|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Б) Міжнародні концепції встановлення інвалідностіМедико-соціальна модель інвалідизації особистості відображена у "Міжнародній класифікації порушень, зниження працездатності та соціальної недостатності", основу якої становить таксономія порушень, обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності. Відхилення від норми у біологічному стані людини позначається терміном "порушення". Порушення – це будь-яка втрата чи аномалія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури чи функції. Вважається, що цей термін місткіший, ніж "вада" і "розлад", тому що охоплює не тільки розлади і дефекти, але й інші аномалії: · втрату органа, · втрату кінцівок, · втрату частини тіла. У поняття "порушення" входять також аномалії розумової діяльності. Як один з його аспектів розглядається функціональне обмеження. Обмеження життєдіяльності розуміється як будь-яке обмеження чи відсутність (в результаті порушення) здатності здійснювати діяльність способом, який вважається нормальним для людини. Обмеження життєдіяльності – це зниження здатностей у: · комунікації, · самообслуговуванні, · орієнтації у просторі й часі, · контролю за своєю поведінкою, · витривалості. Ступінь обмеження може бути: · тимчасовим чи постійним, · оборотним чи необоротним, · прогресивним і регресивним. Це процес, в результаті якого обмежуються функції організму і діяльності людини у повсякденному житті, тобто він є наслідком порушення чи психологічної реакції на нього. Відповідно до цього специфікація соціального втручання має бути узгодженою зі здібностями індивіда і його особливими потребами у: · безбар'єрній архітектурі, · спеціальному навчанні, · допоміжних пристроях і засобах, · у температурному режимі, · освітленні тощо. Соціальну недостатність розглядають як такий недолік індивіда, який випливає із порушення чи обмеження життєдіяльності, за яких людина не може виконувати в повному обсязі звичну для її становища роль у житті (залежно від віку, статі, соціального і культурного стану). Соціальна недостатність характеризує невідповідність між потребами людини та її становищем і очікуваннями самого індивіда або соціальної групи, до якої він належить. Соціальна недостатність виникає в разі: · ізольованості індивіда від сім'ї, · відсутності мобільності й фізичного доступу до об'єктів соціального оточення та засобів комунікації, · фізичної залежності від інших людей, · низького рівня комунікації, · незадоволеності потреби у самореалізації. Тобто поняття "соціальна недостатність" означає порушення у соціальній сфері людини, відсутність умов для гармонізації та гуманізації відносин людини і оточення. Тому поняття "соціальна недостатність" протилежне поняттю "соціалізація" та відображає соціальні, економічні і культурні наслідки порушення функцій організму, що спричинюють інвалідизацію індивіда. Очевидна відсутність чіткої робочої диференціації інвалідів призвела до змішування понять: · "дефект", · "інвалідність", · "непрацездатність", · "соціальна недостатність". У минулому у багатьох країнах, а в Україні і до цього часу, засоби ідентифікації соціальної недостатності, як правило, залежали від встановлення рівня працездатності та ступеня важкості захворювання. Надання висновку про інвалідизацію особистості на основі вади розвитку і функціонального обмеження не позбавлене сенсу при важких формах психічних порушень, порушеннях опорно-рухового апарату і комбінованих формах патологічних станів. За інших умов цей підхід передбачає припущення про відсутність компенсаторних механізмів особистості чи її педагогічну занедбаність. Із медичної моделі інвалідизації особистості випливають специфіка надання допомоги інвалідам: · лікування; · догляд і нагляд; · надання пенсій, пільг та грошової допомоги; · спеціальне навчання і виховання. Ії кінцева мета – забезпечення виживання особистості в умовах, які не пристосовані до потреб інваліда. Одна з умов соціального захисту інвалідів – визнання того факту, що попри всі профілактичні заходи завжди будуть люди з інвалідністю. Це означає, що необхідно виявляти і ліквідовувати перешкоди до повної їх участі у житті суспільства. Наприклад, навчання має, по можливості, проходити у звичайній школі, інвалідам молодого віку необхідно надати можливість отримання освіти і роботи. Це водночас підтверджує не тільки рівні права, але і рівні обов'язки інвалідів перед суспільством: виконання їх ролі у суспільстві та обов'язків дорослих громадян. Формування позитивного іміджу інваліда у суспільній свідомості є важливою умовою їх інтеграції, адже здорові люди бачать перш за все ознаки інвалідності: · білу тростину, · інвалідну коляску, · милиці, · слуховий апарат, але не бачать саму людину, особистість. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |