Невська битва та Льодове побоїще

Протягом XIII ст. вся Прибалтика, крім Литви, опинилася під владою хрестоносців. Рицарі наблизилися до північно-західних кордонів руських князівств, але зупинятись не збиралися, оскільки серйозного опору зустріти не сподівалися.

Боротьба за руські землі виявилася набагато важчою, ніж уявляли собі хрестоносці. Руські князі вміло командували своїми дружинами, які завдали чимало відчутних поразок рицарям. Князь Ярослав Всеволодович на чолі новгородського і переяславського війська вщент розбив хрестоносців 1234 р. під Юр’євом. Навесні 1238 р. князь Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів, що захопили місто Дорогичин. За словами літописця, Данило проголосив напередодні битви: “Не личить держати нашу Батьківщину крижевникам (хрестоносцям)!” То були перші перемоги руських князів над завойовниками.

Але на цьому боротьба не припинилася. Мечоносці й тевтонці, зазнавши 1237 р. значних втрат у боротьбі проти русичів, об’єдналися. Східна частина Тевтонського ордену дістала назву Лівонський орден. Із Німеччини прибули на допомогу нові численні загони рицарів і почали готуватися до нового наступу.

Першого удару завдали шведи. Влітку 1240 р. вони висадилися на землях Новгородської республіки біля гирла Неви і просунулися до місця, де в неї впадає річка Іжора. Частина шведських рицарів висадилася на лівий берег Неви і розбила там табір, а частина залишилася на кораблях поряд із табором.

Коли про висадку шведів дізнався 18-річний новгородський князь Олександр Ярославович, він вирішив діяти швидко і рішуче. На чолі невеликої новгородської дружини він рушив назустріч ворогові й 15 червня 1240 р. зненацька напав на шведський табір. Після запеклого бою шведи ганебно втекли на свої кораблі, залишивши табір і поранених, і відпливли додому. Загинуло в тій битві понад 200 знатних рицарів, а інших — “безліч”. Перемога над шведами принесла князеві Олександру Ярославовичу гучну славу та ім’я Невський.

Того ж року перейшли в наступ німецькі рицарі. Вони заволоділи Псковом і всією Псковською землею та вторглися в Новгородську землю. Боротьбу проти загарбників знов очолив Олександр Невський. Він вибавив од рицарів Псков і Псковську землю, а потім рушив на захід — проти головних сил ордену. Вирішальна битва сталася 5 квітня 1242 р. на кризі Чудського озера і закінчилася блискучою перемогою русичів. Її назвали Льодовим побоїщем.

Князь Олександр Невський розташував свої війська на березі озера так, щоб сама битва розгорталася на його кризі. Він врахував те, що на кризі його піхоті буде легше, ніж важко озброєним рицарям-кіннотникам. Військо німецьких рицарів побудувалося своїм звичним бойовим порядком — тупим клином. Попереду йшли важко озброєні кіннотники, а за ними — піхота. Своїм клином рицарі завжди розривали бойові порядки ворога на дві частини, а потім оточували і знищували їх. Олександр вирішив використати це і розмістив найсильніші загони з обох боків, на флангах. У засідці розмістилася княжа дружина. Коли розпочалася битва, німецький клин заглибився в центр руського війська і міцно загруз у рядах піхоти. З обох боків відразу вдарили русичі, змішуючи ряди ворога, а в тил несподівано вдарила княжа дружина. Хрестоносці почали втікати. Слабка квітнева крига не витримала ваги закутих у панцирі рицарів та їхніх коней, і вони потопилися в озері. Руські дружини вщент розгромили хрестоносців: понад 500 рицарів загинуло в битві, 50 потрапило у полон. Незабаром посол ордену прибув до Новгорода, урочисто заявив про відмову від зазіхань на руські землі й попрохав відпустити полонених.

Наступного року хрестоносці кілька разів намагалися поновити наступ, але щоразу полки Олександра Невського відбивали ці напади. У 1243 р. було укладено мир, за яким встановлювався кордон між Новгородом і Лівонським орденом. Перемоги руських князів над рицарями-хрестоносцями зірвала плани останніх під гаслами християнізації підкорити ці землі.

Поиск по сайту: