Гармонізація інвестиційного законодавства з вимогами ВТО

Україна завжди розглядала вступ у ВТО як дуже важливий крок у напрямку до побудови ефективної ринкової економіки й інтеграції країни у світове економічне співтовариство. Як було відзначено, «приєднання до ВТО – це можливість розстатися з аномаліями економічного розвитку і зробити вибір на користь економічної ефективності». Метою ВТО є створення середовища з рівними умовами конкуренції товарів, що походять з різних країн. Інвестиційний клімат відповідно до норм ВТО повинен відрізнятися абсолютною рівністю режиму іноземних і внутрішніх товарів, використовуваних інвестором у виробництві, і єдиним критерієм добору тих чи інших комплектуючих повинна бути їхня якість, а не походження. Вступ у ВТО зробив сприятливий вплив на поліпшення інвестиційного клімату в пост-комуністичних країнах і залучення в їхню економіку великих інвесторів. Наприклад, багато в чому завдяки членству у ВТО країнам Прибалтики за період 1995-2000 р. вдалося залучити близько 80 млрд. дол. іноземних інвестицій[4].

У зв'язку з вступом у ВТО Україна прийняла на себе додаткові зобов'язання по приведенню законодавства у відповідність з вимогами цієї міжнародної організації і, зокрема, по усуненню можливої дискримінації щодо іноземних суб'єктів господарювання, що відбито в Указі Президента України[5] і в Програмі заходів щодо завершення вступу України у Всесвітню торгову організацію[6]. Відповідно до останнього документа, Україна зобов'язалася внести зміни в наступне національне законодавство з метою забезпечення національного режиму для іноземних інвесторів:

- Закон «Про інформаційні агентства» від 28.02.1995 р[7]. (щодо скасування обмежень для громадян і юридичних осіб іноземних держав у заснуванні інформагентств, обмеженні розміру інвестицій в їхньому статутному фонді);

- Закон «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р[8]. (з метою надання іноземним банкам права засновувати свої філії в Україні);

- Закон «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р[9]. (щодо скасування пріоритету вітчизняних виробників при проведенні тендерів для оснащення об'єктів електроенергетики).

Безумовно, багато в чому ріст імпорту послуг гальмується невідповідністю українського законодавства міжнародним стандартам режиму торгівлі послугами, зокрема, законодавства, що регулює комерційну присутність послугодавців. Особливі зміни очікуються для України на ринках банківських, страхових, аудиторських послуг і послуг зв'язку.

Представляється, що приведення саме інвестиційних норм і правил зі стандартами ВТО буде сприяти пом'якшенню негативних наслідків відкриття кордонів для іноземних товарів і збереженню українського ринку робочої сили.

Членство України у ВТО також надає іноземним інвесторам (так само як і українським інвесторам за кордоном) додаткові гарантії захищеності їхніх прав, приймаючи до уваги механізм вирішення спорів, передбачений Домовленістю “Про правила і процедури, які регулюють вирішення спорів” в системі угод ВТО.

Однак даний механізм має зовсім іншу природу, ніж Вашингтонська конвенція чи ЄСПЛ, оскільки не доступний приватним інвесторам і може використовуватися тільки суверенними державами. ВТО грає скоріше роль наддержавного економічного («квазі-конституційного») суду і покликаний у першу чергу не захистити права конкретного суб'єкта, а змусити державу привести існуючий режим у відповідність з нормами ВТО.

Разом з тим, невід'ємною частиною інвестиційного режиму повинні залишитися заходу для захисту національних інтересів і товаровиробників від безконтрольної експансії іноземного капіталу. Зокрема, повинні бути передбачені перехідний період, протягом якого збережуться вилучення з національного режиму щодо іноземних інвесторів, особливо в менш конкурентноздатних галузях промисловості і сільського господарства, а також, використовуючи існуючі в угодах ВТО виключення, чітко визначені сфери економіки, іноземне інвестування в які буде обмежене чи зовсім заборонено.

Поиск по сайту: