Типологія політичних систем

Важливим аспектом вивчення політичної системи є її типологізація. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за культурологічною класифікацією її поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, мусульманську, індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Така типологізація грунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспільства і культури у їх генетичному і структурнофункціональному вимірах. Мова йде про те, що з допомогою цього аналізу є можливість простежити не тільки сьогоднішній стан суспільного розвитку, але його історію, на основі якої виникають і функціонують політичні системи.

Можливий також підхід на основі аналізу типів політичних систем за способом і масштабом іхнього впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій. Згідно з таким підходом виділяють три типи політичних систем: адміністративнокомандну, змагальну, соціопримирливу.

Адміністративнокомандна система характеризується тим, що об'єднання суспільних структур відбувається не завдяки природному процесові боротьби і співпраці соціальнополітичних сил, а завдяки бюрократичній централізації, запереченню політичного плюралізму та адмініструванню у розв'язанні всіх політичних проблем:

· ліквідуються автономні центри прийняття рішень;

· виняткова роль політичного лідера виражається у культі його особи;

· нівелюється громадянський статус людини, обмежуються її права і свободи;

· значно поширюється політична демагогія про захист інтересів народу;

· превалює відверте насильство;

· панує бюрократія (теократична, королівська, військова або партійнодержавна), побудована за принципами феодальної ієрархії з відповідними пільгами і привілеями.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, тиранів Греції, імператорів Риму, абсолютних монархів до сучасних тоталітарних і авторитарних режимів. Історична практика довела, що, хоч на певних етапах суспільного розвитку цим політичним системам вдавалося досягти певного успіху, у підсумку вони ставали гальмом суспільного прогресу.

Для змагальної політичної системи характерні політичний плюралізм, вплив на державну владу соціальних сил, жорстка конкуренція політичних сил за владу, наявність різних центрів прийняття політичних рішень, конституційні гарантії прав і свобод особи. Утвердилася така система в умовах вільної конкуренції. Хоча вона й нині існує в багатьох країнах (США, Італія, Греція), проте поступово починає еволюціонувати у бік соціопримирливої політичної системи.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки: пріорітет розв'язання соціальних проблем перед завданнями політичними; заміна політичної конкуренції політичною співпрацею; розподіл владних повноважень шляхом колегіальності і консенсусу; врахування більшістю потреб меншості; розпорошення децентралізація, а не концентрація влади; переважання рішень прямої демократії над представницькою; прагнення владних структур до утвердження соціального миру, соціальної справедливості. Така система утвердилася насамперед у Швейцарії, Ісландії, частково у Швеції, Німеччині, Голландії, Австрії та в інших країнах.

Політичні системи за змістом та за формами управління є п'ять основних типів:

1) ліберальні демократії, які опираються на лібералізм У прийнятті державних рішень;

2) комуністичні системи з пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до ліберальних засобів їх досягнення;

3) традиційні політичні системи, які управляються олігархи і відзначаються нерівномірним розподілом соціальних і економічних благ;

4) політичні системи, що переживають період становлення в країнах, які розвиваються, з авторитарними засобами управління;

5) авторитарно-консервативні системи, мета яких – збереження соціальної та економічної нерівності, але більш дієвими засобами.

Поиск по сайту: