Монгольська навала, золотоординське іго

На початку ХІІІ ст. у далеких степах на північ від Великого Китайського муру під владою Чінгісхана об`єдналися монгольські племена. Європейці часто називали монголів „татарами”, за назвою одного з племен, яке підкорили монголи.

Майбутній великий хан монголів Темучжин народився між 1155 і 1167 р. (китайські та іранські джерела наводять різні дати його народження). У стародавній легенді про народження Темучжина говориться, що він був сином голубого вовка і дикої лані. У дійсності його батьком був вождь одного з могутніх родів південних монголів. Батька майбутнього великого хана отруїли, коли хлопчику ще не виповнилося восьми років. Очолюване батьком об’єднання монголів розпалося. Коли Темучжин підріс, він зібрав дружину і приступив до відновлення влади батька. У драматичній боротьбі він неодноразово опинявся за крок до загибелі. Проте Темучжин зумів об’єднати більшість монгольських племен. Його вважали безжалісним і підступним стосовно ворогів. За необхідності він міг відступити, а для досягнення своєї мети використовував будь-які засоби. Так, Темучжин не зупинився навіть перед убивством брата, якого запідозрив у змові. Завдяки власним зусиллям він пройшов важкий шлях від напівжебрака до вождя усіх монголів. У результаті цього 1206 р. на курултаї (зібранні) вождів племен, які визнали його владу, Темучжина проголосили Чингіс Каганом («Царем Всесвіту»). Так була заснована Монгольська держава.

Підкоривши собі більшість монголів, Чингісхан здійснив ряд перетворень, що зміцнили його владу, а згодом сприяло успіхам у завойовницьких походах. Зокрема, було запроваджено десяткову систему організації суспільства й армії.

Усе доросле населення поділялося на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Десяток зазвичай збігався з однією монгольською родиною. Такий поділ зберігався як у мирний, так й у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні й т. д.) стояли командири, які призначалися з кращих воїнів. Було чітке підпорядкування нижчого вищому. Якщо хоча б один з десятку тікав із поля бою або зраджував свого хана, то покаранню підлягав увесь десяток, якщо у зраді був винний десяток у цілому — каралася сотня.

Ці перетворення дали змогу Чингісхану створити могутнє військо. Завдяки цьому порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів: у кочовиків воїном був кожен четвертий або третій) зумів підкорити своїй владі півсвіту. Перший завойовницький похід монголів був спрямований проти Китаю (імперія Цзінь).

По завершенні війни з імперією Цзінь на курултаї було схвалено рішення про великий західний похід з метою довершити війну проти половців, а заразом покарати Волзьку Булгарію і Русь. Монголи не звикли прощати образ. Бо ще у 1223 р. руські дружини і половці дали бій монголам на р. Калка, які здійснювали розвідувальний похід у причорноморські степи.

Очолив похід онук Чингісхана Бату (Батий). Його найпершим радником став Субеде (Субудай). Армія монголів (30 – 40 тис. воїнів) рушила на захід. Першою жертвою стала Велика Булгарія. Після цього монголи підійшли до кордонів Рязанського князівства. Батий вислав до рязанців послів по “десятину”, тобто вимагав дати йому десяту частину людей, коней, зброї. На що рязанський князь Юрій відповів: “Тільки коли нас не буде, все те ваше буде”. Той бій рязанці програли. Монголи після жорстокої облоги взяли Рязань, а мешканців знищили. Загинув і князь. Розоривши Рязань, орда рушила на Владимиро-Суздальське князівство. По дорозі монголів наздогнав загін рязанського боярина Євпатія Коловрата. 1700 вояків мужньо напали на орду, завдавши їй значних втрат. Проте всі герої загинули. Владимиро-суздальський князь Юрій Всеволодович від’їхав на північ своїх володінь збирати сили, давши наказ обороняти Владимир-на-Клязьмі. Монголи взяли місто в облогу і завоювали його. Загинула княжа сім’я. Сам князь через необачність був несподівано атакований монголами в таборі на річці Сіті й загинув разом зі своїм військом.

Пограбувавши князівство, монголи рушили на Новгород. По дорозі вони затримались на два тижні під стінами містечка Торжок, яке мужньо оборонялось.

Весняне бездоріжжя і втрати змусили Батия повернути назад. У верхній течії Оки орда несподівано застрягла на сім тижнів біля Козельська. “Зле місто”, як його назвали монголи, зрештою було взято, а всі його мешканці загинули.

Після відпочинку і поповнення 1239 р. орда знову рушила в похід, тепер уже на південь. Розоривши Чернігівське і Переяславське князівства, взимку 1240 р. монголи оточили Київ. Обороною Києва керував воєвода Дмитро, поставлений князем Данилом Галицьким. Кияни мужньо захищалися, але монголи в районі Лядських воріт увірвалися до міста. Останнім пунктом оборони Києва стала Десятинна церква. Хоробрі захисники загинули під уламками церкви. Поранений воєвода Дмитро потрапив у полон до монголів. Його мужність викликала захоплення у монголів, і за наказом хана йому було збережено життя.

Після загарбання Києва Батий рушив далі на захід. Він з вогнем і мечем пройшовся землями Галицько-Волинського князівства, спалив Володимир, Галич та інші міста.

Розоривши руські князівства, війська монголів не зупинилися. Похід у Європу, як і всі попередні, був ретельно підготовлений. Монголи пройшлися Польщею, Угорщиною, Чехією, Далмацією, Сербією, Болгарією. Повернувшись у степи монголи заснували у Причорноморських і Прикаспійських степах державу, що отримала назву Золота Орда, яка, встановивши своє панування, стала вагомим чинником у подальшій історії руських князівств.

Поиск по сайту: