Пародонтит

За рентгенологічними даними деструктивні зміни в кісткових відділах пародонту ділять на 3 стадії:

1-ша: початкові прояви захворювання коли зникають лише замикаючі пластинки міжальвеолярних гребенів, але висота їх не змінюється.

2-га: середня по важкості – міжальвеолярні перегородки зруйновані не більше ніж на 1/3 висоти, кісткова тканина відсутня на рівні шийки і проксимальної третини коренів.

3-я: важка стадія – міжальвеолярні гребені зруйновані більше ніж на половину їх висоти, а корені оголені більше ніж на половину довжини.

Пародонтоз – дистрофічне незапальне пораження тканин пародонту зустрічається порівняно рідко. Рентгенологічно воно зустрічається в 3-4% хворих з пораженнями пародонту.

При пародонтозі на рентгенограмах визначається склеротична перебудова кісткового малюнку; кістковомозкові простори стають меншими, окремі балки потовщуються, малюнок кістки стає дрібнопетлистим.

При клінічному огляді у даної категорії хворих спостерігається блідність десни, оголення шийок зубів, стирання твердих тканин зубів із зниженням прикусу.

Пародонтоліз – зустрічається при генетично спадковому захворюванні кератодермії. Захворювання починається в період прорізування молочних зубів, характеризується прогресуючим розсмоктуванням краєвих відділів альвеолярного відростку і приводить до випадіння зубів. Короткочасна стабілізація змінюється прогресуючим остеолізом альвеолярного відростку при прорізуванні постійних зубів.

Пародонтоми – включають пухлини і пухлиноподібні захворювання пародонту.

Рентгенодіагностика при кістах щелеп

Кіста представляє собою порожнинне утворення доброякісного характеру, що має округлу форму, рідкий вміст і обмежене від навколишніх тканин капсулою з сполучної тканини. В кістках щелеп кистозні утвори зустрічаються набагато частіше ніж в інших відділах скелету. В 90% випадків це істинні кисти, що мають внутрішній епітеліальний шар.

По міжнародній класифікації пухлин розрізняють:

1. Кісти одонтогенного походження: радикулярна, кератокиста (примордіальна), фолікулярна, кіста прорізування (зубовмісна).

2. Кісти неодонтогенного походження: травматична, аневризматична, кісти різцевого, носопіднебінного і інших каналів, серединна кіста нижньої щелепи.

Радикулярна кіста є кінцевим етапом розвитку кістогранульоми в якій проходить проліферація епітелію і гранульоматозна тканина перетворюється в муцинозноподібну речовину.

На Р-грамі кіста визначається у вигляді вогнища деструкції кістки округлої чи овальної форми з чіткими рівними інколи склерозованими контурами. На відміну від гранульоми для радикулярної кісти є характерним склеротичний ободок по контуру. Верхівка зуба, як правило є погруженою в порожнину кісти. В подальшому ріст кісти викликає розходження коренів сусідніх зубів і конвергенцію коронок.

Фолікулярна кіста в своєму розвитку зв’язана з епітелієм емалевого органу і утворюється частіше всього на етапі формування коронок зубів. Частіше розміщується в зоні багатокореневих зубів.

Рентгенологічно фолікулярна кіста має вигляд округлої чи еліпсовидної порожнини з чіткими контурами. Прозорість її тіні однорідна і досить висока. В просвіті кісти знаходяться 1-2 зачаткам зубів різної ступені зрілості.

Підвидами фолікулярної кісти є кіста прорізування та кератокіста. Якщо коронка зуба, який знаходиться в кісті досягає альвеолярного краю то кісту називають кістою прорізування.

ПУХЛИНИ ВЕРХЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕП

Пухлини щелеп поділяють на первинні (одонтогенні і неодонтогенні) і вторинні, які є наслідком метастазування злоякісних новоутворів з інших органів, або проростання в щелепи пухлин м’яких тканин обличчя. Крім того серед первинних пухлин розрізняють доброякісні і злоякісні.

До новоутворів щелеп одонтогенного походження належать:

1. амелобластома

2. одонтома

3. цементома

4. одонтогенна фіброма

5. амелобластична фіброма

6. міксома

1. Амелобластома – пухлина, що розвивається з епітелією емалевого органу, або залишків ембріонального епітелію типу клітин Мелассе. Складає 1% усіх випадків пухлин у щелепах. Середній діагностичний вік складає 39 років, але вікові межі коливаються від раннього дитячого віку до похилого. Переважна більшість пухлин є неболючими, локалізується на нижній щелепі в зоні молярів і на гілці. Коли пухлина виростає на верхній щелепі вона може поширюватися на присінок, ніс, орбіту або основу черепа.

Макроскопічно виділяють 2 типи амелобластом – масивну (солідну) і кістозну (багатокамерну).

Рентгенологічно солідна форма амелобластоми представлена одно або багатокамерними порожнинами. Вони витоншують кістку, але навіть при великих розмірах не викликають різкого вибухання чи перериву кортикальних контурів кістки

Кістозна форма відрізняється великими розмірами зони пораження і більш вираженою експансією кортикальних пластинок, як з язичного так і щічного боку. Рентгенологічно вона представлена лакунарними заглибленнями, що створюють картину кількох порожнин, які розділені перегородками. Прозорість тіні пухлини максимальна в центрі і менш виражена по периферії. Можливі прориви кортикального шару з виходом пухлини за межі кісткової тканини.

Диференціально-діагностичні труднощі виникають при двох рентгенологічних типах амелобластом:

1) при дуже великих однокамерних порожнинах, які диференціюють з кістами;

2) дрібносотисті форми диференціюють з остеобластокластомою.

2. Одонтома – доброякісна пухлина, що тісно пов’язана з вадами розвитку і формування тканин зубів. Розрізняють:

а) просту одонтому - зумовлену вадою розвитку одного зубного зачатку;

б) складну одонтому - зв’язану з порушенням формування кількох зачатків.

Одонтоми зустрічаються у людей різного віку, частіше у дітей і підлітків в період формування постійних зубів. Вони мало або безсимптомні і випадково виявляються клінічно або рентгенологічно. При рентгенологічному обстеженні визначається нерівномірно кальцифікована маса, оточена вузьким прозорим обідком капсули. У складній одонтомі містяться добре сформовані емаль та дентин, що розташовані безсистемно.

3. Цементома – це ураження, яке виникає з періодонтальної мембрани.

Бластні клітини періодонтальної мембрани в патологічних умовах можуть продукувати пухлини з цементу, альвеолярної кістки, фіброзної тканини або комбінації цих елементів.

Є 4 типи цементом: періапікальна цементна (фіброзна) дисплазія, доброякісна (справжня) цементобластома, цементуюча фіброма, сімейна множинна (гігантоформна) цементома.

Цементоми зустрічаються в 2 формах:

1) локальна – розвивається навколо одного зуба;

2) дифузна – яка поражає значні ділянки кістки.

Цементоми локалізуються переважно на нижній щелепі в зоні різців і ікол.

Вогнищеві пораження в 80% випадків протікають безсимптомно і рентгенологічно визначаються при дослідженні з іншого приводу.

Рентгенологічно локальні цементоми характеризуються ділянкою остеолізу в періапікальній зоні, чим нагадують гранульому. Підтверджує діагноз цементоми наявність такої ділянки деструкції навколо інтактного зуба. Розміри утвору від кількох міліметрів, до кількох сантиметрів. По мірі росту пухлина зміщує і розсуває окремі зуби, що можуть мати аномально сформовані корені.

Дифузні пораження мають більш характерну рентгенологічну картину. Визначаються кістозні порожнини виповнені тканиною більшої щільності ніж кісткова або з наявністю множинних цементиклів.

При рості цементоми можуть зміщувати навколишні анатомічні утвори, але ніколи не проростають в них.

4. Одонтогенна фіброма – рідка доброякісна пухлина, що походить з клітин періодонту. Гістологічно пухлина складається з відносно зрілої колагенової і фіброзної основи, що містить різну кількість одонтогенного епітелію.

Рентгенологічна картина: При локалізації на нижній щелепі визначаються: вздуття кортикальних пластинок, кістоподібні просвітлення і щільні включення в них. Контури пухлини чіткі. На окремих ділянках може бути зруйнована кортикальна пластинка.

При локалізації на верхній щелепі визначається інтенсивний утвір з чіткими контурами, з чіткою ділянкою просвітлення по переферії. На цьому інтенсивному фоні простежуються кістоподібні просвітлення.

5. Амелобластична фіброма – це доброякісна пухлина. Вона часто буває у дітей в період формування і прорізування зубів. Найчастіше діагностується в осіб віком приблизно 15 років, однаково часто в хлопчиків і дівчаток. Виявляється як безсимптомне утворення яке поступово збільшується, розташоване в ділянці премолярів, або молярів нижньої, інколи верхньої щелеп.

На рентгенограмі амелобластичну фіброму важко відрізнити від амелобластоми. Визначаються одна або кілька однорідних кістозних порожнини, що зливаються між собою і збільшують об’єм щелепи. Кортикально пластинки витоншені, місцями зруйновані. В порожнині можуть бути зачатки зубів.

Пухлина схильна до рецидувування, що може привести до її малігнізації. При цьому чіткі контури пухлини не простежуються.

6. Міксома – рідка доброякісна пухлина, що зустрічається тільки в щелепах. Вона виникає з мезенхіми зубних зачатків або іншої мезенхіми. Частіше буває в нижній щелепі ніж у верхній і локалізується переважно в задніх відділах. Рентгенологічно визначається як однокамерна кіста з включеннями. Після оперативного видалення в 25% випадків зустрічаються рецедиви пухлин.

Поиск по сайту: