АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ГАНГУЛЕТЕРАКОЗ

Читайте также:
  1. АКАНТОЦЕФАЛЬОЗИ

Хвороба спричинюється нематодою Сапgиlеtеrаkis родини Неteаkidaе підряду Охуurаtа. Збудники локалізуються в сліпих кишках водоплавної птиці.

Збудник. G. dispar за будовою нагадує збудників гетеракозу. Самець завдовжки 1—1,5 см, самка — 1,5—1,7 см. У самця короткі спікули однакового розміру і 13 пар хвостових сосочків клиноподібної форми.

Яйця світло-сірого кольору, овальної форми, з двоконтурною оболонкою, незрілі.

Цикл розвитку. Збудник гангулетеракозу — геогельмінт. Яйця разом з послідом потрапляють у зовнішнє середовище, де за температури 20—24 °С упродовж 6—7 діб стають інвазійними.

Водоплавна птиця заражається при заковтуванні з кормом або водою інвазійних яєць. В організмі гусей круглі гельмінти досягають статевозрілої стадії впродовж 18—25 діб.

Епізоотологічні дані. Хворіють свійські та дикі гусенята, рідше каченята. Зара­ження відбувається в основному у вигульний період року, інтенсивність інвазії може досягати кількох сотень екземплярів паразитів.

Яйця збудників стійкі проти чинників зовнішнього середовища. Вони витриму­ють висушування впродовж 10—24 год. У неглибоких водоймах (до 5 см) яйця розви­ваються і досягають інвазійної стадії. За температури 1 °С розвиток яєць призупи­няється, а при 50—60 °С вони гинуть. Частина яєць перезимовує в ґрунті.

Патогенез та імунітет. Лише в разі значного ураження збудниками порушується цілісність і виникає запалення слизової оболонки кишок. Личинки призводять до деформації структури кишкових залоз, що є причиною змін секреції та всмоктування.

Спостерігаються еритропенія, лейкоцитоз, еозинофілія, знижен­ня рівня загального білка, зокрема гамма-глобулінів.

Клінічні ознаки. Хвора птиця пригнічена, відстає в рості та розвитку. У неї відмічають розлад травлення (втрата апетиту, пронос), знижується несучість.

Патолого-анатомічні зміни. Основні зміни виявляють у сліпих кишках: слизова оболонка гіперемійована, набрякла, місцями некротизована.

Діагностика. За життя діагноз установлюють на основі результатів дослідження посліду за методом Фюллеборна та виявлення яєць збудника. Посмертно діагноз підтверджують при розтині сліпих кишок і знаходженні в них паразитів.

Лікування. Для дегельмінтизації застосовують солі піперазину, ін'єкцшних чи оральних форм левамізолу, препарати з групи бензімідазолів та макроциклічних лак­тонів, які можна давати з кормом — це бровермектин-гранулят, івермектин-премікс тощо.

Препарати піперазину (піперазин гексагідрат, піперазин адипінат) згодовують ку­рям у дозі 500 мг на голову з кормом щоранку дві доби підряд. Аналогічним способом використовують фенбендазол (60 мг/кг упродовж трьох діб) та мебендазол (50 мг/кг од­норазово). Левамізол можна випоювати з водою в дозі 20-25 мг/кг. Після де­гельмінтизації послід від птиці збирають і вивозять у сховище для біотермічного зне­зараження. Особливо ефективними є препарати макроциклічних лактонів у формі порошку або мікрогрануляту (бровермектин-гранулят, івомек-премікс тощо).

Профілактика та заходи боротьби. Потрібно практикувати ізольоване вирощуван­ня молодняку від дорослої птиці на благополучних пасовищах; регулярно прибирати пташники й дезінвазувати їх; послід знезаражувати. Здійснюють й інші ветеринарно-санітарні заходи, як при гетеракозі. В неблагополучній місцевості двічі на рік (на­весні та восени) проводять планові дегельмінтизації гусей.

 

13. Цикл розвитку трематод.

Усі трематоди є біогельмінтами. Статевозрілі збудники паразитують в організмі хребетних тварин (дефінітивні хазяї), личинки — проміжних та додаткових хазяїв (водяні й сухопутні молюски, ракоподібні, членистоногі, риби, малощетинкові чер­ви). Для циклу розвитку трематод характерні чотири стадії: ембріогонія, партеногонія, цистогонія і маритогонія.

Ембріогонія характеризується розвитком зародкової клітини від її запліднення до виходу з яйця вкритого війками мірацидія.

Партеногонія — безстатевий розвиток личинкових стадій у тілі проміжного хазяї­на (мішкоподібної форми спороцисти, редії, церкарії). У тілі прісноводного молюска з одного мірацидія фасціоли може сформуватися близько 100 церкаріїв.

Цистогонія — процес перетворення церкаріїв на адолескарії (у зовнішньому середовищі) або на метацеркарії (в організмі додаткових хазяїв).

Маритогонія — розвиток трематод в організмі дефінітивних хазяїв до стате­возрілої стадії (марита, або імаго).

 

14. Езофагостомоз великої рогатої худоби.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)