Типологія партійних систем

Партії відрізняються за

· соціальною основою;

· організаційною побудовою і характером членства;

· ідеологією;

· місцем у системі влади;

· цілями, методами й засобами діяльності.

Відповідно до соціальних груп розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. У більшості країн світу є робітничі партії - комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва, це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних верств населення, зайнятого в сільському господарстві, селянські й поміщицькі.

Кожна з політичних партій орієнтується на певну систему цінностей, більшість із яких (власність, праця, демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії представників різних суспільних класів і соціальних версти. У такому рразі партія виступає як інтеркласова, або партія виборців (наприклад Демократична й Республіканська партії США.)

Регіональні партії діють в регіональному масштабі й відбивають інтереси населення певного адміністративно-територіального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні й сепаратистські тенденції.

Гротескні партії не мають більш-менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад "шанувальників пива". Не претендуючи на владу, вони досить стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але згуртований склад.

Залежно від типу організаційної структури партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Ці партії є децентралізованими об'єднаннями, не мають фіксованого членства, звертаються до громадян лише в період виборчої кампанії (консервативні й ліберальні партії країн Західної Європи, Республіканська й Демократична партії США).

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв'язок. Це партії з більш-менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну участь у виборах. До масових належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій.

Кадрові й масові партії розрізняють і за кількісними показниками. Вважається, що кадрові партії об'єднують у своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові - більш як 10 відсотків.

За ідеологічною ознакою партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські.

Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо.

Прагматичні - це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це інтеркласові партії, або партії виборців.

Харізматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діютьяк групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Існує ще іншій поділ - на ліві, центристські і праві, який був започаткований у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч - радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) - власники.

За місцем у системі влади розрізняють парламентські і непарламентські політичні партії.

Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти через законні органи влади, які самі й формують за результатами виборів.

Характерними рисами непарламентських партій є доктрииальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями. Свою увагу вони зосереджують на досягненні доктринальних цілей. Фракції в парламенті організаційно і в ході здійснення політичної лінії для таких партій відіграють меншу роль, ніж для парламентських.

За цілями й характером діяльності партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні.

Партійна система - це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основними принципами їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками.

Однією з найбільш деталізованих є типологія партійних систем, запропонована італійсько-американським політологом Дж. Сарторі, який розрізняє сім типів партійних систем:

однопартійна;

з партією-гегемоном;

з домінуючою партією;

двопартійна;

поміркованого плюралізму;

поляризованого плюралізму;

атомізована.

В основу типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована - ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами розташовуються решта партійних систем.

Однопартійна система - це така система, в якій

або неможливе навіть номінальне існування інших партій;

або поряд з номінальними партіями існує партія-гегемон;

або поряд з іншими реальними партіями виступає домінуюча партія.

В однопартійній ситемі правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була Комуністична партія Радянського Союзу. Однопартійна система не виключає існування й декількох номінальних партій, але тільки за однією з них постійно закріплюється (фактично чи юридично) роль правлячої партії - партії-гегемона (Польська Народна Республіка).

Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Прикладом може бути партійна система Японії, де Ліберально- демократична партія була правлячою майже 40 років (до 1993 р.).

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем:

багатопартійна система

двопартійна система (біпартизм)

система двох з половиною партій

І. Багатопартійною є система, в якій більш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів, її різновиди: система поміркованого плюралізму виступає тоді, коли в парламенті є представництво лише декількох партій, відсутня позасистемна парламентська опозиція, тобто немає таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті. Прикладом стабільних партійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних - Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія. В парламентарних республіках з нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись декілька разів за один термін повноважень парламенту.

Різновидом системи поміркованого плюралізму є двоблокова система, коли багатопартійна система функціонує на державному рівні як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Прикладом її може бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінували два партійних блоки - демократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціалістів і комуністів - у лівій.

Система поляризованого плюралізму означає присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної - зліва і справа - деструктивної опозиції. Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною, ніж система поміркованого плюралізму. Системами поляризованого плюралізму в окремі роки були, наприклад, партійні системи Італії і Франції.

Атомізована партійна система виступає тоді, коли є наявність багатьох політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для і перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Вона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує до системи поляризованого плюралізму.

II. Двопартійна система виступає тоді, коли визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії, так як у США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії - Демократична й Республіканська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська партії.

III. Трипартійна система (система двох з половиною партій) виступає тоді, коли основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду. Вона функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд з основними партіями - Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демократичний союз / Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) - в парламенті діяла нечисленна третя партія - Вільна демократична, коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду.

Залежно від багатьох обставин, а надто від політичного режиму, в кожній країні формується певна партійна система.

Партійна система – це сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, а також місце і вплив у державному механізмі.

Політична наука (згідно Дж.Сарторі) виокремлює такі типи партійних систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного суспільства:

1. Однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається; партійний апарат зрощується з державним. Така система існувала в 20-40-х роках ХХ ст. у фашистській Італії, у 30-40-х роках – у гітлерівській Німеччині, у 20-80-х роках – у Радянському Союзі. Сьогодні – на Кубі, в Північній Кореї, та деяких країнах Африки: Кенії, Малі, Лівії та ін.);

2. Домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років; уряд формується лише домінуючою партією);

3. Двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу; впливова опозиція партії, що програла вибори);

4. Трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

5. Чотирипартійна, або двоблокова (відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

6. Партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

7. Партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними);

8. Атомізована партійна система (не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій, всі вони невпливові; тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення; уряд формується на позапартійній основі, або на засадах широкої коаліції).

Народно-демократична партія України (НДПУ)Партія духовного, економічного і соціального прогресу (ПДЕСП)Партія зелених України (Асоціація "Зелений світ")Партія праціПартія центру "Громадська злагода"Прогресивна соціалістична партія УкраїниОрганізація українських націоналістів (ОУНвУ), Конгрес українських націоналістів (КУН)Селянська партія УкраїниСоціал-демократична партія України (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об'єднана)Соціал-національна партія УкраїниСоціалістична партія України (СПУ)Союз комуністів УкраїниТранснаціональна Радикальна партіяУкраїнська Консервативна республіканська партіяУкраїнська Національна асамблея (УНА)Українська Національна консервативна партіяУкраїнська партія солідарності і національної справедливості (УПСС)Українська партія шанувальників пиваУкраїнська республіканська партія (УРП)Українська селянсько-демократична партія (УСДП)Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Християнсько-демократична партія (ХДПУ)Партії та громадські політичні рухи і організації Автономної Республіки КримСписок використаної літератури:

1. Брегеда А.Ю. – Основи політології- К., КНЕУ 2000р.

2. Гавриленко А. – “Що об´єднує лівих і правих” – Вечірній Київ- 3 березня – 1999р.

3. Майборода С.О. – “Політичний простір України” – Вітчизна - №1-2 – 1998р.

4. Коментар до Конституції України – К., 1998р.

5. http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/bibliogr/party.htm

[1] Кремень В., Ткаченко В. – Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К., 1998. – с. 325-327.

[2] Програмові засади Молодіжного Конгресу українських націоналістів //Визвольний шлях. – 1998. – Кн. 8. – с. 923-926.

[3] Народний Рух України. Документи і матеріали. – К., 1993. – с. 10-16

[4] Народно-демократична партія. Статут, керівні та контрольні органи. – К., 1998

[5] Программа Коммунистической партии Украины. Устав Коммунистической партии Украины. – К., 1996.- с.33-36

Поиск по сайту: