Організація соціального захисту населення

Лекція 1. Система соціального обслуговування населення України

1. Організація соціального обслуговування та захисту населення.

2. Організаційно-правові засади здійснення соціального обслуговування та захисту населення

Основна література

Введення в соціальну роботу / За ред. І. Григи. – К.: Фенікс, 2001. – С. 95-123.

Праця та соціальна політика в Україні: аналіт.-статист. зб. – К.: Соцінформ, 1999. – 127 с.

Соціальна робота в Україні: перші кроки. – К.: Академія, 2000. – С. 112-129.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы / Моск. гос. соц. ун-т. – М.: Гуманит. изд. центр “ВЛАДОС”, 2001. – С. 172-200.

Вступ

Соціальний захист населення – законодавче закріплена система державних гарантій та реалізації прав усіх політичних, соціально-демографічних груп громадян, окремих осіб щодо соціального забезпечення їх нормального прожиткового рівня та життєдіяльності. Ці гарантії здійснюються через соціально-економічні, правові та політичні чинники, які сприяють реалізації права громадян на працю, допомогу на час безробіття, у разі часткової чи повної втрати працездатності. Основними економічними заходами держави є:

· індексація доходів, заробітної плати, пенсій, стипендій під час інфляції і зростання індексу цін на товари і послуги;

· надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, одиноким матерям у разі втрати годувальника;

· матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку;

· підтримка населення під час стихійного лиха, екологічного надзвичайного стану.

Для цього державою створюються різні спеціальні фонди соціального захисту населення.

Організація соціального захисту населення

25 липня 1997 р. за Указом Президента України № 705 було створене Міністерство праці та соціальної політики України. 9 грудня 2010 року міністерство реорганізоване в Міністерство соціальної політики України.

6 квітня 2011 року Указом Президента України №389/2011 затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України.

Відповідно до цього положення, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах:

· зайнятості населення та трудової міграції,

· трудових відносин,

· соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей,

· захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Мінсоцполітики України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї.

У систему Міністерства соціальної політики входять:

· Органи та установи:

Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів;

Вінніцкий міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів «Поділля»; Донбаський міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів;

Луганський міжрегіональний центр професійної, медико-фізичної та соціальної реабілітації інвалідів;

Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів;

Державний комплекс соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

Вінницький центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Промінь»;

Волинський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

Промислове об’еднання «Укрпротез»;

Фонд соціального захисту інвалідів;

Структурний підрозділ з питань дитячої праці (СППДП) та сфера його повноважень;

Державний центр зайнятості.

· Державні підприємства:

ДП «Інформаційно-обчислювальний центр»;

ДП «Автопраця»;

ДП «Технік»;

ДП «Імпульс»;

ДП «Політграфколегіум»;

ДП «Соцінформ»;

ДП «Інін»;

ДП «Орхідея»;

ДП «Турбота»

ДП «Світ»;

ДП «Український міжгалузевий центр модульного навчання».

· Навчальні заклади:

Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці;

Луганський інститут праці та соціальних технологій;

Інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (м. Краматорськ);

Дніпропетровський інститут професійного розвитку і освіти;

Постійно діючи курси підвищення кваліфікації (м. Київ);

Український науково-методичний центр професійного розвитку (м. Київ);

Камянець-Подільський планово-економічний технікум-інтернат;

Харківський обліково-економічний технікум-інтернат ім. Ф.Г.Ананченка;

Житомирське вище професійне училище-інтернат;

Луганське професійно-технічне училище-інтернат;

Самбірське професійно-технічне училище-інтернат (м. Самбір, Львівської області).

· Науково-дослідні установи:

Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення;

Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин;

Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності;

Центр продуктивності;

Центр перспективних соціальних досліджень.

Основними завданнями Мінсоцполітики України є:

1) формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики;

2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;

3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці;

4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян;

5) формування основних напрямів державної політики та здійснення відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин;

6) формування та реалізація державної політики щодо надання адресної соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі малозабезпеченим та багатодітним сім'ям;

7) формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення;

8) формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;

9) формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань;

10) формування і реалізація державної політики з питань сім'ї та дітей;

11) формування і реалізація державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

12) участь у розробленні та реалізація державної політики щодо попередження насильства в сім'ї.

Соціальний захист на обласному рівні здійснюють управління соціальної політики обласних державних адміністрацій відповідно до Типового положення про управління соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

Обласні держадміністрації реалізують такі завдання:

· розвиток соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

· керівництво роботою управлінь соціального захисту населення районних держадміністрацій, виконкомів міських Рад, пов’язаних з призначенням та виплатою пенсій і допомоги відповідно до законодавства;

· створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми, які відповідно до законодавства мають право на її отримання;

· сприяння працевлаштуванню інвалідів, вжиття заходів щодо їх професійного навчання, забезпечення матеріально-побутового обслуговування інвалідів та пенсіонерів;

· здійснення контролю за наданням пільг громадянам, які відповідно до законодавства мають право на їх отримання;

· розширення і зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, розвиток мережі будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, підвищення рівня обслуговування громадян, які перебувають у закладах соціального захисту;

· здійснення комплексних цільових програм разом з установами місцевого самоврядування, управліннями і відділами державних адміністрацій та громадськими організаціями, спрямованих на покращання соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, поліпшення обслуговування самотніх непрацездатних людей, громадян похилого віку, розвиток мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів і надомних форм обслуговування, будівництво спеціальних житлових будинків для цієї категорії населення;

· впровадження наукової організації праці в організаційних структурах соціального захисту населення, забезпечення їх підвідомчих закладів і організацій кваліфікованими кадрами, створення умов для їх закріплення, найширшого використання знань і досвіду працівників;

· організація надання протезно-ортопедичної допомоги населенню і забезпечення інвалідів засобами пересування.

На районному рівні соціальний захист населення здійснюють управління праці та соціальної політики районних держадміністрацій відповідно до Типового положення про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

Основні завдання районних держадміністрацій:

· організація соціального обслуговування:

надання пільг ветеранам війни і праці та інвалідам, субсидій населенню; матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, забезпечення інвалідів транспортними засобами в установленому порядку; здійснення в установленому порядку компенсаційних виплат малозабезпеченим громадянам;

надання адресної цільової грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, а також допомоги сім’ям з дітьми;

утворення у своєму складі підрозділів соціальних компенсацій та гарантій малозабезпеченим громадянам, створення мережі та організація роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, відділень денного і стаціонарного перебування та соціальної допомоги вдома, центрів соціальної реабілітації, магазинів, пунктів харчування малозабезпечених громадян та інших підприємств комунально-побутового обслуговування, у тому числі з наданням платних послуг, спеціальних житлових будинків з комплексом служб соціально-побутового і медичного призначення, контроль якості та своєчасності надання послуг щодо соціального захисту;

· вирішення питань працевлаштування громадян:

підготовка пропозицій місцевим Радам щодо встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

здійснення працевлаштування інвалідів;

разом з відповідними державними органами і громадськими організаціями; сприяння створенню виробництв, цехів і дільниць, призначених для використання їхньої праці, професійно-технічного навчання та перекваліфікації інвалідів; перевірка на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності умов праці інвалідів і можливість використання їх на роботі згідно з трудовими рекомендаціями медично-соціальної експертної комісії, направлення інвалідів на навчання у навчальних закладах сфери соціального захисту населення;

· посередницька діяльність: сприяння громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні соціальної допомоги ветеранам, інвалідам та громадянам похилого віку;

· здійснення дослідної роботи:

аналіз стану надання встановлених законодавством пільг соціально незахищеним громадянам, виконання комплексних програм, вжиття заходів соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, винесення на розгляд голови районної державної адміністрації актуальних питань соціального захисту;

виявлення малозабезпечених громадян похилого віку і самотніх непрацездатних громадян, які мають потребу в соціальній допомозі різних видів;

ведення обліку осіб, які потребують влаштування до будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, оформлення необхідних документів для їх влаштування до цих закладів, надання допомоги в організації роботи будинків-інтернатів (пансіонатів), розташованих на території району;

ведення обліку осіб, які потребують протезно-ортопедичної допомоги, і сприяння їм у протезуванні;

· вирішення правових питань:

надання правової допомоги підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності у підготовці документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей, а також сприяння громадянам в одержанні документів, необхідних для призначення пенсій та допомоги;

внесення відповідно до чинного законодавства пропозиції щодо встановлення піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров’я потребують догляду.

Територіальні центри соціального обслуговування є спеціальними установами, які надають послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності. Відповідно до адміністративної підпорядкованості територіальні центри включають в себе різні структурні підрозділи та відділення, зокрема:

· відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані – для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо;

· відділення соціально-побутової реабілітації;

· відділення гуманітарної та іншої благодійної допомоги;

· відділення денного перебування;

· лікувально-оздоровчий комплекс;

· відділення медико-соціальної реабілітації;

· стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання;

· спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян;

· лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, в тому числі на госпрозрахунковій основі;

· дієтичні їдальні.

Територіальні центри здійснюють комплекс соціально-побутових, медичних, комунальних, оздоровчих, рекреаційних, посередницьких, реабілітаційних та інших послуг.

Будинки-інтернати – стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Типи дитячих будинків-інтернатів:

· для дітей шкільного і дошкільного віку з фізичними вадами і нормальним інтелектом, в яких значно утруднене або неможливе самостійне пересування і які частково себе обслуговують;

· для фізично здорових, дітей-імбецилів шкільного та дошкільного віку, які можуть самостійно пересуватися, самообслуговуватися;

· для фізично здорових дітей з глибокою розумовою відсталістю в ступені ідіотії, які можуть самостійно пересуватися;

· для дітей різного ступеня розумової відсталості, які страждають важкими порушеннями нижніх та верхніх кінцівок, не можуть самообслуговуватись і самостійно пересуватися.

Типи будинків-інтернатів для інвалідів та людей похилого віку:

· пансіонати для ветеранів війни та праці;

· будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

· спеціальні будинки-інтернати;

· дитячі будинки-інтернати;

· психоневрологічні інтернати.

Дітей і дорослих людей з інвалідністю, людей похилого віку в будинках-інтернатах забезпечують одягом, взуттям, м’яким інвентарем, чотириразовим харчуванням. В усіх будинках-інтернатах є медпункта, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані необхідною медичною апаратурою та інструментарієм. З метою соціальної адаптації і трудової реабілітації підопічних, а також навчання трудовим навичкам дітей-інвалідів при стаціонарних установах створено лікувально-виробничі майстерні.

Поиск по сайту: