Що таке світогляд?

У найелементарнішому розумінні слова - це є найзагальніше усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе. Отже, світогляд - певного роду знання (про світ, про людину); водночас це не просто знання, а оцінка людиною світу і самої себе, певна система поглядів на місце і роль людини у світі. Отже, основне питання світогляду - взаємовідносини: Людина -Світ.

Термін «світогляд» запроваджений до людського лексикону Кантом. Існує він (у будь-якій своїй формі: стихійній, науково обгрунтованій, релігійній тощо) в будь-якому суспільстві і в будь-якої людини. Однак найчастіше ми користуємося визнаними світоглядними настановами, ледве усвідомлюючи це, тобто, не розмірковуючи про принципи і ідеали, тягнемося до зрозумілого, найближчого оточення.

У формуванні світогляду велике значення мають узагальнюючі знання - щоденні або життєво-практичні, наукові, професійні. Вони є основою, інформаційною базою світогляду. Чим більший запас знань того чи іншого народу або в тієї чи іншої людини, тим серйознішу опору отримує відповідний світогляд. Крім знань в світогляд входять цінності, які людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю вони відрізняються від знань. Знанням притаманне прагнення до істини - об`єктивного пізнання реального світу, а цінності втілюють в собі особливе ставлення людей до всього навколишнього у відповідності з їх прагненнями, потребамими, інтересами.

На основі цінносних орієнтацій формуються ті чи інші світоглядні ідеали. Вони виконують у житті людини важливу роль, є основою її духовного світу. До ідеалів звернені всі помисли, почуття та вчинки людей. Ідеали можуть бути науково обгрунтованими й ілюзорними, реальними і недосяжними. Вони, як правило, орієнтовані в майбутнє, є, так би мовити, випереджаючим відображенням дійсності.

На основі знань і цінностей формуються переконання, що виступають безпосереднім мотивом поведінки особистості, визначають її вчинки.Переконання - це погляди людини, які відповідають її свідомості, життєвим прагненням.

Переконання - це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна установка, впевненість у справедливості своїх ідеалів, принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним із найважливіших структурних елементів світогляду.

Водночас переконання у структурі світогляду не вміщують положень, що приймають з невпевненістю і навіть недовір`ям. Сумнів - обов`язковий момент самостійної, осмисленої позиції будь-якої реально мислячої людини. Фанатичне, безумовне прийняття тієї чи іншої системи орієнтації без внутрішньої критичності, властивого аналізу називають догматизмом. Життя показує, що така позиція сліпа і соціально збиткова, бо вона не відповідає складній реальній дійсності. Важлива роль у подоланні догм належить здоровому сумніву, вдумливості, критичності. Але треба мати на увазі, що недотримання міри може породити іншу крайність - скептицизм (невіра ні в що, втрата ідеалів, відмова від служіння високій меті). В структуру світогляду варто включити і самосвідомість.

Світогляд завжди спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми:

-світовідчуття (емоційно-психологічний рівень),

- світосприйняття (формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів),

-світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень).

Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; ясно, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевно хворих людей та людей з серйозним відхиленням психіки. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли і уявляють собі і світ, і себе самих. Тому виникає потреба типологізації світогляду.

Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких здійснюється класифікація основних видів світогляду.

Світогляд прийнято класифікувати на основі таких основних спільних ознак:

Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типологізації світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати власний світогляд

Будь-який світогляд об'єднує переконання, а основним питанням залишається: Людина-Світ. В різні історичні епохи трактується це питання по-різному: наприклад, у добу середньовіччя вважалося, що сенс життя в служінні людини Богу, в індустріальному суспільстві ХVІІ ст. призначення людини - активна діяльність, пізнання та перетворення світу відповідно до потреб. Отже, виходить, що відбуваються і кризи світогляду як в суспільному так і в особистому житті, стикаються два і більше різних світоглядів. Виникає потреба осмислити ситуацію, здійснити вірний вибір світогляду. Саме в таких ситуаціях виникає потреба у філософії, адже ставлення людини до світу - це безпосередній предмет філософських роздумів.

Таким чином, філософія постає окремим видом світогляду, вона фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте не кожна людина прилучена до філософії.

Отже, світогляд, як ми переконалися- це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, переконань та ідеалів, які відображають та розкривають ставлення людини до світу, її спосіб сприйняття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе. Способом існування світогляду та його різновидом виступає філософія. Філософія - теоретичне ядро світогляду.

Типи світогляду.

Світогляд - постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є: міф і релігія, з яких філософія черпала свої початки.

Першим прийшов до висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості французький вчений-культоролог Леві-Брюль, говорячи, що міф - продукт народної творчості. В XX столітті багато вчених займалися вивченням міфологічного світогляду, серед вітчизняних О.Лосєв.

Міф - (від грецького слова mythos - оповідання) це стародавнє народне казання, переносно - вигадка, фантастичне, неправдоподібне, легендарне. Це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні цих явищ, наділенні їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями.

Міфологічній формі світогляду притаманні ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх, тобто не існує поділу світу на світ речей, людей і світ природи.

Міф - це спроба стародавніх людей відповісти на питання: як і чому відбулося те чи інше явище природи чи суспільного життя.

Для міфологічного світогляду характерні є:

1. Усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. Індивід, відірваний тоді від роду, колективу, був просто цілком твариною.

2. 0берненість в минуле, тобто віра в спільного предка, який був їхнім ідеалом в минулому і постійне стремління до такого ідеалу. По простому це сила панування традиції, відсутність поділу людського життя на теперішнє і майбутнє, відсутність ідеалу і цілі в майбутньому, постійне відтворення і повторення традицій.

3. Одухотворення всього сущого, відсутність поділу світу на людину і природу.

Міф розкладається і з нього виділяється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка постає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств: раціональні знання, мистецтво, релігія, фольклор, етичні норми та правила, правові уявлення, філософія.

Можна зробити висновок, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного міфологічного світогляду; причиною її виділення стало формування нового, усвідомленого та послідовно розгорнутого типу мислення.

Тому існують деякі суттєві відмінності між філософією та міфологічним світоглядом:

· міфологічний світогляд формується і існує стихійно, філософія постає свідомою та усвідомленою інтелектуальною діяльністю;

· міфологічний світогляд характеризується відсутністю розмежування і протиставлення людини і світу, а філософія -–знаменує виділення людини із природи, окремого індивіда із людської первинної спільності, постає індивідуальною формою світоглядного самовизначення людини;

· міфологія не має автора, її творцем є народ, а філософія є авторською формою мислення та інтелектуальної творчості;

· міф розповідає про явища оточуючого світу, а філософія пояснює свої твердження.

Релігія (від латинського ге1іgіо - набожність, святиня) є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяється людина і природа, що не було в міфі, світ роздвоюється на духовний і тілесний, земний і небесний, а земне починає розглядатися як наслідок надприродного, як його творення (в міфі ж боги живуть в природі, в спільному світі з людьми, наприклад, гора Олімп). Принципово важливо уяснити, що найважливішою ознакою релігії є існування надприродної істоти — Бога. Основним способом осягнення світу і буття в релігії є- віра. Звідси особливістю релігійного світогляду є його практичність, тобто, вірячи в надприродний духовний ідеал, людина прагне до дії, щоб йти за цим ідеалом. Якщо для міфа головним є обгрунтування зв"яжу індивіда з родом, то для релігії -досягнення єдності з Богом, як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Крім духовних витоків філософії слід виділити і психологічні передумови виникнення науки.

Вже стародавні мислителі замислювалися над тим, що відбувається із свідомістю, коли вона переходить у філософський стан, тобто коли потрібно аналізувати певні події чи явища. Вони визначали якісну особливість цього переходу- здивування. Філософія з цієї точки зору виникає як продукт нерозуміючої думки.

«Здивування, - писав Платон, - і є початком філософії». Так само писав Арістотель: “ В усі часи здивування спонукало людей філософствувати» (філософствувати - значить думати, аналізувати, пояснювати). Здивування тут означає докорінну переорієнтацію свідомості людини, коли речі зрозумілі раптом стають незрозумілими, перетворюються в проблему. Тут здивування можна порівняти з поняттям «відкриття».

Отже, дивуючись, людська свідомість переживає стан, аналогічний пробудженню, коли аналізує, перевіряє попередні знання, піддає їх сумніву. Сумнів і є психологічним коренем будь-якої філософії. Таким чином, здивування, сумнів спонукають до мислення, щоб знайти певну істину. А мислення - це вже стремління до мудрості.

Спосіб освідомлення свідомістю сутності, нового називають рефлексією, яка по-суті і є самосвідомістю людини. Самосвідомість же рухає і управляє будь-яким філософським висловлюваням. На це наголошували і давні філософи, говорячи: «Пізнай самого себе», тобто осмисли на скільки ти здатен розуміти сам себе, все навколо, а тоді вже роби певні дії, суди про ті чи інші поняття чи явища.

Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Таким чином, філософія - теоретична форма світогляду. Виходить філософствувати — це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлявати їх необхідність, їх зв`язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну термінологію.

Отже, філософія:

* це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень;

* це усвідомлений світогляд;

* вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною.

Висновок; Таким чином, філософія сягає своїми коріннями в початки людської цивілізації, у часи зародження людського світогляду, виникає приблизно біля 3 тис. років тому. Вона є стремлінням до мудрості, щоб пояснити людську цікавість, сумнів - тобто буття. Філософія - форма вираження світогляду, яка черпає свої знання ще первинних світоглядних систем - міфу і релігії.

Поиск по сайту: