Основні розділи філософських знань. Філософія і наука

Як і будь-яка наука, філософія має свою структуру, свої розділи. Серед них виділяють:

Онтологія (вчення про буття) - щоб зрозуміти місце людини в світі, треба осмислити самий світ. В різні епохи світ не лише пізнається окремими науками, а й формується певна картина світу. Із запровадженням нових знань і категорій ця картина змінювалася. Щоб осмислити світ, потрібно зрозуміти природу цього світу, процеси і явища що відбуваються в ньому, для того, щоб зрозуміти, що цей світ розвивається, змінюється, вдосконалюється, а не функціонує як механізм. Онтологія ж вивчає цей світ, вивчає як цей світ породжує і розвиває людську свідомість, як існує людина в цьому світі.

В осмисленні людини філософія створює: соціальну філософію (філософію історії) і філософську антропологію. Перша аналізує людину в єдності з світом, тобто саме поняття людина, вплив на неї світу і природи. Друга - людину як особистість, її діяльність, свідомість і мислення. Перша вивчає універсальні властивості людини, що будуть притаманні в будь-яких відносинах для будь-якого індивіда, друга - специфічні, притаманні окрему взятому індивіду, що визначають його місце в світі.

Основними явищами, що впливають на людину, а через неї на буття є перетворення і спілкування. В філософії це - праксеологія (дія) та етика (вдача, звичай). Праксеологія вивчає своєрідності взаємних змін людини і природи, людини і суспільства, людини і людини, їх взаємовплив. Виділяє основні моменти та процеси, що впливають на ці зміни. Взаємозміни не можливі без взаємоспілкування. Останнє вивчає якраз етика; як можливе ефективне спілкування, які ідеали потрібні в спілкуванні (наприклад, мова), які шляхи допустимі щодо здійснення цих ідеалів.

Перетворення і спілкування можливі лише на грунті напрацьованих самою людиною програм, які діятимуть лише тоді, коли вони правильно відбивають світ, цінності та орієнтації людини. Цьому в філософії відповідають; гносеологія (знання) - теорія пізнання, і аксіологія (цінність). Теорія пізнання вивчає джерела пізнання, форми, можливості. Основне питання - співвідношення чуттєвого та раціонального (розумового) пізнання. Ще в ХVІІ ст. в теорії пізнання утворилося два напрямки -«сенсуалізм» (людські відчуття - джерело знань) та «раціоналізм» (розум -джерело знань). Новим питанням гносеології є вивчення наукового пізнання. Аксіологія - філософське дослідження природи цінностей. Як цінності і орієнтації впливають на діяльність людей, які з них є преорітетні, як людина створює для себе ці цінності.

Крім спілкування і діяльності, пізнання і ціннісних орієнтацій, людині потрібні і внутрішні духовні смаки. Вивченням їх в філософії займаються розділи: естетика і філософія релігії. Перша вивчає як людина гармонізує зі світом на основі ідеалів краси, як можлива діяльність за законами краси, вивчає шляхи створення та сприйняття прекрасного (наприклад, вічне питання про смаки), друга - обґрунтовує питання чи є тому світі щось священне, до чого потрібно стреміти, порушує питання про наявність в світі засад, більш високих, ніж усе те, що пов'язане із скромним задоволенням людських потреб (необов'язково уявляти собі ці засади лише у вигляді Бога-творця), осмислює певну релігійну картину світу і принципи поведінки в ній.

І, нарешті, філософія потребує самоосмислення власного шляху, мети, перспектив. Це завдання вирішується історією філософії.

Отже, оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

Поиск по сайту: