Соціально-економічні заходи Комуни

Ще ЦК Національної гвардії у перші дні після переможного повстання 18 березня прийняв ряд важливих декретів і розпоряджень. Так, був виданий декрет про призупинку розпродажу закладених у ломбардах речей та про повернення власникам усіх закладів, оцінених у суму до 15 франків. Заборонялося виселення з квартир жильців за несвоєчасну сплату квартирної плати. В ці перші дні були видані декрети про регулярну виплату утримання національним гвардійцям та про виділення 1 млн франків для розподілу суми між жителями міста, які найбільш гостро потребували грошової допомоги.

Паризька Комуна розширила і зміцнила це соціальне законодавство. Зокрема, була встановлена пенсія для дітей загиблих національних гвардійців, відмінялася нічна праця пекарів, введені пільги для кравців, зайнятих пошиттям мундирів для національної гвардії. Цікаво, що Комуна захищала інтереси не тільки працівників найманої праці -пролетарів, але й дрібної буржуазії. Так, декрет від 17 квітня вводив відтермінування сплати боргів по комерційних векселях. Цей захід буквально врятував тисячі дрібних торгівців і підприємців. Важливе значення мав декрет 16 квітня про передачу в руки робітників і виробничих асоціацій промислових підприємств, залишених їх власниками.

В даному декреті цікавими видаються два моменти. По-перше, п. 2 Декрету передбачав підготувати «доповідь з викладом практичних заходів, з допомогою яких можна було б негайно запустити в дію ці майстерні, але уже не силами господарів-дезертирів, які їх покинули, а силами кооперативної асоціації зайнятих у них робітників».

Тобто, мова йшла про передачу принаймні частини промисловості у відання робітничих колективів, а не держави, як потім практикувалося в СРСР та інших «соціалістичних країнах». Спроба Й. Тіто в Югославії передати промисловість робітничим колективам була засуджена усім «соціалістичним світом» як «анархо-синдикалізм», а сам югославський шлях розвитку як небезпечний відступ від марксизму.

По-друге, п. 4 Декрету пропонував «заснувати третейський суд, який у випадку повернення господарів повинен буде встановити умови остаточної передачі майстерень робітничим товариствам і розмір винагороди, котру ці товариства повинні будуть сплатити колишнім господарям».

Намір оплатити капіталістам їх відчужувану власність знову-таки нагадує не т. зв. червоногвардійську атаку на капітал, здійснену в Радянському Союзі, а, швидше, щось подібне до англійської лейбористської націоналізації частини промисловості у кінці 40-х - на поч. 50-х років XX ст. Тобто, Ленін і Сталін використали досвід Комуни з точністю до навпаки, а їх нібито опортуністичні опоненти були насправді набагато ближчими до ідей «першої у світі пролетарської держави».

25 квітня 1871 р. Комуна прийняла декрет про реквізицію пустуючих квартир буржуазії. Передбачалося, що: «1. Усі пустуючі квартири реквізуються. 2. Ці квартири передаються у розпорядження мешканців обстрілюваних (ворожою) артилерією кварталів». Звернемо увагу, що квартири не конфіскуються (безоплатно), а реквізуються (тобто вилучаються оплатно). Передаються вони не у власність, а у користування осіб, які залишилися без даху над головою внаслідок обстрілів.

27 квітня вийшов декрет про заборону вирахувань із заробітної плати та штрафування робітників їхніми працедавцями. Передбачалося навіть повернути робітникам усі суми вирахувань і штрафів, накладених після 18 березня. Комуна погрожувала судовим переслідуванням порушникам цього розпорядження, причому обґрунтовувала це тим, що «подібного роду покарання (робітників)... не є результатом скільки-небудь правоправної юрисдикції». Сама постановка питання цікава тим, що Комуна не відкидає апріорі усталену систему буржуазного права, а навіть шукає в ній обгрунтувань для власної законодавчої діяльності[5, c. 182-184].

За недовгий час свого існування Паризька Комуна встигла вжити ряд важливих соціально-економічних заходів.

Так, 16 квітня 1871 р. був виданий Декрет про передачу промислових підприємств до рук робітничих асоціацій (декрет про покинуті майстерні). Беручи до уваги, що багато майстерень було покинуто своїми господарями, які втекли з Парижа, Комуна доручила робітничим синдикальним камерам утворити комісії, які дадуть статистику покинутих майстерень, точний опис стану, в якому вони перебувають, викласти практичні заходи, завдяки яким можна було б пустити в хід ці майстерні силами кооперативної асоціації зайнятих в них робітників, виробити проект статуту цих асоціацій. На випадок повернення господарів цих майстерень третейський суд має визначити розмір відшкодування, який ці асоціації плататимуть колишнім господарям.

У травні 1871 р. Комуна затвердила Статут Луврських майстерень з ремонту зброї, який вводив нові принципи керівництва майстернями. Органами управління стали загальні збори робітників, рада майстерень і делегат, який знаходився при Комуні, але обирався загальними зборами робітників.

Велику увагу приділяла Комуна регулюванню умов праці робітників. Був встановлений максимум заробітної плати, який визначався «в шість тисяч франків на рік». Однак більш важливим був Декрет про обов'язковий мінімум заробітної плати від 13 травня 1871 p., що поширювався на робітників, зайнятих виконанням замовлень для Комуни. Комісія праці і обміну мала переглянути всі контракти, укладені до цього часу Комуною, з встановленням мінімальної заробітної плати. Комуна також постановила ще одним декретом встановити мінімум платні помічникам учителів і директорам, а також прирівняти платню вчительок «до платні вчителів, а саме тисяча п'ятсот франків для помічниць і дві тисячі для директрис»[9, c. 242-243].

Декретом Комуни від 27 квітня 1871 р. заборонялися свавільні штрафи і відрахування із заробітної плати службовців і робітників. Адміністрація як приватних, так і громадських підприємств зобов'язувалася виплачувати заробітну плату «у повному розмірі». У відповідь на вимоги «всієї корпорації робітників-булочників» Виконавча комісія Декретом Комуни про заборону нічної праці в пекарнях від 20 квітня 1871 р. скасувала в них нічну працю.

З метою справедливого розподілу вільних робочих місць в округах були утворені біржі праці.

Паризька Комуна надавала необхідну матеріальну допомогу населенню Парижа. Ще ЦК національної гвардії видав парижанам, які бідували, один мільйон франків. Паризька Комуна своїми декретами припинила «всі судові переслідування про прострочку платежів», встановила відстрочку квартирної плати. Була проведена реквізиція незаселених квартир, які передавалися «в розпорядження жителів кварталів, що бомбардуються». Дуже важливе рішення було прийняте щодо ломбардів. Комуна постановила: «Рухоме майно (меблі, плаття, білизна, постіль, книги та інструменти праці), закладене до 25 квітня 1871 р. на суму, що не перевищує двадцяти франків, буде безплатно повертатися власникам».

Здійснюючи ломку старої буржуазної держави, Комуна не могла не зачепити питання про перебудову судового апарату. Передбачалося оновити його на основі виборів, призначення суддів Виконавчою комісією Комуни розглядалося лише як тимчасовий захід. Нижчою судовою інстанцією стали мирові судді, які розглядали незначні карні і цивільні справи. Ця ланка судового апарату комплектувалася з осіб без будь-якої юридичної освіти, як правило, робітників чи ремісників, авторитетних у власному середовищі. Серйозніші злочини мав розглядати особливий суд — Звинувачувальне журі за участю присяжних засідателів. Стати присяжним міг будь-який громадянин, що був членом національної гвардії. Ця остання деталь усувала від здійснення правосуддя політичних супротивників Комуни.

Вважається, що саме Комуна започаткувала «пролетарські принципи правосуддя»: рівний для всіх суд, виборність, відповідальність і змінюваність суддів, гласність суду, безплатне здійснення записів актів громадянського стану. Пізніше цей, багато в чому уявний, досвід будуть застосовувати при розбудові судової системи СРСР та його європейських сателітів.

5 квітня 1871 р. був прийнятий Декрет про репресії, яким вводився інститут заложників. Комуна погрожувала Версальському уряду у випадку страт полонених комунарів у свою чергу застосовувати розстріли співробітників і агентів цього уряду. В останні дні Комуни були страчені 64 з 200 узятих заложників.

Серед інших заходів репресивного характеру відзначимо Декрет про судову відповідальність 6 членів Версальського уряду (їх майно піддягало секвестру), введення карної відповідальності за дезертирство та деякі інші заходи. Проте, так і не був прийнятий декрет про тотальне закриття реакційної преси, оскільки, на думку комунарів, це стало б «порушенням принципів».

Взагалі, у багатьох випадках керівники Комуни намагалися проводити свою політику, що називається, чистими руками, хоча ці правила гри були абсолютно непритаманні їхнім супротивникам. Так, наприклад, не були вилучені кошти з Французького банку, який Комуна розглядала як надбання нації. Натомість Версальський уряд не тільки користувався активами цієї фінансової установи, але й таємно вивіз із Парижа кліше для друкування банкнот.

Декрет від 14 квітня під загрозою революційного переслідування забороняв незаконні арешти, обшуки, реквізиції. Комуна вселяла бездомних у пустуючі квартири утікачів, передавала в руки робітничих колективів покинуті власниками заводи, але рішуче переслідувала мародерство під маскою революційної пильності.

28 травня 1871 р. версальські війська остаточно придушили Паризьку Комуну. Близько 30 тис. її учасників були розстріляні, ще понад 50 тис- відправлені на каторгу, у в'язниці, на заслання.

Комуна здійснила широку демократизацію системи народної освіти. Проголошувалося введення загальної, безплатної, обов’язкової, всебічної шкільної освіти. Демократичні перетворення торкалися також бібліотечної справи, художніх музеїв, театрів, які були передані у відання Комісії освіти.

Паризька Комуна проіснувала лише сімдесят два дні. Не всі свої задуми вона втілила в життя. Та Комуна зробила свій внесок в історичний досвід розвитку демократії, збагатила його принципово новими державними і правовими інститутами[4, c. 267-269].

Поиск по сайту: