не є наслідком відсутності ясності. Вона швидше – вираження складності самого індивідуального та суспільного життя»¹.

Буржуазне суспільство потребує всебічно розвиненої юриспруденції, і філософію права тепер розробляють переважно як правову теорію, ототожнюючи її предмет з предметом загальної теорії права. Однак наприкінці ХІХ ст. фахівці з філософії права переходять від вивчення чинного права та реального правопорядку до ідеальних, духовних засад права. Саму «ідею права» тлумачать з позицій неокантіанства або неогегельянства.

Марксизм при дослідженні філософсько-правових проблем виходив із принципів діалектичного та історичного матеріалізму, абсолютизувавши класовий аспект і абстрагувавшися від загальнолюдського, національного та особистісного. Він розуміє право як піднесену до закону волю панівного класу і відповідно обмежує предмет філософії права інструментальною суттю права та умовами його оптимального використання для досягнення проголошеної марксистами утопічної мети – побудови комунізму.

Друга половина ХХ ст. у філософії права ознаменувалася виникненням феноменологічного напрямку як реакції на панування неокантіанського підходу. Представники нового напрямку роблять предметом своїх досліджень онтологію права, розуміючи під нею певне ідеальне буття права, певних правових сутностей, цінностей, що є підвалинами реальних правових категорій та норм. Протягом останніх десятиріч формується також екзистенціальна філософія права, що зосереджується на аналізі конкретних юридичних ситуацій в аспекті суб’єктивних переживань, які їх супроводжують.

У СРСР філософсько-правові дослідження були спорадичними. Зараз у пострадянських країнах філософія права відновлює свій статус. Звернімося до нових праць українських дослідників філософії права, до їх міркувань стосовно предмету правової філософії, кола досліджуваних нею проблем. Насамперед слід назвати навчальний посібник та монографію Л.В.Петрової, навчальний посібник В.В.Шкоди, а також книгу В.А.Бачиніна.

Л.В.Петрова у навчальному посібнику («Нариси з філософії права») викладає класичну філософсько-правову теорію. Її предметом є «ідея права – поняття права та його втілення»². «Що насправді є правом?» – ось основне питання філософії права. Остання «виявляє за змінюваними юридичними явищами вічну ідею права, котра розкривається розумом людини. В ній – його сутність»².

У своїй монографії «Фундаментальні проблеми методології права» Л.В.Петрова зазначає, що будь-яка юриспруденція має своїм підгрунтям певного типу філософію – байдуже, усвідомлює її юрист чи ні. Тому «юриспруденція здобуває свого фундаментального значення лише тоді, коли вона зв’язує свою мету з правовою філософією, філософською концепцією світу. Прагнення філософськи обгрунтувати свої позиції і систематизувати свої вимоги притаманне зрілій юриспруденції. Право аж ніяк не може без звернення до людської природи (в її цілості і повноті), коли відшуковуються останні засади, на які спираються запроваджувані ним норми»³. В іншому місці вона пише: «Правове філософування розпочинається з необхідності розпізнавати філософський і науково-позитивний підходи до права, і усвідомлення того, що погляд на право як елемент людського буття у його цілості й граничності, атрибут людського духу є філософським розумінням права. Філософія права прагне знайти останній критерій істинного і хибного в праві. Вона є наукою, яка завжди претендує на те, щоб винести своє міркування про позитивне право. Вочевидь, під цим кутом зору питання права є важливими проблемами філософії, оскільки саме філософія пізнає суще (людське буття) у його цілості й граничності»³. У монографії звертається особлива увага на те, що уявлення про право як вибір людини потребує опори на конкретну філософську концепцію людини, і якщо справжню субстанційну сутність утворює її мисляча і воляща душа, або дух, то право, мораль, держава, суспільство як частини єдиного людського універсуму можуть бути зрозумілими як особливі видозміни, предикати того, що складає справжню субстанцію людини ³. Виходячи з цих засад, Л.В.Петрова ставить у розглядуваній праці завдання за допомогою онтологічно-трансцедентального синтетичного філософствування як методу цільного й граничного осмислення права вивести новітні концепції праворозуміння, нормотворення і нормозастосування чи то новітню доктрину права ³.

В.В.Шкода починає із запитання «Що досліджує філософія права?». Воно тягне за собою запитання про те, чим цікавиться філософ, який зосереджує свою увагу на праві. Відповідь виглядає так: філософ цікавиться поєднанням думки і вольового акту. Мислення і практична дія – найзагальніші поняття, що характеризують людське буття. Філософствувати означає вільно міркувати над першоосновами, міркувати над власним мисленням. Практична дія має на меті зменшити розрив між сущим і належним. Постає проблема цінності як фундаментальної властивості культури. Право повинне орієнтуватись на природні цінності людини. Так виникає ідея природного права. Позитивне право повинне відповідати природному, Закон – Праву. Ця проблема посідає центральне місце у філософії права (або правовій філософії). В цілому ж, пише В.В.Шкода, «правова філософія покликана зрозуміти підвалини права, що кореняться в глибинах культури. А в ширшому розумінні – зрозуміти людину завдяки розумінню права»⁴. Отже, предметом філософії права він вважає культурні підвалини права, саму людину, яка вивчається крізь призму права.

Міркування В.А.Бачиніна стосовно предмета правової філософії мають такий вигляд: «У права, як і у всього на світі, є причини його виникнення, розвитку та функціонування, й їх досліджує теорія права. Але крім них існують ще причини цих причин, або всезагальні підвалини буття правової реальності. Маючи метафізичний, онтологічний, культурологічний, антропологічний, екзистенціальний характер, ці підвалини не є предметом чистої юриспруденції, а скаладають предмет філософії права. Розмірковуючи про них, філософ виходить далеко за межі теорії права і занурюється у питання. що стосуються природи буття і небуття, хаосу і порядку, цивілізації та культури, добра і зла та багато чого іншого»⁵. В.А.Бачинін звертає увагу на те, що світ права існує всередині поля нормативно-ціннісної напруги, яке створюється полюсами належного і неналежного. Найнебезпечнішою та найруйнівнішою формою неналежної поведінки є злочин. Розділити це поле на дві самостійні частини – сферу належного і сферу неналежного – і вивчати їх окремо, на його думку, можна лише теоретично, тобто умовно ⁵. Тому він поєднує у своїй книзі філософію права з філософією злочину.

Слід розглянути також нові праці з правової філософії, які належать російським дослідникам ⁶. Це передусім підручники для вищої школи. Автор найвідомішого з них В.С.Нерсесянц уважає, що «предметом філософії права є право в його розрізненні та співвідношенні з законом»⁷. На нашу думку, це лише одна з філософсько-правових проблем, хоча з юридичної точки зору її можна визнати найважливішою. С.С.Алексєєв розглядає філософію права як наукову дисципліну, яка «покликана дати світоглядне пояснення права, його сенсу та призначення, обгрунтувати його під кутом зору суті людського буття, існуючої в ньому системи цінностей»⁸. Однак при цьому філософія права для нього – «не лише ідеї, а й реальне правове життя...»⁸. Тут, вочевидь, ми маємо некоректно широке визначення філософії права, оскільки вона є теоретичною дисципліною. Для Ю.В.Тихонравова предметом розглядуваної нами галузі знання є сенс права, тобто питання про те, «внаслідок яких універсальних причин і заради яких універсальних цілей людина встановлює право»⁹. Близької позиції дотримується І.П.Малінова. Вона вважає, що предметом філософії права є «методологічний універсалізм правової науки, рефлексія її духовних підвалин, повний контекст яких не може бути прерогативою якоїсь однієї філософської системи»¹⁰. Подібно до них і Ю.Є.Перм’яков пише, що філософія права вивчає «духовну ситуацію, в якій виявляються риси людини, що торкається у своїх вчинках права, влади і держави»¹¹. Це також певне обмеження філософсько-правової проблематики, вона розглядається лише під кутом зору рефлексивної традиції.

Д.А.Керімов присвятив предмету філософії права спеціальну статтю, в якій доходить такого висновку: «По-перше. Філософія права органічно пов’язана з загальною філософією..., але разом з тим і відрізняється від загальної філософії, проникаючи у специфіку пізнання лише правових явищ і процесів... З одного боку, вона органічно пов’язана з комплексом юридичних наук, а з іншого – відрізняється тим, що виконує спеціальні гносеологічні функції, будучи теорією пізнання, логікою та діалектикою права, що розвивається. По-друге,...філософія права –...це не тільки система методів, а й вчення про них, не лише загальнонаукові, а й частковонаукові засоби пізнання, не лише загальні, а й спеціальні способи пізнання... Саме через свою універсальність філософія права є інтегральним регулятором у науковому пізнанні та пізнавальним стрижнем будь-якого правового дослідження. По-третє, об’єднуючи пізнавальні можливості усіх юридичних наук, філософія права примножує та збагачує пізнавальний потенціал кожної з них... По-четверте, структурно філософія права має кілька рівнів, основні з них: принципи пізнання в цілому...; загальнонауковий (міждисциплінарний)...; частковонауковий...; і, нарешті, перехідний від пізнавально-теоретичної до практично-перетворюючої діяльності, що виявляє загальні шляхи і форми упровадження результатів наукових досліджень у життя»¹². Отже, він практично зводить правову філософію до гносеології та методології права, а під правом розуміє переважно правознавство.

Таким чином, існує велике коло проблем філософії, що мають значення для розуміння сенсу права як складової культури, правової реальності у широкому контексті соціального життя, цілей, задля яких створено право, і шляхів їх досягнення. Є також низка правових проблем, для вирішення яких потрібне застосування філософських методів. Усі зазначені проблеми і складають предмет філософії права. Основною з них, на нашу думку, є проблема співвідношення права як головного засобу саморегуляції суспільства із законом. Традиційно до предмета філософії права включають і філософські проблеми держави. Слід звернути увагу й на те, що деякі проблеми права мають істотне значення з точки зору розвитку філософії та формування світогляду. Адже право у своєрідній формі виражає природу людини як духовної істоти, правові вчинки та інститути у певному розумінні можна розглядати як об’єктивацію духовного космосу людини, і глибоке дослідження права повинне розширити уявлення людини про саму себе. В цілому можна сказати, що філософія права покликана осмислити право як основний засіб саморегуляції суспільства у широкому контексті культури ¹³.

Правова філософія є особливою філософською дисципліною, яка посідає відповідне місце у філософії поряд з такими дисциплінами, як філософія природи, філософія науки, філософія релігії, філософія моралі тощо. В центрі уваги тут знаходяться можливості застосування філософських методів для вирішення юридичних проблем. Принципове значення має творчий характер використання цих методів, урахування специфіки предметної галузі, якою є право.

У колі юридичних наук безпосередньо з філософією права межують теорія права і держави та соціологія права. Теорія права і держави вивчає закономірності виникнення та розвитку права і держави, суть, типи, форми, структуру та механізми функціонування права і держави, правову систему, основні державно-правові поняття, загальні для всієї юридичної науки. Теорія права і держави вивчає ці об’єкти як реальні соціальні інститути. Водночас філософія права досліджує прояви у праві лише окремих, хоча і фундаментальних аспектів буття. Теорія права і держави має індуктивний характер, оскільки будується на результатах досліджень часткових юридичних наук, а правова філософія формується за дедуктивним принципом, вона застосовує до права найбільш загальні положення про світ.

Відрізняється філософія права і від соціології права. Хоча вони мають багато спільного (деякі дослідники, зокрема, Д.А.Керімов, розглядають філософію права як складний сімбіоз загальної філософії та соціології права ¹²), їх ототожнення є некоректним. Взагалі соціологія є наукою про форми та розвиток спільного життя людей, вона охоплює соціальні утворення та соціальні процеси. Соціологія права є спеціальною соціологічною дисципліною, предметом якої виступає лише один з аспектів функціонування права у суспільстві, а саме соціальний. Філософія права, як ми бачимо, ставить питання значно ширше і дещо в іншому плані.

Слід торкнутися також співвідношення філософії права з правовою ідеологією. Філософія має на меті адекватний опис найфундаментальніших засад людського буття, його кінцевих підстав. Ідеологія ж пов’язує філософські, політичні, економічні, правові, релігійні та інші погляди з інтересами певних класів або соціальних груп, маючи на меті використання усього розмаїття ідей для якомога повнішого обгрунтування справедливості та загальної соціальної значимості цих інтересів. Правова ідеологія є складовою цієї системи. Вона намагається застосувати результати філософсько-правових досліджень для досягнення вказаної мети. Правознавство у його теоретичних підрозділах – загальній теорії права і держави, соціології права, а також у філософських розробках – виявилось дуже ідеологізованою галуззю знання. Щоб філософсько-правова теорія відповідала загальнолюдським цінностям, а не інтересам окремої спільноти, класу, вона повинна спиратись на найвищі досягнення філософської думки, наукового пізнання взагалі.

Право є головним елементом системи саморегуляції суспільства. В цілому соціальне життя має дві основні сфери – матеріальну і духовну. Роль матеріальних факторів у розвитку суспільства досліджена марксизмом. Але він не врахував усієї складності духовної сфери життя – і окремої особистості, і суспільства загалом. а також повною мірою її ролі в процесі соціального розвитку. Адже в історичних масштабах вектор розвитку суспільної практики співпадає з напрямком та орієнтирами прогресу ідей. Духовне життя має надзвичайно розгалужену структуру, тут діє величезна кількість факторів. Кожен з них відіграє свою роль, інколи досить серйозну. Повністю врахувати їх дію практично неможливо.

Найадекватнішим, як нам видається, тут є аксіологічний підхід. Суспільний розвиток можна описати найбільш повно, якщо в центр уваги поставити людські цінності і розглядати цей розвиток як процес їх реалізації. Осмислення права як соціального феномену також буде найглибшим при застосуванні такого підходу. Право – єдиний можливий засіб повноцінної реалізації таких цінностей, як свобода, справедливість тощо і тому саме є цінністю. Але воно є не просто інструментом. Право виступає також самостійною цінністю культури, яка посідає гідне місце серед інших її цінностей. При вивченні права слід проаналізувати й питання про правові цінності. Аксіологія права є однією з основних складових правової філософії.

Разом з тим у праві, як писав Гегель, «людина повинна знайти свій розум, повинна, отже, розглядати розумність права»¹⁴. Мета розуму – істина, і необхідно встановити істину про право. Юридичні норми потребують обгрунтування, необхідні відповідні істинні знання про правову реальність. Проблема істини у юриспруденції ставиться також у зв’язку з необхідністю досягнення істини в судовому процесі. При цьому теж потрібні відповідні істинні знання про обставини справи. Дослідження процесу досягнення істини у праві складають самостійну галузь філософії права – правову епістемологію (гносеологію).

Названі проблеми у правовій філософії самі по собі досить актуальні. Однак найважливішим є те, що вони не ізольовані одна від одної, а знаходяться у тісному, органічному взаємозв’язку. Виявлення його форм поки що не привернуло до себе належну увагу вчених і складає головну мету пропонованої монографії.

Значну увагу ми приділяємо аналізу форм взаємного відношення цінності юридичного знання та його істинності. При дослідженні правознавства ми не обмежуємося тим, що воно має соціально-гуманітарну спрямованість, а враховуємо також притаманний йому певною мірою природничий компонент. Тому висновки відносно діалектики цінності та істинності правового знання можна вважати справедливими і для усього наукового знання взагалі.

Автор виражає щиру вдячність усім тим, хто ознайомився з рукописом монографії та зробив по ній зауваження.

Поиск по сайту: