Встановлення ступеня важкості пошкоджень

Тілесне ушкодження - поняття не тільки медичне, але й юридичне. З точки зору кримінального права (ст. 121 КПК) тілесне ушкодження - це протиправне, навмисне чи необережне, без наміру позбавити життя, заподіяння шкоди здоров'ю однією особою іншій особі. Воно може бути викликане дією або бездіяльністю винного.

З медичної точки зору (наказ МОЗ України №6 від 17.01.95року) тілесними ушкодженнями називається порушення анатомічної цілості або фізіологічних властивостей тканин чи органів внаслідок дії на людський організм різноманітних факторів зовнішнього середовища, які викликають розлад здоров'я або смерть.

Судово-медичне визначення ступеня важкості тілесних пошкоджень регламентовано КК України та наказом МОЗ України №6 від 17.01.95року про введення «Правил судово-медичного визначення ступеня важкості тілесних пошкоджень». Згідно з цим документом тілесні пошкодження діляться на навмисно важкі (ст.121), середньої важкості та легкі (ст. 122).

Тяжким тілесним ушкодженням вважають таке, коли відповідає хоча б одному з шести встановленихкритеріїв(ст. 121 КПК), а саме:

1)ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння:

- проникаючі поранення черепа;

- забій головного мозку важкого ступеня;

- поранення хребта;

- пошкодження спинного мозку;

- поранення глотки, трахеї, стравоходу, ЩПЗ;

- проникаючі поранення грудної клітки;

- проникаючі поранення черевної порожнини;

- переломи кісток тазу та великих трубчастих кісток;

- пошкодження великої судини;

- опіки ІІІ та ІV ступеню;

- шок;

- кома;

- гостра ниркова та печінкова недостатність;

- септичні стани;

- емболія.

2)ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або втрату його функцій:

- втрата зору повна або коли не розрізняють близьких предметів;

- повна втрата слуху або коли не чує звуків зблизька;

- втрата мови;

- втрата ноги, руки;

- втрата статевих органів.

3)ушкодження, яке викликало душевну хворобу;

4) ушкодження, що спричинило розлад здоров'я, з наступною стійкою втратоюпрацездатності не менше ніж на одну третину;

5) ушкодження, яке викликало переривання вагітності;

6) ушкодження, що спричинило непоправне спотворення обличчя.

Процент стійкої втрати працездатності встановлюється за Таблицею Головного управління державного страхування Міністерства фінансів СРСР від 12.05.74 №110 «Про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи».

Пошкодження середнього ступеня важкості (ст. 122):

За ст. 122 КК України юридичними критеріями (ознаками) тілесного ушкодження середньої тяжкості є:

1) відсутність небезпечності для життя людини;

2) відсутність наслідків, передбачених ст. 121;

3) тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я. Тривале порушення здоров’я – це таке, що пов’язане безпосередньо з пошкодженням і триває не менше 21 дня

4) значна стійка втрата працездатності менше, ніж на одну третю – від 10 до 33%.

Легкі тілесні ушкодження (ст.126 КПК).

Легкі тілесні ушкодження:

- пошкодження, що викликали короткочасний розлад здоров’я (більше 6 днів, але менше 21 дня) чи незначну стійку втрату загальної працездатності (це до 10%);

- пошкодження, що не викликали короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату загальної працездатності.

При експертизі пошкоджень в заключенні має бути:

- характер пошкодження з медичної точки зору, їх локалізація, властивості;

- вид знаряддя чи засобів, якими спричинені пошкодження;

- механізм виникнення пошкоджень;

- давність виникнення пошкодження;

- ступінь важкості пошкодження з указанням кваліфікуючої ознаки – небезпечність для життя, втрата працездатності.

Іноді стоїть питання про ступінь важкості побоїв, мучення (ст.126КПК), мордування (ст.127 КПК).

Побої, мордування і мучення

Під ударом треба розуміти одноразову механічну дію на тіло людини, що спричиняє фізичне болісне відчуття. Побої представляють собою численні удари, які наносять один слідом за одним. До цього особливого виду ушкоджень відносять: викручування рук, таскання за коси, зв'язування, вдавлення частин тіла, тощо. За змістом Закону ці злочини не викликають порушення анатомічної цілості чи нормального функціонування тканин і органів людини, але обов'язково спричиняють фізичний біль. За цією ознакою вони відрізняються від тілесного ушкодження.

Якщо після удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій на тілі людини залишаються пошкодження, то їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи з наведених вище ознак. Якщо перераховані дії не залишають після себе ніяких об'єктивних слідів, то судово-медичний експерт чи лікар у своєму висновку відмічає скарги потерпілого, вказує, що об'єктивних ознак тілесних ушкоджень не виявлено, і не визначає ступеня тяжкості тілесного ушкодження. Разом з тим, у висновку слід відмітити: якщо потерпілому і були нанесені удари, побої чи застосовані інші насильницькі дії в названі ним ділянки тіла (вказати - які), то такі, що не залишили після себе слідів і не спричинили розладу здоров'я, повинні бути віднесені до розряду насильницьких дій, які викликають фізичний біль. Такий висновок сприяє правильній кваліфікації злочину, оскільки складений акт нанесення ударів, побоїв, тощо визначають працівники дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, спираючись на показання, свідків.

Мордування - це не якісь особливі ушкодження, а спосіб їх заподіяння, вони не мають характерних медичних ознак. Способом мордування можуть бути спричинені як тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, так і легкі. Необхідність визначення способу нанесення ушкоджень пов'язана з тим, що при визнанні спричинення ушкоджень методом мордування чи мучення, кримінальна відповідальність за скоєний злочин збільшується. Відноситься до компетенції слідчих органів або суду.

Мордування - це дії, направлені на багаторазове чи тривале спричинення особливого болю (щипання, шмагання різками, ременем, поколювання голкою, шилом, дія термічних факторів і т.д.). Експерт установлює наявність, властивості, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх нанесення, особливості пошкоджуючого знаряддя, механізм його дії, а також ступінь тяжкості тілесного ушкодження. Все це дає можливість слідчому чи суду вирішити питання про багаторазове, систематичне травмування.

Мучення - це дії, направлені на спричинення пошкодження шляхом тривалого позбавлення пиття, їжі, тепла, волі або здійснені способом як небезпечним для життя, так і таким, що потягнув за собою захворювання (наприклад, залишення легко одягнутої людини в холодному закритому підвалі на тривалий час, внаслідок чого розвинулась гостра пневмонія). В таких випадках експерт разом з спеціалістом (терапевтом) повинен установити причинно-наслідковий зв'язок між діями і захворюванням, що наступило. Якщо такий зв'язок буде доведений, то судово-медичний експерт класифікує ушкодження за ступенем тяжкості, використовуючи для цього загальноприйняті критерії, приведені вище.

Загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, що обумовлені не власне характером травми, а випадковими обставинами (наприклад, правцем), індивідуальними особливостями організму (наприклад, гемофілією) не повинні враховуватись при визначенні ступеня тяжкості ушкоджень. В таких випадках експерт зобов'язаний вказати характер причинно-наслідкових зв'язків між травмою і такими наслідками.

Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено за ступенем тяжкості як ушкодження здорових, якщо між ним і несприятливим кінцем є прямий причинний зв'язок.

У випадках смерті після нанесення тілесних ушкоджень судово-медичний експерт чи лікар поряд з вирішенням інших питань зобов'язаний встановити наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між ушкодженнями і смертю.

Встановлюючи причинний зв'язок між ушкодженням і смертю, фахівець не повинен характеризувати тілесні ушкодження як безумовно чи умовно смертельні. У випадках, коли між ушкодженням і смертю є причинний зв'язок, ці ушкодження можуть бути ним оцінені як смертельні.

СМЕ працездатності:

Працездатність – сукупність вроджених та набутих властивостей людини до дії, направленої на отримання соціально значимого результату у вигляді продукту, виробу чи послуги.

Загальна працездатність –це здатність людини до некваліфікованої праці, тобто праці, що не відрізняється складністю, не потребує особливих навиків, знань, досвіду та професійного навчання.

Професійна працездатність – здатність людини до роботи в певній спеціальності.

Спеціальна працездатність – здатність до праці за вузькою спеціальністю в межах певної професії.

- постійна та тимчасова;

- часткова та повна.

Тимчасова непрацездатність – встановлюють лікарі та ЛКК (листки непрацездатності).

Постійна непрацездатність – медично-трудова експертиза (МТЕК), медично-страхові експертні комісії (МСЕК), та СМЕ.

СМЕ працездатності проводиться в кримінальних та цивільних справах:

- при ДТП- (ч.1,2 ст. 286 КПК);

- в кримінальних справах –коли тяжкість визначається не за критерієм небезпечності для життя, за наслідком.

- Цивільні справи – відшкодування за калічення, транспортні та побутові травми, виробничі травми, алімети для непрацездатних дітей, при розлученнях.

Документи:

- оригінали документів щодо стаціонарного лікування (медична карта стаціонарного хворого);

- -амбулаторного лікування;

- санаторно-курортного лікування;

- результати освідчення МСЕК;

- протокол огляду місця події;

- заключення технічного експерта;

- акт про нещасний випадок на підприємстві (якщо це виробнича травма).

При проведенні експертизи необхідно вказувати термін переосвідчення. Після свіжої травми переосвідчення проводиться через 6 та 12 місяців. В випадках благоприємного перебігу травми – виздоровлення. Коли має місце неблагоприємний перебіг – переосвідчення кожен рік. При втраті органу – переосвідченню не підлягає.

Встановлення стану здоров’я зазвичай проводиться в наступних випадках:

- при неявці особи за викликом слідчого чи суду чи відмові давати свідчення через хворобу, а медична документація викликає сумніви;

- сумніви в здатності правильно сприймати обставини свідками чи потерпілим, які мають значення для справи;

- в засудженого, що відмовляється працювати, при наявності скарг на стан здоров’я;

- при відстрочці виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі з приводу важкої хвороби до її виліковування, вагітності та післяпологового періоду;

- визначення потреби в транспорті, санаторно-курортному лікуванні, посиленому харчуванні;

- при позовах про аліменти одного з батьків в цивільній справі;

- при ухилення від служби в армії або відмові виконання військових обов’язків.

Симуляція – відтворення неіснуючої хвороби.

Симулянти – люди, які без шкоди для організму різними способами та прийомами відтворюють хвороби, її суб’єктивні чи об’єктивні симптоми.

- навмисна симуляція – неправдиве відтворення ознак хвороби з корисливою метою.

- патологічна симуляція – відтворення ознак неіснуючої хвороби без конкретної мети (у душевно хворих).

Методи визначення симуляції:

- нестабільний анамнез хвороби;

- скарги стереотипні і непостійні;

- відсутність важливих об’єктивних ознак;

- протиріччя між скаргами та об’єктивними ознаками;

- намагається показати себе більш хворим, ніж це спостерігається при даній хворобі;

- настирливість, надоїдливість;

- намагання отримати звільнення від роботи;

- при проведенні лікування жаліються на неефективність терапії, потребують до себе підвищеної уваги;

- коли відпадає необхідність в симуляції, то дуже різко виздоровлюють.

Диссимуляція – приховування освідчуваним наявних у нього хворіб з корисливою метою (при поступленні в вищі навчальні заклади та при влаштовування на роботу з підвищеними вимогами до здоров’я). Зазвичай кримінально не карається, лише в тих випадках, коли приховування свого стану здоров’я призвело до матеріальних затрат, розладу здоров’я чи смерті інших людей.

Агравація – перебільшення, обтяжування проявів наявної хвороби чи травми. Агравант – завжди хвора людина, тому вона непідсудна. Виникає, коли людина хоче довше перебувати в стаціонарі чи на амбулаторному лікуванні. Агравацією вважається підтримування чи погіршення хвороби, викликане свідомим невиконанням лікувальних міроприємств.

Штучні хвороби:

Для викликання штучних хвороб використовують:

- механічні фактори;

- термічні;

- хімічні.

1. Штучні хвороби шкіри та ПЖК: