Значення дво- і багатосторонніх міжнародних договорів

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про основні напрямки зовнішньої політики України» від 2.07.1993 р[1]. одним із пріоритетів розвитку України було позначене включення національного господарства у світову економічну систему, що повинно включати повномасштабні торгові, виробничі і фінансові відносини з іншими державами й активне співробітництво з міжнародними організаціями. Як обґрунтовано зауважує В.М. Коссак[2], міжнародні правові акти (як дво-, так і багатобічного характеру) значно впливають на формування національних правових інститутів, що регулюють іноземні інвестиції. ст. 9 Конституції національного законодавства. Стаття 17 (ч. 2) Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р[3]., ст. 400 ГК, ст. 22 Закону «Про інвестиційну діяльність» закріплюють примат норм міжнародно-правових договорів, ратифікованих у виді закону, над нормами внутрішнього законодавства. Разом з тим представляється, що варто розрізняти міжнародно-правові норми, що передбачають визначений режим регулювання (норми безпосередньої дії), і норми, що накладають на Україну обов'язку по гармонізації законодавства. З цього погляду правовий режим інвестицій в Україні визначається наступними документами:

1) нормами дво- і багатосторонніх угод, що забезпечують підвищений захист прав іноземних інвесторів;

2) міжнародними зобов'язаннями України по гармонізації режиму інвестицій з міжнародними стандартами (ЄС) як умова для вступу в організацію наддержавного характеру.

До документів першої групи відносяться двосторонні угоди про захист і заохочення інвестицій, Вашингтонська Конвенція і Конвенція Ради Європи про захист прав людини й основних свобод.

На сьогоднішній день Україна є стороною 62 двосторонніх інвестиційних угод, пов'язаних практично з всіма економічними партнерами України.

Саме безпосереднє значення для режиму інвестицій і, у першу чергу, для забезпечення захисту прав іноземних інвесторів має членство України у Вашингтонській Конвенції і Європейської конвенції про захист прав людини.

Якщо до 1999 р. процес врегулювання розбіжностей між інвестором і державою, що неминуче виникають у процесі інвестиційної діяльності, залишався досить невизначеним і ненадійним*, то приєднання до зазначеного документу означає появу в іноземних інвесторів додаткового неупередженого і незалежного форуму для вирішення інвестиційних суперечок.

Європейська Конвенція про захист прав людини, незважаючи на свою назву, застосовується як до фізичних, так і в зазначених випадках до юридичних осіб. Основна маса спорів з приводу інвестицій розглядається на підставі не самої Конвенції, а Протоколу №1 до неї, ст. 1 якого закріплює право кожної фізичної і юридичної особи мирно володіти своїм майном. Органом, уповноваженим розглядати суперечки за участю інвесторів проти приймаючої держави, є Європейський Суд з прав людини при Раді Європи (далі - ЄСПЛ), основною задачею якого є забезпечення дотримання Договірними сторонами їхніх зобов'язань відповідно до Конвенції (ст. 19).

На відміну від Вашингтонської Конвенції, Європейська конвенція про захист прав людини передбачає, що Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як були вичерпані всі національні засоби правового захисту – відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, яким також кореспондується ч. 4 ст. 55 Конституції України.

Поиск по сайту: