Ой зав'ю вінки да на всі святки,

Ой на всі святки — на всі празнички,

Да рано, рано на всі празнички!

А в бору сосна колихалася,

Дочка батенька дожидалася.

— Ой мій батеньку, мій голубчику.

Ти прибудь до мене хоч на літечко!

У мене в тині перед воротями

Синєє море розливається;

Пани і гетьмани ізбігалися,

Всі сьому диву дивувалися.

Якщо дівчата «водили Березу» в клечальний понеділок, то жінки — у вівторок. Обходячи односельців, вони оповіщали:

Перед вашими воротами

Вились, завивались

Два голубки, два сизенькії,

А я в луг піду, я вінок зав'ю...

В інших селах замість вінків дівчата чи молодиці носили селом зрубану берізку. Обхід також супроводжувався піснями. Гурт дівчат вибирав з-поміж себе двох найудатливіших подруг; їх зодягали «в Берізку» і ватагою обходили односельців, а потім з піснями йшли на вигін, де продовжували дівочі забави.

У побуті українських селян був звичай «водити Тополю». М. Костомаров у науковій розвідці «Про історичне значення руської народної поезії» згадує про це. Дівчата на Зелені свята, вибравши з-поміж себе одну з подруг, підв'язували їй над головою руки до палиці, водили селом, а потім виходили в поле з піснею:

Стояла тополя край чистого поля.

— Стій, тополенько, не розвивайся,

Буйному вітроньку не піддавайся!..

Як ви вже переконалися, обрядодії, пов'язані з водінням Куста, Берези або Тополі характерні лише для дівочих та жіночих гуртів; хлопці, як правило, участі в них не брали. Тут, очевидно, маємо справу з чисто весняним циклом. Та це і природно, весна завжди асоціювалася з образом юнки. Згадаймо такий вагомий пласт духовної культури, як веснянки і гаївки, що виконувалися насамперед дівчатами.

Втім трійчанський цикл молодіжних розваг мав комбіновані варіанти на Лівобережній Україні вже наприкінці минулого століття. Мова йде про парубоцькі ігри «В сухого дуба». М. Максимович робить припущення, що ця забава виникла внаслідок втрати давніх дівочих ігор. Мені ж здається, що таке твердження не зовсім точне. Ймовірніше, поява парубоцьких ігор—логічне «долучення» до дівочих дійств; адже юнаки, природно, не могли бути лише пасивними спостерігачами; їм також хотілося активних розваг. Згадаймо купайлівський цикл, де брали участь як хлопці, так і дівчата. Крім того. Зелені свята вже завершували весняний цикл і закликали в гості красне літо.

Що б там було, але дійство «В сухого дуба» чи просто «Дуба» навдивовиж цікаве і варте того, щоб про нього розповісти сучасникам. На жаль, цей обряд уже став реліктом. Проте в своїй первісності він був вельми пошанівний серед молоді.

У клечальну суботу, тобто напередодні Трійці, юнаки ставили на вигоні або в центрі села високу тичку, поверх якої прилаштовували колесо. Цей символічний атрибут обряду оздоблювали травою, живими квітами і кольоровими стрічками. Квіти, як правило, хлопці мали нарвати в людських городах. І хоч як жінки не намагалися вберегти свої палісадники, сільська юнь все-таки знаходила нагоду запастися живими прикрасами. Нерідко цьому сприяли й самі дівчата.

Обрядове колесо дуба обкопували невеличким ровом і заклечували березовими гілками. Протягом майже усього тижня молодь щовечора збиралася на свої традиційні гулі. Перед тим як прибрати «Дуба» (на Київщині його іще називали «Явором», на Рівненщині — «Віхою»), дівчата заспівували:

— Розвивайся, сухий лубе,

Бо на тебе мороз буде!

— Я морозу не боюся,

Прийде весна — розів'юся!

Своєрідність цієї забавки в тому, що участь брали не тільки хлопці, але й дівчата. Колесо, на думку деяких вчених, символізувало початок літа, а сама назва — «Дуб» чи «Явір» — уособлювала мужність і міць, саме ті риси, які притаманні юному козакові; попередні ж обряди водіння Куста, Берези чи Тополі ідентифікувалися з дівчиною.

На четвертий вечір біля «Дуба» дівчата влаштовували цікаву гру, яка називалася «Горю-дубом» чи «Горю-пнем». Одна з юнок у ролі палаючого дуба чи пня ставала в колі, а навпроти неї—дві інших. Ведуча казала:

— Горю, горю-дуб! (чи) Горю, горю-пень!

Її запитували:

— Чого ж ти гориш?

— Красної панни хочу.

— Якої? — перепитувала інша.

— Тебе, молодої!

—

Тоді «красна панна» відповідала:

— Печу, печу ластівку!

— Чи спечеш? — перепитувала та, що «горить».

— Спечу! — відказувала.

— Втечеш?

— Втечу!

Поиск по сайту: