Легка і харчова промисловості

Особливо швидко відбудовувалась легка і харчова промисловості, де для налагодження виробництва не потрібно було значних витрат. Успішно працювали шкіряна, взуттєва, текстильна, хлібопекарна, борошномельна, м’ясна та деякі інші галузі, які до середини 20-х років значно перевищили довоєн­ний рівень виробництва. Слід мати на увазі, що в цих галузях були досить сильні позиції приватного капіталу, котрий активно сприяв насиченню ринку товарами широкого вжитку. Мишо цукрова промисловість, для відродження якої необхід­ні Пули значні кошти, у 1925/26 р. не досягла довоєнного рів­ня виробництва. Таким чином, у 1920 р. народне господарство України опинилося у критичному стані. Повернення до продрозкладки поставило село та місто на межу вимирання й підштовхнуло до організованого спротиву.

Незважаючи на завершення бойових дій з основними противника­ми сітуація в країні була нестійкою, розлючені «военим комунізмом», пограбовані, селяни були дуже невдоволені політикою більшовиків. Тому В.Ленін запропонував перехід до Нової Економічної політики, більшість б рядових більшовиків зрозуміли її як «економічний Брест». Але Ленін довів, що перехід до нової економічної політики покладе початок відбудові народного господарства. Значна частина комуністів настільки не сприймала непу бо вважали нові порядки зрадою ідеалів, за які вони боролись. Психологія

На Донбасі рядові більшовики-активісти вбивали інженерів та інших фахівців, керуючись

Так званим «пролетарським інстинктом», карали без усякого суду і слідства «нових буржуїв», а быль шість робітників підтримувала ці злочини. На початку 1922 р. спеціальні надзвичайні ко-місії з Харкова і Москви розслідували подібні вчинки. Після цього у 1920 р. в Україні практично припинився видобуток залізної руди, добувалося приблиз­но 195 тис. т вугілля, але на шляху до споживачів половина його розкрадалась. Чавуну виплавлялося 0,48, сталі — 1,7, прокату — 1,8 % порівняно з 1913 роком. Украй низькими стали обсяги виробництва в харчовій і легкій промисловості: цукру— 5, тканин— 28,9 % в такому самому порівнянні. У містах практично вижили лише ті робітники, які зберегли зв'язок із селом або мали городи. Якщо 1917 р. в українській промисловості працювало 942,3 тис. робітників, то влітку 1921 — лише 260 тис., тобто 27,6 %. Наприклад, у Харкові з 319 великих і середніх підприємств з тривалими простоями працювали лише 180, у селах губернії врожайність зернових упала майже втричі.

У шахтах Донбасу знаходилося 82 млн т затопленого або заваленого вугілля, із 3269 шахт паливо видавали на-гора лише 893, а з 295 тис. шахтарів лишилося всього 147,7 тис., тому видобуток вугілля знизився в 6,2 раза. Якщо 1914 р. донецький шахтар міг придбати на свій добовий заробіток 2,3 кг хліба, 600 г м'яса, 0,5 кг крупи, 850 г картоплі, 150 г вершко­вого масла, 154 г цукру, 6 яєць, 6 склянок молока, то в 1920 р. — 800 г хліба, 75 г м'яса, 75 г крупи, 200 г картоплі, 26 г масла, три четвертини яйця, 3/4 склянки молока, 41 г цукру. Але з початком НЕПу, вже пізньої осені 1921 року почався процес масової передачі в оренду кооператорам, кооперативам, колишним власникам, іншим юридичним особам дрібних та середних підприємств (у приватну власність підприємства передавалися неохоче), бо для держави була більш приваблива – оренда, навіть з ідеологічного погляду. Стати власником приватного підприємства з більш ніж ста працівниками можна було лише з дозволу Раднаркому. В оренду ж віддавали ті об»єкти, які або розвалилися, або працюють не на повну силу. За порадою ідеолога РКП (б) М.Бухарина держава заздалегідь вивозила з такою підприємств сировину і вправне обладнання. Виступаючи 14 грудня 1923 р, на партійній конференції в Харкові, нарко юстиції УСРР М. Скрипник таким чином схарактеризував неп: «тріумфуюч свиня буржуазії, яка відчуває себе вдоволеною до схочу».

Протягом 1921—1922 рр. населення радянської України, особливо сіль ське, не відчуло позитивного впливу непу, і не тільки тому, що продрозкладк фактично не зникла, а й через недостатню ефективність недержавних під приємницьких структур. Більше того, за усталеною звичкою, у жовтні 1921 р були позбавлені права голосу торговці, орендарі, які використовували найман працю, кустарі, ремісники. У подальшому коло таких осіб періодично то зву жувалось, то розширювалось. 10 травня 1922 р. ВУЦВК узаконив результаті кампаній літа — осені 1920 р. типу: «походи на куркуля», «тиск на куркуля», і ході яких йшло нахабне пограбування заможних господарств. Було прийнят< постанову «Про припинення справ, що виникли у зв’язку з розкуркулювання.ч села». Навіть коли чинники непу діяли майже повсюдно, улітку 1923 р. вини­кла нова хвиля розкуркулювання: до 15 лютого 1924 р. відрізали лишки земл; в колишніх поміщиків та заможних селян. Пік розвитку приватноторговельного обігу та підприємництва припадає на 1923/1924 господарчий рік, коли вони склали 43,1 % загальнодержавного рівня, але витіснення приватного власника й орендаря в УСРР відбувалося швидше, ніж загалом у Радянському Союзі. Виявилось, що саме існування приватних та орендних підприємств мало дещо штучний характер. Такі під­приємства діяли, як відзначав 1923 р. Малий ВУЦВК (і підтвердив наркомат юстиції), на підставі прав, умовно наданих більшовицькою владою. Тактика податкообкладання і сам суспільний клімат в країні жорстко об­межували можливий прибуток, не дозволяли приватним господарствам досяга­ти значних обсягів виробництва чи торгівлі. Серед усіх великих підприємців в Україні (в середині 20-х років до них належали 368 осіб) тільки 16 одержували річний прибуток 50 тис. крб, причому 13 з них були оптовиками в торгівлі, а не виробниками товарів. Три чверті непманів, що працювали в промисло­вості, мали прибуток не більше 50 крб щомісяця, володіючи господарськими об’єктами з двома-трьома працівниками. Через відсутність у державному бю­джеті затрат на розвиток недержавного сектора економіки, власники та орен­дарі змушені були для одержання вигідних замовлень та сировини широко використовувати хабарі. Потім червоні професори читали лекції під назвою «Взятка — дитя нэпа». Як наслідок політики «воєнного комунізму» та спус­тошливих років Громадянської війни, у другій половині 1921 р. трагічна си­туація склалася в п’яти південних губерніях України. Становище погрішилося ще й через посуху — тут навесні — влітку не пролилося жодної краплі дощу. Збір хлібів не перевищував 80 кг на душу населення. Республіці не вистачало продовольства, щоб прогодувати величезну армію, міста й селища, виконувати продрозкладку, постачати зерно до центральної Росії, а також у Поволжя, що голодувало. Лише за січень — квітень 1921 р. з України було вивезено 1 млрд 635 млн пудів зернових, у тому числі з губерній, де ще влітку починався масо­вий голод. Однак якщо влітку щодоби вивозили по 500 вагонів продовольства, то восени — вже по 2100. Навіть сіль у сільських місцевостях продавалася лише в обмін на хліб. Із 20 тис.тон м»яса, яке щомісяця заготовляли в Росії, Білорусії та Україні, половину давала остання. Відчутне зниження частки приватно-орендної сфери у виробництві почалося восени 1925 року, у торгівлі – із жовтня 1926 року, а до січня 1929 року залишилися лише окремі торговельні точки приватних осіб, але ціни в порівнянні з кооперативними в них були вище в 7 разів. А в 1924 році в СРСР працювало 266032 приватний магазин, тоді як державних було 6736, кооперативних 8084, тобто приватна торгівля охоплювала 94 відсотки крамниць. Більшовицькому керівництву не подобалося, що НЕП пожвавив приватновласницькі інстинкти населення, що не мало місця в соціалістичному світі. Оголосивши неп, радянський уряд продовжував стягувати із се­лянства величезні податки, по су­ті, продовольчу розкладку. Як і під час громадянської війни, в Україні діяли військові заготіве­льні формування. Невиконання продподатку каралося штрафом або арештом і примусовими ро­ботами від кількох місяців до кількох років. Були випадки по­биття, шантажу і розстрілів не­платників податку. В непокір­них селах брали заложників. Ак­ти насильства і масових репресій викликали обурення, підштовху­вали селян до опору державі.

Проти повстанців радянський уряд кинув з’єднання під коман­дуванням В. Примакова, П. Ди- бенка, В. Блюхера, Г. Котовського. Були мобілізовані підрозділи мі­ліції, частини особливого призначення. До того ж очинається криза з заготовкою зерна. Село не дає тої кількості продуктів, які необхідні промисловості. Тому на ХІУ партконференції РКП(б) в квітні 1925р. намітився перехід від ідеї «кооперативного соціалізму» на селі до массової колективізації, тому що розвиток індустрії вимагав збільшення вввозу машин і агрегатів з-за кордону, а подруге в 1927-1928 рр. почався черговий етап милітарізації, як вважав Сталін СРСР повинна вступити в війну через 10 років. Тому НЕП і було скасовано.ХІУ з»їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію а вгрудні 1927 року ХУ з»їзд ВКП(б) ухвалив директиву що до першого п’ятирічного плану

Урок 5 Економічне соціальне та повсякденне життя в роки НЕПу.

Мета: З'ясувати основні причини впровадження Непу, охарактеризувати особливості впровадження Непу на Україні; закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів в дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

І

1. Неп (нова економічна політика) — політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на X з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.). Неп розглядали як перехідну форму від капіталізму до соціалізму.

Необхідність заміни політики воєнного комунізму новою економічною політикою була обумовлена станом у країні, що виявився:

· у економічній кризі (повна руїна, параліч економіки, інфляція);

· внутрішньополітичній кризі (селянські заворушення, повстання кронштадтських матросів навесні 1921 р.);

· кризі всередині керівної партії РКП(б).

Неп базувався на концепції переходу до соціалізму через державний капіталізм.

Основні принципи непу:

· державна монополія у торгівлі;

· державна власність на великі та орендні підприємства;

· госпрозрахунок у промисловості;

· гальмування розвитку великих індивідуальних господарств на селі тощо.

Неп приніс такі зміни у сільське господарство:

· продрозкладка була замінена на продподаток, розмір якого, вдвічі менший за продрозкладку, був заздалегідь відомий селянинові, що посилювало його зацікавленість у підвищенні продуктивності свого господарства;

· селяни здобули можливість продавати лишки своєї продукції через кооперативні організації чи на ринках;

· було ліквідовано кругову поруку — кожний селянин платив самостійно. Хоча реалізація цих змін відбувалася досить суперечливо, було покладено початок позитивним зрушенням.

Неп у промисловості виявлявся у такому:

· здавання в оренду націоналізованих дрібних і середніх промислових підприємств їхнім колишнім власникам;

· проведення децентралізації керівництва промисловістю;

· переведення багатьох підприємств на госпрозрахунок;

· скасування загальної трудової повинності, формування ринку робочої сили;

· перехід від зрівняльної заробітної плати до відрядної;

· залучення іноземного капіталу у формі концесій.

Неп у галузі торгівлі й фінансів запроваджував:

2.В Україні неп почав реалізовуватися пізніше — з 1922 р. Його запровадження було пов'язане з необхідністтю подолання голоду в самій Росії.Більшисть більшовиків вимагала продовжувати «воєний комунізм» Відомий більшовик Бухарін згадував: «Когда все мы, как бараны, стояли за крайний военный коммунизм и расстрелами заставляли проклятых крастьян отдавать нам весь их хлеб кто, как не Ленин, увидев,, что мы не сегодня, завтра загремим и негодяй Пахом отвинтит нам голову, закричал нам: «Стой! Хватит, болваны, воротите оглобли! И в последнюю минуту заставил нас перейти к «продналогу», и как, между прочим и называлась изруганная мною брошурка Ленина, Кто, как не Ленин к ужасу «чистых «коммунистов (а следовательно и к моему ужасу) провозгласил НЕП и тем самым спас положение всей партии» Так, комнезами(комітети незаможників), створені в Україні, які об'єднали бідні верстви сільського населення, серйозно виступали проти запровадження непу. Однак загалом неп відіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами.

Вже на середину 20-х років в Україні в порівнянні з1913 р. збільшився випуск продукції машинобудування в 3,2 рази, досягнуто довоєнного рівня вироблення електроенергії, кам'яного вугілля, сталі, тощо. Поступово з кризи виходило с/г: збільшилася кількість засіяних зерном земель, вдвічі збільшилася питома вага посівів технічних культур, було перевищено об'єм валової продукції с/г України. Але розвиток цієї галузі в Україні різко відставав від темпів розвитку промисловості від нього в 1929 р

Неп сприяв відродженню селянського підприємництва у сфері переробки сільськогоспо- дарської продукції. Налагоджувалася робота ушкоджених та зруйнованих підприємств: млинів, крупорушек, маслоробень, сироварень, коптилень. Відбудовувались і налагоджувалися нові вітряки у степовій частині, на Полтавщині, Харківщині, водяні млини в поліських та лісостепових губерніях. На кінець непу по селах України діяло близько 70 тис. і різноманітних невеликих підприємств із переробки сільсько- господарської продукції. В усіх без винятку селах велася переробка м’яса. У кожному третьому селі працювали майстерні кушнірського ремесла, перероблялася вовна; у половині сіл вп­аювали шкіри, ткали рядна, вишивали рушники, ви­готовляли чоловічі та жіночі сорочки, запаски, пояси; у кожному селі шевці шили взуття.

Держава заохочувала різноманітні форми кооперування еселян. Членство в кооперативах було економічно вигідним, тому до них вступали охоче. У 1925 р. в Україні діяло понад 11,300 виробничих сільськогосподарських кооперативів (машинно-тракторних, скотарсько-молочарських, буряківничих, насінницьких та ін.), які охоплювали 1,5 млн селянських господарств

України, або 30 % загальної кількості. Крім того, працювали 6700 споживчих товариств. Щодо колективних господарств — товариств спільного обробітку землі, артілей, комун, — то вони, незважаючи на активну підтримку держави, не прищепилися в селянстві й охоплювали лише 1,2 % господарств, переважно бідняцьких. Неп відкрив перед селянами можливість вибору форм госодарювання, і вони без вагань вибирали індивідуальне господарство.

Наїважливішим показником успішної відбудови сільського господарства було збільшення виробництва зернових. У 1926 р. в Україні було зібрано 1057 млн пудів зерна. Це майже дорівнювалося щорічному збору зернових у 1911-1915 рр. Розширювалися посіви і зростали валові збори технічних культур, збільшувалося поголів’я худоби. У цілому в 1927 р. обсяг валової сільського господарства республіки перевищив рівень 1913 р. Відбудова сільського господарства України завершилась в 1927 році.

І ця відбудова економіки поставила питання про подальший виток революції в СРСР. У грудні 1925 р., коли відбудовчі процеси - практично завершились, XIV з’їзд ВКП(б) прийняв рішення в історично мінімальний строк перетворити країну в індустріальну, а для цього потрібні були гроші.

На селян України, як і всього СРСР, чекав трагічний сталінський експеримент.

Як і будь-яка перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. Реформаційні пошуки цього часу приводили не тільки до позитивних, (й до появи кризових явищ: поглиблення розшарування в суспільстві, поява безробіття, зростання соціальної напруги. Це привело до згортання непу і відмови

Урок 6-7 Розвиток науки і культури. Освіта. Боротьба з неписьменністттю Коренізація.