Курортна система України

Дисципліна основи санаторно-курортної справи

Самостійна робота № 4

Тема. Економічна природа санаторно-курортних послуг

Питання

1. Структура стратегічного управління санаторно-курортним підприємством.

2. Порядок формування стратегії розвитку санаторно-курортного комплексу.

Теми рефератів

1. Стратегічне управління санаторно-курортним підприємством.

2. Курортна система України та її проблеми

Методичні рекомендації

Питання 1.Структура стратегічного управління санаторно – курортним підприємством.

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного господарства України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальною проблемою у зв’язку з необхідністю масового оздоров лення населення. Державна стратегія є також основою для конструктивної взаємодії органів державної влади щодо забезпечення комплексного використання природних рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства. Збереження і розвиток санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії має стати частиною державної політики у справі охорони і зміцнення здоров’я населення і пріоритетним напрямом у формуванні соціальних програм, передбачаючи реалізацію прав людини на відпочинок, лікування, сприятливе навколишнє середовище, реалізацію прав майбутніх поколінь на користування рекреаційним природно-ресурсним потенціалом з метою підтримки високої якості життя, а також вирішення поточних завдань масового оздоровлення населення і нерозривного зв’язку із здійсненням заходів щодо збереження і відновлення природних рекреаційних ресурсів.

Стратегічне управління - це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи планів, організації діяльності, мотивація та контроль за результатами на основі моніторингу та аналізу стану зовнішнього і внутрішнього середовища санаторно-курортного підприємства.

Стратегічне управління в санаторно-курортній галузі передбачає організацію власного потенціалу з чіткою орієнтацією на ринко ву ситуацію, що забезпечуватиме розвиток санаторно-курортних закладів. Суть його - в переорієнтації від практики путівки й нормативно-безособового обслуговування потоку відпочиваючих - до усвідомлення єдності процесу і результату спільної роботи лікарів, обслуговуючого персоналу у конкуренції за туриста.

Основним продуктом санаторно-курортної діяльності можна вважати задоволення відпочиваючого, а доказом цього є - повторний приїзд на оздоровлення.

Категорія задоволення має два аспекти: психологічний і функ ціональний.

Психологічний аспект задоволення забезпечується пропозицією індивідуального обслуговування та урізноманітнення форм і засо бів лікування, орієнтацією досягти оздоровлення переважно природними факторами, передбачає також розвиток індустрії гос тинності та створення житлових умов, наближених за рівнем до ку рортних готелів, високу якість харчування та обслуговування у ку рортних їдальнях, чуйність, уважність, люб’язність обслуговуючого персоналу.

Функціональне задоволення відпочиваючого залежить від про філю санаторно-курортного підприємства і забезпечується шляхом інтенсивного лікування, широкої пропозиції медикаментів та мед препаратів, організації масового харчування та створення сприят ливих житлових умов.

Лише на основі новітнього бачення та підходів до організації курортної справи можна сформулювати, впровадити та виконати плани та стратегії, забезпечивши тим самим не лише виживання оздоровниці, а й її невпинний розвиток.

У структурі стратегічного управління визначають такі етапи:

• бачення ситуації:

- місія організації;

- мета організації;

- завдання організації щодо досягнення мети;

- стратегічні наміри щодо розвитку організації;

• аналіз зовнішніх факторів:

- соціальні (демографічні зміни, ступінь захворюваності тощо);

- економічні (макроекономічна політика, рівень інфляції, дохо ди споживачів, конкуренція тощо);

- технологічні (зміна технологій, вилив технологій на довкілля тощо);

- регулятивні (антимонопольне законодавство, захист прав спо живачів, податкова політика тощо);

- природний фактор;

- постачальники (медикаментів, продовольства тощо);

- споживачі (купівельна поведінка, характер прийняття рішень, оцінка зусиль, надання санаторно-курортних послуг);

• оцінка стану розвитку організації за внутрішніми факторами:

- організаційна структура санаторію;

- штатний розклад та визначення обов’язків працюючих;

- система комунікацій всередині організації;

- делегування повноважень та відповідальності;

- зворотний зв'язок виконавців з управлінцями;

- виробнича культура;

- система контролю;

• організація як передумова організації стратегічного плану вання:

- постійні та тимчасові структурні утворення;

- мобільність організації та управління;

- гнучкість для прийняття рішень;

- підвищення кваліфікації управлінського елементу;

• організаційна культура:

- культура обслуговування споживачів;

- соціальна культура;

- культура прийняття рішень, спілкування;

- фірмовий стиль;

- корпоративний дух;

• ресурси:

- природні;

- фінансові;

- матеріальні;

- людські;

- інформаційні;

• процеси, які відбуваються в організації:

- операційні (пошук та залучення курортника, приїзд та розсе лення, проживання, лікування, харчування, дозвілля та розваги, безпека особи та майна, від’їзд);

- функціональні (дослідження ринків, планування, організація, мотивація, контроль);

- технологічні (авторські розробки обладнання методик ліку вання).

Питання 2. Порядок формування стратегії розвитку санаторно-курортного комплексу

На шляху формування стратегії розвитку санаторно-курортного комплексу важливим є аналіз внутрішнього середовища - самої організації, визначення сильних та слабких сторін діяльності, потенціалу розвитку. Аналіз організації передбачає оцінку дієздатності існуючої структури управління, системи комунікацій між підрозділами та відділами оздоровниці, чітке визначення та дотримання у роботі функціональних обов’язків працюючих, створення ділової атмосфери в колективі та налагодження системи зворотного зв’язку між управлінцями та виконавцями, делегування повноважень та відповідальності, формування корпоративної поведінки, цілеспрямованості всіх та кожного на досягнення результату.

Для вдосконалення організації санаторно-курортного лікування та забезпечення стійкого розвитку курорту необхідно досконало знати зовнішнє оточення оздоровниці, враховуючи вплив сукупності факторів та прийняття рішень. Вивчення ринку постійних і нових споживачів, аналіз їх споживацьких уподобань, сегментація визначеного цільового ринку за географічними та демографічними ознаками, параметрами купівельної поведінки, визначення маркетингових комунікацій для кожного сегмента є передумовою ефективного функціонування санаторно-курортного комплексу на перспективу. Аналіз зовнішнього середовища та можливостей санаторно-курортного комплексу дозволяє визначити ринкові шанси - потенціал попиту, що не задовольняється сформованою на ринку пропозицією.

Для керівників курортів особливо важливе значення має розроблення ринкової стратегії, для чого необхідно обрати довгострокову модель поведінки лікувальних закладів на ринку лікувальних послуг, виходячи з особливостей (природних, економічних, соціальних) даного курорту.

Існують чотири основних стратегічних підходи до можливого розвитку курортів:

• стратегія кардинальної зміни - застосовується у разі зменшення завантаженості курорту, що вимагає з’ясування причин цього та віднайдення методів підтримки здравниці з метою залучення

суспільних і приватних інвестицій. При цьому можливий варіант перепрофілювання здравниці;

• стратегія збереження зростання, спрямована на підтримку низького рівня зростання за несприятливих зовнішніх умов, на залучення відпочиваючих завдяки введенню нових послуг (медичних і анімаційних);

• стратегія досягнутого зростання - застосовується для утримання досягнутого рівня у разі, коли курорт має у своєму розпорядженні лише обмежений набір нового продукту і нездатний задовольнити новий ринок;

• стратегія вибіркового зростання, обрана курортом, орієнтова ним на визначений сегмент ринку. Цей принцип розвитку припус кає наявність двох компонентів: плану санаторно-курортного розвитку і структурного комплексу методу фінансової підтримки. Даний принцип застосовується при визначенні стратегії розвитку як конкретного закладу, так і галузі в цілому.

Програма розвитку санаторно-курортної системи на рівні держави чи регіону повинна передбачати:

• визначення відповідних типів (моделей) розвитку;

• установлення пріоритету територій і місць розвитку;

• визначення обсягів майбутнього розвитку і фінансування;

• позначення рамок розподілу ресурсів. Комплекс фінансових методів вартості спрямовувати на підтримку сектору розміщення на курортах, малої інфраструктури курортів, проектів поліпшення системи обслуговування.

Курортна система України

Всі народи з незапам'ятних часів знаходили в оточуючому їх середовищі лікувальні засоби. Особливе значення надавалося мінеральним водам, лікувальним грязям і клімату, що застосовувалися для лікування різних захворювань.

Хімічний склад багатьох мінеральних вод подібний до хімічного складу органів і тканин організму людини. При вживанні мінеральних вод всередину і прийманні ванн речовини органічної і неорганічної природи, що містяться в цих водах (особливо біологічно активні мікроелементи), проникаючи через шкіру і слизисті оболонки тіла людини, мають виразний фізіологічний і лікувальний вплив. Те ж саме стосується і лікувальних грязей, до складу яких входять речовини, подібні до гормонів та вітамінів.

Особливо корисна для організму кліматотерапія, оскільки в процесі еволюції людина постійно була під впливом кліматичних чинників, і в організмі виробилися особливі пристосувальні механізми (система терморегуляції, біологічних ритмів і т.п.). Санаторно-курортне лікування не тільки істотно доповнює медикаментозне лікування, але часто використовується як самостійний, альтернативний спосіб лікування.

Вплив природних фізичних чинників, а також режиму рухової активності і раціонального лікувального харчування сприяє підвищенню захисно-пристосувальних сил організму. Фізичні чинники, на відміну від більшості лікарських засобів, є найбільш фізіологічними, природними для організму, не пригнічуючи, а мобілізуючи його резервні можливості і не викликаючи побічних небажаних явищ і алергічних реакцій.

Курортне лікування сприяє поліпшенню кровообігу, диханню. Крім того, санаторно-курортне лікування, основою якого є тісне спілкування з природою, заповнює відчутний для більшості міських жителів дефіцит природного середовища.

Завдяки географічному положенню, геологічній будові і гідрогеологічним умовам Україна традиційно має всі види курортів.

Перші бальнеологічні курорти в Україні виникли на мінеральних водах у Шкло (1576 р.), в Трускавці (1827 р.) і в Моршині (1877 р.) Львівської області; Березівці під Харковом (1862 р.) і в Миргороді Полтавської області (1917 р.); грязьові - на Сакському озері в Криму (1799 р.), на Одеських лиманах (1829 р.), на Славянских озерах у Донбасі (1832 р.), у Євпаторії (1890 р.) і в Бердянську Запорізької області (1902 р.).

За ці роки методи санаторно-курортного впливу з емпіричних перетворилися в науковообгрунтовані і раціонально використовуються для лікування різних видів захворювань.

В 60-ті роки в Україні було 426 санаторіїв, 154 профілакторії, 132 будинки відпочинку і 31 пансіонат із загальною кількістю місць понад 150 тисяч, а до кінця 90-х років в Україні функціонувало 15 курортів державного і 13 -місцевого значення.

Крім того, на території України постановою Кабінету Міністрів України був затверджений перелік і межі 265 територій, що резервувалися для організації зон лікування і відпочинку населення.

Інтенсивне курортне будівництво дозволило створити систему спеціалізованих санаторіїв. У загальному вигляді їх структура виглядає наступним чином: санаторії для лікування хворих із захворюваннями серцево-судинної системи - 22%; травної - 20%; нервової - 17%; дихальної - 16%, органів руху -17%; нирок і сечовивідних шляхів - 6,5%; із захворюваннями жіночих статевих органів - 4,5%; шкіри - 0,2%.

На початок 1994 року на курортах України діяло понад 3600 санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів і інших закладів, в яких одночасно могли відпочивати близько 700 тис. чоловік.

У зв'язку з розпадом СРСР ситуація в санаторно-курортній галузі різко погіршилася. За роки самостійності України санаторно-курортній системі практично не приділялася увага з боку держави. Відсутність бюджетного фінансування привела до згортання ряду державних програм (санаторно-курортне лікування хворих на туберкульоз, травматичну хворобу спинного мозку, лісляінфарктних хворих і т.д.). Всі спеціалізовані санаторії перейшли, в основному, на сезонний характер роботи, при цьому багато з них згорнули свої лікувальні бази і почали переходити в розряд закладів відпочинку з низьким рівнем сервісного обслуговування. Через відсутність контролю почали з'являтися нові заклади (бази відпочинку з лікуванням, центри здоров'я і т.д.), що мають слабку медичну базу і некваліфікований персонал. Загалом санаторно-курортна система України в даний час як система не існує, хоча актуальність санаторно-курортного лікування залишається досить високою.

Через важке економічне становище, що склалося в Україні, зросла захворюваність на туберкульоз; поширилась бронхо-легенева і серцево-судинна патологія. У такій ситуації санаторно-курортне лікування необхідно не тільки зберігати, а й розвивати.

Істотним гальмом на шляху відновлення і розвитку санаторно-курортного комплексу України і Криму є відсутність чіткого законодавства про курортну діяльність. Особливо гострими є проблеми власності й оподаткування.

В останні роки Крим перестає бути доступним курортом через непомірну дорожнечу санаторно-курортних і оздоровчих послуг. Різке скорочення чисельності відпочиваючих не тільки збільшує економічні і соціальні проблеми регіону, але і приводить до втрати фахівців в галузі наукової і практичної курортології, скорочення об'ємів робіт у тих галузях господарського комплексу, що безпосередньо орієнтовані на санаторно-курортну сферу та її інфраструктуру.

Розвиток санаторно-курортної системи України неможливий через недосконалість податкового законодавства і прорахунки у фінансовій політиці держави. Якщо протягом усіх років існування цієї системи вона-була дотаційною, то тепер у бюджеті не тільки не передбачаються подібні асигнування, але й у виплаті податків вона прирівнюється до промислових підприємств.

Такі умови не тільки приводять до неправомірного подорожчання санаторно-курортних послуг, але і знижують можливості їхнього повного завантаження, а значить, збільшують збитки галузі.

У зв'язку з цим необхідно створити Державний Комітет по керуванню курортами України. Така структура взяла б на себе функції розробки і реалізації єдиної загальнодержавної програми розвитку курортної справи і координацію діяльності в цій сфері всіх зацікавлених міністерств і відомств. Це дозволить створити організаційні умови для акумуляції, розподілу і контролю за використанням матеріально-фінансових ресурсів, пов'язаних із реалізацією заходів щодо підвищення ефективності роботи курортного комплексу України.

Всі проблеми санаторно-курортного комплексу України вимагають комплексного довгострокового регулювання на загальнодержавному рівні.

Поиск по сайту: