Форми соціально - політичного мислення

Політичне мислення пов'язане передусім з пізнанням реалій, що разом становлять політичне життя в усій його різноманітності. Інакше кажучи, політичне мислення — це опосередковане й узагальнене відображення людиною (політиком) політичних явищ і процесів об'єктивної дійсності в їх історичних, часових зв'язках і відносинах. 3 типи політичного мислення: послідовно-ситу­аційне, лінійне та систематизоване. Послідовно-ситуаційне мислення акцентує увагу на тому, що по­літична реальність — це нібито певна послідовність та узгодженість подій, явищ, ситуацій. Людям (політикам) з таким типом мислення важ­ко абстрагуватися, узагальнювати, відшукувати певні аналогії. Лінійне політичне мислення властиве тим, хто пов'язує певну по­літичну подію з якоюсь основою, а решту вважає похідними від першої. Таке мислення є досить аналітичним. Систематизоване політичне мислення притаманне тим, хто вважає, що політика будується на системі певних взаємин, явищ, процесів, подій.

9. Соціально-політичне мислення та пізнання.

У політичному мисленні своєрідно виявляють себе абстрагування та конкретизація, оскільки будь-які дії мають бути перекладені на мову політики з огляду на політичні ідеї, цілі, погляди, позиції, інтереси.
Політичний аналіз передбачає, по-перше, вивчення взаємодії структур, що діють у політиці, а по-друге — встановлення зв'язків і особливостей, розвиток і використання яких можуть забезпечити найбільший ефект у політиці.
Своєрідною функцією процесу політичного мислення є політична ідеалізація. Для ідеальних побудов, прогнозів у політиці потрібні раціональні, виважені підстави, фундамент для таких прогнозів. За інших обставин політична ідеалізація є елементарним фантазуванням, прожектерством.

10. Щаблі соціально - політичного пізнання

Свобода - Це пізнана необхідність. Для Спінози пізнання людини складається з декількох ступенів. Перша, сама нижча щабель, - це чуттєве пізнання, яке неадекватно відображає предмет і часто веде до омани, хоча і містить в обі зерно істини. Другий ступінь пізнання - це розуміння, що грунтується на розумі і розумі. ця щабель - єдине джерело достовірних істин. Третім ступенем пізнання виступає інтуїція, що є фундаментом достовірного знання. істини, одержувані за допомогою інтуїції, найбільш зрозумілі і виразні.

11. Етапи пізнавальної діяльності

1. Засвоєння теоретичних знань, 2.Організація вправ на застосування знань на практиці та формування умінь і навичок 3. Повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою поглиблення знань та удосконалення практичних умінь та навичок.

12. Комунікативні стратегії у соціально-політичному пізнанні
На сучасному етапі розвитку суспільства зростає значення політичної комунікації, оскільки в умовах демократичного соціального устрою питання влади відкрито обговорюються, і вирішення багатьох політичних проблем залежить від того, наскільки адекватно ці проблеми будуть інтерпретовані. В останні роки окремі проблеми політичного дискурсу стали об'єктами обговорення в науковій і публіцистичній літературі. Категорія дискурсу взагалі та політичного зокрема є на сьогодні предметом наукових дискусій. Таким чином, дискурс вважають проявом етнокультурних та культурно-історичних особливостей процесу пізнання та комунікації, традиційних правил спілкування в суспільстві, втіленням прагматичної мети його суб'єктів. Дискурс є соціокультурним феноменом, при розгляді якого необхідно враховувати всю сукупність обставин, які сприяють його виникненню, а саме приналежність до певної соціальної спільності в певний історичний період. Дискурс відображає суб'єктивну психологію людини, це певна інтерпретація світу (його відтворення та формування суб'єктом). Він не може бути відчуженим від того, хто говорить. Дискурс наповнений ментальністю автора, його баченням світу, його оцінками та переконаннями. Дискурс є потужним інструментом впливу на масову свідомість. Фактично, він є конструюванням (створенням правил поведінки, сприйняття, пізнання та відтворення) певного світу для певної спільності людей. Розглядаючи поняття "дискурс" у соціальному та політичному контексті, очевидним є те, що погляд на це поняття буде спрямований не як на міжперсональний діалог як "мовну подію", а як на "соціальний діалог, що відбувається за допомогою і через суспільні інститути між індивідами, групами і організаціями, а також і між самими соціальними інститутами, які є задіяними в даному діалозі"

13. Поняття соціалізації, основні функції та рівні

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.Виділяють кілька рівнів взаємодії людини та політичної системи, на яких функціонує політична соціалізація: Перший рівень – соціальний. Це вплив на особу загальних проблем розвитку суспільства (економічних, політичних, національних, екологічних, морально-етичних та ін.). Другий рівень – соціально-психологічний – це передача особі політичних цілей та цінностей засобами впливу, навіювання, через ідентифікацію особистості з певним політичним цілим, через політичне навчання чи наслідування. Третій рівень – внутрішньо особистісний – характеризується впливом особистих потреб, ціннісних орієнтацій, настанов, які здійснюють вплив на політичну свідомість та політичну поведінку особи.

14.Характеристика концепцій політичної соціалізації

Важливим для розуміння концепції політичної соціалізації є дослідження її типів.Отже, назвемо типи політичної соціалізації.1. Гармонійний. Передбачає певну культурну однорідність, наявність усталених демократичних традицій і громадянського суспільства, що забезпечує (відносно) рівноправний діалог інди­віда й влади (британсько-американська культура).2. Плюралістичний. Має опосередкований характер взаємо­дії індивіда й влади (через різноманітні субкультури). Однак конфесійно-етнічна багатовекторність інтегрується тут єдиним політико-культурним кодом у вигляді цінностей ліберальної цивілізації — свободи, приватної власності, індивідуалізму, прав людини, демократії, плюралізму (західноєвропейська куль­тура).3. Конфліктний. Характеризується наявністю політичного насильства через релігійну, етнічну, ментальну, культурну стро­катість, клановість, низький рівень життя і водночас відсут­ністю (“розмитістю”) базового політико-культурного коду. 4. Гегемоністський. Передбачає входження індивіда у полі­тику виключно за рахунок визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політичної ідеології. Характерний для за­критих тоталітарних та авторитарних політичних систем (ко­муністична, націонал-соціалістична, католицька, ісламська куль­тури).Насамкінець зауважимо, що відсутність цілісної системи політичної соціалізації (пов’язана з ідеологічною невизначе­ністю та нерозвиненістю політичних структур суспільства) не сприяє стабільності політичної системи, становленню громадян­ського суспільства та правової, демократичної, соціальної дер­жави.

15.Моделі та концепції політичної соціалізації

Є дві сучасні версії процесу політичної соціалізації: 1) модель “підкорення”;2) модель “інтересу”.1- Її мета — підготувати політичних “зомбі” для правлячого режиму.2-На відміну від попередньої моделі, де індивід є пасивним об’єктом впливу політичної системи, у цій моделі він виявля­ється активним. А його активність у взаємодії з владою зумов­лена інтересами, здатністю діяти свідомо, підтримкою групи (етносу, класу, партії), до яких він може належати.

16.Наслідки політичної соціалізації.

Результатом процесу політичної соціалізації є готовність людини до участі в політичному житті суспільства, що полягає в певному рівні її політичної мобілізованості. Ця готовність охоплює такі елементи:— знання, достатні для свідомого залучення до політичного процесу, які передбачають уявлення про принципи функціонування політичної системи та наслідки участі індивіда у політиці;— визнання фундаментальних цінностей суспільства на рівні пізнавального, емоційного та вольового аспектів;— політичні навички, які сприяють переходу до політичної діяльності. Наявність чи відсутність цих трьох компонентів у внутрішній структурі особистості спричиняє той чи інший тип політичної поведінки особи. Вперше таке важливе явище як політична поведінка особи в політичному житті суспільства розглянули вчені- біхевіористи. На їхню думку, об'єктом досліджень політології мають бути дії людей, спрямовані на досягнення їхніх політичних цілей.

17.Поняття «лідерство» та аналіз його функцій.

Лідерство — закономірне соціальне явище. Найбільш масове воно у групах. Лідерами є члени групи, здатні організувати її членів на ви­конання спільного завдання. Таке лідерство, на відміну від керівництва, виникає стихійно, воно нестабільне, пов'язане передусім з особистими стосунками між членами групи. Лідер більше поінформований, ніж інші члени групи, активний, має організаторські здібності, авторитет. Політичний лідер — це людина, здатна згуртувати навколо себе ба­гатьох, завоювати у них авторитет, повести за собою. Лідерство можна розглядати в широкому розумінні — як здатність впливати на інших і на стан спільної діяльності — і у вузькому, коли лідер радикально впливає на стан справ у колективі і за багатьма якостями переважає інших.. Функції: 1. Інтеграція суспільства, громадян, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей. Прикладом практичноговтілення цієї функції може бути політична біографія Віллі Брандта. Йому в усі періоди діяльності на різних постах вдавалось об'єднати маси у боротьбі з неонацизмом, навколо соціал-демократичних ідей. Завдяки прагматизму, вродженій доброзичливості, стійкості своїх переконань, наполегливій працівін зміг підняти на небачений рівень авторитет європейської соціал-демократії і досягти найвищих посад як у партійній, так і в державній діяльності.2. Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень. Скажімо, Маргарет Тетчер свою третю перемогу на виборах забезпечила, блискуче розпочавши передвиборну кампанію (всупереч усім уявленням про те, як мусить діяти британський прем'єр-міністр) у Кремлі, де, зустрівшись віч-на-віч з Михайлом Горбачовим, вийшла переможцем у протиборстві двох інтелектів.3. Захист мас від беззаконня, самовправства бюрократи, підтримка громадського порядку. Як засвідчує історія, віра в "доброго царя", "батька народу", який прийде і наведе в
країні "порядок", є досить стійким стереотипом масової свідомості не лише країн з низькою політичною культурою, а й держав з віковими демократичними традиціями. 5. Ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей. 6. Легітимація суспільно-політичного устрою. Вона означає, що державна влада поза правовим повноваженням не може належати нікому.

18.Лідерство у малих та великих соціальних групах

Залежно від масштабів політичної діяльності лідерство має кілька рівнів.Першим і найпоширенішим є рівень малої групи (оточення прези­дента, керівника парламенту, лідера політичної партії).Більш високий рівень — лідерство в політичному русі певної со­ціальної групи (прошарок, клас, партія). Лідер цього рівня повністю ви­користовує не лише особистісні якості, а й уміння бути організатором, координувати дії досить великої групи людей.Мала: Під лідерством розуміють один із детермінованих суспільними відносинами процесів організації малої групи та керування нею, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальний термін і з високим ефектом. Лідер - це член групи, що спонтанно висуваєть­ся на роль неофіційного керівника в умовах визначеної (як прави­ло, досить значущої) ситуації, щоб забезпечити організацію спіль­ної діяльності для швидшого досягнення спільної мети. Для того, щоб ефективно керувати роботою колективу, необхід­но мати уявлення про переваги і недоліки окремих стилів керівни­цтва і лідерства. Традиційно виділяють три таких стилі: авторитар­ний, демократичний, ліберальний.

19.Теоретичні трактування лідерства.

Політичне лідерство - це процес взаємодії, в ході якої одні люди (лідери) знають і виражають потреби і інтереси своїх послідовників і через це володіють престижем і впливом, а інші (їх прихильники) добровільно віддають їм частину своїх владних повноважень для здійснення цілеспрямованого представництва і реалізації власних інтересів. Політичний лідер - це людина, яка керує політичними процесами, робить вплив на соціальну поведінку індивідів, груп, прошарків і суспільства в цілому. Політичний лідер - це і центр влади, і «мозок» і «візитна картка» тих сил, які його висувають на елітарні лідируючі позиції. І забезпечують йому постійну, тривалу підтримку. Він - політичний менеджер, що управляє, керівник своїх послідовників і прихильників.
В структурі політичного лідерства можна виділити три основні компоненти: особові якості лідера, інструменти здійснення влади, ситуацію, в якій діє лідер, і вплив якої випробовує. Залежно від комбінації цих трьох компонентів залежить ефективність його діяльності. Лідер повинен володіти певними якостями. Якості лідера дослідники об'єднують в три групи - природні, етичні і професійні. До числа природних якостей відносяться - сила характеру, рішучість, інтуїція, магнетизм особи. До числа етичних - гуманізм, відповідальність, чесність. До професійних якостей учені відносять аналітичні здібності, уміння швидко і точно орієнтуватися в обстановці, компетентність, гнучкість, готовність до компромісів.

20.Форми занепаду політичного лідерства

-не найшла,глянеш в книжці

21.Групові норми та групові цілі

В залежності від цілей і способів об’єднання, групи можна поділити на: постійні і тимчасові, вільні (членство в них базується на добровільних засадах) і обов’язкові (засновані на примусовому членстві, наприклад група ув’язнених в тюрмі), відкриті і закриті, формальні і неформальні. Функціонування і розвиток групи не можливий без норм і правил внутрішнього спілкування. Групові норми складаються спонтанно в процесі взаємодії і представляють систему соціальної регуляції поведінки особи в групі. Вони формуються на базі спільності в поглядах, інтересах, цілях всіх членів групи і того соціального середовища, в якій група існує. Чим згуртованіша група, тим суворіше вона контролює виконання норм і вимог, і тим гострішим може бути конфлікт в разі їх порушення. Як і суспільстві так і групі, люди займають різні статусно-рольові позиції, тому одні члени групи мають більше можливостей уникати відповідальності за порушення норм, інші ж можуть стати „козлом відпущення” і відповідати як за свої, так і за чужі гріхи. Чим привабливіша для особи група, тим більше він буде рахуватися з її нормами і вимогами. Групові норми виконують такі функції: – забезпечують єдину поведінку і сприяють координації діяльності; – спрямовують, регулюють, контролюють і оцінюють поведінку членів групи;– виконують функцію інтеграції, впорядкування і збереження стабільності в групі – забезпечують передбачену поведінку членів групи – створюють індивідуальне обличчя кожної групи; – позбавляють особу від хвилювання і невизначеності.
Групові норми є не єдиними регуляторами внутрішньо групового спілкування. В ході свого функціонування група виробляє свої традиції, свою систему цінностей, особливу мову.

22.Конформізм та нонконформізм

Нонконформі́зм (— «незгода») — незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві. В деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості. Конформí́зм (— «подібний», «схожий») — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами, ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д. Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, традиція).

23. Типологія стилів політичного лідерства

Три основні типи політичного лідерства.

1. Традиційне лідерство, що ґрунтується на вірі як правлячих, так і підлеглих у те, що влада є законною, оскільки спирається на авторитет освячених і непорушних традицій та звичаїв наслідування її. Цей тип лідерства становлять основу існування всякої монархічної влади.
2. Раціонально-легальне, або бюрократичне лідерство, що ґрунтується на вірі в законність раціонально встановлених правил і процедур обирання лідера і в його ділову компетентність. Цей тип лідерства відповідає республіканським формам правління Нового і Новітнього часів. Його характерними ознаками є наявність легальних процедур обрання, відповідність особистості претендента бажану наборові необхідних професійних якостей, конкурентність і періодичність змін лідера.
3. Харизматичне лідерство, що ґрунтується на ірраціональній вірі в надзвичайні, надприродні, недоступні для інших, богоявлені якості правителя, які надають йому можливість і неформальне право підкоряти собі маси (харизма — винятковий, містичний Божий дар, властивий людині). Харизматичне лідерство характеризується режимом необмеженої влади лідера, яка ґрунтується на ідеї служіння мас інтересам суспільства і держави, уособлених персоною лідера; повними особистими відданістю й довірою, зумовленими наявністю у лідера уявних якостей пророка, месії, вождя; некритичним ставленням мас як до лідера, так і до його політики. Як свідчить історія, умовою харизматичної влади є не лише фанатична відданість мас лідерові. Харизма досить часто в нинішніх умовах має формально-юридичну захищеність у вигляді процедур канонізації постаті вождя, президента, висування «батька нації та народів» єдиним кандидатом на виборах тощо.

Поиск по сайту: