|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
ГАНГУЛЕТЕРАКОЗ
Хвороба спричинюється нематодою Сапgиlеtеrаkis родини Неteаkidaе підряду Охуurаtа. Збудники локалізуються в сліпих кишках водоплавної птиці. Збудник. G. dispar за будовою нагадує збудників гетеракозу. Самець завдовжки 1—1,5 см, самка — 1,5—1,7 см. У самця короткі спікули однакового розміру і 13 пар хвостових сосочків клиноподібної форми. Яйця світло-сірого кольору, овальної форми, з двоконтурною оболонкою, незрілі. Цикл розвитку. Збудник гангулетеракозу — геогельмінт. Яйця разом з послідом потрапляють у зовнішнє середовище, де за температури 20—24 °С упродовж 6—7 діб стають інвазійними. Водоплавна птиця заражається при заковтуванні з кормом або водою інвазійних яєць. В організмі гусей круглі гельмінти досягають статевозрілої стадії впродовж 18—25 діб. Епізоотологічні дані. Хворіють свійські та дикі гусенята, рідше каченята. Зараження відбувається в основному у вигульний період року, інтенсивність інвазії може досягати кількох сотень екземплярів паразитів. Яйця збудників стійкі проти чинників зовнішнього середовища. Вони витримують висушування впродовж 10—24 год. У неглибоких водоймах (до 5 см) яйця розвиваються і досягають інвазійної стадії. За температури 1 °С розвиток яєць призупиняється, а при 50—60 °С вони гинуть. Частина яєць перезимовує в ґрунті. Патогенез та імунітет. Лише в разі значного ураження збудниками порушується цілісність і виникає запалення слизової оболонки кишок. Личинки призводять до деформації структури кишкових залоз, що є причиною змін секреції та всмоктування. Спостерігаються еритропенія, лейкоцитоз, еозинофілія, зниження рівня загального білка, зокрема гамма-глобулінів. Клінічні ознаки. Хвора птиця пригнічена, відстає в рості та розвитку. У неї відмічають розлад травлення (втрата апетиту, пронос), знижується несучість. Патолого-анатомічні зміни. Основні зміни виявляють у сліпих кишках: слизова оболонка гіперемійована, набрякла, місцями некротизована. Діагностика. За життя діагноз установлюють на основі результатів дослідження посліду за методом Фюллеборна та виявлення яєць збудника. Посмертно діагноз підтверджують при розтині сліпих кишок і знаходженні в них паразитів. Лікування. Для дегельмінтизації застосовують солі піперазину, ін'єкцшних чи оральних форм левамізолу, препарати з групи бензімідазолів та макроциклічних лактонів, які можна давати з кормом — це бровермектин-гранулят, івермектин-премікс тощо. Препарати піперазину (піперазин гексагідрат, піперазин адипінат) згодовують курям у дозі 500 мг на голову з кормом щоранку дві доби підряд. Аналогічним способом використовують фенбендазол (60 мг/кг упродовж трьох діб) та мебендазол (50 мг/кг одноразово). Левамізол можна випоювати з водою в дозі 20-25 мг/кг. Після дегельмінтизації послід від птиці збирають і вивозять у сховище для біотермічного знезараження. Особливо ефективними є препарати макроциклічних лактонів у формі порошку або мікрогрануляту (бровермектин-гранулят, івомек-премікс тощо). Профілактика та заходи боротьби. Потрібно практикувати ізольоване вирощування молодняку від дорослої птиці на благополучних пасовищах; регулярно прибирати пташники й дезінвазувати їх; послід знезаражувати. Здійснюють й інші ветеринарно-санітарні заходи, як при гетеракозі. В неблагополучній місцевості двічі на рік (навесні та восени) проводять планові дегельмінтизації гусей.
13. Цикл розвитку трематод. Усі трематоди є біогельмінтами. Статевозрілі збудники паразитують в організмі хребетних тварин (дефінітивні хазяї), личинки — проміжних та додаткових хазяїв (водяні й сухопутні молюски, ракоподібні, членистоногі, риби, малощетинкові черви). Для циклу розвитку трематод характерні чотири стадії: ембріогонія, партеногонія, цистогонія і маритогонія. Ембріогонія характеризується розвитком зародкової клітини від її запліднення до виходу з яйця вкритого війками мірацидія. Партеногонія — безстатевий розвиток личинкових стадій у тілі проміжного хазяїна (мішкоподібної форми спороцисти, редії, церкарії). У тілі прісноводного молюска з одного мірацидія фасціоли може сформуватися близько 100 церкаріїв. Цистогонія — процес перетворення церкаріїв на адолескарії (у зовнішньому середовищі) або на метацеркарії (в організмі додаткових хазяїв). Маритогонія — розвиток трематод в організмі дефінітивних хазяїв до статевозрілої стадії (марита, або імаго).
14. Езофагостомоз великої рогатої худоби. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |