Поняття диска, каталогу, файлу, файлової системи і файлової структури, що є на диску

Диск (вінчестер) — це фізичний пристрій, який після вмикання комп'ютера обертається зі швидкістю 7200 обертів за хвилину і на якому зберігається інформація. Диски можуть бути декількох видів. Диски мають назви. Назва диска — латинська буква і символ двокрапки, наприклад, А:, В: — назви дисководів гнучких дискет; С:, D: — назви логічних дисків на вінчестері; Е:, F: тощо — назва дисководу компакт-дисків (CD) чи флеш-пам'яті.

Файли призначені для зберігання на дисках програм та даних (текстів, таблиць, рисунків, відео тощо). Сукупність файлів на диску утворює файлову структуру конкретного диска.

Сукупність правил, за якими створюються файлові струк­тури, називають файловою системою. Є три основні файлові системи: стара 16-розрядна FAT-16 і нові 32-розрядні FAT-32 та NTFS. Система NTFS дає змогу оперувати з файлами великих розмірів (більших за 4 Гбайти), які виникають, зокрема, під час опрацювання цифрового відеозображення.

Якщо файлів багато, то для їх структуризації користувач створює каталоги файлів (в операційній системі MS Windows їx називають папками). Інколи кажуть, що файл поміщають у ката­лог (папку), але насправді в каталог автоматично поміщається лише інформація про файли (тут цілковита аналогія з катало­гом книжок у бібліотеці, оскільки власне книжки зберігаються у сховищах). Користувач не знає, де саме розміщений файл на диску. Про це відає FAT (таблиця розміщення файлів). Важливо, щоб користувач знав, у якому каталозі (у якій папці) зареєстрований його файл.

Над каталогами (папками) визначені такі дії: створення, вилучення, відкривання, закривання, перейменування, копіювання, переміщення тощо. Ці дії виконує користувач за допомогою операційної системи.

Файл має такі головні властивості: назву, тип, обсяг у байтах, дату створення.

Назви файлам та каталогам дає користувач. Назва каталогу — це зазвичай одне слово, наприклад, МЕ-12, SAVKA, WINDOWS, MSOFFICE тощо, яке відображає призначення каталогу.

Назва файлу може складатися з двох частин, розмежованих крапкою: власної назви, яку придумує користувач, і стандартної назви типу файлу (ії придумувати не треба). Тип файлу надається прикладною програмою автоматично або користувач вибирає його із деякого наданого програмою списку. Тип дає змогу користувачам і системі розпізнати, в якому форматі зберігаються дані в файлі. Приклади типів файлів: txt — текстовий, exe — виконуваний, bas — бейсик-програма, pas — паскаль-програма, doc - текст у форматі програми MS Word, wav — звуковий, avi — відеофайл тощо. Власні назви мають бути змістовними, недовгими і записаними латинськими буквами або кирилицею з використанням цифр та символів, які є на клавіатурі. Деякі символи (наприклад, +,., [, ], ^,*,?,/,\) використовувати в назвах не можна. У назвах файлів і папок великі і малі букви рівноправні. Прик­лади назв файлів: myfile.txt, savkal.doc, Моя біографія.doc тощо. Папки можуть містити інші папки. Записані через символ бекслеш (\) назви диска, вкладених папок і файлу утворюють повний шлях до файлу (інший термін — специфікація файлу), наприклад, d:\me-12\savka\savkal.doc.

Робочий стіл і панель задач. Ми починаємо вивчати гра­фічний інтерфейс операційної системи MS Windows. Увімкніть комп'ютер і розгляньте екран — це робочий стіл користувача.

Візуально робочий стіл — це тло, на якому відображаються інші елементи, а фактично — це папка з назвою desktop, яка містить різні об'єкти (файли, інші папки). На столі є робоче поле з підписаними значками, які називають піктограмами, а також панель задач з кнопкою Пуск, що розгортає головне каскадне меню системи.

Диски, папки користувача, прикладні програми (Word, Ex­cel тощо) та системні папки (МІЙ комп'ютер, КОШИК тощо), файли документів називатимемо об'єктами. Піктограми графічно репрезентують ці об'єкти у вікні. Надалі поняття дії над об'єктом чи його піктограмою ототожнюватимемо. Це означає: якщо, наприклад, вилучити піктограму деякої папки, то з диска буде вилучено реальну папку; щоб скопіювати файл у буфер обміну, достатньо дію копіювання застосувати до піктограми файлу.

Піктограма програми має вигляд деякого значка-картинки, закритої папки — , документа — аркуша паперу. Назву пікто­грамі дає користувач. Назву і вигляд значка можна змінювати.

Сама піктограма — це також об'єкт. Панель задач є об'єктом. Об'єктами є вікна тощо. Об'єктом можна вважати все, над чим визна­чені певні дії. Ось чому ОС MS Windows є об'єктно орієнтованою.

Панель задач (taskbar)— це вузька горизонтальна смуга внизу екрана, яка містить кнопку Пуск, панель швидкого запус­ку програм, кнопки мінімізованих вікон, відкритих вікон та запущених програм, область інформування з індикатором мови, годинник, піктограми антивірусних та інших обслуговуючих програм. Щоб активізувати потрібне вікно (тобто про­граму), можна клацнути на відповідній кнопці на панелі задач. Панель задач можна ховати, змінювати чи переміщати на побочому столі, але початківцям це робити не рекомендується.

Зверніть увагу на піктограму об'єкта «Мій комп'ютер». Цей об'єкт забезпечує взаємодію користувача з файловою системою: дисками, папками, файлами і засобами керування комп'ютером. Зазвичай цей об'єкт трактують як специфічну системну папку.

4. Дії з вікнами. Вікно є центральним поняттям у Windows (звідси і походить назва операційної системи). Вікно відображає зміст (наповненість) об'єкта (рис. 3). Розрізняють такі головні типи вікон: робочий стіл, вікно папки, вікно програми, вікно документа, діалогове вікно, вікно системи допомоги.

Вікно папки складається з таких головних елементів:

♦ рядка з назвою об'єкта і кнопками керування вікном;

♦ рядка меню;

♦ робочого поля вікна.

Необов'язковими елементами є рядки панелей інструментів (toolbars), стану (статусу, status bar) і область задач ліворуч від робочого поля. Розгляньте їх на рис. 3.

Якщо у робочому полі не поміщається вся інформація, то вікно матиме горизонтальну і вертикальну смуги прокручування з бігунцями. Бігунці переміщують, щоб побачити все поле.

Розміри вікна можна змінювати. Для збільшення чи змен­шення розмірів вікна вказівник миші встановлюють на межі вікна або в кутку (вказівник змінить вигляд), натискають на ліву клавішу миші і, не відпускаючи її, перетягують межу.

Принцип перетягування об'єктів — принцип drag-and-drop. Перетягування об'єктів виконують так: над об'єктом клацають і, не відпускаючи лівої клавіші миші, перетягують вказівник у потрібне місце; клавішу відпускають. Перетягувати можна межі вікна, піктограми у вікні, ціле вікно. Вікно перетягують з одного місця на інше, захопивши рядок з назвою.

Вікно можна розгорнутрі на весь екран , надати йому попереднього вигляду чи закрити , якщо воно зайве. Якщо ж вікно потрібне, але воно займає на екрані надто багато місця, його мінімізують . Мінімізоване вікно набуває вигляду підписаної кнопки на панелі задач.

На екрані може бути декілька вікон програм чи папок. їх роз­ташовують каскадом чи поряд. Однак лише одне вікно є актив­ним. Рядок з його назвою має інший колір, ніж відповідні рядки неактивних вікон. Щоб зробити вікно активним, треба клацнути мишею будь-де в його межах. Працюють лише з активним вікном.

Закрити вікно (програму) можна одним із шести способів:

· клацнути на кнопці ;

· двічі клацнути на системній кнопці (вона є ліворуч у
рядку заголовка вікна і має вигляд рисунка);

· клацнути на системній кнопці один раз і з отриманого
меню виконати команду Закрити;

· клацнути на пункті Файл і виконати команду Закрити;

· клацнути правою кнопкою у рядку заголовка (отримаєте
контекстне меню рядка) і виконати команду Закрити;

· натиснути на комбінацію клавіш Alt+F4 (закрити поточне
вікно) або Shift+Alt+F4 (закрити декілька підпорядкованих
вікон).

Мінімізоване вікно можна закрити одним із таких способів:

♦ викликати контекстне меню кнопки, клацнувши над нею правою клавішею миші, і виконати команду Закрити;

♦ якщо у контекстному меню панелі задач доступна команда Скасувати згортання, то виконати її. Розгорнуті вікна закрити різними способами, зокрема, комбінацією клавіш Shift+Alt+F4;

♦ натиснути по черзі на кнопки на панелі задач: вікна від­криються => закрити їх відомими способами.

Над об'єктами чи елементами вікна визначені конкретні дії (їх вивчатимемо згодом), які можна виконати трьома різними способами: за допомогою меню програми, панелі інструментів або контекстного меню (найзручніший спосіб). Контекстне меню об'єкта містить команди, визначені лише над вибраним об'єктом.

Поиск по сайту: