III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус

Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками:

1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;

2) обов’язком особи передбачити такі наслідки;

3) наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути.[21]

Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду Р. був засуджений за ст.115 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р. були перекваліфіковані на ч.2 ст.121 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі. Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Пленум Верховного Суду України, виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С., не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров’я С. ушкодження. Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з тим Пленум визнав, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому, Р., хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС України перекваліфікував дії Р. з ч.2 ст. 121 на ст. 119 (вбивство через необережність) і пом’якшив йому міру покарання.[22]

При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної

небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа не передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини.

Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.

Ще приклад: 4 вересня 1998 року у своїй квартирі під час сімейного конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано заст.128 КК (ст. 105 КК-1960р.).[23]

Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.

Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону, службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють певну діяльність, з правил суспільного співжиття.

Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.

Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з’ясування можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок.

Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього, вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей особи, тобто на підставі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв.

Обов’язок передбачити шкідливі наслідки – об’єктивний критерій, а можливість їх передбачення – суб’єктивний критерій злочинної недбалості.[24]

Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов’язок передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.

Так, громадянин Грицюк повертався з полювання в санях разом з Юхименком. У Грицюка була заряджена двостволка. Сани на повороті перевернулися, при цьому Грицюк рукавицею зачепив курок гвинтівки, стався постріл, котрим Юхименко був поранений. Дії Грицюка треба кваліфікувати як необережне тілесне ушкодження Юхименкові, хоча Грицюк не передбачив наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був більш обачним.[25]

25 вересня 2013 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе “Міраж” на ґрунті неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров’я. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, що Б., в даному випадку повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін.[26]

Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”).[27] Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер вчиненого діяння; при самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності.[28]

Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який виключає кримінальну відповідальність за вчинене особою діяння. Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити настали наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по тротуару,

підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа.[29]

Випадок – явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим, на думку автора, є правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.

Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер.Вона настала внаслідок необережності самого Я.

Поиск по сайту: